1.Дванадцятипала кишка

Дванадцятипала кишка — intestinum duodenum — початковий відділ тонкої кишки, зв'язана з підшлун­ковою залозою, має вигляд великої петлі. Вона відносно коротка і у тварин не відповідає назві ( її довжина у людини дорівнює ши­рині дванадцяти складених пальців). Вона часто ширша за інші кишки. Кишка підвішена на короткій брижі в правому підребер'ї і лише дис­тальним кінцем входить у ниркову ділянку, де повертає справа наліво і пе­реходить у порожню кишку. В початковий відділ дванадцятипалої кишки відкривається протока печінки, а разом з нею і основна протока підшлунко­вої залози, утворюючи більший сосочок дванадцятипалої кишки — papilla duodeni major.Каудальніше знаходиться менший сосочок дванадцятипалої кишки — papilla duodeni minor, в який відкривається протока підшлункової залози. Це свідчить про те, що в ембріо­нальний період життя із стінки дванадцятипалої кишки розвивалися за­стінні залози (печінка, підшлункова залоза), які залишилися зв'язаними з кишкою своїми вивідними протоками.

2.Порожня кишка

Порожня кишка — intestinum jejunum (ієюнум) — називається так тому, що при розтині трупа в ній майже не помітно вмісту. Вона дещо ширша за клубову кишку і виділяється більш світло-рожевим кольором. Кишка підвішена на довгій брижі й утворює численні петлі — ansae intestinales. Порожня кишка без помітних меж переходить у клубову кишку.

3.Клубова кишка

Клубова кишка — intestinum ileum — кінцева частина тонкої кишки, з'єднується зі сліпою кишкою клубово-сліпокишковою складкою. Клубовій кишці властиве значне скупчення в її стінках лімфоїдних елементів, які у багатьох тварин утворюють угруповання лімфоїдних вузли­ків (пейерові бляшки). Ворсинки в ній рідкі й слабко виражені.

Самостійна робота студентів.

Тема: Топографія тонкого кишечника у різних видів тварин.

У ВРХ дванадцятипала кишка 90-120 см завдовжки. Спочатку вона йде від пілоруса вперед і вгору до печінки. В правому підре­бер'ї, біля воріт печінки, вона формує сигмоподібний згин. Далі кишка дорсокаудально проходить по печінці, вентрально — від правої нирки до входу в тазову порожнину, потім повертає медіально, утворюючи каудальний згин, і знову спрямовуєть­ся вперед до печінки, де, утворюючи дванадцятипало-порожнистий згин, переходить у порожню кишку. Жовчна протока від­кривається на відстані 50-70 см від пілоруса сичуга на невеликому сосочку. Протока підшлункової залози відокремлена від печінкової і відкривається каудальніше на 30-40 см.

Порожня кишка розміщена в правому підребер'ї, правій клубовій і пах­винній ділянках. Вона довга (до 40 м) й огинає собою лабіринт ободової киш­ки, утворюючи навколо останньої гірлянду. Порожня кишка підвішена на короткій брижі, яка спускається спочатку на товсту кишку, а з останньої — на порожню кишку.

Клубова кишка спрямована майже прямолінійно від останнього витка гір­лянди порожньої кишки вперед і вгору до вентральної стінки сліпої кишки, на рівні 4-го поперекового хребця. її отвір визначає межу між сліпою і ободовою кишками.

У коня дванадцятипала кишка бі­ля пілоруса грушоподібно розширюється, утворюючи ампулу — ampulla duo­deni, потім утворює на печінці сигмоподібний згин, огинаючи тіло підшлун­кової залози. Цю частину кишки виділяють як низхідну — pars descendens.

Потім по правій частині печінки кишка піднімається до правої нирки як висхідна частина — pars ascendens. Позаду нирки, на рівні 2—3-го попереко­вого хребця, дванадцятипала кишка повертає вліво, утворюючи каудальний згин, і далі продовжується як поперечна частина — pars transversa — між брижами з правого боку на лівий, де продовжується в порожню кишку. Два­надцятипала кишка з'єднується зв'язками з печінкою з ниркою і сліпою кишкою з малою ободовою кишкою. Сосочок дванадцятипалої кишки знаходиться на відстані 10-12 см від пілоруса , в ньому відкриваються протоки печінки й підшлункової залози.

