11.02.2013 – Лекція 1 Форма державного правління

форма держави: включення політичного режиму останнім часом є спірним питанням в КонПр, однак воно і виходить за межі предмету КонПр, тому в межах навчального курсу безпосередньо не досліджується.

Форму держави визначають наступні критерії.

1. Історична традиція (зокрема, в таких державах, як Велика Британія, Данія, Швеція, форма державного правління – монархія – обумовлена певною історичною традицією).

2. Форма держави може бути обумовлена історичними особливостями створення певної держави (так, федеративний устрій Німеччини, Мексики, США безпосередньо пов'язаний з процесом створення цих держав).

3. В окремих випадках форма держави обумовлюється етнічним складом населення (федеративний устрій Індії пов'язаний з проживанням в цій країні великої кількості різних етнічних груп).

4. Форма держави може бути обумовлена морально-етичними принципами, які існують в тому чи іншому суспільстві; саме цим в Ірані зумовлена така форма правління, як теократична республіка.

5. У країнах, які позбавилися колоніальної залежності від метрополій, досить часто “запозичується” форма державного правління та форма територіального устрою, які існували на момент створення цих держав в країнах-метрополіях (зокрема, республіканська форма правління в ряді країн Північної Африки пов’язана з тим, що на момент отримання незалежності цими країнами ними фактично був використаний досвід Франції).

6. Форма держави може бути пов’язана з особою, яка перебуває при владі на момент прийняття Конституції (змішана республіка у Франції виникла в момент прийняття Конституції 1958 року в результаті перебування при владі генерала де Бойля).

При визначенні форми державного правління слід аналізувати порядок формування інституту глави держави, місце парламенту, глави держави та уряду в механізмі державної влади, характер їх взаємовідносин.

Монархія

Для монархії характерно:

1) спадковий характер влади;

2) відсутність юридичної відповідальності монарха за свою діяльність.

У світі приблизно 25% монархій та 75% республік.

* В Європі 12 монархій: Андорра, Бельгія, Ватикан, Велика Британія, Данія, Іспанія, Ліхтенштейн, Люксембург, Монако, Нідерланди, Норвегія, Швеція.

Абсолютна монархія:

1. Монарх має всю повноту влади і в його руках зосереджується вся повнота законодавчої, виконавчої та судової влади. Як правило, існує лише дорадчий орган, рішення якого не мають обов’язкового характеру, і монарх сам вирішує, чи надавати цим рішенням загальнообов’язкового характеру.

2. Монарх очолює уряд.

(Оман, Саудівська Аравія)

Дуалістична монархія: (на даний момент дуалістичних монархій в класичному вигляді не існує!)*

1. Монарх самостійно очолює виконавчу владу або призначає главу уряду, при цьому монархові не потрібна формальна згода парламенту для призначення на посаду глави уряду.

2. Глава уряду не несе відповідальності перед парламентом, він може бути звільнений з посади лише монархом.

3. Монарх має право розпуску парламенту.

4. Монарх має право абсолютного вето на закони, які приймаються парламентом.

5. Парламент складається з двох палат. При цьому, як правило, верхня палата має можливість блокувати рішення нижньої палати.

* наприклад, у Марокко, в монарха відсутня можливість розпуску парламенту, причому пропозиція таких змін надійшла від самого монарха. Це вияв т.зв. еволюції форми державного правління, зокрема в арабському світі за результатами хвилі арабських революцій. На даний момент діють перехідні документи.

Парламентарна/парламентська монархія:

1. Главою держави юридично є монарх. Монарх формально призначає главу уряду, однак таке призначення обумовлене політичною розстановкою сил в парламенті (у Великій Британії на посаду прем’єр-міністра призначається лідер партії, яка перемогла на виборах).

2. Монарх призначає членів уряду, проте таке призначення здійснюється за поданням прем’єр-міністра. Монарх має право здійснити розпуск парламенту, однак лише після консультацій з прем’єр-міністром. Розпуск парламенту здійснюється за умови політичної кризи, коли уряд втрачає підтримку парламенту.

3. Будь-яке рішення монарха для набуття ним чинності потребує скріплення підписом міністра, відповідального за провадження цього рішення, або прем’єр-міністра (т.зв. процедура контрасигнації).

4. Монарх має право абсолютного вето, проте фактично цим правом не користується. Це явище є т.зв. “сплячим повноваженням”, що взагалі характерно для парламентарних монархій. Монарх взагалі не використовує його або використовує у виняткових випадках.