II.3.6. Зберігання бібліотечного фонду 11.3.6.1. Зміст і чинники зберігання фонду

Важливим завданням кожної бібліотеки є не тільки сприяння широкому і повному використанню документів, що є в бібліотеці, а й зберігання її фонду як матеріальної та духовної цінності. Збе­рігання фонду — комплекс заходів, що забезпечують його охорону, один із основних процесів формування бібліотечного фонду. Бе­режливе ставлення до фондів бібліотек, турбота про їх збережен­ня — обов'язок всіх державних органів, підприємств, закладів, орга­нізацій, зафіксований в спеціальних інструкціях, державних стан­дартах, інших інструктивно-методичних матеріалах.

Збереження фондів значною мірою залежить від режиму його використання. А це потребує утримання фонду в спеціально при­стосованому та обладнаному приміщенні, забезпечення відповідної температури, вологості повітря в фондосховищах, належного сані- тарно-гігієнічного режиму, додержання правил видачі та прийман­ня документів, своєчасного ремонту та реставрації зіпсованих доку­ментів, виготовлення гарантійних копій тощо.

На стан зберігання бібліотечного фонду впливають різні чин­ники, які можна класифікувати як технологічні та соціальні. До технологічних належать фізико-хімічний, біологічний, санітарно- гігієнічний режим, а також протипожежна охорона в бібліотеці. До соціальних факторів належить виховна робота з читачами щодо бережливого ставлення до фондів, а також відповідальність бібліо­течних працівників за його збереження. Всі ці чинники діють на фонд комплексно. їх можна уникнути або звести до мінімуму шля­хом додержання всіх вимог зберігання та використання фонду.

11.3.6.1.1. Фізико-хімічні чинники зберігання фонду

Фізико-хімічні ушкодження фонду виникають унаслідок нега­тивного впливу на документи світла, пилу, температури та вологості повітря, порушень бібліотечними працівниками санітарно-гігієніч­ного режиму, механічних пошкоджень або природного старіння до­кументів, а також невиконання протипожежних заходів у бібліотеці.

Рівень руйнування документів залежить від сили і довгочасності впливу на них світла. Найпростішим засобом захисту документів від шкідливого впливу сонячних променів уважають повну ізоляцію фондосховища від денного світла. Але за умов масових бібліотек цього досягти неможливо. Тому в ЦБС освітлення приміщень фон­досховища може бути як природним, так і штучним. При природ­ному освітленні пе допустиме попадання прямих сонячних променів на фонди. Для цього застосовують світлорозвіююче скло для вікон, металеві жалюзі, штори, завіси тощо. Для віддзеркалювання світла стіни приміщень фарбують у світлі теплі тони. Штори на вікна, стулки шаф, вітрини бажано мати жовтого або зеленого кольору. Вікна фондосховища рекомендують розміщувати на північній або західній стороні будівлі, стелажі ставлять перпендикулярно до вікон.

При штучному освітленні застосовують переважно матові лампи розжарювання в 40—60 Вт на кожні 2 м міжстелажних проходів і в 70 Вт на кожні 4—5 м в головному проході, а на робочих міс­цях— 100 Вт. Використання люмінесцентних ламп у фондосхови- щах не рекомендується. Світильники підбирають і монтують так, щоб забезпечити рівномірність освітлення, запобігти механічного ушкодження та забруднення ламп. Світильники мають бути пожежо- безпечними і непроникливими для пилу і вологи. Вся електропрої водка береться в трубки, вимикачі герметично закриваються. Сві­тильники розміщують від поверхні документів, стелажів та шаф на відстані не менше 0,5 м.

Більшість приміщень фондосховищ у ЦБС — із нерегульованим кліматом. Папір, картон, клей, друкарська фарба, деякі інші мате­ріали, з яких виготовляються видання, дуже чуйні до температури та вологості повітря. Надмірна волога зменшує їх механічну міц­ність, сприяє прискоренню процесу старіння і створює сприятливі умови для біологічних шкідників. Зберігання в занадто сухому при­міщенні також небажане, бо призводить до висихання та дефор­мації документів. Різкі коливання температури та вологості повітря теж прискорюють руйнування документів.