Петлі порожньої кишки підвішені на довгій брижі, що дає змогу робити значні перистальтичні рухи. Кишка лежить у заглибленні, яке утворене сліпою й більшою ободовою кишками, і займає в лівій половині черевної порожнини верхню і середню третини. Дов­жина порожньої кишки у коня до 30 м. Поодиноких лімфоїдних вузликів і пейєрових бляшок багато, вони добре розвинуті.

Клубова кишка за будовою стінки не відрізняється від порожньої кишки. Починається кишка без помітної межі від порожньої кишки, переходить на правий бік і на рівні 3-4-го поперекових хребців вступає в меншу кривизну сліпої кишки. Кишка невелика (до ЗО см), розміщується в лівому підребер'ї й лівій клубовій ділянці.

У свині дванадцятипала кишка від пілоруса шлунка в правому підребер'ї проходить по печінці в правій дорсальній частині черев­ної порожнини каудально до заднього кінця правої нирки. За правою нир­кою кишка повертає вліво і переходить у порожню кишку.

Протока печінки відкривається на відстані 2-5 см, протока підшлункової залози — на відстані 15-25 см від пілоруса. Порожня кишка лежить між пе­чінкою і конусом ободової кишки. Порожня кишка має довжину 15—20 м, утворює багато кишкових петель. Пейєрові бляшки стрічкоподібні, до­вгі. Клубова кишка спрямовується вгору і вправо до сліпої кишки. На слизо­вій оболонці сліпої кишки місце входження клубової кишки чітко виступає, утворюючи сосочок .

У собаки дванадцятипала кишка відносно коротка, підвішена на довгій брижі і за діаметром майже така, як і товста кишка. Вона відходить від пілоруса у правому підребер'ї і як низхідна частина - проходить вподовж печінки, потім управо, дорсально й каудально по правій стінці черевної порожнини до заднього кінця правої нирки. В ділянці 5-6-го поперекових хребців повертає вліво, огинає сліпу кишку і початок ободової і як висхідна частина — тягнеть­ся медіально від лівої нирки краніально майже до пілоруса, переходячи в порожню кишку. Слизова оболонка має довгі ворсинки. Протока печінки разом з протокою підшлункової залози відкривається на відстані 3-8 см від пілоруса.

Порожня кишка прилягає до черевної стінки, її довжина — 2-7 м, формує велику кількість петель. З вентральної поверхні кишка прикрита більшим сальником. Клубова кишка в ділянці 1-2-го поперекового хребця підніма­ється дорсально і відкривається сосочком на межі сліпої й ободової кишок. Пейєрові бляшки округлої і овальної форми, до 3,5 мм завдовжки. У клубовій кишці молодих тварин їх довжина сягає 100-400 мм.

Інд. Самостійна робота студентів.

Тема: Застінні травні залози.

1.Печінка — hepar -великий парен­хіматозний орган буро-червоного кольору. Печінка виробляє і виділяє жовч, яка сприяє перетравленню жирів. У м'ясоїдних вона розвинута сильніше, ніж у травоїдних. Жовч утворюється в печінці постійно, проте виділяється періодично. За добу у коня і великих жуйних виділяється близько 6 л, у со­баки — 300 мл жовчі.

А В Б Г

Мал. Схема будови печінки:

А — свині; Б — корови; В — пластин­ка, обплетена кровоносними капіля­рами (велике збільшення); Г— схе­ма цілої печінкової частки; 1 — ліва латеральна частка; 2 — ворітна вена; З — хвостата частка; 4 — задня по­рожниста вена; 5 — права латераль­на частка; 6 — хвостатий відросток; 7 — жовчна протока; 8 — міхурова протока; 9 — жовчний міхур; 10 — права медіальна; 11 — квадратна; 12 — ліва і 13 — права медіальна частки; 14 — пластинка (балка); 15 — печінкові клітини, які утворюють пластинку; 16 — жовчний капіляр у центрі пластинки; 17 — печінкові ка­піляри; 18 — міжчасткові жовчні про­токи; 19 — міжчасточкові гілки воріт­ної вени; 20 — центральна вена

