4. Правовий статус держави-члена в єс

З набуттям членства в ЄС змінюється правовий статус держави:

1. Держава-член втрачає частину суверенних повноважень, передає їх Союзу або спільно з ним здійснює такі повноваження.

Розподіл повноважень між ЄС та державами-членами є досить складним. Розрізняється виключна/залишкова, паралельна та конкуруюча компетенція ЄС та держав-членів. При цьому враховуються положення принципів субсидіарності та пропорційності (ст. 5 ДЄС). Так, відповідно до принципу субсидіарності у сферах, що не належать до його виключної компетенції, Союз діє лише якщо та у такому обсязі, в якому держави-члени не можуть належним чином досягти цілей запропонованого заходу на центральному, регіональному або місцевому рівнях, а натомість це краще здійснити на рівні Союзу з огляду на масштаби або результати запропонованих заходів. Відповідно до принципу пропорційності заходи Союзу за змістом та формою не виходять за межі того, що є необхідним для досягнення цілей Договорів.

2. Держава-член має право вносити зміни до установчих договорів Союзу, може вийти із Союзу з урахуванням вимог, передбачених ст. 50 ДЄС.

3. На державу-члена покладено два головні зобов’язання (ч. 3 ст. 4 ДЄС):

- вживати усіх належних заходів, загальних або спеціальних, щоб забезпечити виконання зобов’язань, що постають з Договорів або випливають з актів установ Союзу;

- сприяти виконанню завдань Союзу й утримуються від будь-яких дій, що можуть загрожувати досягненню цілей Союзу.

4. ЄС координує економічну, торговельну політику держав, розробляє спільні принципи закордонної, безпекової політики, правохоронної діяльності тощо, які повинні обов’язково враховуватися державами.

5. У разі порушення своїх зобов’язань за установчими договорами, держави-члени притягуються до юридичної відповідальності. Як крайній захід можливе припинення членства держави в ЄС з урахуванням вимог, передбачених ст. 7 ДЄС.

6. Водночас забороняється будь-яка дискримінація, у т.ч. за національною належністю, а Союз повинен поважати розмаїття культур і традицій народів Європи, національну ідентичність держав-членів та організацію їхніх органів державної влади на національному, регіональному та місцевому рівнях (преамбула Хартії про основоположні права ЄС). Таким чином, ураховується унікальність кожної держави, що входить до ЄС. З метою недопущення порушень прав та законних інтересів держав-членів запроваджено механізм зверення за захистом до Суду ЄС.

7. Усі держави-члени ЄС мають однаковий правовий статус, що проявляється в рівній можливості реалізовувати свої права та виконувати зобов’язання за установчими договорами. Разом з тим з огляду на те, що Союз побудовано передусім як Союз народів, а не Союз держав, враховуючи більш густонаселені держави (Німеччина, Франція тощо), таким державам надається більше місць в деяких інституціях ЄС (Європейському парламенті, Раді ЄС). Така модель вважається більш легітимною, оскільки кількісно краще враховує інтереси громадян, що проживають в таких країнах.

15. Правова природа договорів про вступ нових держав у ЄС.