7 Принципи і методи комплексного обґрунтування норм витрат праці

За формою відображення витрат і результатів праці виокремлюють два види норм:

Перша група норм:

норма часу на одиницю тієї чи іншої операції;

норма трудомісткості виготовлення одиниці продукції чи роботи;

норма кількості працівників, необхідної для виконання конкретного обсягу робіт з тієї чи іншої функції організаційнотехнічного забезпечення (маркетинг, бухгалтерський облік, оперативне управління виробництвом, постачання, ремонт та ін.) чи для обслуговування тих чи інших об'єктів (агрегатів, робочих місць та ін.).

Друга група норм:

— виробітку — обсяг роботи (у натуральних одиницях), що повинен бути виконаний за одиницю часу;

— обслуговування — кількість об'єктів, що обслуговуються (одиниць устаткування, робочих місць, виробничих площ таін.), що закріплюються за одним працівником (чи групою);

- керованості — кількість працівників, безпосередній нагляд за діяльністю яких може ефективно здійснювати керівник визначеного рангу.

Ступінь обґрунтованості норм залежить від їх призначення і методів розрахунку.

У практиці існує два метода установлення норм:

дослідно-статистичний;

аналітичний.

В основі дослідно статистичного методу лежать дані про виконання аналогічних робіт (функцій), дані статистичних звітів про виробіток чи витрати часу за попередній період, матеріали спостережень за використанням робочого часу, результати експертних оцінок, а також досвід нормувальника, майстра, технолога та ін. Метод не забезпечує достатньої обґрунтованості встановлюваних норм витрат праці, але дає змогу здійснювати усереднену оцінку існуючого стану. Це сприяє поєднанню цього методу з аналітичним шляхом проведення вибіркових досліджень витрат праці чи використання нормативів на окремі репрезентативні роботи (операції, вироби, функції) з метою коректування розрахунків сумарних норм трудомісткості продукції чи кількості працівників, що виконують ту чи іншу функцію.

Аналітичний метод дає змогу встановлювати більш обґрунтовані норми витрат праці, упровадження яких має сприяти підвищенню продуктивності праці і, в цілому, ефективності виробництва. Залежно від способу визначення величини норми трудових витрат цей метод має різновиди: аналітично-дослідницький і аналітично-розрахунковий. Під час використання аналітичнодослідницького методу вихідна інформація для розрахунку норм праці ґрунтується на результатах досліджень, проведених шляхом спостережень, аналізу технологічного і трудового процесів, проектування їх оптимальних варіантів і виробничо необхідних витрат часу для конкретних умов. Витрати робочого часу визначаються або шляхом безпосереднього вимірювання тривалості кожного елемента роботи і перерв у роботі, або методом вибіркового аналізу робочого часу. У найбільш розгорнутій формі з використанням сучасних методів мікроелементного аналізу і вимірювання робочого часу аналітично-дослідницький метод застосовується під час розробки систем базових нормативів.

Основою такого підходу під час встановлення норм витрат праці є технології трудових процесів. Трудовий процес — це цикл послідовно здійснюваних працівником дій, необхідних та достатніх для одержання проміжних і кінцевих результатів роботи. Глибина структуризації трудового процесу визначає і глибину структуризації відповідних норм праці. Технології та норми трудових процесів у тій чи іншій галузі економіки чи сфері діяльності та відповідних виробничих процесів або функціональних, що включають інформаційні, організаційні, інноваційні та соціальні процеси, розробляються в органічній єдності.

Форми технології та норм трудових процесів можуть бути різноманітними. Так, відповідно до вимог більш поглибленої розробки виробничих чи функціональних процесів, технологія трудових процесів може бути маршрутною, операційною чи елементною. Аналогом маршрутної технології виробничих процесів щодо функціональних є процедури виконання роботи і вирішення функціональних завдань, а також сіткові графіки і різні програми. У рамках операційної й елементної технологіїтрудові процеси і норми висвітлюються у формуванні раціональних методів і прийомів праці на робочому місці поряд з розробкою робочих інструкцій і рекомендацій виконавцям та широким використанням наочних форм зображень дій і рухів працівника.

Технологія трудового процесу може бути представлена разом з виробничою (чи функціональною), до якої вона безпосередньо належить, або окремо від неї. У першому випадку трудовий процес відображається в технологічній (операційній) карті щодо виробничого процесу, становлячи з ним єдине ціле. У другому розробляється спеціальна карта трудового процесу (наприклад, за типом відомих у практиці "карт організації праці"). В умовах комп'ютеризації виробничих і функціональних процесів технологія і норми трудових процесів в обох випадках можуть бути також подані у формі запису на машинному носії інформації.

Особливість технології трудових процесів, на відміну від виробничих і функціональних, полягає в наданні більш широких можливостей для розробки міжгалузевих типових рішень. Практично ця особливість реалізується на основі створення систем базових мікроелементів трудових процесів — від трудових рухів з послідовним їх укрупненням до комплексу трудових прийомів. Зокрема, практика підтверджує, що побудовані на мікроелементній основі нормативи є ефективним засобом аналізу і проектування прогресивних трудових процесів, використання яких сприяє зростанню продуктивності праці.

