6. Пермський період

Клімат став дуже сухим. Флора першої половини пермського періоду відрізняється від флори кам'яновугільного тим, що в цей час значно зменшилася кількість сигілярій, лепідодендронів і кордаїтів, а переважаючими формами стали папороті й нові групи голонасінних рослин. У болотах і мілких затоках, як і в кам'яновугільному періоді, ще ростуть каламіти, а поблизу від них — деревовидні й трав'янисті папороті.

Поширюються хвойні, гінкгові й саговники. Своїм зовнішнім виглядом саговники нагадують пальми. Органами розмноження саговників є чоловічі її жіночі шишки. Насіння їх невелике.

З гінкгових до наших днів дожив лише один вид. Це велике дерево з лопатоподібними листками. Збереглися гінкго завдяки людині. Китайці й японці вважали це дерево священним і вирощували поблизу храмів. Нині гінкго росте майже в усіх ботанічних садах.

Особливого розвитку в пермський період досягли язикові папороті.

4. Мезозойська ера

Мезозойська ера — це ера середнього життя. Названо її так тому, що флора і фауна цієї ери є перехідними між палеозойською і кайнозойською. У мезозойську еру поступово формуються сучасні обриси материків і океанів, сучасна морська фауна і флора. Утворилися Анди і Кордільєри, гірські масиви Китаю і Східної Азії. Сформувалися западини Атлантичного й Індійського океанів. Почала формуватися западина Тихого океану.

Ділиться мезозойська ера на три періоди: тріасовий, юрський і крейдовий.

1. Тріасовий період

Серед тріасової флори ще зрідка траплялися каламіти, насінні папороті й кордаїти. Переважали справжні папороті, гінкгові, бенетитові, саговникові, хвойні. Саговникові існують і тепер у районі Малайського архіпелагу. Вони відомі під назвою сагових пальм. За своїм зовнішнім виглядом саговникові займають проміжне місце між пальмами і папоротями. Стовбур саговникових досить товстий, колоноподібний. Крона складається з жорстких пірчастих листків, розміщених віночком. Розмножуються рослини за допомогою макро-і мікроспор.

Папороті тріасу були прибережними трав'янистими рослинами, мали широкі розсічені листки із сітчастим жилкуванням. З хвойних рослин добре вивчена вольтція. Вона мала густу крону і шишки, як у ялини.

Гінкгові були досить високими деревами, їх листки утворювали густі крони.

Особливе місце серед тріасових голонасінних займали бенетити — дерева з кільчастими великими складними листками, що нагадують листки саговників. Органи розмноження бенетитів займають проміжне місце між шишками саговників і квітками деяких квіткових рослин, зокрема магнолієвих. Отже, мабуть, саме бенетити слід вважати предками квіткових рослин.

2. Юрський період

Теплий і вологий клімат сприяв розквіту рослинного світу. Папоротеподібні, цикадові, хвойні утворювали великі болотисті ліси. На узбережжі росли араукарії, туї, цикадові. Папороті й хвощі утворювали підлісок. У нижній юрі на всій території північної півкулі рослинність була досить одноманітною. Та вже починаючи із середньої юри, можна визначити два рослинних пояси: північний, де переважали гінкго і трав'янисті папороті, і південний з бенетитами, цикадовими, араукаріями, деревовидними папоротями.

Характерними папоротями юрського періоду були матонії, які й досі збереглися на Малайському архіпелазі. Хвощі й плауни майже не відрізнялися від сучасних. Місце вимерлих насінних папоротей і кордаїтів займають саговники, які й тепер ростуть у тропічних лісах.

Дуже поширені були також гінкгові. їх листя поверталося до сонця ребром і нагадувало величезні віяла. Від Північної Америки і Нової Зеландії до Азії і Європи росли густі ліси хвойних рослин — араукарій і бенетитів. З'являються перші кипарисові і, можливо, ялинові.

До представників юрських хвойних належить також секвойя — сучасна велетенська каліфорнійська сосна. Нині секвойї збереглися тільки на Тихоокеанському узбережжі Північної Америки. Збереглися окремі форми ще давніших рослин, наприклад глосоптерис. Але таких рослин небагато, бо їх витіснили досконаліші.