33

Укоопспілка

Харківський кооперативний

торгово-економічний коледж

Циклова комісія гуманітарних та соціально-економічних дисциплін

Електронний посібник з дисципліни “Економічна теорія”

Укладач Овчарова Т.Я.

викладач вищої категорії

Харків, 2009

Зміст

І. Вступ

ІІ. Лекція №1. Економічна теорія як наука.

ІІІ. Лекція №2. Економічні системи суспільства

ІV. Лекція №3. Товарне виробництво. Товар і гроші

V. Лекція №4. Загальні основи ринку.

VІ. Лекція №5. Конкуренція і монополія.

VІІ. Лекція №6. Національна економіка та її показники.

VІІІ.Лекція №7. Державне регулювання ринкової економіки. Світове господарство.

ІХ. Лекція №8. Ринок капіталу. Світова валютна система.

Вступ

Пропонований опорний конспект (електронна версія) з дисципліни “Економічна теорія” призначений надати допомогу в оволодінні основними економічними поняттями студентам як стаціонарної, так і заочної форми навчання (спеціальності 5.050301 Товарознавство та комерційна діяльність). Він розкриває 22 питання курсу у вигляді 8 лекцій (16 годин згідно тематичного плану).

Кожне з питань розкрито у вигляді короткого конспекту, використовуються схеми, таблиці. В опорному конспекті є самостійні завдання, що дає можливість студентам перевірити свої знання. Додатково надана література допоможе більш глибоко вивчити теми.

Основною метою викладання курсу “Економічна теорія” є надання студентам системи знань про економічні відносини, економічні закони, проблеми ефективного використання ресурсів, шляхи забезпечення суспільних потреб.

Внаслідок вивчення цього курсу студенти повинні:

набути глибоких теоретичних знань з питань економічної теорії; вміти визначати потреби суспільства; аналізувати тенденції економічного розвитку суспільства; аргументувати необхідність ринкових перетворень; аналізувати основні макроекономічні показники.

Лекція №1. Економічна теорія як наука. План і. Виникнення економічної науки.

ІІ. Основні етапи розвитку економічної теорії.

ІІІ. Методи економічної теорії.

І

Незважаючи на те, що економічні проблеми актуальні для кожної людини, не всі можуть правильно відповісти на запитання „що таке економіка”. Дехто вважає економікою заводи, підприємства, ферми, магазини тощо. Отже, необхідний науковий підхід до вирішення цього питання. В різних країнах цю науку називають неоднаково. В Греції, Франції та інших країнах – економія, у Німеччині – вчення про народне господарство, у Швеції – національна економіка.

Першим наукове визначення цього терміна дав давньогрецький мислитель Ксенофонт, який жив приблизно у 430-355 рр. до н.е. і написав книгу „Економікос”. Ця назва складається з двох грецьких слів – „ойкос” (дім, господарство) та „номос” (знаю, закон, правило) – і дослівно означає „мистецтво ведення домашнього господарства” або „управління домашнім господарством”. Платон (428-348 рр. до н.е.) виявив зв’язок між поділом праці, процесом обміну і обсягами ринку, виступав за обмеження приватної власності.

Інший давньогрецький філософ Аристотель(384-322рр. до н.е.) в науці про багатство (економіці) вирізняв „економію” (або сукупність споживчих вартостей) і „хремастику” (мистецтво робити гроші, збагачуватись).

Розвиток і збагачення цього поняття відбулися шляхом творення нових означень. Так, у 1615р. французький учений А.Монкретьєн увів поняття „politicos” (державний, суспільний), яке у поєднанні з поняттям „економіка” означало „мистецтво державного управління господарством”. Воно відображало процес активного втручання держави в економіку в період формування капіталістичного способу виробництва.Таке втручання наприкінці XIX ст. послаблюється, і з метою його теоретичного відображення англійський економіст А.Маршалл вводить у науковий обіг поняття „економікс”. Оскільки без активного втручання держави в економіку жодна країна світу за сучасних умов не може існувати, то поняття „економіка”, порівняно з категорією „політична економія”, недостатньо відображає реалії дійсності. Але воно закріпилося насамперед у західній економічній науці й, як правило, ототожнюється з поняттям „політична економія”.

Збагачуючись надалі новим змістом, поняття „економіка” наприкінці XX ст. вживається у таких основних значеннях:

1. народне господарство певної країни загалом або окрема його сфера, галузь; господарство окремого району, регіону, країни, групи країн або світова економіка;

2. певна сукупність економічних відносин між людьми, яка утворюється в процесі господарської діяльності.

3. наукова дисципліна, певна система економічних наук, яка вивчає закони та закономірності господарської діяльності людей, розвиток певних економічних систем.

Таким чином, економіка – економічні відносини між людьми у процесі їхньої господарської діяльності, закони такої діяльності та еволюції економічних систем у межах світового господарства або окремих країн та регіонів.

