Форма і структура конституцій

Під формою конституції розуміється спосіб організації та відбиття конституційних норм. Конституція може складатися з одного нормативного акта. Якщо основний закон являє собою єдиний писаний акт, який регулює всі головні питання конституційного характеру, він є кодифікованою конституцією. Такими є конституції США, Німеччини, Іспанії, Японії, Болгарії, Китаю, Куби та ін. Якщо питання конституційного характеру регулюються кількома актами, така конституція належить до розряду неко-дифікованих. За приклад може правити Конституція Фінляндії, яка складається з чотирьох нормативних актів: “Форми правління Фінляндії” 1919 p., “Акта про Едускунт” (парламент) 1928 p., “Акта про право парламенту контролювати законність діяльності Державної ради (уряд) і канцлера юстиції” 1922 р., “Акта про державний суд” 1922 р. Усі перераховані акти мають вищу юридичну силу. Аналогічні (некодифіковані) конституції діють у Великобританії, Швеції, Ізраїлі та інших державах.

Говорити про структуру конституції можна лише тоді, коли це стосується кодифікованих конституцій. Умовно в них виділяють преамбулу, основну та заключну частини, перехідні й додаткові положення.

Преамбула (лат. praeambulus - той, що передує) - це вступна частина конституції. У ній, зазвичай, викладені завдання, які стоять перед країною, історичні умови прийняття конституції, проголошуються основні принципи, покладені в основу конституційного матеріалу, інколи декларуються права і свободи. Преамбула може бути надзвичайно короткою (Конституція Республіки Вірменія 1995 p.), великою (Конституція Японії 1947 р.) або ж відсутньою зовсім (Конституція Греції 1975 p.). Усі преамбули мають ідеологічну спрямованість, містять ідеологічні настанови. Загальновизнано, що положення преамбули не є правовими нормами, за винятком тих, які проголошують права і свободи.

Основна частина конституції закріплює права і свободи громадян, основи суспільного ладу, організацію влади, управління і суду згідно з принципом поділу влади, а також організацію території держави.

У заключних, перехідних і додаткових положеннях встановлюється порядок набрання конституцією чинності, визначаються терміни видання законів, до яких відсилає конституція (органічні закони), містяться норми тлумачення, зазначаються винятки із загальних правил тощо.

3

Зміст та структура конституції.

Змістом будь-якої конституції є закріплені на загальнодемократичних засадах і принципах правове становище людини та організація публічної влади в державі. У ширшому, політико-правовому розумінні, зміст конституції складає сукупність (єдність) конституційних норм, інститутів та принципів, які регулюють суспільні відносини, пов’язані з визначенням правового статусу людини в державі, організацією в ній державної влади, місцевого самоврядування, територіального устрою. При цьому, як правило, у спеціальній літературі, торкаючись питання змісту конституції, звертають увагу на два аспекти даного поняття: соціальний і правовий191. У першому випадку (соціальний аспект змісту конституції) говорять про те коло суспільних відносин, яке, власне, і врегульовують норми конституції. У другому випадку (юридичний аспект змісту конституції) дають правовий аналіз складових частин конституції – норм, інститутів, принципів. Домінуючим при визначенні поняття змісту конституції, здебільшого, стає коло (сукупність) тих суспільних відносин, які є предметом правового регулювання конституції.

Про предмет правового регулювання сучасних конституцій як такий частково говорилось у попередній лекції. При цьому окремо було підкреслено особливість останнього (у порівнянні з іншими нормативно-правовими актами) – предмет правового регулювання складає не якась одна окрема група суспільних відносин, а сукупність таких груп, певна цілісна сфера суспільних відносин. Однак, так було не завжди. Останнє твердження щодо сферичності предмета правового регулювання конституції, стосується, як правило, конституцій “третьої” хвилі. Мало того, в різні часи (різні періоди) розвитку конституційної держави, починаючи від кінця ХVІІІ ст., домінували різні підходи як щодо змісту конституції (переліку суспільних відносин – предмета конституційного регулювання), так і до обсягу їх (ступеня деталізації врегульованих конституцією суспільних відносин). Єдиних підходів у визначенні чіткого кола суспільних відносин як предмета правового регулювання, а також рівня їхньої деталізації немає і сьогодні. Своєрідним “конституційним мінімумом” у визначенні крайньої нижньої межі щодо змісту конституції було і залишається відоме гасло (положення) французької Декларації прав людини і громадянина 1789 року про те, що там, де нема розподілу влади і не забезпечено прав людини, там немає конституції.

