Валютні опціони — як інструменти хеджування валютного ризику

Валютний опціон - це контракт, який надає право покуп­цеві (але не зобов'язує) купівлі або продажу обумовленої суми валюти за фіксованим курсом на визначену дату або протягом визначеного періоду в майбутньому в обмін па опціонну премію, виплачену продав­цеві опціону.

Призначення валютних опціонів полягає в захисті власника від несприятливих коливань валютних курсів. Водночас, якщо валют­ний курс змінився у сприятливому для власника напрямку, то опціон дає можливість скористатись перевагами. У цьому разі власник мо­же обміняти валюту за вигіднішим ринковим курсом, не користую­чись опціоном. Валютний опціон обмежує валютний ризик учасника ринку, пов'язаний зі змінами валютних курсів. Розмір ризику при використанні опціону як інструменту страхування валютних ризиків обмежується розміром опціонної премії. Премія, тобто вартість опціону, залежить від співвідношення спот-курсу валюти в момент укладення угоди та курсу опціону, а також від тривалості періоду дії опціону.

Якщо опціон дає право продажу визначеної валюти, то це опціон PUT за даною валютою. При наданні права купівлі валюти опціон називається CALL заданою валютою. Вказування виду валюти з назвою опціону обов'язкове, оскільки опціон PUT є одно­часно опціоном CALL за тією валютою, за яку продається опціонна валюта, і навпаки. Наприклад, опціон PUT за доларами США, який передбачається здійснити за німецькі марки, одночасно є оп­ціоном CALL за марками.

Для проведення розрахунків за опціонною угодою відводять 2 робочі дні. Тому валютний опціон має бути пред'явлений до вико­нання його власником не пізніш як за 2 робочі дні до дати розра­хунків за умови прийняття рішення про його виконання.

Використання валютних опціонів компаніями для страхування валютних ризиків доцільне в таких випадках:

• коли час та сума валютних надходжень і платежів точно не визначені, а отже, застосування форвардів та ф'ючерсів неможливе;

• при захисті експортних або імпортних товарів, які чутливі до зміни цін, виражених у конкретній валюті;

• при публікації прейскурантів на свої товари в іноземній валюті;

• для підтримки комерційної пропозиції на укладання контрак­тів із зарубіжним партнером, які оцінюються в іноземній валюті.

Дня банків основними напрямками використання валютних опціонів є страхування відкритої валютної позиції та захист інвес­тиційного портфеля, деномінованого в іноземній валюті.

Управління валютною позицією на основі методів структурного балансування валютних потоків

Структурне балансування валютних потоків полягає в узго­дженні обсягів та строків активних і пасивних операцій з усіма іноземними валютами, якими оперує банк. Ідея методу структур­ного балансування може застосовуватись щодо будь-яких балан­сових операцій з валютними коштами (конверсійні операції, укла­дення кредитних і депозитних угод в іноземній валюті, узгодження валютних надходжень і платежів, проведення форфейтингових операцій, реструктуризація кредиторської та дебіторської валют­ної заборгованості, купівля та продаж цінних паперів, деномінованих в іноземній валюті, тощо). Обсяги та терміни проведення за­значених операцій добираються так, щоб це дало змогу закрити валютні позиції або знизити їх розмір до прийнятного рівня.

Одним із прийомів, що широко використовується банками у процесі управління валютними позиціями, є проведення конвер­сійних операцій. Наднормативний розмір позиції за певною валю­тою може бути зменшений її обміном на іншу валюту, за якою розмір позиції був нижчий за норматив. Це дозволяє приводити валютні позиції у відповідність з установленими вимогами без здійснення операцій з базовою валютою. Як правило, банки вдаю­ться до конверсії валюти, курс якої знижується, у більш надійну та стабільну валюту.

У процесі управління валютним ризиком банки можуть скористатися методом випередження та відставання (leads and lags), який ґрунтується на змінах строків платежів в іноземних валютах залежно від очікуваних ко­ливань валютних курсів. Маніпулювання строками дозволяє за­крити короткі позиції за певними валютами до зростання їх ринко­вою курсу і відповідно довгі позиції - до зниження курсу. До найпоширеніших на практиці форм зазначеної тактики належать:

• прискорення репатріації (повернення до своєї країни із-за кордону) капіталу, прибутків, інших грошових коштів в очікуванні ревальвації національної валюти, або сповільнення процесів репа­тріації перед девальвацією національної валюти;

• прискорення чи сповільнення погашення основної суми бор­гу в іноземній валюті і та виплати відсотків залежно від зміни ва­лютного курсу;

• дострокова оплата послуг та товарів (основних фондів, това­рно-матеріальних цінностей) у разі підвищення курсу валюти пла­тежу або затримка платежів при очікуванні зниження курсу;

• прискорення чи сповільнення нарахування і виплати дивіден­дів, надходження коштів в іноземній валюті до статурного фонду банку тощо;

Можливості застосування прийому випередження та відста­вання визначаються насамперед законодавчим регулюванням країни та умовами фінансових контрактів. У переважній більшості угод, за якими відбуваються платежі, передбачається як можли­вість дострокової оплати, так і види та розмір штрафних санкцій (пені, неустойки тощо) за несвоєчасне здійснення переказів валю­тних коштів. В останньому випадку затримка платежу через зни­ження курсу буде виправдана лише тоді, коли зниження витрат на придбання валюти за новим курсом перекриє суму нарахованих штрафів.

Прийом дисконтування платіжних вимог в іноземній валюті являє собою різновид обліку векселів і полягає в переуступці бан­ку права вимоги заборгованості в іноземній валюті в обмін на не­гайну виплату банком власнику векселя відповідної суми коштів у національній або іншій іноземній валюті. Дисконтування здійсню­ється здебільшого через проведення форфейтингових операцій.

Дисконтування платіжних вимог в іноземній валюті мас ряд обмежень та недоліків, які й зумовлюють його незначне поширен­ня у процесі управління валютною позицією. Навіть якщо банку вдалося знизити позиційний валютний ризик за допомогою таких операцій, то форфейтер (банк) наражається на інші ризики (ризик неплатежу, політичний ризик у країні емітента векселів, ризик пе­реказу валютних коштів, який полягає в неможливості виконання зобов'язань в іноземній валюті країною покупця). Крім того, банку не вдається уникнути валютного ризику, пов'язаного зі зміною курсу валюти платежу протягом дії форфейтннгової угоди. Здебільшого форфейтингові операції проводяться банком з метою отримання прибутків від різниці між номінальною сумою векселя та реальною величиною коштів, виплачених банком їх власнику, а також одержання комісійного доходу.

Загалом управління валютними позиціями за допомогою про­ведення балансових операцій часто не відповідає власним потре­бам та планам банку, а іноді не вигідне з погляду витрат.