Позови, що подаються іншими державами-членами

Відповідно до ст. 170 ДЗЄС держави-члени мають право вчиняти позови до інших держав-членів у випадку, коли вони вважають, що останні не виконують своїх зобов'язань за Договором. Ця процедура завжди мала винятковий характер, оскільки доглядачем договорів є Комісія, яка і повинна згідно зі ст. 169 ДЗЄС розпочинати розслідування щодо держав-членів, які не виконують своїх зобов'язань. Тому процедура, вказана в ст. 170, залишається важливою гарантією від помилок у рішеннях Комісії, що стосуються даного питання. Однак слід зазначити, що держава-член, яка подає позов, під час ведення справи в СЄС повинна співробітничати з Комісією.

Досі тільки одна справа такого роду була розглянута СЄС. Позов уряду Франції (підтриманий Комісією) був учинений Сполученому Королівству; предмет позову полягав у заяві уряду Франції про те, що прийняття Сполученим Королівством норм, які встановлюють розмір чарунок рибальських сіток, є незаконною односторонньою дією. Суд виніс рішення на користь Франції. Положення нової ст. 171 ДЗЄС щодо виконання таких рішень (вони розглядалися в попередній частині), застосовуються й до цієї процедури.

Позови, що подаються відповідно до статті 93(2) Договору про заснування Європейського Співтовариства

Автори проекту Договору вважали, що наявність порушень державами-членами положень про державну допомогу потребує запровадження окремої, більш спрощеної процедури. Якщо Комісія вважає, що таке порушення мало місце, вона дає вказівки щодо виправлення державами-членами становища в межах певних термінів. Якщо ці інструкції не виконуються, Комісія на відступ від ст. 169 і 170 передає справу на розгляд Суду Європейських Співтовариств. Однак слід зазначити, що Комісія на власний вибір може розглядати будь-яке порушення такого роду відповідно до ст. 169 ДЗЄС.

1 Цікаво, що межі територій держав-засновниць значною мірою співпадають з кордонами Священної Римської імперії, створеної королем франків Карлом Великим на початку ІХ ст. Це ще одне з підтверджень міцного історичного підґрунтя сучасної європейської інтеграції.

2 У літературі з права ЄС його ще називають «Паризьким договором».

3 Планувалося, що ЄЄА набуде чинності з 1 січня 1987 р. Хоча ратифікацію договору було завершено державами-членами вчасно, протягом 1986 р., але розгляд у судах Ірландії позову про незаконність ратифікації ЄЄА цією країною відклав набуття чинності договору.

4 Наводимо текст ст. 1 Єдиного європейського акту:

«Європейські співтовариства і Європейське політичне співробітництво мають своєю ціллю разом робити внесок у досягнення конкретного поступу до Європейської єдності.

Європейські Співтовариства засновуються на Договорах, що засновують Європейське співтовариство вугілля і сталі, Європейське економічне співтовариство, Європейське співтовариство атомної енергії, а також на наступних Договорах і Актах, що змінюють або доповнюють їх.

Політичне співробітництво регулюється Розділом ІІІ. Положення цього розділу підтверджують і доповнюють процедури, погоджені в Люксембурзькій (1970), Копенгаґенській (1973) і Лондонській (1981) доповідях, Урочистій декларації про Європейський Союз (1983), та практики, що поступово встановилися поміж державами-членами».

5 Станом на 01.06.2010 р. офіційними мовами 27 держав-членів ЄС є 23 мови: англійська, болгарська, грецька, датська, естонська, ірландська, іспанська, італійська, латиська, литовська, мальтійська, нідерландська, німецька, польська, португальська, румунська, словацька, словенська, угорська, фінська, французька, чеська, шведська. Країни, в яких державними є декілька мов, обирають одну, якою вони будуть користуватися на рівні Союзу.

6 01 січня 1999 р. євро було введено у безготівковий обіг, у готівковий – через 3 роки, коли воно стало офіційною валютою 11 держав-членів (Австрії, Бельгії, Ірландії, Іспанії, Італії, Люксембургу, Нідерландів, Німеччини, Португалії, Фінляндії, Франції. Через невідповідність економічним вимогам не була допущена до участі Греція, а Данія, Швеція і Сполучене Королівство відмовилися брати участь у цьому проекті). Станом на 01.06.2010 євро як офіційна валюта перебуває в обігу в 16 державах-членах, серед яких окрім вищезгаданих Греція, Кіпр, Мальта, Словенія, Словаччина. Євро як офіційна грошова одиниця застосовується також в таких країнах, як Андорра, Ватикан, Гваделупа, Майотта, Мартініка, Монако, Реюньйон, Сан-Марино, Сен-П’єр і Мікелон, Французька Гвіана, Чорногорія.

