Міністерство освіти і науки україни

ВУЗ

Титулка

Кафедра …

Курсова робота на тему:

«Особливості виборчої кампанії 2012 року кпу та во «Свобода»: порівняльний аналіз»

ВИКОНАВ

……………………

ПЕРЕВІРИВ

……………………

МІСТО – 2013

ПЛАН

ВСТУП...........................................................................................................

І Розділ. Виборча кампанія КПУ та ВО «Свобода»2012 року...................

І.1. Політичні передумови виборчого процесу 2012..................................

І.2. Ідеологія, як основа політичної полярності..........................................

ІІ Розділ. Рівень електоральної підтримки КПУ та ВО «Свобода».............

ІІ.1. Електоральні смаки українського виборця............................................

ІІ.2. Причини і підстави політичного успіху.................................................

ВИСНОВКИ..............................................................................................................

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ...............................

ВСТУП

Актуальність. Чергові парламентські вибори 2012 року з одного боку були звичайними виборами, наслідком яких стало обрання 450 народних представників, а з іншого боку мали місце деякі особливості, що так чи інакше впливали і на хід голосування і на підрахунок результатів. Зокрема, на цих виборах: вперше здійснювалося відеоспостереження; велику роль зіграли політичні бренди; була застосована пропорційно-мажоритарна система тощо.

Мета і завдання.

Обєкт.

Предмет.

Методи дослідження.

І Розділ. Виборча кампанія кпу та во «Свобода»2012 року

І.1. Головні засади ведення передвиборчої партійної агітації

Згідно чинного законодавства, вибори до Верховної Ради України 28 жовтня 2012 року відбулися за пропорційно-мажоритарною системою, за якою 225 депутатів обиралися в загальнодержавному багатомандатному окрузі за виборчими списками від політичних партій, та 225 – за мажоритарною системою в одномандатних округах [1 Закону України].

Також Законом України «Про вибори народних депутатів України» від 17 листопада 2011 року було встановлено п'ятивідсотковий прохідний бар'єр та прописано можливість приймати участь у виборах тільки політичним партіям, а не блокам партій, які саме були актуальні у політичній конфігурації оозиційних сил. Виборча кампанія офіційно стартувала 30 липня 2012 року.

Коли вдатися до більш детального аналізу та скурпульозної деталізації передумов, чинників, причин та підстав внесення змін до виборчого законодавства, то саме за ініціативи провладної фракції ПР (далі Партії Регіонів), при чому в досить короткі терміни – за рік до виборів. Скоріше за все, що небезпідставно була внесена поправка стосовно заборони участі у виборчому процесі політичних блоків. На думку окремих політичних експертів і оглядачів зміни в законодавстві були викликані падаючою популярністю ПР, яка з 2007 до 2011рр. втратила більше двох третин своїх прихильників. За умови проведення виборів згідно попереднього закону означало б втрату контролю над парламентом з боку пропрезидентської партії. Справа в тому, що опозиційні політичні сили у період закінчення VI скликання Верховної Ради були настільки розрізнені й розпорошені, що про можливе об’єднання «Батьківщини», «Фронту Змін», «НУНСу», ВО «Свободи», «Громадянської Позиції» і «УДАРу» складно було і припустити.

З одного боку, така розпорошеність не подавала ознак небезпеки для наймасовішої політичної сили ПР, а з іншого боку – поспіхом внесені зміни до закону, свідчать про те, що більшість перестрахувалася в усіх відношеннях. У підтвердження авторського припущення про низькі рейтинги і розпорошеність опозиції красномовно свідчать результати опитування Центру Разумкова, на предмет: Якби найближчим часом знову відбувалися вибори до Верховної Ради України, за яку партію чи виборчий блок Ви проголосували б? (динаміка, 2010-2012).

Зображення 1.

Якщо, з рейтингової таблиці порахувати сумарну підтримку, то для опозиційних сил вона виглядала так: 20,0+1,0+2,8+9,5+9,6=42,9%; для партій більшості: 22,3+6,7+3,4+4,9=37,3% і кількість тих, хто на даний час не підтримує нікого становила 13,9+17,1+11,4=42,4%.

За результатами даного опитування видно, що опозиційні політичні сили далекі і до половини відсоткового співвідношення. І якщо більшість могла собі додати із тих, хто ще не визначився за допомогою адміністративного тиску, можливих фальсифікацій тощо, то опозиції такі маневри, із об’єктивних причин, даються набагато складніше. При тому, довший час не було певності у тому, що партія УДАР долучиться до найбільшої опозиційної сили – Блоку Юлії Тимошенко (далі БЮТ).

