3. Розучування пісні д. Леннона, п. Маккартні «Вчора».

Спробуйте виконати пісню з різними текстами (українським, російським, англійським).

— Який із них найпростіший для виконання, а який — най­важчий?

• Які пісні схожого образного змісту ви можете згадати?

— Які сучасні інструменти для супроводу цієї пісні ви хотіли б використати: маракаси, трикутник чи барабан?

4. Гра «Режисер».

Уявіть, що кожен із вас — режисер свята «Пісні зарубіжної естради». Які пісні ви включили б до концертної програми? Якою : бачите афішу до концерту як художник?

5. Мотивація навчальної діяльності учнів.

Учитель. Хто не знає Парижа? Важко і знайти людину, яка б не мріяла пройти по вулицями, бульварами. І ось нагода — ми вирушаємо на міжнародну конференцію «Зірка французької естради». Наш гід по Франції (називає ім'я) та знавці французької естради (називає імена). Згадаймо вірш французького поета П’єра Беранже:

Не згасає наша слава,

Ми чаруємо весь світ.

Звідусіль кричать нам: «Браво!»

Наш Париж— кумир для всіх...

Париж — місто музики й поезії, місто надій і кохання, місто композиторівЖ.Бізе, М. Равеля, К. Дебюссі. Його вулицями свого часу ходили Ж. Санд, Ф. Шопен, І. Тургенєв.

Його красі присвячені світові художні шедеври, наприклад оперета «Фіалка Монмартра» І. Кальмана. Окрасою, символом Па­рижа стала Ейфелева вежа.

Що вам відомо про французьку естраду, її зірок, традиції жан­ру «щансон»?

Цим питанням присвячена конференція, у якій ми будемо бра­ти участь.

Французька естрада сформувалася на межі XIX—XX століть і походить від традиції жанру «шансон», що виникла ще в XV— XVI століттях.

Звернімося до словника

Шансон (фр.chanson — пісня) — французька лірична пісня — народна та естрадна, що має різноманітні жанрові й історичні різ­новиди.

Виконували французькі пісні (шансон) співаки, які часто були авторами слів і музики.

Шансоньє (фр. сhansonier — співак) — французький естрад­ний співак, часто — автор тексту й музики пісні.

6. Слухання пісні ш. Дюмона “Non, jeneregrettedrien” («Ні, я ні за чим не жалкую») у виконанні Едіт Піаф.

а) Запитання до учнів.

— Яким є характер цієї пісні, її образний зміст?

— Що, на вашу думку, характерно для ви­конавської манери голосу Е. Піаф?

б) Розповідь про Едіт Піаф.

Учень-«музикознавець» (група «Едіт Піаф»). Едіт Піаф — це зірка, «...котра оди­ноко згоряє від внутрішнього вогню в нічному небі Франції»,— писали про неї сучасники. Вона народилася 19 грудня 1915 року в сім'ївуличного акробата та співачки.

Справжнє ім'я зірки — Едіт Гассіон. «Бродяжку Едіт» у ди­тинстві покинула мати, і дівчинка жила в бабусі в одному з най- бідніших кварталів Парижа, не отримавши ні якісної освіти, ні виховання. З восьми років Едіт виступала з батьком на вулицях — збирала гроші та співала,' доки батько виконував акробатичні трю­ки. У п'ятнадцять років почалося її самостійне життя.

Свій псевдонім «Піаф» вона отримала від директора одного з театрів-кабаре в Парижі.

Вражений голосом Едіт, яка співала пісню про маленького го­робчика, він запросив її до театру, називаючи з того часу «малень­ким горобчиком».

Невтомно працювала Піаф під час Другої світової війни, ство­ривши власну групу Опору з єврейських музикантів.

Багато років Е. Піаф дружила й співпрацювала з видатною ак-« трисою Марлен Дітріх та шансоньє Івом Монтаном, Шарлем Азна- вуром і Жільбером Беко. Упродовж своєї кар'єри співачка написа­ла близько 80 пісень, що одразу ставали справжніми хітами.

Пісню «Ні, я ні за чим не жалкую» написав у 1960 році для Едіт Піаф молодий композитор Шарль Дюмон. Ця пісня вперше була представлена публіці в 1961 році на сцені «Олімпії».