Форми державного регулювання.

Основними формами державного регулювання економіки є пряме і опосередковане. Пряме регулювання здійснюється шляхом поширення державної власності, управління державними підприємствами, а також за допомогою законотворчої та адміністративної діяльності. Опосередковане регулювання здійснюється шляхом планування, прогнозування, фінансування, бюджетного регулювання, системи оподаткування та інше.

До основних методів державного регулювання належать:

1. Податкова політика;

2. Науково-технічна політика;

3. Активна амортизаційна політика;

4. Кредитно-грошова політика;

5. Структурна або промислова політика.

ІІ

На початку 2000 року кількість населення нашої планети становила 6 млрд. осіб, кількість країн - приблизно 230.

Етапи розвитку всесвітнього господарства:

1. Формування світового господарства.

2. Поєднання ринкових відносин з позаекономічним примусом у взаємозв’язках між метрополіями і колоніями.

3. Протистояння ринкової і командно-адміністративної систем.

4. Інтернаціоналізація економіки на світовому ринку

Країни, що входять до світового господарства, різні за рівнем економічного розвитку, при належності до певних соціальних, політичних систем, регіональних організацій.

Виділяють розвинуті країни світу; країни, що розвиваються і країни з плановою економікою.

1. Розвинуті країни світу. До них належать у Європі – країни ЄС, Швейцарія, Норвегія; в Америці – США, Канада; в Азії – Японія, Ізраїль; в Африці – ПАР; Австралія. В Європі 1 січня 1994 року створено об’єднання ЄС, в який спочатку війшли 12 країн Західної Європи, потім 3 країни, а 1 травня 2004 року – ще 10 країн.

2. Країни, що розвиваються. До них належать країни експортери нафти (Кувейт, Саудівська Аравія, ОАЕ та інші); нові індустріальні країни (Аргентина, Бразилія, Мексика та інші); слаборозвинуті країни (Алжир, Уганда, Пакистан та інші); країни колишнього СРСР.

Це колишні колоніальні країни Азії, Африки та Латинської Америки. Характерна риса економіки країн багатоукладність.

Для країн експортерів нафти характерно те, що вони здобули вигоди з енергетичної ситуації на світовому ринку в 70-80-ті роки.

Нові індустріальні країни за багатьма показниками значно випереджають розвинуті країни.

Слаборозвинуті країни не пройшли стадії індустріалізації, населення зайняте в сільському господарстві, для них характерно велике безробіття, високі темпи зростання населення, низька продуктивність праці.

3. Країни з плановою економікою. До них належать Куба, Північна Корея та інші.

ІІІ.

Міжнародна торгівля існувала ще в глибоку давнину, але всесвітній ринок як складова частина світового господарства склався на грунті міжнародного поділу праці у період зародження і розвитку капіталістичних відносин. Світовий ринок – це система обміну товарами й послугами на міжнародному рівні. У сучасних умовах дедалі більшого значення набуває на світовому ринку торгівля послугами і науково-технічними досягненнями. Остання виступає у формі торгівлі патентами й ліцензіями.

Інтернаціоналізація господарського життя – об’єктивний економічний процес виникнення і розвитку зв’язків міжнаціональними господарствами різних країн, що охоплює всі сфери суспільного відтворення і конкретизується в процесі інтернаціоналізації продуктивних сил і виробничих відносин.

Міжнародний поділ праці - вищий ступінь суспільного поділу праці, що базується на спеціалізації країн у виробництві окремих видів товарів та послуг, якими вони обмінюються

Форми міжнародного поділу праці:

- загальна (за родами та сферами виробництва: промисловість, сільське господарство, сфера послуг тощо);

- часткова (поділ родів і сфер на окремі види і підвиди, ті чи інші види продукції.);

- одинична (спеціалізація країн на виготовленні окремих деталей та вузлів певного складного товару).

Нові процеси в міжнародному поділі праці в 90-х роках ХХ ст.:

1. пріоритетного значення набули спеціалізація і кооперування виробництва наукоємної продукції, прогресивні технології, нові види виробничих матеріалів.

Це зумовило розвиток деіндустріалізації промислово розвинутих країн (скорочення базових галузей); намітилася тенденція до зниження попиту на сировинні ресурси на світовому ринку.

2. Розвивається процес спеціалізації у сфері науково-технічних знань та інформації. Це призвело до утворення та інтенсивного розвитку міжнародного ринку науково-технічних знань – торгівлі ліцензіями, науковою інформацією, „ноу-хау”, науково-технічними консультаціями, програмами-моделями тощо.

3. Елементом міжнародного поділу праці стала інтернаціоналізація сфери послуг.

Торговельні послуги, фінансові послуги (кредити, прийом депозитів, оплата чеків, лізинг, емісія кредитних карток), військові угоди, прибутки від продажу інформації тощо.

Завдяки участі у міжнародному поділі праці кожна країна отримує певні переваги, зумовлені вибором країнами форм спеціалізації та кооперування виробництва, які найбільшою мірою відповідають їм. Економічні вигоди, отримувані країнами з різнем рівнем продуктивності, інтенсивності, складності праці спонукають їх до участі у міжнародному поділі праці, в процесі інтернаціоналізації виробництва.

Таким чином, у процесі розвитку міжнародного поділу праці сформувався світовий ринок, який є сукупністю взаємодіючих національних ринків окремих країн.