3. Секреція шкірного сала.

Сальні залози розміщені вище від потових, зазвичай поблизу волосся, їх протоки відкриваються у волосяний фолікул. Вони секретують шкір­не сало, яке складається з ненасичених жирів та холестерину. Під впливом кислот по­ту шкірне сало розщеплюється з утворенням летких жирних кислот зі специфічним за­пахом. Іннервація сальних залоз здійснюється симпатичними нервами. Завдяки шкір­ному салу епідерміс шкіри захищений від висихання й утворення тріщин, шкіра стає не­проникною для води, а волосся — м'яким і блискучим.

Суміш поту й шкірного сала називають жиропотом, який має велике значення для збереження якості вовни в овець. Змащуючи вовнини, жиропіт запобігає змочуванню їх водою, робить їх гнучкими, міцними і зберігає їх звивистість. Крім того, він сприяє скле­юванню вовнинок у пучки, таким чином формується якісне руно. Достатня кількість жи­ропоту на вовнинках запобігає забрудненню вовни. Кількість жиропоту залежить від по­роди, умов годівлі тварин, клімату. Більше жиропоту утворюється у тонкорунних овець, ніж у грубошерстих. У тонкорунних овець кількість жиропоту становить до 30% загаль­ної маси вовни.

Жиропіт складається зі сполук, які розчинні у воді і містять калій та жироподібні сполуки, не розчинні у воді. До його складу входять насичені й ненасичені жирні кис­лоти, сполуки холестерину.

Очищений жиропіт називається ланоліном, його використовують для виготовлення мазей у парфумерній і фармацевтичній промисловості.

У птиці, особливо водоплавної, над хвостовими хребцями розміщена копчикова за­лоза, секрет якої використовується для змащування пір'я. Після цього пір'я набуває во­довідштовхувальних властивостей.

4. Рецептори шкіри.

Шкіра, як зовнішній покрив тіла тварини, зазнає дії різних фак­торів зовнішнього середовища. Для сприйняття подразнень у шкірі є рецептори темпе­ратури, дотику, тиску, болю. Імпульси збудження по доцентрових нервах передаються від рецепторів шкіри у головний мозок, в результаті чого виникають певні відчуття.

5. Волосяний покрив тварин.

Волосся, як похідне шкіри, розміщується по всій по­верхні тіла тварини, за винятком твердих шкірних утворів. Густота і довжина волосся залежать від виду, породи, умов утримання, годівлі й віку тварин, пір року, клімату то­що. У коней на 1 см² шкіри знаходиться в середньому 700 волосин, у кролів — 6000 — 12000, у романівських овець — до 5000, у мериносних овець — до 8000 волосин.

Волосся у молодих тварин росте інтенсивніше, ніж у старих, і швидше влітку й во­сени, ніж узимку. У місцевостях із суворим кліматом волосяний покрив тварин густіший і довший. На ріст волосся та його якість впливають гормони залоз внутрішньої секре­ції. Так, при видаленні щитоподібної залози або гіпофіза ріст волосся затримується, йо­го якість погіршується. Ріст волосся посилюється, якщо в раціоні є достатня кількість білків і амінокислоти цистину.

Самостійна робота студентів.

1.Линяння та його види.

Волосся у тварин і пір'я у птахів старіє. Поступово здійснюється відділення воло­син від епітелію волосяного фолікула, це призводить до розладу живлення волосся, припинення його росту; волосся випадає і замінюється новим, тобто тварина линяє.

Линяння буває постійним, сезонним і віковим. При постійному линянні випадання волосся відбувається протягом усього року. Воно спостерігається у тонкорунних овець. Довге волосся гриви й хвоста у коней тримається протягом 5—6 років, заміна його від­бувається протягом року в міру старіння волосяних цибулин.

При сезонному линянні волосся замінюється повністю за короткий час. У коней і великої рогатої худоби линяння здійснюється двічі на рік — навесні та восени. Особли­во чітко виявляється весняне линяння, коли настають теплі дні. Молоді здорові коні замінюють своє волосся протягом 15—20 днів. У старих і виснажених тварин заміна во­лосся затримується і линяння тягнеться до ЗО діб і більше. У телят і лошат у 5—7-місяч-ному віці у зв'язку із статевим дозріванням відбувається вікове линяння.

Більшість хутрових звірів також линяють двічі протягом року — навесні та восени. Осіннє линяння розтягується на 3—4 місяці.

Завдяки сезонному линянню тварини оберігають себе влітку від перегрівання, а взимку — від переохолодження.

Механізми линяння вивчені ще недостатньо. Дослідами встановлено, що линяння залежить більшою мірою від світлового фактора, ніж від температурного. Світло сприй­мається очима і через центральну нервову систему діє на гіпофіз. Свій вплив на линян­ня гіпофіз виявляє через щитоподібну залозу.

Линяння у ссавців супроводжується заміною не лише волосся, а й шкіри. У деяких тварин (коні, вівці, північні олені) восени й узимку потовщується роговий шар епідермі­су шкіри, а сосочковий шар дерми потоншується. Навесні і влітку, навпаки, роговий шар потоншується, а сосочковий шар дерми розростається. У тварин, які живуть на пів­ночі, шкіра значно товща, ніж у тварин, що живуть в умовах теплого клімату. Сезонні і кліматичні зміни шкіри — яскравий приклад тісної залежності організму тварини від се­редовища її існування.

Лекційне заняття №46.

_{Розділ №9. Фізіологія розмноження.}