3. Силурійський період

Цей період названий на честь давнього кельтського племені силурів.

Наприкінці силуру (а за деякими даними, ще раніше) з'явилися перші наземні рослини. Звичайно, ці умови спричинилися до глибоких змін у внутрішній та зовнішній організації наземних рослин: з'явилися захисні тканини, первісна система провідних тканин, апарат газообміну, дихання тощо. Первістками суші були риніофіти, які стали родоначальниками багатьох інших груп наземних вищих рослин. Риніофіти — найпростіші серед судинних — з'явилися Наприкінці силуру; вони росли по берегах морів та інших водойм, на мілководдях, утворюючи прибережні зелені килими.

У силурійському періоді життя проникає на сушу. Перші наземні рослини, залишки яких знайдено в силурійських відкладах, дістали назву псилофітів, що означає безлисті, голі рослини. У висоту вони були не більш як півметра. Зовнішнім виглядом рослини нагадували сучасні сфагнові мохи, але організація їх була простішою. За своєю будовою псилофіти схожі на бурі водорості, від яких вони, мабуть, і походять. Росли псилофіти на зволожених місцях або в мілких водоймах.

Серед рослин силурійських водних басейнів переважали водорості: зелені, синьо-зелені, червоні, сифонові, бурі, які за своєю будовою майже не відрізнялися від сучасних водоростей.

4. Девонський період

Девонські відклади вперше були описані в англійському графстві Девоншир.

Істотно змінилися фізико-географічні умови, що привело до зміни флори і фауни.

У водах девонських морів і океанів жили численні водорості: сифонові, синьо-зелені, червоні, в лагунах — харові.

Псилофіти, що з'явилися в силурійський період у ранньому девоні уже були організовані складніше. їхнє тіло досить чітко ділиться на корінь, стебло та гілочки. Від них у середньому девоні виникли примітивні папороті. Вони вже мали дерев'янисте стебло. Гілки цих рослин починають виконувати різні функції, а їх кінцеві частини поступово перетворюються на розсічені листки, за допомогою яких відбувався фотосинтез. Ростуть і інші нащадки псилофітів: плаунові і членистостеблові, організовані складніше, ніж псилофіти. Вони поступово витісняють своїх предків, захоплюючи їхні місця і розселяючись у вологих місцях, у мілких лагунах і болотах. У верхньому девоні псилофіти зникають.

Спорові псилофіти, примітивні папороті, плаунові, членистостеблові росли в зволожених і болотистих місцях, утворюючи густі зарості.

Перші насінні рослини на верхівках спеціалізованих листків мали насінні зачатки, які лежали відкрито на листках. Тому ці рослини і названо голонасінними.

5. Кам'яновугільний період

Деревовидні плауновидні мали до 2 м у діаметрі й до 40 м у висоту. У них ще не було річних кілець. Порожній стовбур з могутньою розгалуженою кроною надійно утримувався в пухкому грунті великим кореневищем, яке розгалужувалось на чотири головні гілки. Ці гілки в свою чергу дихотомічно ділилися на кореневі відростки. їх листки, до метра завдовжки, густими султаноподібними пучками прикрашали кінці гілок. На кінцях листків були бруньки, в яких розвивалися спори. Стовбури плауновидних були вкриті лускою — рубцями. До них прикріплювалися листки. Були поширені в цей період гігантські плауновидні — лепідодендрони з ромбічними рубцями на стовбурах і сигілярії з шестигранними рубцями. На відміну від більшості плауновидних у сигілярій майже нерозгалужений стовбур, на якому виростали спорангії. Серед плауновидних були й трав'янисті рослини, які повністю вимерли у пермський період.

Членистостеблові рослини діляться на дві групи: клинолисті й каламіти. Клинолисті були водяними рослинами. Вони мали довге, членисте, злегка ребристе стебло, до вузлів якого кільцями прикріплювалися листки. Бруньковидні утвори містили спори. На воді клинолисті трималися довгими розгалуженими стеблами подібно до сучасного водяного жовтцю. Клинолисті з'явилися в середньому девоні й вимерли у пермський період.

У кінці карбону з'являються перші представники хвощових — невеликі трав'янисті рослини. Серед карбонової флори визначну роль відігравали папороті, зокрема трав'янисті, що за будовою нагадували псилофітів, і справжні папороті — великі деревовидні рослини, які кореневищем закріплювалися в м'якому грунті. Вони мали шершавий стовбур з численними гілками, на яких росло широке папоротевидне листя.

У морських і прісноводних басейнах продовжують існувати водорості: зелені, червоні й харові.

Наприкінці карбону зникають риніофіти; в цей час клімат дещо змінюється, стає диференційованим. У північній півкулі, як і раніше, розвивалася пишна тропічна, і субтропічна деревовидна рослинність, яку називають арктокарбоновою. У південній півкулі внаслідок значного похолодання пишна тропічна флора змінюється збіднілішою "глосоптерисовою"' флорою (назву дано за характерним для цієї флори родом папороті глосоптерис). "Глосоптерисова" флора представлена здебільшого низькорослими кущистими і трав'янистими формами з дрібними шкірястими листками.

Відмираючи, рослини кам'яновугільного періоду падали у воду, заносилися мулом і, пролежавши мільйони років, поступово перетворилися на вугілля. Кам'яне вугілля утворювалося з усіх частин рослини: деревини, кори, гілок, листків, плодів.