Печінка виконує низку життєво необхідних функцій: 1) відіграє захисну роль і знешкоджує отруйні речовини, які заносяться кров'ю з кишок; 2) є депо тваринного кро­хмалю (глікогену); 3) бере участь в обміні білків, утворенні сечовини; 4) ви­конує кровотворну функцію у плода; 5) відіграє важливу роль у теплорегу­ляції організму завдяки інтенсивним обмінним процесам у ній; 6) є депо крові (до 20 %) тощо.

Печінка — це щільний, сплющеної форми орган, з гострими нижнім і біч­ними краями. Краї печінки внизу розсічені на частини (частки).

На печінці розрізняють опуклу діафрагмальну — facies diaphragmatica — і ввігнуту нутрощеву — facies visceralis — поверхні. Остання звернена до кишок і шлунка. Приблизно у центрі її є ворота печінки — porta hepatis, міс­це, куди входять судини, нерви і звідки виходить печінкова протока.

Дорсальний край — margo dorsalis — тупий, по ньому проходить, зростаючись із печінкою, каудальна порожниста вена, в яку відкриваються печінкові вени. Ліворуч від вени знаходиться стравохідне втиснення. Правий, лівий і вентральний краї — гострі. Розміщення і межі часток краще роз­глядати з нутрощевої поверхні. На правій частці печінки розміщується жовч­ний міхур — vesica fellae. Між жовчним міхуром і круглою зв'язкою — lg. teres hepatis -або вирізкою лежить квадратна частка. Остання відділя­ється від хвостатої частки воротами печінки, в центрі яких знаходиться во­рітна вена. Решту печінки займає ліва частка.

Печінка побудована за типом паренхіматозного органа. Зовні вона вкри­та нутрощевим листком очеревини. Під мезотелієм очеревини знаходиться її сполучнотканинна основа, яка являє собою єдине ціле з дуже тонкою капсу­лою печінки. Паренхіма складається з печінкових клітин, що формують печінкові часточки, головним елементом яких є печінкові клі­тини й печінкові капіляри. Печінкові клітини багатогранні. Жовч, яка виділяється печінковими клітинами, надходить у щілини (капіляри), що об'єднуються в більші праву й ліву печінкові прото­ки. Останні зливаються в загальну печі­нкову протоку, яка виходить з воріт печінки і спрямовується до дванадцятипалої кишки або за наявності жовчного міху­ра сполучається з міхуровою протокою і продовжуєть­ся вже як жовчна протока.

Кінцеві гілки ворітної вени проходять між печінковими часточками і на­зиваються міжчасточковими венами — w. interlobulares. На внутрішній сті­нці кровоносних капілярів містяться зірчасті (купферові) клітини, які вико­нують фагоцитарну функцію. Через ці капіляри проходить змішана кров. Кров, пройшовши капіляри, збирається в центрі кожної часточки в загальну (центральну) вену. Центральні вени — w. centrales — всіх печінкових часточок зливаються між собою в печінкові вени, які відводять кров з печінки в задню порожнисту вену.

Печінка — масивний орган, її маса у коня становить близько 1,2 % маси тіла (5000 г), у великої рогатої худоби — 1,1 (4500г), у свині — 2,5 (2400г), у собаки — 2,8-3,4 % (400—500 г). Маса печінки залежить від її кровонаповнення.

2. Жовчний міхур — vesica fellea— являє собою грушо­подібної форми резервуар для жовчі, де жовч згущується приблизно в 3-5 разів внаслідок всмоктування води його слизовою оболонкою. Саме тому жовч, що надходить у кишки, має різний склад залежно від того, звідки во­на надійшла (загальна печінкова протока чи жовчний міхур). Жовчний мі­хур може бути розділений внутрішньою перетинкою (лев) або його зовсім може не бути (кінь, верблюд, олень, слон, пацюк). Стінка жовчного міхура складається із слизової, м'язової й серозної оболонок.