Для забезпечення оптимальних умов зберігання фонду в фондо­сховищах необхідно постійно підтримувати температуру 18±2 °С і відносну вологість повітря 55±5 %. Для кінофотофонодокументін найбільш сприятливою вважають температуру 10±2°С при тій же відносній вологості.

Вимірювальний прилад встановлюють у головних проходах на відстані 1,4—1.5 м від підлоги з розрахунку один комплект на кім­нату чи ярус. Контроль за температурою та вологістю повітря здійс­нюють в бібліотеках не рідше як двічі на тиждень, як правило, вранці за допомогою побутового термометра, а також психрометра аспіраційного чи побутового.

Температуру вимірюють за допомогою сухого термометра, що міститься на психрометрі. А вологість — за допомогою психромет­ричної таблиці на основі різниці температур сухого і вологого тер­мометрів.

Психрометрична таблиця

Відносна нологість, %, при температурі за вологим термометром, °С

1 6,,І 1		7	7,5	8	8,5	9	9,5	10	10,5	11	11,5	12	12,5	ІЗ	13,5	14
14,0	29	33	38	42	46	51	56	60	65	70	74	79	84	90	95	1С0
14,5	26	зо	35	39	43	47	52	56	61	65	70	75	80	85	90	95
15,0	23	27	32	36	40	44	48	5?	57	61	66	71	75	80	85	90
15,5	21	25	29	32	37	41	45	49	53	58	62	66	71	76	80	85
16,0	18	22	26	ЗО	34	37	42	46	50	54	58	63	67	71	76	81
16,5	16	20	23	27	31	34	38	42	46	50	55	59	63	67	72	76
17,0	14	17	21	24	28	32	36	39	43	47	51	55	59	64	68	72
17.5		15	19	22	25	29	33	36	40	44	48	52	56	60	64	68
18,0		13	16	20	23	27	30	34	37	41	45	49	53	56	61	65
18,5			14	17	21	24	28	31	35	38	42	46	49	53	57	61
19,0				15	19	22	25	29	32	36	39	43	46	50	54	58
19,5				13	17	20	23	26	30	33	36	40	43	47	51	54
20,0					15	18	21	24	27	30	34	37	41	44	48	52
20,5						16	19	22	25	28	31	35	38	41	45	48
21,0						14	17	20	23	26	29	32	36	39	42	46
21,5							15	18	21	24	27	ЗО	33	36	40	43
22,0							13	16	19	22	25	28	31	34	37	40
22,5								14	17	20	23	26	29	32	35	38
23,0								13	16	18	21	24	27	ЗО	33	36

Для зволоження термометра в побутовому психрометрі є скляна трубка, куди наливають невелику кількість води. При наявності води здійснюється його охолодження. В психрометричній таблиці в місці пересікання показника вологого термометра і різниці показ­ників між сухим і вологим термометрами знаходять величину показ­ника вологості повітря.

Температуру та вологість повітря регулюють за допомогою при­строїв централізованого кондиціювання повітря, які найчастіше про­ектують ще при побудові фондосховища.

Стан бібліотечного фонду значною мірою залежить і від додер­жання в фондосховищі санітарно-гігієнічних умов зберігання доку­ментів.

Однією з основних причин псування документів є наявність у по­вітрі приміщень газів і шкідливих домішок. Особливої шкоди за­вдає фонду підвищення кислотності паперу в процесі його збері­гання. Руйнівно впливає на папір сірчана кислота, накопичувана внаслідок гідролізу алюмінієвих галунів, які застосовують для його проклеювання. Псуються документи також унаслідок поглинання папером сірки або окису азота, наявних у великих кількостях в ат­мосфері великих міст. У повітрі приміщень для зберігання докумен­тів середньодобова концентрація шкідливих домішків не має пере­вищувати санітарні норми, встановлені Міністерством охорони здо­ров'я. Склад сірчаного газу має складати не більше 0,15 мг/м³, окису азоту — 0,10 мг/м³.

