Міністерство освіти і науки україни

ВУЗ

Титулка

Кафедра …

Курсова робота на тему:

«Особливості виборчої кампанії 2012 року кпу та во «Свобода»: порівняльний аналіз»

ВИКОНАВ

……………………

ПЕРЕВІРИВ

……………………

МІСТО – 2013

ПЛАН

ВСТУП...........................................................................................................

І Розділ. Виборча кампанія КПУ та ВО «Свобода»2012 року..............

І.1. Політичні передумови виборчого процесу 2012...............................

І.2. Ідеологія, як основа політичної полярності.....................................

ІІ Розділ. Рівень електоральної підтримки КПУ та ВО «Свобода»........

ІІ.1. Електоральні смаки українського виборця..........................................

ІІ.2. Причини і підстави політичного успіху.................................................

ВИСНОВКИ..............................................................................................................

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ...............................

ВСТУП

Актуальність. Чергові парламентські вибори 2012 року з одного боку були звичайними виборами, наслідком яких стало обрання 450 народних представників, а з іншого боку мали місце деякі особливості, що так чи інакше впливали і на хід голосування і на підрахунок результатів. Зокрема, на цих виборах: вперше здійснювалося відеоспостереження; велику роль зіграли політичні бренди; була застосована пропорційно-мажоритарна система тощо.

Мета і завдання.

Обєкт.

Предмет.

Методи дослідження.

І Розділ. Виборча кампанія кпу та во «Свобода»2012 року

І.1. Головні засади ведення передвиборчої партійної агітації

Згідно чинного законодавства, вибори до Верховної Ради України 28 жовтня 2012 року відбулися за пропорційно-мажоритарною системою, за якою 225 депутатів обиралися в загальнодержавному багатомандатному окрузі за виборчими списками від політичних партій, та 225 – за мажоритарною системою в одномандатних округах [1 Закону України].

Також Законом України «Про вибори народних депутатів України» від 17 листопада 2011 року було встановлено п'ятивідсотковий прохідний бар'єр та прописано можливість приймати участь у виборах тільки політичним партіям, а не блокам партій, які саме були актуальні у політичній конфігурації оозиційних сил. Виборча кампанія офіційно стартувала 30 липня 2012 року.

Коли вдатися до більш детального аналізу та скурпульозної деталізації передумов, чинників, причин та підстав внесення змін до виборчого законодавства, то саме за ініціативи провладної фракції ПР (далі Партії Регіонів), при чому в досить короткі терміни – за рік до виборів. Скоріше за все, що небезпідставно була внесена поправка стосовно заборони участі у виборчому процесі політичних блоків. На думку окремих політичних експертів і оглядачів зміни в законодавстві були викликані падаючою популярністю ПР, яка з 2007 до 2011рр. втратила більше двох третин своїх прихильників. За умови проведення виборів згідно попереднього закону означало б втрату контролю над парламентом з боку пропрезидентської партії. Справа в тому, що опозиційні політичні сили у період закінчення VI скликання Верховної Ради були настільки розрізнені й розпорошені, що про можливе об’єднання «Батьківщини», «Фронту Змін», «НУНСу», ВО «Свободи», «Громадянської Позиції» і «УДАРу» складно було і припустити.

З одного боку, така розпорошеність не подавала ознак небезпеки для наймасовішої політичної сили ПР, а з іншого боку – поспіхом внесені зміни до закону, свідчать про те, що більшість перестрахувалася в усіх відношеннях. У підтвердження авторського припущення про низькі рейтинги і розпорошеність опозиції красномовно свідчать результати опитування Центру Разумкова, на предмет: Якби найближчим часом знову відбувалися вибори до Верховної Ради України, за яку партію чи виборчий блок Ви проголосували б? (динаміка, 2010-2012).

Якщо, з рейтингової таблиці порахувати сумарну підтримку, то для опозиційних сил вона виглядала так: 20,0+1,0+2,8+9,5+9,6=42,9%; для партій більшості: 22,3+6,7+3,4+4,9=37,3% і кількість тих, хто на даний час не підтримує нікого становила 13,9+17,1+11,4=42,4%.

