4 Управління працею на робочих місцях

Початковим етапом виробництва є проектування і планування:

визначення номенклатури виробленої продукції;

визначення технології;

визначення системи робочих місць;

набір працівників, навчання, використання у виробництві та ін.

Робоче місце — основна ланка виробничого процесу, елемент структури підприємства.

Управління робочими місцями передбачає:

встановлення визначених норм продуктивності на певному місці;

визначення інтенсивності праці працівників;

врахування складності робіт, її важливість для виробництва.

Організація робочих місць передбачає розробку організаційно-методичної нормативної документації, за допомогою якої регламентується зміст праці виконавців, вимоги, що ставляться до них виробництвом, витрати праці на виконання тієї чи іншої роботи, її умови, показники відповідальності, без чого неможливий ефективний процес виробництва.

Головне місце займає карта робочих місць, що є істотним доповненням до вимог тарифно-кваліфікаційних довідників працівників і кваліфікаційних довідників фахівців.

Одним з основних засобів управління працею на робочих місцях є атестація — комплексна оцінка стану кожного робочого місця на його відповідність передовому науково-технічному й організаційному рівню з метою створення зайнятому на ньому працівнику чи групі працівників необхідної виробничої обстановки й умов, що забезпечують високу ефективність праці, і на цій основі — гідну заробітну плату.

Атестація робочих місць сприяє:

зростанню продуктивності праці на основі приведення стану робочих місць у відповідність до вимог науково-технічного прогресу;

підвищенню змістовності і привабливості праці;

поліпшенню використання основних фондів шляхом ліквідації зайвих робочих місць і застарілого устаткування, концентрації виконання робіт на найбільш прогресивному устаткуванні;

забезпеченню збалансованості кількості робочих місць і кількості працівників, підвищенню коефіцієнта змінності роботи;

поліпшенню умов праці і техніки безпеки на кожному робочому місці, підвищенню культури виробництва;

підвищенню соціальної активності і кваліфікації працівників, залученню їх до управління виробництвом, у тому числі до оцінки досягнутого рівня виробництва і визначенню заходів для його удосконалення.

Робочі місця атестуються за такими основними позиціями:

— умови праці і забезпечення техніки безпеки;

— техніко-технологічні чинники (технічна оснащеність, планування, обслуговування, прогресивність технологічного процесу);

— рівень організації праці (темп роботи, час зайнятості, інтенсивність праці);

— економічна ефективність (витрати, доходи, якість, результат).

Логічним завершенням атестації робочих місць є складання паспорта робочого місця як єдиного документа, в якому всі необхідні вимоги до його організації взаємопов'язані.

5 Роль і місце нормування праці в ринковій економіці

Процес визначення і нормування витрат часу, зайнятості устаткування і працівника становить значною мірою інженерне завдання.

До нормування праці належать:

роботи інженерного характеру — прикладні дослідження і розробки, пов'язані зі створенням і удосконаленням продукції та технології її виробництва;

роботи інженерно-організаційного характеру — забезпечення раціонального ходу виробничого процесу в просторі і в часі шляхом розробки планування цехів, виробничих ділянок і функціональних служб, оперативного управління їх роботою, контролю і регулювання якості продукції;

роботи організаційно-економічного і соціального характеру, що вимагають знання виробництва і сучасного менеджменту, — побудова і зміна організаційних структур, робота з персоналом, організація і стимулювання трудової діяльності, маркетинг, матеріально-технічне постачання і збут продукції, бухгалтерський облік і фінансова діяльність.

Індивідуалізація норм праці відображається у структурі витрат робочого часу працівника за рахунок як елементів, що належать до роботи, але не зумовлені виконанням основних функцій, так і регламентованих витрат часу на перерви.

Потреба в додаткових витратах часу визначається диференційовано залежно від чинників, що характеризують працівника (фізичний стан, ступінь освоєння роботи), працю (категорія складності, положення працівника в процесі роботи, психологічні навантаження та ін.) і навколишнє середовище (санітарно-гігієнічні умови, кліматичні особливості, сезонність).

Деякі види додаткових витрат, що не є частиною операційного циклу, але істотні для якісного виконання праці (окремі трудові функції, вимушені зупинки на початку чи наприкінці зміни, догляд за устаткуванням, інструментом і оснащенням, очищення робочого місця та ін.), включаються не в норми часу, а в денний (змінний) фонд часу.