Важливою умовою довгочасного зберігання є захист фондосхо­вища від пилу (підтримання чистоти підлоги, стін, стелажів, доку­ментів). Для боротьби з пилом найчастіше використовують такі при­строї: для невеликих приміщень — малогабаритні камерні обезпи- лювачі; для вітрин і шаф — тонковолокнистий фільтр. Шарами цьо­го матеріалу прокладають стики в корпусі вітрин та краї скла. За­стосовують також систему вакуумного забирання за допомогою вакуум-номпи.

Серед побутових пристроїв, призначених для загального приби­рання, вилучення пилу з приміщення фондосховища, найчастіше за­стосовують пилосос. Однак звичайні пилососи малопридатні для надійного захисту фондів бібліо'гек від пилюги.

У приміщеннях підтримують постійну частоту. Не рекомендує­ться тримати в приміщеннях для зберігання фонду сторонні пред­мети, особисті речі, одяг та взуття, харчові продукти тощо.

Перш за все необхідно не допускати попадання бруду до фондо­сховища. Для цього біля зовпіціпіх дверей бібліотеки розміщують скребки, решітки, килимки, щоденно здійснюють вологе прибирання приміщень, щомісяця організують санітарні дні. Підлогу, плінтуса, цокольні частини стелажів протирають за допомогою 2,5+0,5 % розчину формаліну. Один раз на рік здійснюють гігієнічну обробку документів пилососом або ватними тампонами, змоченими у роз­чині формаліну. Обробку розпочинають з верхніх полиць. Марле­вими тампонами послідовно оброблюють нижні, бокові краї, корі­нець документів, поверхню оправ і завершують верхнім обрізом.

Усі документи, що складають бібліотечний фонд, при довгочас­ному зберіганні та використанні зазнають фізико-хімічних змін, тоб­то підлягають природному старінню та фізичним ушкодженням. Па­пір і матеріали оправ (шкіра, ледерин тощо) старіють, втрачають механічну міцність, стають крихкими, з часом стираються на порох. Крім того, в громадських бібліотеках документи швидко фізично зношуюіьгя. Цей складний фізико-хімічний процес залежить як від властивостей матеріалу, з якого зроблено документ, так і від умов його зберії апни та використання.

Механічні пошкодження документів виникають насамперед уна слідок неохайного користування читачів фондами: перегинають сто рінки, закладають в книги тверді та гострі предмети, вирізають малюнки, карти, креслення тощо. Механічні пошкодження можуть з'явитися і з вини бібліотекаря, якщо він не дотримується специфіч них умов зберігання того чи іншого виду документа (книг, періодич них видань, кінофотофонодокуменгів, карт тощо).

Оскільки механічним пошкодженням легше запобігти, ніж їх потім ліквідувати, бібліотечні працівники мають насамперед самі ощадливо відноситись до документів (що само по собі є важливим елементом загальнолюдської та професійної культури), а також виховувати навички культурного поводження з книгами у своїх читачів.

Механічно ушкоджені документи підлягають ремонту або рестав­рації. Ремонт або найпростішу реставрацію документів здійснюють бібліотечні працівники, а дуже пошкоджені документи — фахівці- реставратори. Вклеювання аркушів або зошитів, що випали, здійс­нюється за допомогою фальца (смуги паперу довжиною, рівною книжковій сторінці, шириною— 1,5—2 см). Складають фальц в по- здовжиному напрямку вдвоє, нижню його сторону приклеюють до зовнішньої сторони корінця аркуша. Після просушування аркуша вільну половинку фальця підганяють під аркуш і приклеюють до другого корінця. Розриви на полях і тексту ліквідують за допомо­гою конденсаторного, цигаркового чи мікалентного паперу.

В разі великих розривів на аркушах застосовують поліметил- акрилатну емульсію. Для цього складають до купи краї розривів тексту і змочують розрив 10 % розчином поліметал акрилатної емульсії.

Якщо потрібно відновити відсутні аркуші, то це можна зробити шляхом приклеювання латки. Розмір її має бути більше відсутньої частини на 2-—2,5 см. Краї латки лишають на 1—1,5 см вільними. Після просихання неприклеєні краї латки обрізають. Коли вирвана тільки частина тексту, папір приєднується до обриву аркуша край в край. Край обриву розправляють за допомогою вологого марлевого тампону. Підібраний для латки папір підкладають під обрив і про­стим олівцем окреслюють контур недостатньої частини. По окрес­леному контуру обрізають зайвий папір і накладають латку на аркуш. Лінії з'єднань закріплюють з обох боків за допомогою вузь­ких смуг конденсаторного паперу.