7 Дж. Фітцморіс наголошував, що принцип права, на відміну від правової норми, лежить в основі правової норми та пояснює причини ї існування. Тоді як норма відповідає на питання «що», принцип дає відповідь на питання «чому». Див.: Fitzmaurice G. The General Principles of International Law // Collected Courses of the Hague Academy of International Law.– 1957.– Vol. 92.– P. 7.

8 Case 6/64 «Flaminio Costa v E.N.E.L.» // European Court Reports. – 1964. – P. 585.

9 Case 26/62 «NV Algemene Transport- en Expeditie Onderneming van Gend & Loos v Netherlands Inland Revenue Administration» // European Court Reports. – 1963. – P. 1.

10 Лісабонський договір 2007 р. змінив термінологію: замість «принципів» у контексті ч. 1 ст. 6 попередної редакції ДЄС запроваджені «цінності» Союзу. Однак у преамбулі ДЄС вони, як і раніше, називаються принципами: «…Підтверджуючи свою відданість принципам свободи, демократії, верховенства права, поваги до прав людини та основоположних свобод…».

11 Енциклопедія політичної думки / Пер. з англ.– К: Дух і Літера, 2000.– С.141.

12 Буроменский М. В. Политические режимы государств в международном праве (Влияние международного права на политические режимы государств).– Харьков: Ксилон, 1997.– 244 с.

13 При визначенні того, чи є кандидат на вступ державою, слід спиратися на загальне міжнародне право, норми якого характеризують державу як поєднання суверенної влади, населення і території. Також очевидно, що держава-заявник і її уряд повинні отримати міжнародне визнання з боку Союзу і всіх без винятку його держав-членів.

14 Як приклад можна навести блокування Францією приєднання Сполученого Королівства (до речі, дуже розвинутої і потужної країни), а також тривалий розгляд заявки Туреччини. Переговори з Іспанією й Португалією тривали 7 років, тоді як з Австрією, Норвегією, Швецією і Фінляндією були завершені за 13 місяців.

15 Рішення від 22.11.1978 р. у справі 93/78 «Mattheus v. Doego» // ECR.– 1978.– P. 2203.

16 Ця країна, абсолютна більшість частини якої розташована в Азії (лише 4 % - в Європі!), була визнана Союзом як така, з якою можуть бути розпочаті переговори щодо набуття членства (див. Висновки Гельсінської Європейської Ради, затверджені в грудні 1999 р.). Переговори про вступ розпочалися у жовтні 2005 р.

17 Прикладом можуть слугувати заморські департаменти Франції (у Центральній і Південній Америці, Індійському океані), а також Гренландія (Північна Америка), яка перебуває під суверенітетом Данії.

18 На сьогодні це єдиний випадок відмови в членстві з мотивів відсутності ознаки «європейськості».

19 Таке уявлення про східні межі Європи були започатковані у 1730 р. (Дейвіс Н. Історія Європи.– С. 25).

20 Виклад основних аргументів у дискусії про цивілізаційні кордони Європи див. у: Посельський В. Op.cit.– С. 22–24.

21 Висновок Комісії від 30 червня 1993 р. щодо заявки Кіпру на членство // Bulletin of the European Communities. Supplement.– 1993, № 5.

22 Серед чинних держав-членів до НАТО входить 21 держава: Бельгія, Болгарія, Греція, Данія, Естонія, Італія, Іспанія, Латвія, Литва, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Сполучене Королівство, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Франція, Чехія.

23 Рішенні від 28.04.1988 р. у справах 31 і 35/86 «LAISA et CPC Espagna v. Ради» // ECR.– 1988.– P. 2285.

24 Хоча вступ вимагає адаптації окремих положень установчих договорів: щодо кількості представників держав-членів у органах Союзу, розподілу голосів у Раді ЄС, географічної сфери дії установчих договорів, переліку офіційних мов Союзу.

25 Андорра (468 км² і 68 тис. чол.), Ватикан (0,44 км² і 0,9 тис. чол.), Ліхтенштейн (160 км² і 33 тис. чол.), Монако (1,95 км² і 32 тис. чол.), Сан-Марино (60,5 км² і 27 тис. чол.).

26 Станом на 01.06.2010 державами-заявницями є: Албанія (2009); Боснія і Герцеговина (2008); Сербія (2009); Чорногорія (2008).

27 Так, Туреччина подала заявку в 1987 р., а позитивне рішення було ухвалене Європейською Радою лише в 1999 р.

28 У Висновку міститься детальний опис політичної й економічної ситуації в державі-заявниці; оцінка її здатності прийняти й імплементувати acquis в усіх сферах діяльності Союзу; виявлення можливих проблем, що можуть постати під час переговорів про вступ.

29 Приміром, Висновки Комісії від 15 липня 1997 р. щодо Естонії, Польщі, Словенії, Угорщини, Чехії.