Для учнів чи стажистів можуть бути прийняті підвищені норми часу на період навчання й освоєння роботи. Додаткові витрати часу враховуються і для досвідчених працівників, що навчають чи інструктують учня чи стажиста під час виконання спільної роботи, на яку встановлена норма часу. Аналогічно визначається додатковий час для працівників, що освоюють нову роботу чи технологію, для того, щоб не допустити через ці причини втрати заробітку.

Зв'язок між нормуванням і оплатою праці може бути забезпечений встановленням питомої заробітної плати на одну нормо-годину праці визначеного ступеня складності стосовно різних видів діяльності і категорій працівників. Тому нормо-година є єдиним вимірником обсягу роботи, а ціна нормо години — мірою оплати праці.

Оцінка ефективності праці ґрунтується на вартісній оцінці обсягу роботи (продукції, послуг) з урахуванням вимоги якості, віднесеної до приведених витрат ресурсів (з обліком їх частки і строку окупності капіталовкладень) чи кількості працівників.

Під час розрахунку ефективності за нормування праці враховуються такі групи чинників:

• науково-технологічні - впливають на якість продукції та продуктивність праці, а також на продуктивність використання матеріальних ресурсів.

• організаційні - відіграють синтезуючу, координуючу роль у комплексному використанні всіх показників ефективності праці, охоплюють створення і функціонування безлічі необхідних підприємству соціально-трудових систем: взаємодії працівника з предметами і засобами праці, а також працівників у процесі спільної праці; виконання трудових, виробничих і господарських функцій у всіх сферах діяльності; побудови організаційних структур; продуктивного використання трудових і матеріально-речовинних ресурсів.

• структурні — це зміни виробничої програми за складом і співвідношенням різних видів продукції у зв'язку зі змінами структури попиту і пропозиції на ринку товарів.

• соціальні - відображають такі найважливіші характеристики, як якісний рівень персоналу, ставлення працівників до праці та соціальні умови праці.

Необхідною умовою забезпечення ефективності праці кожного працівника чи робочої групи є системний аналіз змісту виконуваної роботи з поглядів корисності і раціональності.

Корисність виконуваної роботи визначається її функціональним призначенням і якістю створюваного продукту за ступенем їх відповідності завданню, що вирішується.

Раціональність визначається економічністю використання робочого часу і питомих витрат ресурсів на виконання одиниці праці чи функції протягом визначеного періоду.

Виникає необхідність виокремлення двох видів аналізу відповідно до названих критеріїв:

функціонального (ФА) - функції соціально-трудових систем, їх зміст і ступінь корисності для досягнення цілей цих систем;

трудового (ТА) - трудові процеси з виконання кожної функції, їх зміст і ступінь раціональності методів їх виконання.

Взаємозв'язок функціонального і трудового аналізу зумовлює розгляд і використання як єдиного процесу функціонально-трудового аналізу (ФТА).

Основні етапи функціонального аналізу — визначення, оцінка і реконструкція функцій.

На пертому етапі здійснюються збирання даних, що характеризують об'єкт аналізу, чітке визначення змісту виконуваних ним функцій та їх звільнення від непотрібних і неефективних елементів.

На другому етапі відбувається оцінка функцій з погляду їх раціональності, зокрема аналіз витрат на здійснення функцій. Для цього використовують функціонально-вартісний аналіз. На цьому самому етапі здійснюється оцінка відповідності функції встановленим критеріям і визначаються можливі сфери (об'єкти) подальшого вдосконалення функцій.

Третій етап на відміну від перших двох становить не аналіз, а синтез та полягає в підготовці альтернативних рішень, що передбачає генерування ідеї, сумарну оцінку, конкретизацію, детальну оцінку і пропозицію.

У ході трудового аналізу здійснюються: вибір роботи чи процесу, що підлягає вивченню; спостереження за обраними об'єктами і фіксування результатів; критичний розгляд отриманих результатів і виявлення трудових надмірностей і невідповідностей; розробка й оцінка нової трудової технології. Останній етап за необхідності доповнюється пропозиціями із внесення змін до складу і змісту функцій.

Щодо функціонально-трудового аналізу праці може бути використаний метод психофізіологічного моделювання, що полягає у виокремленні й вивченні трьох груп елементів:

— сприйняття інформації (слухання, читання, спостереження, дотик і нюх) за допомогою відповідних рецепторів і засобів їх посилення;

— осмислювання і переробка інформації, що здійснюються дією мозку і центральної нервової системи з використанням комп'ютерної й іншої техніки;

— реалізація інформації (мова, лист, контакт із матеріальним об'єктом) за допомогою відповідних ефектів і засобів їх посилення.