Великі бібліотеки з метою збереження цінних документів на ви­падок втрати або пошкодження оригіналів документів створюють страховий фонд — сукупність страхових копій особливо цінних документів бібліотеки. Страховий фонд є недоторканою частиною бібліотечного фонду. Він зберігається окремо від оригіналів доку­ментів. ЦБС, як правило, створюють страховий фонд найцінніших краєзнавчих і місцевих періодичних видань.

Бібліотечний фонд—постійне джерело підвищеної пожежної небезпеки. Виникненню і розвитку пожежі сприяє наявність у фон- досховищах вогненебезпечних речовин (підлога, перекриття, облад­нання, папір, картон тощо), окислювача (кисень повітря) та джерел виникнення пожежі (пошкоджені електропроводка, технічні засоби) тощо. Саме тому будівля бібліотеки потребує максимальної ізоля­ції від сусідніх будинків, а всередині бібліотеки — ізоляції фондо­сховища від адміністративних і робочих приміщень. Але досі ці ви­моги не виконуються. Більшість бібліотек-філіалів розташовані у приміщеннях (інколи старих) житлових будинків.

Рівень протипожежної безпеки приміщення значною мірою за­лежить від забезпечення своєчасних профілактичних заходів, а та­кож знання та виконання бібліотечними працівниками правил про- тивопожежної безпеки.

Як основний матеріал для ізоляції робочих приміщень і фондо­сховища використовують цеглу. Подібні вогнестійкі перегородки роблять і всередині сховища. Вони ділять все сховище на окремі секції або відсіки. Всі дерев'яні конструкції обробляють вогнестій­кими речовинами, перекриття на горищі покривають піском. Під­лога, двері в фондосховище, виробничо-службові приміщення, що використовуються для роботи з документами, теж мають бути вог­нестійкими. Споруджують протипожежні перешкоди: протипожеж­ні стіни, перекриття, протипожежні зони та розриви з межею вогне­стійкості не менше 2,5 см.

Особливу увагу звертають на електропроводку. Як правило, її монтують у металеві коробки, в стіни, стелі, міжповерхові перекрит­тя. За допомогою загального рубильника електрострум у фондосхо­вище відключається від загальної (центральної) електромережі. В приміщенні фондосховища забороняється тримати електронагрі­вальні прилади, а також палити.

Будівлю та приміщення для зберігання документів обладнують пожежною та охоронною сигналізацією. Засобами пожежної сигна­лізації є ручні та автоматичні оповіщувачі. На випадок пожежі має бути передбачено автоматичне відключення систем витяжної вен­тиляції, кондиціювання повітря та системи димовитягування.

В кожному приміщенні для зберігання фонду вивішують план оперативної евакуації читачів і документів на випадок аварії або стихійного лиха, а також список осіб, які відповідають за евакуа­цію. Фондосховище проектується так, щоб люди, які перебувають у ньому, мали змогу евакуаційними запасними шляхами і виходами залишити приміщення в короткий строк з гарантією повної безпеки. Недопустиме загромадження цих шляхів і виходів у процесі роботи фондосховища.

На випадок пожежі в бібліотеці мають бути спеціальні вогнегас­ники. Найкращим засобом боротьби з пожежею є порошкові (сухі) вогнегасники. Як допоміжні можна застосовувати вуглекислотні і рідкопінні вогнегасники хоча вони й шкідливі для документів. Вог­негасники пристосовані для швидкого і зручного застосування при пожежі однією особою. Бібліотеки повинні мати вогнегасники з роз­рахунку один на 100 м² площі підлоги, але не менш одного на окре­ме приміщення. У великих фондосховищах встановлюють автома­тичні вогнегасники.

Хоч давно доведено, що вода при тушінні пожежі наносить до кументам більших збитків ніж сам вогонь, вона до цього часу ли шаеться одним з найпоширеніших засобів гасіння пожежі. Воду можна використовувати лише в тих випадках, коли з'ясується не­можливість впоратися з пожежею за допомогою ручних вогнегас. ників. Крім того, в момент пожежі не слід відкривати вікна, оскіль ки приплив повітря сприяє спалаху вогню.