Ситуація ускладнювалася ще й тим, що ВО «Свобода» і партія «УДАР» не були парламентським партіями, у них не було своїх симпатиків, що ускладнювало процес вирахування їх рейтингу.

Розуміння опозиційними силами свого становища призвело до того, що 5 серпня 2011 року утворилося політичне об'єднання КОД, так званий Комітет опору диктатурі, до складу якого увійшли деякі парламентські й позапарламентські політичні партії «За Україну!», Всеукраїнське об'єднання «Свобода», «Громадянська позиція», Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина», «Фронт Змін», Партія захисників Вітчизни, Європейська партія України, КУН, Народний Рух України, УСДП «Наша Україна», «Народна самооборона», УРП, УНП, «Пора», ПРП, РХП, Українська партія та громадські об'єднання «Зарваницька ініціатива», «Жінки за майбутнє», «Пам'ять Народу» тощо. Дані політсили підписали Меморандум «Про узгодження спільних опозиційних дій і недопущення політичних репресій в Україні». У період з п’ятого по дев’яте серпня 2011 року осередки Комітету опору диктатурі було створено у Тернополі, Львові, Харкові, Чернівцях, Луцьку, Києві, Одесі, Вінниці, Дніпропетровську, Запоріжжі, Луганську, Донецьку та інших містах України.

Проте, добрі наміри і цінна мета створення дуже швидко маргіналізувалися. Почалися класичні перипетії: лідер «Фронту змін» Арсеній Яценюк публічно вимагав проведення зустрічі президента Віктора Януковича з опозицією, а лідер партії «Громадянська позиція» Анатолій Гриценко сказав, що Арсенія Петровича ніхто не уповноважував робити подібні заяви. В'ячеслав Кириленко як лідер партії «За Україну!» у свою чергу виступав проти включення до єдиного списку КОДу екс-президента Віктора Ющенка.

14 березня, після виключення її з БЮТ, Наталія Королевська заявила, що на екстреному засіданні УСДП ухвалила рішення про вихід партії з Комітету опору диктатурі. 15 червня КОД ухвалив рішення про виключення зі свого складу партії Віктора Ющенка «Наша Україна», у зв'язку з систематичним порушенням попередніх рішень КОДу та за систематичну співпрацю з режимом Януковича [КОД виключив зі свого складу].

Голосування за новий закон про вибори стало остаточною підставою розколу серед підписантів угод КОДу. Лідери «Батьківщини» Юлія Тимошенко та ВО «Свобода» Олег Тягнибок зробили заяву, що на знак протесту їхні партії готові залишити КОД. Із подібними заявами виступали і Анатолій Гриценко, деякі представники «Нашої Україна» та «УДАРу. Так як у даний комітет увійшли більше дванадцяти політичних об’єднань різної значимості, і відповідно із таким же різним рівнем амбіцій керівництва, то роль другого плану, а тим більше розподіл функцій та спільна координація дій не вдалася і КОД став приреченим на розпад.

Підставою для утворення подібних організацій послужила ситуація з колишніми чиновниками, які за роботу в українському уряді за президентства В. Ющенка потрапили на лаву підсудних, під гаслом боротьби з корупцією. До того ж, особливу увагу нова більшість стала приділяти саме яскравим лідерам політичних партій, що перебували в опозиції до Партії Регіонів. Так за ґратами на стадії перебігу судового розгляду опинилися лідер «Народної самооборони» Юрій Луценко та лідер БЮТ Юлія Тимошенко.

Згодом почався процес із осудження активістів так званого «Податкового Майдану» за начебто пошкоджену бруківку на Майдані Незалежності. Також увагу слідства привернули активісти організації «Тризуб» за знищення пам'ятника Сталіну. Ці та інші факти стали одними із головних чинників, що вплинули на переформатування головних політичних акторів загальнонаціонального масштабу та особливо на громадську думку, яка на той час кристалізувалася.

Напередодні виборів до Верховної Ради 2012р. скоординована діяльність ПР все більше почала додавати силових методів, які часто можна назвати репресіями проти політичних опонентів. Силові методи чинної української влади привернули увагу міжнародної спільноти, зокрема міжнародна організація «Дім Свободи», у своїх щорічних звітах відмітила суттєве погіршення ситуації зі станом свобод в Україні, порушення прав і свобод громадян, ущемлення прав журналістів. Таким чином, демократичні засади побудови української держави суттєво здали позиції у рейтингу вище згадуваної організації, порівняно з річними висновками з часу «помаранчевої» влади [Freedom ].

