Альтернативні методики оцінки ризику банкрутства та їх порівняльна характеристика

Аналіз ризику неплатоспроможності підприємства методом коефіцієнтних відхилень передбачає розрахунок згідно з положенням Міністерства фінансів України “Про затвердження положення про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації” від 26.01.01 №49/21 п’яти груп коефіцієнтів, що характеризують діяльність підприємства розрахунок та відхилень отриманих значень коефіцієнтів від еталону у відносному вираженні. Потім, шляхом добутку отриманого значення відхилення на кількість балів, що відповідає даній групі, визначаємо кількість балів по кожній групі коефіцієнтів.

Група коефіцієнтів:

1. Аналіз майнового стану-50 (кількість балів)

2. Аналіз ліквідності -250

3. Аналіз платоспроможності -300

4. Аналіз ділової активності -150

5. Аналіз рентабельності -250

Разом 1000

Двофакторна модель. Двофакторна модель є однією з найпростіших моделей прогнозування ймовірності банкрутства підприємства. Вона ґрунтується на використанні двох ключових показниках – коефіцієнті покриття та показнику частки запозичених коштів в засобах підприємства, від яких залежить ймовірність банкрутства підприємства. Ці показники множаться на вагове значення коефіцієнтів і результати потім додаються з постійною константою, отриманою дослідно-статистичним методом. Якщо результат виявляється від’ємним, ймовірність банкрутства є низькою і навпаки – високе позитивне значення показника С свідчить про високу ймовірність ризику.

Недоліком цієї моделі є те, що вона не забезпечує всебічний аналіз фінансового стану підприємства, а тому її результати можуть значно відрізнятись від реальності.

С=-0,3877 + (-1,0736)Кп + 0,0579Кз

Кп - коефіцієнт покриття

Кз - частка запозичених коштів у засобах підприємства

R – модель. R – модель є чотирифакторною моделлю прогнозу ризику банкрутства підприємства і має наступний вигляд [1]:

R= 8,38*К1 + К2 + 0,054К3 + 0,63К4

К1=оборотний капітал/активи

К2= чистий прибуток/власний капітал

К3=виручка від реалізації/активи

К4=чистий прибуток/сукупні витрати

Ймовірність банкрутства підприємства відповідно до значень R наведена в наступній таблиці:

Значення R Ймовірність банкрутства (%)

Менше 1,5 Максимальна (90-100%)

1,5 – 2,4 Висока (60-80%)

2,5 - 3,1 Середня (35-50%)

3,2 – 3,99 Низька (15-20%)

більше 4 Мінімальна (10%)

Характеристика основних видів страхування інвестиційних ризиків. Навести приклади з української практики

Страхування інвестиційних ризиків у багатьох випадках є обов'язковою умовою надання засобів під проекти. Договір страхування гарантує відшкодування збитків від визначених видів ризиків, тим самим, забезпечуючи безпеку інвестора і підвищуючи привабливість інвестицій.

Страхування впливає на економічну ефективність інвестиційного проекту двояким способом.

По-перше, підвищення надійності вкладень зменшує ставку дисконту, збільшуючи тим самим чисту поточну вартість проекту (МРУ) і внутрішню норму прибутковості, а також зменшуючи строк окупності і змінюючи інші характеристики проекту.

По-друге, страхування збільшує інвестиційні витрати проекту, оскільки вимагає регулярної (звичайно раз у рік) сплати страхових внесків У результаті зменшуються відповідні показники ефективності проекту

Підсумкове рішення про страхування визначених видів інвестиційних ризиків чи про відмовлення від страхування залежить від співвідношення цих двох різноспрямованих впливів. Очевидно, що використання страхування буде економічно вигідно тільки в тому випадку, якщо воно поліпшує показники економічної ефективності проекту.

Метою страхування інвестиційних ризиків є захист інвесторів від можливих втрат внаслідок зміни політичних і економічних факторів, що перешкоджають успішному здійсненню інвестиційного проекту й одержанню очікуваного прибутку.

Види страхування інвестицій підрозділяються на дві великі групи: страхування від фінансових і комерційних ризиків; страхування від політичних (некомерційних) ризиків.

Страхування кредитів під інвестиційні засоби можуть проводитись через страхування лізингового кредиту. Може здійснюватися за посередництвом лізингових товариств або самими виробниками машин і приладів, що передаються у лізинг. Лізинг, як і кожна господарська діяльність, обтяжена ризиками. Ці ризики можна поділити на два види: перший пов'язується з втратою або знищенням майна, яке є предметом лізингу, другий вид ризику може проявитися у настанні тимчасової або постійної неплатоспроможності лізингоотримувача.