ІІ

Перші висловлювання про економіку як науку з’явилися понад два тисячоліття тому. На початку нової ери виникає християнство, яке проголосило навіть найпростішу працю необхідною і святою справою. Християнство проголошувало також принцип справедливої ціни, доцільності соціальної оцінки створених благ тощо. Ці положення були розвинуті у працях А.Сміта, Д.Рікардо, К.Маркса та інших.

Меркантилізм. Першою школою політичної економії був меркантилізм, який отримав свою назву від італійського слова „мерканте” – торговець, купець. Це зумовлено тим, що капіталістичні економічні відносини почали формуватися насамперед у торгівлі. Найвидатнішим представником меркантилізму був французький учений Антуан Монкретьєн (1575-1621). Меркантилісти відображали переважно інтереси торговельної буржуазії. Вони першими поставили питання про причину багатства, а джерелом багатства вважали сферу обігу, яку назвали предметом політичної економії. Відстоювали ідею протекціонізму (захисту вітчизняного ринку), виступали за втручання держави в економіку.

Класична політекономія. Найвидатнішими представниками класичної політекономії були англійські економісти Адам Сміт (1723-1790) та Давид Рікардо (1772-1823). Основою переходу до неї було те, що капітал із сфери обігу інтенсивно проникає у сферу виробництва. Класики політичної економії стверджували, що джерелом багатства є не обмін, а вся сфера матеріального виробництва. Тим самим вони започаткували теорію трудової вартості, згідно з якою людська діяльність у виробничій сфері є джерелом багатства. Тому предметом економічної теорії вважали відносини між людьми у цій сфері. Класична політична економія вперше поставила проблему економічних законів: їх об’єктивного характеру, необхідність використання у господарській практиці та політиці. Так, Д.Рікардо доводив, що ця наука вивчає закони розподілу багатства, сформулював закон обернено пропорційної залежності між заробітною платою і прибутком.

Марксистська політекономія. Наступний етап розвитку економічної теорії пов’язаний з іменами Карла Маркса (1818-1883) та Фрідріха Енгельса (1820-1895). Основною заслугою економічних поглядів К.Маркса було вчення про двоїстий характер праці, додаткову вартість, обґрунтування законів розвитку капіталістичного способу виробництва і насамперед основного економічного закону. Його послідовник Ф.Енгельс першим визначив предмет політичної економі, як науку, що вивчає закони, які управляють виробництвом і обміном матеріальних благ.

Сучасна економічна теорія. Основними напрямами сучасної економічної думки, яка сформувалася наприкінці XIX – на початку XX ст., є: 1) неокласичний; 2) кейнсіанський; 3) інституційно-соціологічний; 4) марксистський.

Неокласичний напрям формувався у протистоянні з марксизмом ще у 70-ті роки XIX ст. і відстоює ідею мінімального, опосередкованого втручання держави в економіку. Нині неокласичний напрям представлений двома теоріями – монетаризмом і неолібералізмом. Найвідоміший представник монетаризму американський економіст Фрідмен стверджував, що державне регулювання економіки повинно обмежуватись контролем над грошовою масою, кількістю грошей в обігу.

Кейнсіанський напрям отримав назву від імені англійського економіста Джона Кейнса (1883-1946), який стверджував, що без активного втручання держави в економіку капіталістичний лад не може існувати. Він обґрунтував необхідність державного регулювання сукупного попиту і сукупної пропозиції за допомогою фінансово-кредитних важелів, зокрема збільшення державних інвестицій, зниження відсоткової ставки під час кризи тощо.

Інституційно-соціальний напрям, або інституціоналізм (лат. Institutum - установа) стверджує думку, що у процесі розвитку суспільства здійснюється природний відбір інститутів, система яких утворює своєрідну культуру і визначає тип цивілізації. Інститутами за сучасних умов вважають корпорації, державу, профспілки та ін., а вирішальними факторами розвитку – техніку, науково-технічний прогрес. Засновник інституціоналізму Торстейн Верлен (1857-1929) звинувачував підприємців у надмірному прагненні до наживи, до придушення ними конкуренції, обмеження випуску товарів та ін.

Марксистський напрям ґрунтувався на позитивних сторонах економічного вчення К.Маркса. Водночас сучасні марксисти виступають за синтез трудової теорії вартості та позитивних сторін концепції граничної корисності з урахуванням вирішальної ролі першої, за плюралізм типів і форм власності, в тому числі приватної, за умови домінування трудової колективної та державної (що враховує загальнонаціональні інтереси) власності; за оптимальне поєднання ринкових та державних важелів.

ІІІ

У пізнанні будь-яких явищ дуже важливими є методи, за допомогою яких здійснюється дослідження.

Метод у перекладі з грецької означає шлях пізнання або дослідження.

Основні методи пізнання соціально-економічних процесів

Загально-наукові методи

Спеціально-економічні методи

наукової абстракції

структурно-функціональний

аналіз

математичні

синтез

історизм

логіка

діалектика.