Позицій в антирейтингу додало і ув'язнення лідерів наймасовіших в Україні опозиційних політичних партій. Це послужило уроком у політичному середовищі, не маючи прецеденту при попередніх змінах влади. Способи і методи чинної влади «боротьби з корупцією» вражають зовнішньо-політичне середовище України і схиляють окремих закордонних політиків для надання політичного притулку та виголошення слів підтримки опозиційним силам.

Оскільки політична партія – ПР є пропрезидентською силою, то її рейтинг залежить рівноцінно як від успішності і популярності президента, так і уряду одночасно. Звісно, ця особливість українського політикуму є надзвичайно корисною при прийнятті рішень, так як знімає питання узгодження і консенсусу законодавчої і виконавчої гілок влади, концентрується політична відповідальність. Хоча, найбільшу політвідповідальність несе гарант Конституції, який згідно рішення Конституційного Суду «Про скасування поправок до Конституції» від 8 грудня 2004 року, отримав великі повноваження, а форма правління знову була перетворена на президентсько-парламентську республіку. По суті, Верховна Рада втратила велику частку своїх повноважень на користь президента [рішення].

Для того аби надати вагомості та вирішити питання із можливістю взяти участь у парламентських виборах 2012, опозиційні політичні сили ініціюють нове об’єднання Об’єднанана опозиція «Батьківщина» (далі ОО Батьківщина). Угоду про спільні дії було підписано 22 січня 2012 року у день Соборності України [угода]. Авторами угоди виступили партії, що входили до КОДу, а саме: «Батьківщина», «Фронт змін» та «Свобода» і низка партій, що вже дали згоду на об'єднання із котроюсь із цих політичних сил – «Реформи і порядок», Народний рух України, «Народна самооборона», «За Україну!». Текст угоди зачитали перед кількома тисячами людей, що зібралися на Софіївській площі. Слово для виступу зі сцени мітингу одержали лише ті лідери партій, кого визначив КОД: О. Турчинов, О. Тягнибок, А. Яценюк, а згодом В. Кличко, який також підписав угоду. Мотивом підписання угоди став намір координації дій, спрямованих на проведення чесних виборів, встановлення їх результатів, недопущення фальсифікації голосування і спотворення волевиявлення громадян. А також угодою було передбачено узгодження єдиних кандидатів у депутати у мажоритарних округах, висуванців у виборчі комісії та спостерігачів.

Список політичних партій, що взяли участь у виборах 2012 виглядав наступним чином:

№ 1 Українська платформа «Собор»;

№ 2 Соціалістична партія України;

№ 3 Комуністична партія України;

№ 4 Рідна Вітчизна;

№ 5 Руський блок;

№ 6 Україна — Вперед! ;

№ 7 ВО «Громада» ;

№ 8 Українська національна асамблея;

№ 9 Ліберальна партія України;

№ 10 Нова політика;

№ 11 Свобода;

№ 12 Зелена планета;

№ 13 Партія Пенсіонерів України;

№ 14 Наша Україна;

№ 15 Зелені;

№ 16 Партія зелених України;

№ 17 УДАР;

№ 18 Україна майбутнього;

№ 19 Батьківщина;

№ 20 Партія регіонів;

№ 21 Народно-трудовий союз України;

№ 22 Радикальна партія Олега Ляшка.

Виборчий процес стартував із рішення Центральної виборчої комісії України постановою № 82 «Про утворення одномандатних виборчих округів на постійній основі у межах Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя» від 28 квітня 2012 утворила 225 виборчих округів, середня кількість виборців в одному окрузі, виходячи з даних державного реєстру, становить 161 140 осіб, допустиме відхилення від цієї чисельності – 12%. В Південно-Східних областях є 106 мандатів, а в Центрально-Західних областях 119 мандатів [цвк].

І.2. Ідеологія, як основа політичної полярності

Політична ідеологія (від грец. idea – поняття, уявлення; logos – слово, вчення) є системою поглядів та ідей, в яких відображається ставлення до тих чи інших суспільних цінностей. У класичному розумінні, партійна ідеологія є тим наріжним каменем на якому будуються політичні відносини. Ті ідеали й цінності, які партія прописує у програмі й статуті вона намагається втілити задля суспільно-корисних цілей. Концептуальне наповнення партії закладається в стратегічну основу діяльності уряду, президента, парламентарів – це і є каналом ідеологічної екстраполяції на політичну дійсність. Перенесенням теоретичних засад на практичну площину займаються так звані мозкові центри, які мають місце у партійному апараті. Ази політичної ідеології викладені у вступі партійної програми, яка активно висвітлюється і відкрита для публічного доступу.