30 Такий висновок був даний щодо заявки Кіпру.

31 Така рекомендація давалися лише одного разу, щодо заявки Туреччини, – див. Висновок Комісії від 20 грудня 1989 р.

32 Наприклад, Люксембурзька Європейська Рада, що проходила 12-13 грудня 1997 р., погодилася з висновком Комісії щодо Естонії, Кіпру, Польщі, Словенії, Угорщини та Чехії, переговори з якими розпочалися у листопаді 1998 р.

33 Станом на 01.06.2010 державами-кандидатками є: Ісландія (2010); Колишня Югославська Республіка Македонія (2005), Туреччина (2005), Хорватія (2005).

34 Наприклад, див. Рішення Ради ЄС від 14 квітня 2003 р. про вступ десяти держав-кандидаток до Європейського Союзу // Official Journal of the European Union.– № L 236, 23.09.2003.– P. 15.

35 Наприклад, див. Висновок Комісії від 19 лютого 2003 р. щодо заявок десяти держав-кандидаток про вступ до Європейського Союзу // Official Journal of the European Union.– № L 236, 23.09.2003.– P. 3, 4.

36 Наприклад, див. Законодавчі резолюції Європейського Парламенту 2003 р. щодо заявок кожної з десяти держав-кандидаток про вступ до Європейського Союзу // Official Journal of the European Union.– № L 236, 23.09.2003.– P. 5-14.

37 Це двічі мало місце у випадку Норвегії, парламент якої відмовлявся здійснити ратифікацію, зважаючи на негативні результати референдумів щодо вступу в 1972 і 1994 роках. Проте це не завадило набути чинності договору про вступ Данії, Ірландії і Сполученого Королівства та договору про вступ Австрії, Швеції і Фінляндії.

38 Так, договір про вступ десяти держав, підписаний в Афінах 16 квітня 2003 р., набув чинності з 1 травня 2004 р., коли й відповідні держави стали державами-членами ЄС.

39 Прикладом останнього може слугувати встановлення 7-річного строку запровадження вільного пресування по території Союзу для громадян десяти нових держав-членів.

40 Так, Естонія, Латвія і Литва були змушені припинити дію угод про вільну торгівлю з Україною з 1 травня 2004 р.

41 Йдеться про вихід з Європейської асоціації вільної торгівлі.

42 Рішення Суду Правосуддя від 13.10.1992 р. у справах С-63/90 і С-67/90 Португалія та Іспанія v. Рада // ECR.– 1992.– P. I-5142.

43 Так, обсяг Договору про вступ десяти держав-членів 2003 р. склав понад 2 тис. стор., з яких на 18 додатків припадає майже 900 стор., а на доповнення до додатків – 1000 стор.

44 На практиці ця стаття жодного разу не застосовувалася.

45 Кваліфікована більшість визначається відповідно до п. (b) ч. 3 ст. 238 ДФЄС.

46 Питання про призупинення членства держави одного разу піднімалося щодо Австрії. Так, 1999 р. на парламентських виборах перемогу здобула ультраправа партія – «Партія свободи», лідер якої Й. Хайдер, що згодом став Прем’єр-міністром, пропагував політику ксенофобії (ворожого ставлення до іноземців). На несумісність такої політики зі ст. 7 ДЄС була звернена увага країни. Зазначені рекомендації були враховані, й у результаті Рада вирішила, що немає підстав застосовувати ст. 7. Показово, що згодом для боротьби з новим націоналізмом і ксенофобією на рівні ЄС було ухвалено рішення про відкриття в країні Європейської агенції з фундаментальних прав людини.

47 Для ухвалення рішень, зазначених у ч. 3 та 4 ст. 7 ДЄС, кваліфікована більшість визначається відповідно до п. (b) ч. 3 ст. 238 ДФЄС.

48 Рішення у справі 113/75 Frecasseti проти Amministrazione delle finanze dello Stato (ECR, 1976, p. 983), рішення у справі 90/76 Van Ameyde проти UCI (ECR, 1977, p. 1091).

49 Рішення у справі C-322/88 Grimaldi проти Fonds des maladies professionnelles (ECR, 1989, p. 4407, para. 18).

50 Постанова від 4 жовтня 1979 р. у справі 1/78 Проект міжнародної угоди з природного каучуку (ECR, 1979, p. 2871, paras 34–36).

51 Рішення у справі С-379/92 Peralta (ECR, 1994, p. I-3453, para. 16).

52 Рішення в об’єднаних справах 21-24/72 International Fruit Company (ECR, 1972, p. 1219, para. 15).

53 Рішення у справі 28-30/62 «Da Costa».

54 Рішення у справі 66/80 International Chemical Corporation (ECR, 1981, p. 1191).