За результатами даного опитування видно, що опозиційні політичні сили далекі і до половини відсоткового співвідношення. І якщо більшість могла собі додати із тих, хто ще не визначився за допомогою адміністративного тиску, можливих фальсифікацій тощо, то опозиції такі маневри, із об’єктивних причин, даються набагато складніше. При тому, довший час не було певності у тому, що партія УДАР долучиться до найбільшої опозиційної сили – Блоку Юлії Тимошенко (далі БЮТ).

Ситуація ускладнювалася ще й тим, що ВО «Свобода» і партія «УДАР» не були парламентським партіями, у них не було своїх симпатиків, що ускладнювало процес вирахування їх рейтингу.

Розуміння опозиційними силами свого становища призвело до того, що 5 серпня 2011 року утворилося політичне об'єднання КОД, так званий Комітет опору диктатурі, до складу якого увійшли деякі парламентські й позапарламентські політичні партії «За Україну!», Всеукраїнське об'єднання «Свобода», «Громадянська позиція», Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина», «Фронт Змін», Партія захисників Вітчизни, Європейська партія України, КУН, Народний Рух України, УСДП «Наша Україна», «Народна самооборона», УРП, УНП, «Пора», ПРП, РХП, Українська партія та громадські об'єднання «Зарваницька ініціатива», «Жінки за майбутнє», «Пам'ять Народу» тощо. Дані політсили підписали Меморандум «Про узгодження спільних опозиційних дій і недопущення політичних репресій в Україні». У період з п’ятого по дев’яте серпня 2011 року осередки Комітету опору диктатурі було створено у Тернополі, Львові, Харкові, Чернівцях, Луцьку, Києві, Одесі, Вінниці, Дніпропетровську, Запоріжжі, Луганську, Донецьку та інших містах України.

Проте, добрі наміри і цінна мета створення дуже швидко маргіналізувалися. Почалися класичні перипетії: лідер «Фронту змін» Арсеній Яценюк публічно вимагав проведення зустрічі президента Віктора Януковича з опозицією, а лідер партії «Громадянська позиція» Анатолій Гриценко сказав, що Арсенія Петровича ніхто не уповноважував робити подібні заяви. В'ячеслав Кириленко як лідер партії «За Україну!» у свою чергу виступав проти включення до єдиного списку КОДу екс-президента Віктора Ющенка.

14 березня, після виключення її з БЮТ, Наталія Королевська заявила, що на екстреному засіданні УСДП ухвалила рішення про вихід партії з Комітету опору диктатурі. 15 червня КОД ухвалив рішення про виключення зі свого складу партії Віктора Ющенка «Наша Україна», у зв'язку з систематичним порушенням попередніх рішень КОДу та за систематичну співпрацю з режимом Януковича [КОД виключив зі свого складу].

Голосування за новий закон про вибори стало остаточною підставою розколу серед підписантів угод КОДу. Лідери «Батьківщини» Юлія Тимошенко та ВО «Свобода» Олег Тягнибок зробили заяву, що на знак протесту їхні партії готові залишити КОД. Із подібними заявами виступали і Анатолій Гриценко, деякі представники «Нашої Україна» та «УДАРу. Так як у даний комітет увійшли більше дванадцяти політичних об’єднань різної значимості, і відповідно із таким же різним рівнем амбіцій керівництва, то роль другого плану, а тим більше розподіл функцій та спільна координація дій не вдалася і КОД став приреченим на розпад.

Підставою для утворення подібних організацій послужила ситуація з колишніми чиновниками, які за роботу в українському уряді за президентства В. Ющенка потрапили на лаву підсудних, під гаслом боротьби з корупцією. До того ж, особливу увагу нова більшість стала приділяти саме яскравим лідерам політичних партій, що перебували в опозиції до Партії Регіонів. Так за ґратами на стадії перебігу судового розгляду опинилися лідер «Народної самооборони» Юрій Луценко та лідер БЮТ Юлія Тимошенко.