Про ідеологічну полярність українського Парламенту свідчить кольоровий спектр, що представлений мандатами. Наприклад, у таблиці нижче зображено спектр VII cкликання.

Зображення 2. Парламентський спектр VII cкликання.

Для порівняння, спектр парламенту VI cкликання виглядав таким чином:

Партія регіонів – 175

Блок Юлії Тимошенко – 156

Наша Україна – Народна самооборона – 72

Комуністична партія України – 27

Блок Литвина – 20

Тобто, в українському парламенті стабільно присутні декілька (5 і більше) політичних сил від крайнього лівого до правого полюсів. Це свідчить про наявність чітких ідеологічних розбіжностей а отже, про електоральні вподобання українців. Більш детальний розгляд парламентського спектру дає розуміння того, що Україна як транзитна, перехідна держава має діаметрально протилежні ідеології, які користуються приблизно однаковою популярністю виборців. Мова іде про політичні партії КПУ і ВО «Свобода».

Сутність ідеологічної складової найкраще розкриває партійна програма, тому при розгляді партійної програми Комуністичної Партії України у вічі кидається гасло „соціалізм — наша мета”. Отож зрозуміло до якого світлого майбутнього привела б ця політична сила. Ситуацію, що склалася комуністи називають політикою “шокової терапії”, так званих “реформ”, які проводить правлячий режим під диктування міжнародного фінансового капіталу. Комуністи дійшли висновку про необхідність відмови від колишньої жорстко централізованої мобілізаційної системи управління, загального одержавлення економічного та суспільно-політичного життя, монополізму і диктату в ідеологічному і політичному житті, науці, засобах масової інформації.

У разі правління цієї політичної сили, метою суспільного виробництва не буде зростання споживання, як у розвинених капіталістичних країнах, що паразитують на інших країнах, «третього світу». Соціалізм визнає як стимул до розвитку не конкуренцію, а притаманне людині прагнення до всебічного розвитку власних творчих здібностей, заохочуване суспільно-політичною системою. Діючий режим Компартія називає „антинародним, антинаціональним”. Ситуація загалом визначається як кризова, занедбане народне господарство, що відбивається на рівні життя, соціальних гарантіях.

На думку комуністів ніхто не рахується з такими соціальними групами, як ветерани війни і праці, жінки, молодь, військовослужбовці, віруючі, члени різних громадських організацій. А ще відзначають кризу профспілкового руху. У програмі також ідеться про те, що „комуністи послідовно добиваються створення в Україні міцної коаліції справді демократичних сил, здатної подолати сили авторитаризму та псевдодемократії”.

Собі за мету Компартія ставить у політичній сфері досягти: чіткого розподілу компетенції і відповідальності центральних і регіональних органів у здійсненні функцій державної влади, не допустити протиставлення одних регіонів іншим; скасувати інститут президентства; усунути бюрократизм із апарату управління, викорінити корумпованість, спростити й істотно здешевити управлінські структури; за право вільно обирати мову навчання і спілкування; придушити злочинність і корупцію, створити ефективне правосуддя.

Компартія сприятиме зміцненню безпеки і обороноздатності країни на основі розумної достатності і входження до системи колективної безпеки країн Співдружності Незалежних Держав. Вважає принципово неприпустимим використання Збройних сил при розв’язанні внутрішніх конфліктів і рішуче засуджує спроби під прикриттям “департизації” військових частин, прикордонних війську правоохоронних органів нав’язати їх особовому складу націоналістичну ідеологію, настроїти проти народів і армій Росії, інших дружніх держав, що є нашими природними союзниками.

Комуністи – проти реалізації планів включення України до військових структур НАТО, перетворення її на буфер, санітарний кордон між західними державами та Росією [Зубрицька].

У програмі КПУ наводиться «корисний» досвід «Радянської України переконливо підтверджує, що соціалізм, як перша фаза нової суспільної формації – комунізму, визволяє від принизливої експлуатації людини людиною, створює можливості для розкриття здібностей кожного громадянина і його гармонійного розвитку, реалізації життєвих інтересів, оволодіння висотами науки і культури. У Радянській країні не просто проголошувалися, а реально гарантувалися усім громадянам рівні права на працю і відпочинок, на освіту і охорону здоров’я, на житло, забезпечену старість і соціальний захист, на участь в управлінні державою». [ програма кпу ].

