Методи управління ризиком кредитного портфеля банку

Методи управління ризиком кредитного портфеля банку: диверсифікація, лімітування, концентрація, створення резервів для відшкодування втрат за кредитними операціями комерційних банків.

Диверсифікація-полягає у розподілі кредитного портфеля серед широкого кола позичальників, які відрізняються один від одного як за характеристиками, так і за умовами діяльності. Розглядають 3 види диверсифікації-галузеву, географічну та портфельну. Галузева-означає розподіл кредитів між клієнтами, які здійснюють діяльність у різних галузях. Для зниження загального ризику портфеля вирішальне значення має добір галузей, який повинен ґрунтуватися на результатах статистичних досліджень. Найвищий ефект досягається в разі вибору позичальників, котрі працюють у галузях з протилежними фазами коливань ділового циклу. Якщо одна галузь перебуває на стадії економічного росту, то інша переживає стадію спаду, а з часом їх позиції змінюються на протилежні. Тоді зниження доходів від однієї групи клієнтів компенсується підвищенням доходів від іншої групи. Географічна - полягає у розподілі кредитного портфеля між позичальниками, які перебувають у різних регіонах. Така диверсифікація доступна лише великим банкам, які мають розгалужену мережу філій та відділень на значній території. Це допомагає нівелювати вплив кліматичних та погодних умов, політичних та економічних потрясінь, які впливають на кредитоспроможність позичальників.

Портфельна - означає розсередження кредитів між різними категоріями позичальників-великими і середніми компаніями, підприємствами малого бізнесу, фізичними особами, домашніми господарствами тощо. Така диверсифікація допомагає збалансувати ризик і дохідність кредитного портфеля банку.

Концентрація-протилежне поняття до диверсифікації, воно означає зосередження кредитних операцій в певній галузі, на географічній території, кредитування певних категорій клієнтів. Концентрація може бути галузевою, географічною, портфельною.

Лімітування-полягає у встановленні максимально допустимих розмірів наданих позик, що дозволяє обмежити ризик. Ліміти можуть встановлюватися за видами кредитів, категоріями позичальників, окремими галузями, географічними територіями. Кред. ризик банку обмежується встановленням ліміту загального розміру кредит. портфеля. Ліміти визначаються як максимально допустимий розмір позики чи напряму кредитування і виражаються як в абсолютних, так і у відносних величинах.

Створення резервів для відшкодування втрат за кредитними операціями ком. банків полягає в акумуляції частини коштів на спеціальному рахунку для компенсації неповернених кредитів. Процес формування резерву починається з оцінювання якості кредитного портфеля-класифікації кредитів. Нарахування до резерву здійснюється за встановленими для кожної групи нормами відрахувань, визначеними у відсотковому відношенні до суми кредитів даної групи. Спеціальний резерв створюється за рахунок витрат банку, а загальний-за рахунок чистого прибутку.

Метод Трейнора. Трейнор цікавився рівнем ефективності, який міг би бути використаний всіма інвесторами, незалежно від їхнього ставлення до ризику. Biн розробив метод, у якому за основу для оцінювання ефективності управління інвестиційним портфелем запропонував взяти показ­ник дохідності ринкового портфеля (k_m). Він припускає, що портфель, який розглядається, є повністю диверсифікованим, тому як показник ризику використовує величину бета (В) цього порт­феля, розраховану стосовно дохідності ринкового портфеля.

За основу береться історичний бета-коефiцiент (B’), що врахо­вує можливі коливання ставки за беззбитковими цінними папе­рами. Коефіцієнт ефективності управління інвестиційним портфелем, в основі якого лежить показник ризику В, називається коефіцієнтом Трейнора і розраховується як: TrK=(K_pсер – Zсер)/ B’, де K_pсер-середня дохідність інвестиційного портфеля за певний історичний проміжок часу п, Zсер-середня дохідність державних безризикових цінних паперів. (K_pсер – Zсер) – це премія за ризик, а B’ – це ступінь ризику. Екон. зміст коефіцієнту – показує дохідність портфеля на одиницю виміру ризику. Дає змогу оцінити здатність інвест. менеджера вибирати активи з вищою дохідністю серед інших активів із таким самим ризиком. Усі інвестори намагаються збільшити величину TrK.