Згодом почався процес із осудження активістів так званого «Податкового Майдану» за начебто пошкоджену бруківку на Майдані Незалежності. Також увагу слідства привернули активісти організації «Тризуб» за знищення пам'ятника Сталіну. Ці та інші факти стали одними із головних чинників, що вплинули на переформатування головних політичних акторів загальнонаціонального масштабу та особливо на громадську думку, яка на той час кристалізувалася.

Напередодні виборів до Верховної Ради 2012р. скоординована діяльність ПР все більше почала додавати силових методів, які часто можна назвати репресіями проти політичних опонентів. Силові методи чинної української влади привернули увагу міжнародної спільноти, зокрема міжнародна організація «Дім Свободи», у своїх щорічних звітах відмітила суттєве погіршення ситуації зі станом свобод в Україні, порушення прав і свобод громадян, ущемлення прав журналістів. Таким чином, демократичні засади побудови української держави суттєво здали позиції у рейтингу вище згадуваної організації, порівняно з річними висновками з часу «помаранчевої» влади [Freedom ].

Позицій в антирейтингу додало і ув'язнення лідерів наймасовіших в Україні опозиційних політичних партій. Це послужило уроком у політичному середовищі, не маючи прецеденту при попередніх змінах влади. Способи і методи чинної влади «боротьби з корупцією» вражають зовнішньо-політичне середовище України і схиляють окремих закордонних політиків для надання політичного притулку та виголошення слів підтримки опозиційним силам.

Оскільки політична партія – ПР є пропрезидентською силою, то її рейтинг залежить рівноцінно як від успішності і популярності президента, так і уряду одночасно. Звісно, ця особливість українського політикуму є надзвичайно корисною при прийнятті рішень, так як знімає питання узгодження і консенсусу законодавчої і виконавчої гілок влади, концентрується політична відповідальність. Хоча, найбільшу політвідповідальність несе гарант Конституції, який згідно рішення Конституційного Суду «Про скасування поправок до Конституції» від 8 грудня 2004 року, отримав великі повноваження, а форма правління знову була перетворена на президентсько-парламентську республіку. По суті, Верховна Рада втратила велику частку своїх повноважень на користь президента [рішення].

Для того аби надати вагомості та вирішити питання із можливістю взяти участь у парламентських виборах 2012, опозиційні політичні сили ініціюють нове об’єднання Об’єднанана опозиція «Батьківщина» (далі ОО Батьківщина). Угоду про спільні дії було підписано 22 січня 2012 року у день Соборності України [угода]. Авторами угоди виступили партії, що входили до КОДу, а саме: «Батьківщина», «Фронт змін» та «Свобода» і низка партій, що вже дали згоду на об'єднання із котроюсь із цих політичних сил – «Реформи і порядок», Народний рух України, «Народна самооборона», «За Україну!». Текст угоди зачитали перед кількома тисячами людей, що зібралися на Софіївській площі. Слово для виступу зі сцени мітингу одержали лише ті лідери партій, кого визначив КОД: О. Турчинов, О. Тягнибок, А. Яценюк, а згодом В. Кличко, який також підписав угоду. Мотивом підписання угоди став намір координації дій, спрямованих на проведення чесних виборів, встановлення їх результатів, недопущення фальсифікації голосування і спотворення волевиявлення громадян. А також угодою було передбачено узгодження єдиних кандидатів у депутати у мажоритарних округах, висуванців у виборчі комісії та спостерігачів.

Список політичних партій, що взяли участь у виборах 2012 виглядав наступним чином:

№ 1 Українська платформа «Собор»;

№ 2 Соціалістична партія України;

№ 3 Комуністична партія України;

№ 4 Рідна Вітчизна;

№ 5 Руський блок;

№ 6 Україна — Вперед! ;

№ 7 ВО «Громада» ;

№ 8 Українська національна асамблея;

№ 9 Ліберальна партія України;

№ 10 Нова політика;

№ 11 Свобода;

№ 12 Зелена планета;

№ 13 Партія Пенсіонерів України;

№ 14 Наша Україна;

№ 15 Зелені;

№ 16 Партія зелених України;

№ 17 УДАР;

№ 18 Україна майбутнього;

№ 19 Батьківщина;

№ 20 Партія регіонів;

№ 21 Народно-трудовий союз України;

№ 22 Радикальна партія Олега Ляшка.