На думку проф. Юрія Юдіна, у світі сформувались три основні конституційні моделі (з огляду на зміст конституцій): ліберальна, етатистська та ліберально-етатистська192. Проф. Веніамін Чиркін, погоджуючись з таким підходом, звертає увагу на те, що в першій групі (ліберальні конституції) варто окремо говорити про “ліберальні конституції першої хвилі” та “ліберальні конституції другої хвилі”193. При цьому, ліберальну конституційну модель характеризують як модель із досить вузьким колом питань конституційного регулювання, до певної міри “обмеженим” предметом конституційного регулювання. Звертають увагу на те, що для цієї групи конституцій предмет правового регулювання в основному зводиться до двох елементів: правовий статус особи і організація державної влади. Цій конституційній моделі найближче відповідають конституції “першої хвилі”.

Етатистська (французьке etatisme від etat – держава) конституційна модель подається як певна протилежність ліберальній конституційній моделі й характеризується “надмірним” розширенням предмета конституційного регулювання. До останнього, окрім правового становища людини і організації державної влади, в етатистських конституціях відносять майже весь спектр суспільних відносин (політичні, економічні, соціальні, ідеологічні). Іншими словами, при використанні етатистської конституційної моделі держава пробує надмірно втрутитися в суспільне життя, в тому числі й шляхом конституційної регламентації. Етатистський характер мали (мають) конституції “/.../ країн тоталітарного соціалізму, /.../ соціалістичної /.../ і капіталістичної орієнтації Африки”194. І третя група – це ліберально-етатистські конституції – конституції, які поєднують у собі елементи перших двох груп.

Зрозуміло, що наведений вище поділ конституцій за обсягом предмета правового регулювання на ліберальні, етатистські та ліберально-етатистські є досить умовним, особливо з огляду на виділення окремої групи “етатистських” конституцій власне як конституцій недемократичних режимів. Адже недемократичному, тоталітарному режимові конституція не потрібна, він її не знає і може тільки (виходячи з корисливих мотивів політичного чи ідеологічного характеру) творити її фальшивий замінник (“ерзацконституцію”). Поруч із цим, даючи характеристику конституціям (ліберальній, етатистській, ліберально-етатистській), проф. В. Чиркін для загального означення проблеми змісту конституцій вжив досить вдалу, просту і оригінальну словесну формулу: “Зміст конституцій: традиційне, необхідне, зайве” (“излишнее” – мовою оригіналу)195.

Торкаючись питання змісту конституцій загалом, окремо варто згадати про так звані “малі” конституції. Як правило, “малими” конституціями іноді називають акти (документи) конституційного характеру, які не містять у собі “стандартного”, як для даного часу, набору конституційних інститутів. Появу таких актів зумовлюють причини політичного характеру і мають (з засади речі) винятково тимчасовий характер. Ці акти (документи) приймаються на час до прийняття конституції. В новітній державно-правовій практиці України роль “малої” Конституції України (до певної міри) відіграв у 1995-96 рр. відомий Конституційний Договір між Президентом України та Верховною Радою України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України від 18 травня 1995 року.

Подібно до питання меж конституційного регулювання (змісту конституцій), неоднозначно висвітлюється і проблема деталізації конституційних положень. У будь-якому випадку, можна теоретично говорити про три можливі підходи: простий (телеграфний), звичайний і розгорнутий (деталізований) способи викладу змісту конституційних положень. Наведемо приклад інституту правового статусу особи і громадянина: а) даний інститут можна викласти в декількох статтях: одна стаття подає принципи правового статусу, друга – просто дає перелік конституційних прав і свобод, третя – містить положення гарантії реалізації прав і свобод (так званий телеграфний спосіб); б) даний інститут можна подати як розділ, в якому серед іншого кожному із суб’єктивних прав та свобод можна присвятити окрему статтю, в якій викласти зміст останніх; в) при “розгорнутому” варіанті можна не тільки подати зміст того чи іншого суб’єктивного права, але й детально викласти механізм його реалізації.

4