Названі групи ризиків можна класифікувати детальніше, а саме: "суто" лізингові ризики, пов'язані зі змінами технічних і вартісних характеристик об'єкта протягом терміну дії договору: маркетинговий, ціновий; фінансові ризики, пов'язані з можливістю неефективного руху фінансових ресурсів лізингодавця: незбалансована ліквідність, несвоєчасна сплата лізингових платежів, валютний ризик в операціях міжнародного лізингу; політичні і правничі ризики, що являють собою імовірність втрат лізингодавця, викликаних політичними подіями або несприятливими змінами у законодавстві.

Вважають, що взаємовідносини страхових установ з лізинговими фірмами можуть проявлятися на двох рівнях: через страхування ризиків, пов'язаних з предметами лізингу (їх збереження), через страхування укладених договорів лізингу, тобто повернення предметів лізингу.

Лізингові відносини здебільшого можуть здійснюватися на основі безпосередньої передачі майна його власником або виробником-лізингодавцем лізингоотримувачеві. При цьому майнові ризики власника перекладаються в основному на лізингоотримувача, а тому він повинен бути у ролі страхувальника. В українській господарській практиці роль лізингодавців як посередників можуть виконувати комерційні банки.

Вони, застосовуючи фінансовий лізинг, можуть купувати основні засоби (предмети лізингу) і передавати їх в оренду за відповідну плату.

Однак частіше банк виступає у ролі окремої сторони, яка кредитує лізингодавця, і є застрахованим. Саме тому вказується на можливість формування та особливості як простих трьохсторонніх, так і складніших п'ятисторонніх схем участі сторін у лізингово-страховому процесі.

Взаємовідносини страхових установ з лізинговими фірмами можуть проявлятися на двох рівнях: через страхування ризиків, пов'язаних з предметами лізингу (їх збереження), через страхування укладених договорів лізингу, тобто повернення предметів лізингу.

У першому випадку лізингодавець отримує страхове відшкодування, коли буде знищений або пошкоджений предмет лізингової операції, а у другому - коли орендар предметів лізингу не очікувано припинить сплату оренди.

Договори страхування від політичних ризиків укладаються при здійсненні інвестицій в іноземні країни. Цей вид страхування відрізняється складністю адекватної оцінки імовірності настання страхових випадків і вкрай високими розмірами можливого збитку. Тому приватні страхові компанії, за рідкісним винятком, не займаються цим видом страхування.

Таке страхування проводять в основному державні структури країни-походження інвестора і міжнародні фінансові організації. В даний час на три державні організації (у США, Німеччині і Японії) приходиться близько 80% загальних обсягів операцій, що здійснюються у рамках національних програм страхування інвестиційних ризиків.

Страхування інвестиційної діяльності від комерційних ризиків проводиться, як правило, приватними страховими компаніями.

У страхове покриття можуть входити наступні ризики: погіршення кон'юнктури ринку товарів чи послуг, вироблених фірмою; ризик простою виробництва; ризик неповернення кредиту чи позички; зміна темпів інфляції; обмеження конвертованості національної валюти; зміна валютного курсу; зміна податкових ставок і ін.

Страхова сума за договором може бути визначена декількома методами: у розмірі, пропорційному величині інвестицій, як прямих, так і вкладень в акції й інші цінні папери; у розмірі інвестиції і частини прибутку по проекту; у розмірі безризиковоі ставки.

При цьому страхове відшкодування обчислюється у вигляді різниці між страховою сумою і фактичним фінансовим результатом від застрахованих інвестицій, тобто страхувальнику відшкодовуються втрати, якщо повернення вкладених засобів і прибуток через визначений період часу виявиться менше страхової суми.

Страхування фінансових гарантій як окремий вид може також бути використане для захисту інтересів інвесторів. Метою тут є надання страховою компанією гарантії того, що зобов'язання позичальника перед інвестором будуть виконані. Це спеціальний вид поручительства, що забезпечує захист від ризиків, зв'язаних із проведенням фінансових операцій.

Об'єктами страхування по договорах фінансових гарантій можуть виступати: позички і кредити; облігації, акції й інші цінні папери; права оренди і лізингу; оплата постачань устаткування; заставні папери.

По термінах дії страхування всі договори підрозділяють на короткострокові (до трьох років), середньострокові (від трьох до восьми років) і довгострокові.