1.Класифікація лікарських засобів, що впливають на функції органів дихання:

1.Аналептики

2.Стимулятори дихання.

3. Протикашльові засоби.

4.Відхаркувальні засоби.

5.Засоби для лікування бронхіальної астми.

6.Засоби, які застосовують при набряку легень.

1. Аналептики.

Аналептики – речовини, які стимулюють активність дихального і судинорухового центрів, відновлюють функцію ЦНС.

Аналептики діють майже на всіх рівнях ЦНС. Але кожний окремий препарат характеризується більш вираженою тропністю відносно окремих відділів ЦНС. Так, наприклад, одні препарати впливають переважно на центри довгастого мозку (бемегрид, кордіамін, коразол), інші – на спинний мозок (стрихнін).

Збільшення дози аналептиків приводить до генералізації процесів збудження, які супроводжуються підсиленням рефлекторної збудливості. У великих дозах аналептики викликають судоми. Судоми, які пов’язані із збудженням переважно стовбурової частини головного мозку, носять клонічний характер (судоми клонічні — синхронні товчкоподібні скорочення м'язів з періодами розслаблення) (бемегрид, коразол, кордіамін), а при дії на спинний мозок розвиваються судоми тонічного характеру(спазми тонічні — тривале напруження м'язів) (стрихнін).

Класифікація аналептиків :

1. Аналептики, які діють переважно на центри довгастого мозку (бемегрид, камфора, кордіамін, сульфокамфокаїн )– аналептики прямої дії.

2. Аналептики, які діють через синокаротидні зони, збуджуючи їх – дихальні аналептики (цититон, лобеліну гідрохлорид)– аналептики рефлекторної дії.

3. Аналептики, які діють переважно на спинний мозок (стрихнін) .

4. Аналептики, які діють на стовбурову частину і кору головного мозку (етимізол).

Аналептики проявляють стимулюючий вплив на життєво важливі центри довгастого мозку – дихальний і судиноруховий. Аналептики підвищують збудливість центру дихання. Ряд препаратів (бемегрид, камфора, етимізол) проявляють пряму стимулюючу дію на центр дихання.

У деяких аналептиків центральна (пряма) дія доповнюється рефлекторною (кордіамін, вугільна кислота).

Аналептики рефлекторної дії – цититон, лобеліну гідрохлорид діють рефлекторно через синокаротидні зони, збуджуючи їх, далі імпульси надходять до центру дихання у продовгастому мозку і стимулюють його. Ця група препаратів ефективна в тому випадку коли збережена рефлекторна діяльність.

Аналептики є функціональними антагоністами снодійних засобів.

Застосовують аналептики при легких формах отруєння речовинами для наркозу, снодійними засобами, спиртом етиловим.

Побічні ефекти – нудота, блювання, судоми, тахікардія.

Етимізол різниться від інших аналептиків особливостями дії: він поєднує властивості седативного впливу на кору головного мозку та сильної вибіркової (стимулюючої) дії на дихальний центр. Стимуляція дихання довготривала і не супроводжується виснаженням клітин респіраторного центру. На відміну від інших аналептиків, етимізол при пригніченні дихання морфіном дає більш виражений ефект, ніж при пригніченні барбітуратами. Етимізол активує адренокортикотропну функцію передньої долі гіпофіза, що підвищує рівень глюкокортикоїдів у крові. Є дані про те, що етимізол покращує короткочасну пам’ять і сприяє підвищенню розумової працездатності.

У зв’язку із стимуляцією кортикотропної активності гіпофіза етимізол застосовують також як протизапальний і протиалергічний засіб (при артритах, поліартритах запального характеру, бронхіальній астмі).

Відповідну роль у механізмі впливу етимізолу відіграє блокуюча дія на фосфодіестеразу, сприяє накопиченню у тканинах цАМФ.