11.3.6.1.2. Біологічні чинники зберігання фонду

Великої шкоди документам завдають фактори біологічного по­ходження: цвіль, грибки, комахи та гризуни. Захист від них потре­бує систематичної роботи в двох напрямках: попереджувальних про­філактичних заходів та знищення шкідників.

У бібліотеці здійснюють постійний нагляд за станом документів: мікологічний (виявлення документів, уражених грибками), ентомо­логічний (виявлення документів, уражених комахами). Виявлення ушкодження матеріальної основи документів проводять за допомо­гою вибіркового чи суцільного перегляду документів, огляду примі­щення. Уражені документи негайно ізолюють, вилучають із фондо­сховища, а потім піддають дезинфекції або дезинсекції.

Однією з причин передчасного руйнування документів є уражен­ня їх пліснявою. Нині відомо понад 300 видів грибків, виявлених на документах. Появі цвілі та грибків сприяють різкі коливання температури та вологості повітря. Грибки, що руйнують книги, най­активніше розвиваються при температурі 22—27 °С та вологості по­вітря 65 % і вище. Розпізнати цвіль легко. Розвивається вона перед­усім на зовнішніх частинах обкладинок книг, на корінцях, форзаці і титульному аркуші. Пліснява досить легко переходить із однієї книги на другу, тому пошкоджені книги негайно ізолюють, кілька разів протирають ватним тампоном, змоченим 3 % розчином фор­маліну. Формаліновим розчином обробляють і полиці, де стоять уражені цвіллю книги. Книги в шкіряних і пергаментних оправах оброблювати формаліном не можна. При масовому враженні книг грибками здійснюють камерну дезинфекцію. Для цього застосовують- камеру з електричним підігрівом ВЖЕ 2/0,9. Обробку книг здійс­нюють в окремому приміщенні, щоб спори грибків не потрапляли до здорових книг.

Комахи (жуки-точильники, молі, лускокрилі, книжкові та пилові воші, прусаки, хрущаки, таргани та ін.) заводяться в документах, що рідко використовуються, а також унаслідок поганого догляду за фондом. Розповсюдженню шкідників сприяють щільна розстановка на полицях, розміщення фондосховища поблизу місць громадського харчування або магазинів, кришки їжі, що потрапляють до книг. У фондосховищах буває понад сто видів комах. Найбільш поширені та шкідливі жуки-точильники або шашіль. Існує кілька різновидів шашеля: хлібний, меблевий, строкатий та м'який. Серед точильни­ків переважає хлібний шашіль, який постійно живе в приміщеннях, що опалюються.

Для запобігання появи і розповсюдження комах фонд перегля­дають не рідше двох разів на рік: весною, коли комахи переходять в активний стан, і восени, коли личинки забираються в книги на зимівлю.

Дезинфекцію документів ручним способом здійснюють за допо­могою прокладки між аркушами документа фільтрувального папе­ру, змоченого 6,5±0,5 % розчином формаліну. Дезинфекцію шкіря­них оправ і документів на пергаменті ручним способом виконують за допомогою марлевого або ватного тампона, насиченого 5,0± 0,1 % розчином тимолу в етиловому спирті.

У випадку зараження комахами всього фондосховища здійсню­ють дезинсекцію в спеціальній камері парадихлорбензолом. Міс­цеву дезинсекцію приміщень здійснюють за допомогою таких по­бутових засобів, як «ГІрима», «Дихлофос», «Хлорофос», «Аероанти- моль», «Боракс» тощо.

Завдавати шкоди документам у бібліотеках можуть і гризуни. Щурі роздирають книги на клапті, миші обгризають корінці, обкла­динки тощо. Крім запобіжних, застосовують механічні, хімічні та біологічні засоби винищення гризунів. Найбільш поширеними меха­нічними заходами боротьби з гризунами є капкани, пастки, мишолов­ки. Серед хімічних засобів найчастіше застосовують певні отруйні речовини. Для знищення гризунів використовують і біологічні засо­би— їхніх природних ворогів. Проте у боротьбі з комахами та гри­зунами не можна покладатися тільки па засоби, які є в бібліотеці, слід звертатися до місцевих санепідстанцій та пунктів дератизації.

