34. Прийняття ризику на утримання: методи фінансування та нейтралізації ризиків.

Прийняття ризику на утримання означає, що підприємство приймає на себе ризик (у повному обсязі чи частково) не намагаючись захиститися від нього.

Серед методів фінансування ризику можна виділити повне прийняття ризику (поглинання ризику) або ж часткове прийняття ризику (перекладання чи розкладання ризику, його диверсифікація).

Поглинання ризику відбувається за допомогою механізму самофінансування ризиків, відоме також як самострахування, і є формою безпосереднього самостійного покриття збитків власними коштами.

Визначаючи особливості стратегії утримання фінансових ризиків, постає питання щодо рівня фінансового ризику, який приймається на утримання суб'єктом господарювання, а також доцільність такого утримання. Для дослідження даної проблеми використовуються поняття толерантності ризику як форма виміру співвідношення між рівнем цільового показника (як правило, величини прибутку) та рівнем фінансового ризику, що пов'язаний із його досягненням.

За наявності коштів у фондах та резервах вони можуть бути використані аж до повного задоволення потреби. Істотним недоліком самофінансування ризиків є неможливість точного визначення потреби у резервних коштах через недостатню статистичну та розрахункову базу. А створення фонду в обсязі, меншому за майбутню реальну потребу, призведе до неповного фінансування. Проте формування фондів та резервів у обсягах, більших за майбутні потреби в коштах, неминуче призведе до вилучення з господарського обігу значних фінансових ресурсів.

Основними формами цього напрямку нейтралізації фінансових ризиків є:

- формування резервного (страхового) фонду підприємства;

- формування цільових резервних фондів;

- формування резервних сум фінансових ресурсів в системі бюджетів, що доводяться різним центрам відповідальності;

- формування системи страхових запасів матеріальних і фінансових ресурсів за окремими елементами обігових коштів підприємства.

Внутрішні механізми нейтралізації фінансових ризиків – це система методів мінімізації їх негативних наслідків, що обираються та здійснюються в рамках самого підприємства.

До складу внутрішніх механізмів нейтралізації фінансових ризиків належать:

Лімітування концентрації ризику. Таке лімітування реалізується шляхом встановлення на підприємстві відповідних внутрішніх фінансових нормативів в процесі розробки політики здійснення різних аспектів фінансової діяльності.

Система фін нормативів, що забезпечує лімітування концентрації ризиків, може включати:

- граничний розмір (питома вага) позикових коштів, що викор в госп діял;

- мінімальний розмір (питома вага) активів у високоліквідній формі;

- максимальний розмір товарного (комерційного) кредиту, що надається одному покупцю;

- максимальний розмір депозитного внеску, що розміщується в одному банку;

- максимальний розмір вкладення коштів у цінні папери одного емітента;

- максимальний період відволікання коштів у дебіторську заборгованість.

Хеджування — внутрішній механізм нейтралізації фін ризиків, що базується на використанні відповідних видів фін інструментів (як правило, деривативів). Залежно від використовуваних видів похідних ЦП виділяють такі механізми хеджування фін ризиків: хеджування з використанням форвардних та ф’ючерсних контрактів, опціонів та свопів.

Диверсифікація. Механізм диверсифікації використовується насамперед для нейтралізації негативних фін наслідків несистематичних (специфічних) видів ризиків. Разом з тим, він дозволяє мінімізувати певною мірою і окремі види систематичних (специфічних) ризиків – валютного, відсоткового та деяких інших. Принцип дії механізму диверсифікації базується на розподілі ризиків, що перешкоджають їх концентрації. Основними формами диверсифікації виступають:

- диверсифікація видів фінансової діяльності – використання альтернативних можливостей отримання доходу від різних фінансових операцій;

- диверсифікація валютного портфеля підприємства;

- диверсифікація депозитного портфеля;

- диверсифікація кредитного портфеля

- диверсифікація портфеля ЦП;

- диверсифікація програми реального інвестування.

Розподіл ризиків. Механізм цього напрямку нейтралізації фінансових ризиків базується на окремому їх трансферті (передачі) партнерам за окремими фінансовими операціями.

Найбільшого поширення набули такі напрямки розподілу ризиків:

- розподіл ризиків між учасниками інвестиційного проекту;

- розподіл ризиків між підприємствами і постачальниками сировини і матеріалів. («Інкотермс - 90»);

- розподіл ризику між учасниками лізингової операції. Так, при оперативному лізингу підприємство передає орендодавцю ризик морального старіння використовуваного (відданого в лізинг) активу тощо;

- розподіл ризику між учасниками факторингової (форфейтингової) операції. Ця форма розподілу ризику має для підприємства платний характер, однак дає змогу суттєво нейтралізувати негативні фінансові наслідки його кредитного ризику.

Інші методи внутрішньої нейтралізації фінансових ризиків:

1) забезпечення вимоги з контрагента по фінансовій операції додаткового рівня премії за ризик;

2) отримання від контрагента певних гарантій;

4) забезпечення компенсації можливих фінансових втрат за ризиками за рахунок передбачуваної системи штрафних санкцій.