3. Зоровий аналізатор.

Зоровий аналізатор — це досить складна система органів, здатна сприймати світлові подразнення й перетворювати силу подразника на нервове збудження, а також аналізувати наслідки сприйняття. До зорового аналізатора входять око — орган сприй­няття; зорові нерви — провідні органи та зорові центри головного мозку — центральні органи, де здійснюється аналіз і синтез добутої інформації.

Завдяки зоровому аналізатору тварини сприймають освітленість предметів, їх фор­му, розміри, визначають відстань до них, переміщення їх у просторі, деякі тварини роз­різняють колір предметів. Така інформація дає можливість тваринам орієнтуватися в навколишньому середовищі.

Око — це орган, здатний сприймати світлові хвилі. Воно складається з оптичної і фоторецепторної частин. До оптичної системи ока входять рогівка передньої і задньої камер ока, зіниця, кришталик й склисте тіло.

Фоторецептор на частина ока — це сітківка, де розміщені рецепторні клітини — па­лички й колбочки, здатні сприймати світлові хвилі.

Зорове сприйняття починається з проекції зображення на сітківку ока і збудження фоторецепторів — паличок і колбочок, Спочатку промінь світла проходить крізь рогівку ока, потім крізь рідину передньої камери ока, зіницю, рідину задньої камери ока і по­трапляє до кришталика. Кришталик — це лінза ока, що має двоопуклу форму. За допо­могою ціннової зв'язки кришталик прикріплюється до війкового тіла. Під дією війкового м'яза змінюється його кривизна, що дає змогу оку пристосуватися до розглядання предметів на різній відстані. Цю властивість ока називають акомодацією.

Проходячи крізь кришталик, світлові промені заломлюються і концентруються, по­тім проходять крізь склисте тіло ока і потрапляють на його сітківку, де з'являється змен­шене обернене зображення предмета. В нормальному стані війкові м'язи розслаблені, ціннові зв'язки натягнуті, кришталик має незначну опуклість, і промені від віддалених предметів фокусуються на сітківці. Предмети, що знаходяться вдалині, добре видно, а близькі здаються розпливчастими.

Під час розглядання близьких предметів війковий м'яз скорочується, ціннова зв'яз­ка розслаблюється, і кришталик стає більш опуклим, його заломлювальна сила збіль­шується. Тому близькі предмети видно добре, а віддалені — погано, вони здаються роз­пливчастими.

Якість зору змінюється залежно від віку тварин. У старих тварин кришталик втра­чає свою еластичність і під час розглядання близьких предметів його опуклість не збіль­шується. У цьому разі розвивається далекозорість, при якій добре видно віддалені предмети і погано — близькі.

Далекозорість розвивається також у тому випадку, коли очне яблуко вкорочене. За­ломлювальна сила кришталика такого ока не може забезпечити фокусування променів на сітківці. Фокус розміщений за межами сітківки, і тому близькі предмети видно погано.

Якщо очне яблуко видовжене, промені від віддалених предметів фокусуються пе­ред сітківкою, а тому погано видно віддалені предмети. Таке явище називають корот­козорістю.

Далекозорість і короткозорість спостерігаються у коней, проте найбільш коротко­зорими бувають вівці.

Сітківка ока складається з кількох шарів клітин і має товщину 0,1—0,2 мм. Зовніш­ній її шар складається з пігментних клітин, що містять пігмент фуксин; він поглинає світ­ло і перешкоджає його розсіюванню. Під ним розміщений шар паличок і колбочок, які своїми чутливими кінцями спрямовані у бік, протилежний світлу, тобто в бік пігментно­го шару. Палички і колбочки — зорові рецептори, або фоторецептори; від них збуджен­ня по відростках передається другому нейрону — біполярним клітинам, а ті в свою чер­гу передають збудження третьому нейрону — гангліозним клітинам. Аксони цих клітин утворюють волокна зорового нерва, в ньому міститься до 800000 волокон. Одна біпо­лярна клітина контактує з кількома паличками. В той же час кожна колбочка з'єднана лише з однією біполярною клітиною (Мал.). Тому імпульси від розміщених поряд па­личок зливаються, а від двох розміщених поряд колбочок передаються окремо.

Розглядаючи задню стінку очного яблука, тобто очне дно, з допомогою спеціально­го дзеркала — офтальмоскопа можна побачити ділянку, від якої розходяться кровонос­ні судини і виходить зоровий нерв. Цю ділянку називають сліпою плямою, оскільки во­на не містить паличок і колбочок.

Приблизно в центрі сітківки знаходиться центральна пляма — це місце найкращо­го бачення. У цій плямі містяться тільки колбочки. Ділянка навколо центральної плями забарвлена в жовтий колір, тому вона називається жовтою плямою.

Фоторецептори сітківки ока містять світлочутливі речовини: палички — родопсин, або зоровий пурпур (чорного кольору), і колбочки — йодопсин (фіолетового кольору). На світлі родопсин розпадається на ретинен (альдегід вітаміну А) і білок опсин. У тем­ряві відбувається відновлення родопсину, для чого необхідний вітамін А, що міститься в пігментному шарі.

Палички в 1000 разів чутливіші до світла, ніж колбочки. Тому при слабкому освіт­ленні функціонують тільки палички. При яскравому освітленні відновлення родопсину відстає від його розпаду, і основними світлосприймальними рецепторами стають кол­бочки.

Отже, палички забезпечують сутінковий зір, а колбочки — денний. У тварин, що ве­дуть денний образ життя (курей, голубів), у сітківці переважають колбочки, а у нічних тварин (сов, їжаків, кішок) — палички.

Оскільки око тварин — парний орган, то зір у них бінокулярний. Бінокулярний зір забезпечує єдине стереоскопічне зображення предмета.