Неодмінними умовами швидшого виходу із кризи Компартія вважає скасування біловезької змови; усунення штучно створених перешкод, що призвели до руйнування раціональних партнерських зв’язків та втрати традиційних ринків збуту української продукції в Росії й інших республіках; освоєння нових ринків у Європі та інших регіонах світу. Комуністи за повну компенсацію вкладів в ощадних банках; відновлення масштабів житлового будівництва з безплатним наданням житла; державну підтримку багатодітним сім'ям і одиноким матерям; за всебічну освіту, ефективне працевлаштування, забезпечення молодих сімей житлом; створення гідних умов для військовослужбовців та їх сімей; забезпечення тим, хто вийшов у відставку і в запас, роботи у народному господарстві; надання всім офіцерам і молодшим командирам надстрокової служби впорядкованого житла.

У сфері культури, Компартія бачить насаджування під лозунгами “національного відродження” і “демократизації” войовничої націоналістичної ідеології, культу індивідуалізму, споживацтва, збагачення, ненависті до інших народів, передусім до російського, утвердження західних стандартів духовного життя, проти викорінення із свідомості людей колективістської психології та моралі, інтернаціоналістських переконань, проти фальсифікації історії, приниження подвигів радянського народу.

За припинення комерціалізації культури, мистецтва, спорту; зупинення розгулу антикомунізму, припинення пропаганди націоналізму; вживання рішучих заходів проти пропаганди культу наживи, здирництва, насильства та жорстокості, пияцтва та розпусти, перетворення зрадництва на геройство, американізації духовного життя. Комуністи виступають проти будь-яких проявів і пропаганди націоналізму, шовінізму, сіонізму та антисемітизму; відкинути нав’язану націонал-екстремістськими силами антинародну і антигуманну концепцію освіти та культури. Переглянути прийнятий Верховною Радою минулого скликання Закон про освіту, як антинародний і дискримінаційний.

Наступні положення КПУ звучать: «Українське суспільство уражене всеосяжною системною кризою, тотальною корумпованістю владних структур, переживає глибокий занепад. На голодному фінансовому пайку перебувають освіта, наука, охорона здоров’я, книговидання, кінематограф, музейна і бібліотечна справи. Комерціалізація закладів культури зробила їх послуги недоступними для переважної більшості населення. Через так звану “масову культуру” в суспільстві насаджуються індивідуалізм і вседозволеність, насильство і розпуста, культивуються бездуховність і аморальність, пристосовництво. Втрачають свою цінність такі поняття, як честь, совість, гідність. Люди перестають довіряти один одному. Вихваляється культ наживи. Героїзуються зрада, колабораціонізм. Із свідомості народу витравлюються колективістська психологія і гуманістична мораль, інтернаціоналістські переконання, пам’ять про героїчне минуле, про велич подвигу радянського народу у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.» [програма кпу].

Надзвичайно цікавим і повчальним є той факт, що у статті програми КПУ засуджується національна ідеологія, – «як ідеологічний стрижень і «національна ідея» суспільству нав’язується український буржуазний націоналізм, зрощений на антикомунізмі та антирадянщині фашистського напрямку, русофобії та інших формах ксенофобії. Як показала реальність давніх і останніх років, націоналізм не може бути ні творчим, ні консолідуючим фактором. Його насадження розколює країну і веде до фашистської диктатури.

Саме тому, логічно перейти до аналізу програми найбільш патріотичної партії націоналістичного спрямування «Свободи».

Отож, у програмі йдеться про «докорінне очищення та справедливий лад. А саме провести люстрацію влади. Усунути від влади аґентуру КҐБ та держслужбовців, які працювали на керівних посадах в КПСС. Оприлюднити списки агентів КҐБ СССР, які перебували або перебувають на державній службі в Україні та інших суспільно значущих посадах. Ухвалити спеціальний антикорупційний Закон про контроль не тільки доходів, але й видатків державних посадовців та членів їхніх сімей. Запровадити в кримінальному законодавстві принцип "чим вища державна посада, тим вищий рівень відповідальності за скоєний злочин".

Народне господарство пропонується піднімати шляхом розширення економічної незалежності та соціальної справедливості. Тому, треба провести "енергоаудит" – повну інвентаризацію видобутку та виробництва енергоносіїв усіх типів в Україні.