Сутність комплексного обґрунтування норм витрат праці полягає в одноразовому аналізі найбільш значущих чинників, включаючи соціально-психологічні, що найбільшою мірою впливають на величину витрат праці. Тим часом діючі методики недостатньо розкривають практичні аспекти реалізації технічних і організаційних чинників; ще меншою мірою вони відображають вплив психофізіологічних (витрати розумової і фізичної енергії, ступінь стомленості та ін.) й економічних (ступінь використання устаткування, фонду робочого часу, матеріалів тощо) чинників обґрунтування трудових витрат.

Для забезпечення комплексного обґрунтування норм праці необхідне угрупування чинників, що зумовлюють їх величини і дають змогу кожному фахівцю під час встановлення норм витрат праці чи розробки нормативів праці уявляти собі всю їх систему; оцінити ступінь їх впливу на витрати праці; вибрати ті з них, що найбільшою мірою впливають на величини цих витрат під час виконання робіт (функцій) в умовах певного виробництва; визначити у зв'язку з їх впливом можливі варіанти норм праці й обрати оптимальні для конкретних умов.

До технічних чинників належать характеристики предмета праці, устаткування і технологічного процесу, інструмента, пристосувань, технічні вимоги до якості продукції та ін.

Організаційні чиники цоцільно розглядати у взаємозв'язку з технічними. Вони характеризуються рівнем організації виробництва й управління конкретного підприємства, рівнем організації праці персоналу. Потрібно також враховувати такі показники організації праці, як розподіл і кооперація трудових процесів (функцій), методи і прийоми праці, планування й оснащення робочих місць, системи і види обслуговування, режим праці та відпочинку.

Санітарно-гігієнічні чинники визначають умови виробничого середовища, санітарні норми рівня шуму, температури повітря, освітленості робочих місць та ін.

Виконавця, як правило, характеризують кваліфікаційно-професійний рівень, уміння і знання, трудова активність, а також антропометричні дані та психофізіологічні характеристики.

До психофізіологічних чинників належать показники, що характеризують витрати енергії працівників (фізичної і розумової), ступінь монотонності праці, темп роботи, ступінь зайнятості та ін.

Соціальні чинники пов'язані з такими характеристиками праці, як інтерес до виконуваної роботи, співвідношення елементів фізичної і розумової праці, самостійність і можливість виявлення ініціативи в трудовій діяльності, змістовність праці, ступінь розмаїтості трудових функцій у здійснюваному трудовому процесі та ін., а також із взаєминами в трудовому колективі.

Правові чинники визначаються тривалістю робочого часу (зміни, тижня), режимом праці та відпочинку, умовами трудових угод, колективних трудових договорів, формою відносин між роботодавцем і працівником.

До економічних чинників належать, як правило, підсумкові показники ефективності виробництва, що не можуть бути не пов'язані з нормами трудових витрат, а отже, з методами їх розрахунку. Основними характеристиками при цьому є витрати живої й упредметненої праці (витрати виробництва), обсяг продукції, що випускається, та її конкурентоспроможності. У конкретних виробничих умовах до економічних чинників найчастіше належать ступінь використання устаткування і фонду робочого часу, витрати матеріалів та ін. Під час встановлення норм обслуговування і кількості, наприклад, необхідно враховувати обсяги наявних виробничих ресурсів як показників певної групи чинників.

Загальний алгоритм комплексного обґрунтування норм праці передбачає п'ять етапів. Чотири з них пов'язані з обґрунтуванням:

— вибору виду норми і методу її встановлення відповідно до особливостей нормованого процесу і призначення норми. При цьому метод і технічні засоби встановлення норми, а також вид і ступінь укрупнення нормативів визначаються економічними критеріями. Варіанти технологічного і трудового процесу, а також установлюваних норм витрат праці залежно від чинників, що впливають, обираються відповідно до особливостей нормованих процесів;

— технології устаткування, оснащення за технічними, організаційними і економічними чинниками, з вибором одного рішення чи їх підмножини (оптимального варіанта). При цьому проектування безлічі можливих варіантів здійснюється за технічними чинниками з урахуванням можливої оптимальності в певних умовах; вибір підмножини варіантів — за організаційними і психофізіологічними чинниками з відповідним обмеженням; під час прийняття одного локального оптимального рішення (чи підмножини таких рішень) — за економічними критеріями;

— технологічних режимів. На цьому етапі здійснюється проектування безлічі можливих варіантів за технічними чинниками з урахуванням рішень попереднього етапу, потім — вибір підмножини допустимих варіантів за організаційними і психофізіологічними факторами-обмеженнями, далі — визначення норми основного часу за технічними факторами і вибір одного оптимального варіанта за економічними критеріями;

— трудового процесу (за елементами організації й у цілому). Спочатку проектується безліч можливих варіантів з обліком технічних і організаційних чинників відповідно до рішень, прийнятих на попередніх етапах, і з урахуванням можливої оптимізації в певних умовах. Потім за соціальними і психофізіологічними чинниками та їх обмеженнями з допустимої безлічі обирається під множина рішень. За технічними, організаційними і психофізіологічними чинниками визначається необхідний час для допустимих варіантів, тобто здійснюється попереднє встановлення норми праці. З обліком основних економічних критеріїв виробляється вибір одного локального оптимального варіанта рішення (чи підмножини рішень).