Економічна сутність процесу хеджування

Хеджування – це загальний термін, використовуваний для опису дій по мінімізації фінансових ризиків. Одним з таких ризиків є валютний ризик, тому будь-які дії, направлені на мінімізацію валютного ризику називаються хеджуванням.

Хеджер – це особа чи компанія, що усувають ризик шляхом відкриття тимчасової позиції на одному ринку і протилежної позиції на іншому, але економічно зв'язаному ринку, такому, як ф'ючерсний чи ринок забалансових інструментів.

Відсутність хеджування може мати дві причин. По-перше, фірма може не знати про ризики або можливостях зменшення цих ризиків. По-друге, вона може вважати, що обмінні курси чи процентні ставки будуть залишатися незмінними чи змінюватися на її користь. У результаті компанія буде спекулювати: якщо її очікування виявляться правильними, вона виграє, якщо ні – вона понесе збитки.

Хеджування всіх ризиків – єдиний спосіб їх цілком уникнути. Однак фінансові директори багатьох компаній віддають перевагу вибірковому хеджуванню. Якщо вони вважають, що курси валют чи процентні ставки зміняться несприятливо для них, то вони хеджують ризик, а якщо рух буде на їх користь – залишають ризик непокритим. Це і є, по суті, спекуляція.

Одним з недоліків загального хеджування (тобто зменшення всіх ризиків) є досить істотні сумарні витрати на комісійні брокерам і премії опціонів. Вибіркове хеджування можна розглядати як один зі способів зниження загальних витрат. Інший спосіб – страхувати ризики тільки після того, як курси чи ставки змінилися до визначеного рівня. Витрати на хеджування можна розділити на дві категорії: першу – витрати на виконання угод і другу – трансакційні витрати. Витрати на виконання угод відбиті в різниці між цінами покупця і продавця на ринку. Крім того, є потенційні втрати внаслідок несприятливих змін. Трансакційні витрати включають комісійні брокерам і альтернативні витрати, пов'язані з неотриманням відсотків по грошам, внесеним як маржа. Базисний ризик може бути розрахований потенціалом недосконалої цінової кореляції.

Методи управління фінансовими ризиками

Змістовна сторона управління управління фінансовими ризиками включає такі

елементи:

- підготовчий етап управління фінансовими ризиками, який передбачає порівняння характеристик і ймовірностей ризику. Дані отримують у результаті аналізу й оцінки ризику. На підготовчому етапі виявляються альтернативи, у яких величина ризику залишається фінансово прийнятною. Встановлюються пріоритети, тобто виділяють коло проблем і питань, які вимагають першочергової уваги. Тим самим об'єктивно виникає можливість ранжувати наявні альтернативи за принципом прийнятності ризику, який міститься у них: ризик прийнятний повністю, прийнятий частково, неприйнятний взагалі;

- вибір конкретних заходів, що сприяють усуненню або мінімізації можливих негативних наслідків ризику. Даний етап включає у себе розробку організаційних і операційних процедур попереджувального характеру. Цей етап може складатися з конкретних рекомендацій, автоматичних навичок у роботі

У ширшому розумінні дана схема базується на чотирьох методах управління фінансовим ризиком: усунення, попередження і контроль, страхування, поглинання.

Усунення ризику означає намагання працювати у безризикових умовах. Усунення - це ефективний метод запобігання втрат. Проблема полягає у тому, що усунення ризику усуває і прибуток.

Попередження втрат і контроль. Попередити втрати - означає зберегти себе від випадковостей. Контролювати їх — означає обмежити розмір втрат у випадку, якщо збиток матиме місце.

Страхування. З позицій управління фінансовими ризиками страхування означає процес, у якому група фізичних і юридичних осіб, які підпадають під однотипний ризик, вкладають кошти у компанію, члени якої при втратах одержать відповідну компенсацію. Головна ідея страхування полягає у розподілі втрат серед великої групи юридичних і фізичних осіб (страхової сукупності), які підлягають однорідному ризику.

Поглинання. Зміст цього виду ризику полягає у поглинанні, тобі о у визнанні шкоди від реалізації ризику як такої, що нічим не може бути компенсована. Управлінське рішення щодо поглинання може бути прийнятим з двох причин. Зустрічаються випадки, коли не можна використати інші методи управління ризиком. Наприклад, ризик, ймовірність якого є досить малою (падіння метеориту тощо). По-друге, поглинання досягається самострахуванням або хеджуванням, якщо йдеться про фінансові ризики.

Процес управління фінансовим ризиком можна умовно розбити на 6 етапів - визначення мети, з'ясування суті ризику, оцінка ризику, вибір методу управління ризиком, впровадження цих методів і результат.