Методи управління інвестиційними ризиками

В умовах нестабільної ситуації, що швидко змінюється, суб'єкти інвестиційної діяльності мусять враховувати всі фактори, що можуть призвести до збитків. Таким чином, призначення аналізу ризику інвестиційного проекту - надати потенційним інвесторам необхідну інформацію для прийняття рішення про доцільність участі в проекти та передбачити заходи по захисту від можливих фінансових втрат.

Проблема інвестиційних ризиків вирішується за допомогою різних заходів та методів. Так, заходами управління інвестиційними ризиками є: уникнення, поглинання, передача, зниження ступеню ризику.

Уникнення ризику означає просте ухилення від дії, що пов'язана з ризиком. Але уникнення ризику для інвестора - відмова від прибутку.

Поглинання ризику - інвестор залишає ризик при собі, тобто під свою відповідальність. Так, інвестор, вкладаючи венчурний капітал, заздалегідь впевнений, що він може за рахунок власних коштів покрити можливу втрату венчурного капіталу.

Передача ризику говорить про те, що інвестор передає відповідальність за фінансовий ризик комусь іншому, наприклад страховому товариству

Зниження ступеню ризику означає скорочення ймовірності та обсягу втрат за допомогою певних методів.

При виборі конкретного заходу вирішення проблеми фінансового ризику інвестор повинен виходити з наступних принципів: Не можна ризикувати більше, ніж це може дозволити власний капітал; Треба думати про наслідки ризику; Не можна ризикувати більшістю заради малого.

Реалізація першого принципу означає, що перш ніж вкладати капітал, інвестор повинен: Визначити максимально можливий обсяг втрат за даним ризиком; Співставити його з об'єктом капіталу, що вкладається; Співставити його з усіма власними фінансовими ресурсами та визначити, чи не призведе втрата цього капіталу до банкрутства інвестора.

Обсяг втрат від вкладення капіталу може дорівнювати обсягу даного капіталу, бути меншим або більшим за нього. За умови прямих інвестицій обсяг втрат, як правило, дорівнює розміру венчурного капіталу.

При портфельних інвестиціях, тобто при купівлі цінних паперів, які можна продати на вторинному ринку, обсяг втрат звичайно менший за суму витраченого капіталу.

Реалізація другого принципу потребує, щоб інвестор, знаючи максимально можливу величину втрати, визначив би, до чого вона може призвести, яка ймовірність ризику, та прийняв би рішення про відмову від ризику, про прийняття ризику під свою відповідальність чи про передачу ризику під відповідальність іншої особи.

Дія третього принципу особливо яскраво проявляє себе при передачі інвестиційного ризику. В цьому випадку він означає, що інвестор повинен визначити прийнятне для нього співвідношення між: страховим внеском та страховою сумою.

Страховий внесок (або страхова премія) - це плата за страховий ризик страхувальника страховику, згідно договору страхування або закону.

Страхова сума - це грошова сума, на яку застраховані матеріальні цінності (або громадянська відповідальність, життя або здоров'я страхувальника).

Ризик не повинен поглинатися тобто інвестор не повинен брати на себе ризик, якщо розмір втрати відносно великий у порівнянні з економією на страхові внески. Для зниження ступеню інвестиційного ризику застосовуються різні заходи: Диверсифікація (портфельна, географічна); Набуття додаткової інформації про вибір та результати; Лімітування; Страхування.