У ВРХ- печінка відносно невелика, буро-червоного кольору із слабко вираженими частками. Лише між лівою і квадратною частками виділяється невелика вирізка, де проходить кругла зв'язка. Хвостата частка, крім хвостатого відростка -proc. caudatus hepatis — має ще сосочковий відросток - proc. papillaris hepatis. На хвос­татому відростку та правій частці печінки є ниркове втиснення -impressio renalis.

Жовчний міхур опускається значно нижче від вентрального краю пе­чінки. Лежить він у сегментальній площині, проведеній через десятий між­реберний простір справа. Печінкова протока, з'єднуючись із міхуровою протокою жовчного міхура, утворює загальну жовчну протоку, яка від­кривається в дванадцятипалу кишку на відстані 50—70 см від пілоруса.

У коня печінка плоска, видовжена, поділяється на част­ки неглибокими вирізками. Ліва частка поділяється на дві частки: латераль­ну і медіальну. Квадратна частка відділяється вирізкою від правої час­тки. Жовчного міхура немає. Жовч із печінки надходить у дванадцятипалу кишку по печінковій протоці і відкривається разом з протокою підшлункової залози на сосочку дванадцятипалої кишки, утворюючи фатерів випин — diverticulum Fateri. Більша частина печінки розміщується в правому підре­бер'ї, досягаючи 16-го ребра, у лівому підребер'ї знаходиться в ділянці 7-12-го ребра.

У свині печінка велика, поділена на частки глибокими вирізками. Ліва і права частки поділяються на латеральні і медіальні частки. Квадратна і хвостата частки слабко розвинуті. Ниркового втис­нення немає. Жовчний міхур розміщений на правій медіальній частці в ямці жовчного міхура. Жовчна протока відкривається у дванадцятипалу кишку на відстані 2-5 см від пілоруса. Печінкові часточки великі (1,5—2 мм) і добре помітні. Печінка лежить у правому підребер'ї, досягаючи 14-го ребра. У лівому підребер'ї знаходиться менша частина печінки, досягає 10-го ребра. В ділянці мечоподібного відростка печінка торкається черевної стінки.

У собаки печінка велика, з глибокими вирізками. Пра­ва й ліва частки поділені на латеральні і медіальні частки. Хвостата частка має добре виражений хвостатий і сосочковий відростки. Квад­ратна частка відділена глибокими вирізками. Жовчна протока відкрива­ється разом з протокою підшлункової залози на відстані 3-8 см від пілоруса. Печінка розміщена у правому й лівому підребер'ї і в ділянці мечоподібного відростка. Серпоподібна зв'язка слабко розвинута, а правої трикутної зв'язки немає. Ниркове втиснення добре виділяється. Жовчний міхур міс­титься між квадратною і правою медіальною частками.

3. Підшлункова залоза — pancreas — великий пухкий парен­хіматозний орган, що складається з окремих часточок, зв'язаних між собою пухкою сполучною тканиною. Залоза з подвійною секрецією: зовнішньою і внутрішньою. Одна частина клітин виділяє секрет — панкреатичний сік, має часточки і протоки. Друга частина паренхіми представлена дрібними клітинами, що нагромаджуються у вигляді острівців (острівці Лангерганса). Вони не мають проток і виділяють у кров гормони (інкрет).

Підшлункова залоза розміщена в початковій звивині дванадцятипалої кишки і за будовою належить до трубчасто-альвеолярних залоз. У залозі немає спеціальної капсули. Маса залози у коня становить 250-350 г, у ве­ликої рогатої худоби — 350-500, у свині — 100-150, у собаки — 40-108 г. залоза поділена на середню (тіло) , ліву і праву частки. Протока під­шлункової залози, або вірзунгова протока, відкривається у дванадцяти­палу кишку самостійно або разом із жовчною протокою. яка

Рис. 65. Розміщення та будова підшлунко­вої залози:

А — положення підшлунко­вої залози в коня (вигляд ззаду); Б — мікроскопічна будова підшлункової зало­зи; 1 — пілоричний відділ шлунка; 2 — сліпий мішок шлунка; 3 — ліва частка підшлункової залози; 4 — права нирка; 5 — права частка підшлункової зало­зи; 6 — тіло підшлункової залози; 7 — дванадцятипа­ла кишка; 8 — середня частка печінки; 9 — діа­фрагма; 10 — кругла зв'язка печінки; 11 — ліва медіальна і 12 — ліва ла­теральна частки печінки; 13 — острівець підшлунко­вої залози; 14 — просвіт кінцевого відділу зовніш-ньосекреторної частини підшлункової залози; 15 — залозисті клітини; 16 — вставний відділ вивідної протоки

впадає в дванадцятипалу кишку самостійно. У ссавців дуже часто є додат­кова підшлункова залоза на дванадцятипалій кишці, на пілоричній частині шлунка, на порожній і клубовій кишках.

У ВРХ підшлункова залоза сірого кольору, розміщена вздовж дванадцятипалої кишки, від рівня 12-го грудного до 4-го поперекового хребця, під правою ніжкою діафрагми, частково на ла­біринті ободової кишки. Залоза складається з лівої частки, що прилягає до дорсального мішка рубця, правої і середньої часток, які прилягають до дванадцятипалої кишки. Протока підшлункової залози відкривається са­мостійно в дванадцятипалу кишку на відстані 30-40 см від жовчної протоки.

У коня залоза трикутної форми, жовтого кольору. Ліва частка розвинута сильніше за інші і лежить на меншій кривині шлунка. Права частка підіймається від дванадцятипалої кишки до правої нирки. Середня частка прилягає до ворітного згину дванадцятипалої кишки. Підшлункова протока відкривається разом з жовчною протокою на сосоч­ку дванадцятипалої кишки, утворюючи фатерів випин. Часто є додаткова протока.

У свині підшлункова залоза велика, сіро-жовтого ко­льору. Середня частка залози лежить дорсально на дванадцятипалій киш­ці і вентрально від ворітної вени. Права частка тягнеться по дванадцяти­палій кишці до середини медіального краю правої нирки. Ліва частка ме­жує із селезінкою й лівою ниркою. Залоза розміщена приблизно в межах двох останніх грудних і двох перших поперекових хребців. Протока залози відкривається на 13-20 см каудальніше від жовчної протоки.

У собаки підшлункова залоза має вигляд зігнутої під кутом, довгої пластинки червоного кольору. Ліва частка більша, лежить на меншій кривині шлунка і досягає селезінки й лівої нирки. Права частка тягнеться до дванадцятипалій кишці і підіймається до правої нирки. Сере­дня частка добре виражена. Підшлункова протока відкривається разом з жовчною протокою у дванадцятипалу кишку. Іноді є додаткова протока.

Лекційне заняття №18

Тема: Будова і топографія товстого відділу кишок.

Товста кишка — intestinum crassum — має кілька відмінностей від тонкої кишки: 1) більший діаметр; 2) на­явність на межі з тонкою кишкою особливого сліпого виросту — сліпої киш­ки; 3) значну складчастість кишок; 4) відсутність ворсинок.

Товста кишка поділяється на три — сліпу, ободову й пряму кишки. Всі три кишки, як правило, чітко відмежовані одна від одної, різко відрізняють­ся за формою й положенням. У цих кишках закінчується всмоктування по­живних речовин, розщеплюється клітковина і формуються калові маси.

Слизова оболонка вистелена циліндричним облямівковим епітелієм. Кишкових залоз багато. Якщо діаметр кишок значний (у коня, свині), поздо­вжні пучки м'язової оболонки концентруються в стрічки, або тенії — teniae.

Мал. Товсті кишки:

А — собаки; Б — коня; В — свині; Г — жуйних тварин; 1 — здухвинна кишка; 2 — сліпа кишка; 3 — до­рсальне і 4 — вентральне коліна ве­ликої ободової кишки коня; 5 — мала ободова кишка коня: 6 — диск обо­дової кишки жуйної тварини; 7 — ко­нус ободової кишки свині; 8 — поча­ток прямої кишки