11.3.6.1.3. Соціальні чинники зберігання фонду

Неодмінною умовою збереження документів є свідоме, дбайливе ставлення до них як до громадської власності з боку читачів та бібліотечних працівників. Соціальні фактори зберігання фондів мають два основних аспекти: робота з читачами з належного став­лення до бібліотечних документів та підвищення відповідальності бібліотечних працівників до їх збереження.

Робота з читачами щодо зберігання фондів ведеться у двох на­прямках: формування у читачів почуття обов'язку і відповідальності за збереження фонду, а також боротьба з порушеннями читачами правил користування бібліотечними документами. Відповідальність читачів за збереження бібліотечного фонду регламентується різно­манітними інструктивними документами про зберігання фонду та правилами користування бібліотекою.

Бібліотекар має вести виховну роботу щодо прищеплення чита­чам розуміння громадського значення бібліотечних фондів, знання правил користування бібліотекою і документами, переконання у не­обхідності виконувати ці правила; особистої зацікавленості в береж­ливому відношенні до фондів; знань, умінь та навиків охайного по­водження з ними тощо. Виховну роботу у цій справі розпочинають у ранньому дитячому віці і здійснюють постійно і тактовно. Резуль­тат педагогічних зусиль підвищується тоді, коли виховний процес відбувається не тільки в стінах бібліотеки, а й зливається з зусил­лями сім'ї, дошкільної установи, школи, вузу, виробничого колек­тиву. В усіх формах роботи бібліотека широко спирається на чи­тацький актив.

При запису до бібліотеки кожного читача у бесіді ознайомлю­ють із правилами користування її фондами. Крім того, біля кафед­ри видачі розміщують у вигляді плаката правила користування біб­ліотекою або оформлюють їх як пам'ятки, закладки тощо.

Бібліотекар навчає читача правилам культури: не перегинати книгу, не робити в ній поміток і підкреслень, акуратно її брати і ставити на місце, слідкувати, щоб вона не забруднилась, не класти в книгу закладки з перших-ліпших предметів, не загинати ріжок потрібної сторінки, спотворюючи книгу, не здійснювати копіювання схем чи графіків за допомогою кальки, неправильно перегортати сторінки тощо. чД л я виховної роботи з читачами використовують усі наявні засоби: бесіди, стінні газети, наочність, радіо, телебачен­ня тощо. Бібліотекарі організовують виставки «Бережи книгу», «Книга просить захисту», оформлюють спеціальні кутки з питань зберігання фонду у відділах обслуговування. Тут розміщують пра­вила користування бібліотекою, накази про виключення читачів — злісних боржників з бібліотеки і обов'язково вказують прізвища читачів-боржників.

Поряд з виховною роботою в бібліотеці здійснюють ряд попе­реджувальних заходів щодо запобігання випадків недбалого відно­шення до видань чи свідомої їх крадіжки.

Записуючись до бібліотеки (ЦБ, ЦДБ, бібліотеки-філіалу, біб­ліотечного пункту, пересувної бібліотеки) відвідувач має пред'яви­ти паспорт або документ, що його замінює. Це дає змогу у випадку необхідності знайти читача за його домашньою адресою. Інколи до­магаються того, щоб кожний читач представив довідку з місця ро­боти чи навчання, щоб мати можливість туди звернутися при необ­хідності. В деяких бібліотеках впроваджують і обхідні листки.

На кожного читача заводять читацький формуляр, в якому він розписується про зобов'язання виконувати правила користування бібліотекою, до яких відносять — охайне поводження з докумен­тами, повернення їх не пізніше встановленого строку, а при втраті або псуванні повернення рівноцінних за змістом і ціною, чи відшко­дування в десятикратному розмірі їх вартість. Підпис читача за кожний одержаний документ в читацькому формулярі покладає на нього правову відповідальність за зберігання бібліотечного фонду.