2. Ухвалити державну програму енергетичної незалежності України за принципом: "зменшення споживання, збільшення видобутку, диверсифікація джерел". Диверсифікувати імпортні джерела енергоносіїв: не більше ніж 30% від однієї країни-постачальника. Запровадити та розвивати спеціальні торговельні програми (наприклад, проект "Карбамід в обмін на скраплений газ"). Ліквідувати монополію іноземних енергетичних компаній на українському ринку.

Треба здолати демографічну кризу та підвищити якість життя. Запровадити довгострокову державну програму культивування в суспільстві здорового способу життя, що включає пропаганду духовного і фізичного здоров'я, боротьбу з наркоманією, алкоголізмом, тютюнопалінням. Запровадити обов'язкове державне соціальне медичне страхування, яке забезпечить ґарантований базовий пакет невідкладної первинної медичної допомоги, що надається безоплатно коштом державного медичного фонду.

Ухвалити новий Закон про громадянство, згідно з яким громадянство надаватиметься тільки тим особам, що народилися в Україні або є етнічними українцями, які повернулися з-за кордону для постійного проживання і роботи в Україні. Дозволити особам, народженим в Україні від іноземців або осіб без громадянства, набувати українське громадянство після досягнення повноліття лише за умови вільного володіння українською мовою, знання української історії та змісту Конституції України.

Дозволити набувати громадянство України у виняткових випадках особам, які легально проживають в Україні не менше ніж 15 років, вільно володіють українською мовою, знають українську історію та зміст Конституції України, склали присягу на вірність Україні та відмовилися від всіх громадянств, до яких належали. Заборонити цим особам набувати громадянство України, якщо їх притягали до кримінальної відповідальності. Передбачити сувору кримінальну відповідальність за незаконне надання та отримання громадянства.

Особливо дбати про збереження ідентичності та розвиток культури. Ухвалити Закон "Про захист української мови" замість чинного "Про мови в Українській РСР". Створити Державний комітет мовної політики, відповідальний за захист та поширення української мови. Регламентувати вживання української мови у ЗМІ відповідно до кількості українців – не менше, ніж 78% їх площі та ефірного часу. Забезпечити синхронний звуковий переклад державною мовою іншомовних виступів, передач та фільмів на телебаченні і радіо. Здійснювати переклад коштом власників ЗМІ.

У програмі Свободи констатується факт затягування державотворчих процесів і тривалість наслідків окупації. Тому, партія пропонує вказати у Конституції України, що правонаступність сучасної Української Держави була започаткована ще в Київській Русі, продовжена Галицько-Волинським князівством, Козацькою Республікою періоду Гетьманщини, Українською Народною Республікою, Західно-Українською Народною Республікою, Карпатською Україною та Українською Державою, відновленою Актом 30 червня 1941 року та що Незалежна Україна постала як наслідок понад трьохсотлітньої національно-визвольної боротьби українців.

За умови приходу до влади партія б забезпечила визнання факту окупації України большевицькою Росією 1918-91 рр., наслідком чого став безпрецедентний геноцид українців.

Своїм завданням партія бачить Європейський україноцентризм. Визначити європейський україноцентризм стратегічним курсом Держави, згідно з яким Україна прагне стати не лише географічним, але й геополітичним центром Європи. Припинити всяку участь України в наддержавних утвореннях, ініційованих Москвою: Співдружності Незалежних Держав (СНД), Єдиному Економічному просторі (ЄЕП), Євразійському економічному співтоваристві (ЄврАзЕС) тощо.

Винести на всеукраїнський референдум питання про зміну статусу Криму з автономного на обласний та скасувати спеціальний статус міста Севастополя. Надати Севастополю право вільного порту (на зразок "порто-франко"). Запровадити пільговий податковий режим для курортно-рекреаційної економічної діяльності на території Південного та Західного узбережжя Криму. Розірвати Харківські угоди Януковича-Мєдвєдєва від 21 квітня 2010 року. Забезпечити українцям Криму можливість безперешкодно здобувати освіту рідною мовою в загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах [програма Свободи].

Ідеологічні особливості українського парламентаризму проглядаються у політичному середовищі, навіть у публічних заявах більш ідеологічно поміркованих політиків. Наприклад, – «Партія "Удар" не підтримуватиме в парламенті «праві» заяви «Свободи». Про це в ході брифінгу заявив лідер партії «УДАР» Віталій Кличко. "Існує багато речей, які пропонувала" Свобода "і з якими можна погодитися, але з радикально «правими» їх заявами погодитися складно. Ми готові працювати в тих напрямках, які відповідають інтересам України», – сказав Кличко [Підсумки виборів-2012].