Історичний розвиток рослинного світу

План

Вступ

1. Архейська ера

2. Протерозойська ера

3. Палеозойська ера

   1. Кембрійський період

   2. Ордовицький період

   3. Силурійський період

   4. Девонський період

   5. Кам'яновугільний період

   6. Пермський період

4. Мезозойська ера

   1. Тріасовий період

   2. Юрський період

   3. Крейдовий період

5. Кайнозойська ера

   1. Палеогеновий період

   2. Неогеновий період

   3. Четвертинний період

Висновки

Вступ

Еволюційне вчення переконливо доводить, що всі живі істоти, які є на Землі, виникли в результаті тривалого історичного розвитку. Наукою беззаперечно встановлено, що органічний світ розвивався поступово: від найпростіших форм до високо організованих, від примітивних до більш досконалих і спеціалізованих. Розвиток та ускладнення рослинних і тваринних форм відбувалися в тісному взаємозв'язку зі зміною середовища їхнього існування. При цьому поряд з поступовими тривалими змінами середовища і відповідним поступовим розвитком рослинного й тваринного світу на поверхні Землі відбувались і більш різкі й раптові зміни (наприклад, горотворні процеси, тектонічні коливання, землетруси тощо), котрі здебільшого спричинялися й до різких якісних змін в еволюційному процесі, до стрибків, під час яких жива матерія досягала вищого ступеня розвитку; організми зазнавали помітних якісних змін у зв'язку з життям у новому середовищі.

Донині точно не встановлено, коли саме з'явилися перші рослинні організми на Землі і якими вони були, проте більшість палеонтологів (Палеоботаніка вивчає рештки колишніх рослин, які збереглися в земній корі, і дає уявлення про історію рослинного світу) і біологів вважає, що це були автотрофні форми, здатні живитися самостійно. Зрозуміло, що найдавніші первісні форми, які були родоначальниками рослин і тварин, не збереглися: вони зникли безслідно. Тільки з кінця архею відомі вже палеонтологічні знахідки у вигляді особливих інкрустованих трубочок, котрі одні вчені вважають рештками залізобактерій, інші — синьозелених водоростей. Подальший розвиток рослинного світу можна простежити на фоні історії розвитку Землі, яку представляють звичайно у вигляді послідовних геологічних ер; ера, в свою чергу поділяється за часом на періоди, періоди — на епохи, епохи — на віки і т. д. Кожній ері властиві певні осадові породи, які за характером нашарувань поділяють на системи, відділи, яруси та зони.

1. Архейська ера

Архейська ера починається з того часу, коли Земля сформувалася як планета, близько 4 млрд. років тому. Тривалість її — 1 млрд. років.

Первісна кора, яка утворилася внаслідок охолодження Землі, безперервно руйнувалася парою і газом, що їх виділяла розжарена речовина. Лава, вивержена мільйонами вулканів, застигала на поверхні, утворюючи первісні гори і плоскогір'я, материки та океанічні западини.

Потужна, щільна атмосфера теж охолоджувалась, внаслідок чого випали великі дощі. На гарячій земній поверхні вони миттю перетворювалися на пару. Густі хмари огорнули Землю, заважаючи сонячним променям зігрівати її поверхню. Тверда кора охолола, океанічні западини заповнилися водою.

Первісний океан, річки, атмосфера руйнували первісні гори й материки, утворюючи перші осадочні породи. За багатомільйонну історію розвитку Землі ці породи, на які не раз діяли розжарена речовина, величезний тиск і висока температура, дуже змінилися. Нині вони стали твердими й щільними. З ними пов'язане утворення багатьох корисних копалин: будівельного каміння, слюди, нікелевої руди, каоліну, золота, молібдену, міді, кобальту, радіоактивних мінералів, заліза.

В архейську еру в теплих водах первісного океану відбувалися різні хімічні реакції між солями, лугами та кислотами, їм сприяли сонячна радіація, щільна атмосфера, іонізація води, спричинена розрядами величезних блискавок.

Наприкінці архейської ери в морях з'являються грудочки білкової речовини, які дали початок усьому живому на Землі. Основою синтезу первісних білкових речовин, без сумніву, були амінокислоти. Але як же виникли самі амінокислоти?

Результати радіоастрономічних досліджень переконливо свідчать, що в космосі є багато хімічних речовин, до складу яких уходять елементи-органогени (водень, вуглець, азот, сірка, фосфор), похідні сечовини та інших органічних сполук. Таким чином, складні й різноманітні сполуки вуглецю Земля, за визначенням академіка О. І. Опаріна, «дістала в спадщину від космосу».

Абіогенні органічні сполуки характерні також для земної кори. Вони утворюють карбосферу, яка існує і в сучасних умовах (наприклад, у жерлах вулканів).

Бітуми та багато інших органічних речовин було знайдено в газорідинних включеннях давніх мінералів магматичного походження.

Існування карбосфери земної кори, органічні сполуки космосу, сонячне проміння, радіація спричинили, зрештою, утворення первісних амінокислот.

Надзвичайно сприяла виникненню і розвитку життя на Землі досить стала протягом останніх 3 млрд. років температура її поверхні.

Породи архейської і наступної протерозойської ери утворюють величезні товщі (часом у кілька десятків кілометрів) і становлять основу всіх материків, утворюючи платформи і кристалічні щити (Російська платформа, Балтійський та Український щити та ін.).

Рештки будь-яких організмів у древніх шарах архею невідомі. Появу організмів відносять на кінець цієї ери, про що свідчать знахідки особливих трубочок, інкрустованих окисом заліза. Ці трубочки розглядають як слизові чохли, просочені залізом, котрі належали або залізобактеріям або, найімовірніше, синьозеленим водоростям. Вуглецеві скупчення, відомі в Карелії під назвою шунгіта, також утворилися, на думку вчених, з якихось примітивних водоростей. Величезну роль в утворенні вапняків архею відігравали бактерії; вважають, що ці породи утворилися бактеріогенним шляхом.

Архейська ера характеризується початком гетеротрофного і автотрофного життя на Землі.