Виборчий процес стартував із рішення Центральної виборчої комісії України постановою № 82 «Про утворення одномандатних виборчих округів на постійній основі у межах Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя» від 28 квітня 2012 утворила 225 виборчих округів, середня кількість виборців в одному окрузі, виходячи з даних державного реєстру, становить 161 140 осіб, допустиме відхилення від цієї чисельності – 12%. В Південно-Східних областях є 106 мандатів, а в Центрально-Західних областях 119 мандатів [цвк].

І.2. Ідеологія, як основа політичної полярності

Політична ідеологія (від грец. idea – поняття, уявлення; logos – слово, вчення) є системою поглядів та ідей, в яких відображається ставлення до тих чи інших суспільних цінностей. У класичному розумінні, партійна ідеологія є тим наріжним каменем на якому будуються політичні відносини. Ті ідеали й цінності, які партія прописує у програмі й статуті вона намагається втілити задля суспільно-корисних цілей. Концептуальне наповнення партії закладається в стратегічну основу діяльності уряду, президента, парламентарів – це і є каналом ідеологічної екстраполяції на політичну дійсність. Перенесенням теоретичних засад на практичну площину займаються так звані мозкові центри, які мають місце у партійному апараті. Ази політичної ідеології викладені у вступі партійної програми, яка активно висвітлюється і відкрита для публічного доступу.

Про ідеологічну полярність українського Парламенту VII cкликання свідчить кольоровий спектр, що представлений мандатами.

Для порівння, спектр парламенту VI cкликання виглядав таким чином:

Партія регіонів – 175

Блок Юлії Тимошенко – 156

Наша Україна – Народна самооборона – 72

Комуністична партія України – 27

Блок Литвина – 20

Тобто, в українському парламенті стабільно присутні декілька (5 і більше) політичних сил від крайнього лівого до правого полюсів. Це свідчить про наявність ідеологічних ..... а отже, про електоральні вподобання.

При розгляді партійної програми Комуністичної Партії України у вічі кидається гасло „соціалізм — наша мета”. Отож зрозуміло до якого світлого майбутнього привела б ця політична сила. Ситуацію, що склалася комуністи називають політикою “шокової терапії”, так званих “реформ”, які проводить правлячий режим під диктування міжнародного фінансового капіталу. Комуністи дійшли висновку про необхідність відмови від колишньої жорстко централізованої мобілізаційної системи управління, загального одержавлення економічного та суспільно-політичного життя, монополізму і диктату в ідеологічному і політичному житті, науці, засобах масової інформації.

У разі правління цієї політичної сили, метою суспільного виробництва не буде зростання споживання, як у розвинених капіталістичних країнах, що паразитують на інших країнах, “третього світу”. Соціалізм визнає як стимул до розвитку не конкуренцію, а притаманне людині прагнення до всебічного розвитку власних творчих здібностей, заохочуване суспільно-політичною системою. Діючий режим Компартія називає „антинародним, антинаціональним”. Ситуація загалом визначається як кризова, занедбане народне господарство, що відбивається на рівні життя, соціальних гарантіях.

На думку комуністів ніхто не рахується з такими соціальними групами, як ветерани війни і праці, жінки, молодь, військовослужбовці, віруючі, члени різних громадських організацій. А ще відзначають кризу профспілкового руху. У програмі також ідеться про те, що „комуністи послідовно добиваються створення в Україні міцної коаліції справді демократичних сил, здатної подолати сили авторитаризму та псевдодемократії”.

Собі за мету Компартія ставить у політичній сфері досягти: чіткого розподілу компетенції і відповідальності центральних і регіональних органів у здійсненні функцій державної влади, не допустити протиставлення одних регіонів іншим; скасувати інститут президентства; усунути бюрократизм із апарату управління, викорінити корумпованість, спростити й істотно здешевити управлінські структури; за право вільно обирати мову навчання і спілкування; придушити злочинність і корупцію, створити ефективне правосуддя.