Один із запобіжних заходів збереження фонду є вибірковий нагляд за читачами, який носить переважно психолого-профілактич- ний характер, завданням якого є недопущення крадіжок та псуван­ня фонду. Неконтактний нагляд здійснюють шляхом відповідного розміщення стелажів і шаф із цінними документами поблизу робо­чого місця бібліотекаря, а також раціональним плануванням при­міщення відкритого доступу так, щоб фонд достатньо проглядався. Можливе чергування читацького активу в залах відкритого доступу, застосування для слідкування системи дзеркал, телекамер тощо.

Якщо ж у бібліотеці закритий доступ до фонду, то стороннім осо­бам категорично заборонено вхід до фондосховища.

Бібліотечні працівники постійно слідкують за своєчасним повер­ненням читачами взятих документів, щоденно переглядають чи­тацькі формуляри. Видаючи та приймаючи документи, бібліотекар пересвідчується у відсутності пошкоджень книг. Приймання доку­ментів засвідчується підписом бібліотекаря.

Багато турбот завдає бібліотекареві затримка документів, ви­даних читачам додому. Читачем-боржником вважають того, хто не повернув документ в установлений строк або не продовжив строк його використання. При відсутності з боку бібліотеки відповідної реакції на заборгованість вона інколи переростає в неповернення документів. Робота з боржниками займає багато часу і коштів.

Нагадування читачам як в усній, так і письмовій формі надси­лають не пізніше 15-ти днів після закінчення терміну повернення книги чи іншого документа і обов'язково реєструють в спеціальному журналі. Можлива така примітка про нагадування на зворотньому боці читацького формуляра. Якщо читач не повертає книгу, то че­рез 7—10 днів йому надсилають повторне нагадування, де застері­гають, що у випадку неповернення документів в триденний термін бібліотека буде змушена вжити відповідні заходи. Доцільно вказу­вати і суму штрафу.

Неповернення читачем документа після двох нагадувань дає змогу бібліотеці здійснити відшкодування збитків через нотаріальну контору (на селі — через виконком сільради).

Бібліотека представляє в нотаріальну контору вимогу, до якої додає формуляр читача, що підтверджує факт видання з бібліотеки книг чи інших документів з приміткою про неповернення їх читачем у строк після письмового попередження про стягнення з нього вар­тості книги в десятикратному розмірі при неповерненні або немож­ливості її заміни. Крім цього, бібліотека подає витяг з інвентарної книги про вартість неповерненого видання або довідку букіністич­ного магазину у тих випадках, коли неповернена книга (інше ви­дання) є бібліографічною рідкістю.

У залежності від причини несвоєчасного повернення взятих до­кументів бібліотека може звернутися в громадські організації за місцем роботи (навчання) або проживання читача, використати органи друку, радіо або телебачення. Крім виховної роботи, що проводить бібліотека в установі, де працює або навчається читач, можна включити до обхідних листків цих установ графи «Районна бібліотека».

У відповідності до законодавства держави особи, які заподіяли шкоду фонду бібліотеки, несуть за це матеріальну, кримінальну або іншу відповідальність. Згідно з цим громадяни, підприємства, орга­нізації та заклади у випадку втрати бібліотечних документів або нанесения їм непоправної шкоди, зобов'язані замінити їх відповідно такими ж документами чи визнаними бібліотекою рівноцінними, а в разі відсутності такої можливості — компенсувати в десятикрат­ному розмірі їх вартість, що визначається в установленому порядку.

Читача також можна на певний час позбавити права користування бібліотекою.

Якщо дії читача не потребують кримінальної відповідальності, він мусить оплатити бібліотеці нанесений майновий збиток. Крім того, читач підлягає адміністративній відповідальності у вигляді штрафу тощо. Всі відшкодовані кошти бібліотека використовує тільки для придбання та зберігання документів.

Відповідальність бібліотекаря за збереження фонду. Стан збері­гання фонду обумовлений також відношенням бібліотекаря до сво­їх обов'язків.

На бібліотечних працівників поширюється загальне законодав­ство, що регулює матеріальну відповідальність робітників і служ­бовців за завданий ними державним та громадським установам збиток.