Компартія сприятиме зміцненню безпеки і обороноздатності країни на основі розумної достатності і входження до системи колективної безпеки країн Співдружності Незалежних Держав. Вважає принципово неприпустимим використання Збройних сил при розв’язанні внутрішніх конфліктів і рішуче засуджує спроби під прикриттям “департизації” військових частин, прикордонних війську правоохоронних органів нав’язати їх особовому складу націоналістичну ідеологію, настроїти проти народів і армій Росії, інших дружніх держав, що є нашими природними союзниками.

Комуністи — проти реалізації планів включення України до військових структур НАТО, перетворення її на буфер, санітарний кордон між західними державами та Росією.

Зберегти державну власність у базових галузях промисловості, припинити приватизацію загальнонародної власності, за колективну власність; сільському господарству і всьому агропромисловому комплексу державну підтримку, паритет цін між продукцією, за соціальне відродження села, захистити вітчизняного промислового та сільськогосподарського виробника, встановити перелік продукції, товарів і послуг, заборонених до ввозу в Україну; централізований контроль над державним сектором економіки; планове ціноутворення, мораторій на підвищення цін на основні продукти харчування, основні споживчі товари, ліки, плату за житло, тарифи на комунальні та інші соціальні послуги, при необхідності перейти на нормований розподіл основних продуктів харчування та промислових товарів першої необхідності за доступними цінами; відновити державну монополію банківської діяльності; приборкати інфляцію; повернути в країну капітали, що зберігаються в іноземних банках; ввести державну монополію на виробництво і реалізацію лікеро-горілчаних напоїв, тютюнових виробів та деяких інших товарів[4.].

Неодмінними умовами швидшого виходу із кризи Компартія вважає скасування біловезької змови; усунення штучно створених перешкод, що призвели до руйнування раціональних партнерських зв’язків та втрати традиційних ринків збуту української продукції в Росії й інших республіках; освоєння нових ринків у Європі та інших регіонах світу. Комуністи за повну компенсацію вкладів в ощадних банках; відновлення масштабів житлового будівництва з безплатним наданням житла; державну підтримку багатодітним сім'ям і одиноким матерям; за всебічну освіту, ефективне працевлаштування, забезпечення молодих сімей житлом; створення гідних умов для військовослужбовців та їх сімей; забезпечення тим, хто вийшов у відставку і в запас, роботи у народному господарстві; надання всім офіцерам і молодшим командирам надстрокової служби впорядкованого житла.

Компартія у сфері культури бачить насаджування під лозунгами “національного відродження” і “демократизації” войовничої націоналістичної ідеології, культу індивідуалізму, споживацтва, збагачення, ненависті до інших народів, передусім до російського, утвердження західних стандартів духовного життя, проти викорінення із свідомості людей колективістської психології та моралі, інтернаціоналістських переконань, проти фальсифікації історії, приниження подвигів радянського народу.

За припинення комерціалізації культури, мистецтва, спорту; зупинення розгулу антикомунізму, припинення пропаганди націоналізму; вживання рішучих заходів проти пропаганди культу наживи, здирництва, насильства та жорстокості, пияцтва та розпусти, перетворення зрадництва на геройство, американізації духовного життя. Комуністи виступають проти будь-яких проявів і пропаганди націоналізму, шовінізму, сіонізму та антисемітизму; відкинути нав’язану націонал-екстремістськими силами антинародну і антигуманну концепцію освіти та культури. Переглянути прийнятий Верховною Радою минулого скликання Закон про освіту, як антинародний і дискримінаційний.

Розробити і прийняти Закон про культуру, протидіяти спробам використати духовну сферу для розмежування людей за національною або релігійною ознакою, розпалювання націоналістичних пристрастей, задоволення політичних амбіцій. Комуністи підтримують пропозицію про надання російській мові статусу державної. Зупинити капіталізацію, відновити соціалізм та радянську форму народовладдя, закласти міцну основу для відродження братерського Союзу народів. А на завершення іще одне гасло – „на цьому шляху ми переможемо!”[4].