Відповідальність за збереження фонду несуть, за наявності їх­ньої вини, працівники бібліотек, що мають доступ до нього (недба­лість роботи, порушення правил видання документів, невжиття не­обхідних заходів до своєчасного повернення в бібліотеку читачами творів друку чи інших документів).

Бібліотечні працівники, які заподіяли збиток бібліотеці, несуть певну, або повну матеріальну відповідальність у розмірі прямого дійсного збитку, але не вище своєї середньої місячної ставки.

Повну матеріальну відповідальність бібліотекарі несуть тільки тоді, коли нестача документів викликана діями, що переслідуються у кримінальному порядку, тобто коли встановлено факти розкра­дання книг або сприяння розкраданню фонду безпосередньо праців­никами.

Керівники бібліотек, їх заступники, керівники структурних під­розділів та їх заступники, крім того, несуть матеріальну відпові­дальність у розмірі заподіяного з їхньої вини збитку, але не вище свого середнього місячного заробітку, якщо збиток бібліотеці запо­діяно надмірними грошовими витратами, неправильною постанов­кою обліку і зберіганням фондів, невжиттям необхідних заходів до запобігання їх розкраданню, знищенню і псуванню.

Відшкодування збитку в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку працівника, проводиться згідно з наказом адмі­ністрації (у даному випадку — директора ЦБС), а керівниками та їх заступниками — за розпорядженням вищого в порядку підлеглості органу шляхом утримання із заробітку. Наказ адміністрації бібліо­теки чи розпорядження вищого органу має бути видано не пізніше двох тижнів з часу виявлення заподіяного збитку та надісланий для виконання не раніше як через сім днів після того дня, коли було повідомлено про це працівникові. У випадку незгоди працівника з фактом або розміром утримання трудовий спір за його поданням розглядає комісія з трудових спорів профспілкового комітету або народний суд.

Стягнення з бібліотекаря, як службової особи, десятикратної вартості документів, що зникли з бібліотеки, недопустиме. Винят­ком є той факт, коли бібліотекар виступає як читач.

Згідно з існуючим законодавством про нрашо, а бібліотекаря мс можна стягти вартість документів, що зникли з відкритого доступу, за умови, якщо було виконано всі правила розміщення та збере­ження бібліотечного фонду.

Матеріальна відповідальність не покладається на бібліотечних працівників, якщо збиток бібліотечному фонду спричинено через відсутність умов, необхідних для нормальної роботи і забезпечення повного зберігання дорученого їм майна та в інших випадках від­сутності їхньої вини.

Отже, зберігання бібліотечних фондів—проблема комплексна, її складають технологічні та соціальні фактори, виконання яких сприяє забезпеченню довгострокового користування книжковими скарбницями нашої країни багатьма поколіннями читачів.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Які основні чинники зберігання фонду? 2. Як впливає освітлення примі­щень на зберігання фонду? Вкажіть шляхи захисту фонду від негативного впли­ву світла. З, Вкажіть оптимальну температуру і вологість повітря у фондосхови- щі. Чим шкідливі різкі коливання температури і вологості повітря і як досягти їх оптимального рівня? 4. Яким чином досягають у фондосховищі найкращих сані- тарио-гігієнічних умов зберігання фонду? 5. Які основні умови пожежної безпеки в бібліотеці? 6. Якого збитку наносять фонду цвіль, плісневі грибки, комахи і гризуни? Які профілактичні заходи та засоби їх знищення ви знаєте? 7. Яку робо­ту проводять бібліотечні працівники з читачами у справі зберігання фонду? 8. Яку адміністративну, матеріальну і кримінальну відповідальність несуть біб­ліотечні працівники за стан збереження фонду?

Контрольне завдання

1. За допомогою психрометра виміряйте температуру та вологість повітря в приміщенні бібліотеки училища. Порівняйте здобуті результати з оптимальними показниками температури і вологості повітря у фондосховищі.

2. 133

   

   

   Проаналізуйте ситуацію: Оксана К. прийнята на роботу п філіал № 5 ЦБС. На настійну вимогу директора підписала договір про повну матеріальну відповідальність за фонд. Через рік виявилася нестача на велику суму. Всю неста­чу вирахували з Оксани К. Чи правильно це зроблено? Чому?