Закон необхідної пропорційності керованої й керуючої підсистем

Кожна соціальна система самокерована. Водночас у процесі управління вона зазнає зовнішніх впливів. Зовнішні й внутрішні впливи в будь-якій системі тісно взаємозалежні й взаємообумовлені: чим сильніші одні, тим слабші інші. Діяльність і розвиток системи підпорядковані загальній об'єднуючій меті, а її елементи й підсистеми мають локальні завдання, вирішенню яких підпорядковане їхнє існування. Функціонування таких систем і управління ними є не тільки процесом збереження їхньої цілісності й визначеності, а й процесом перетворення в новий якісний стан.

Соціальні системи є одночасно суб'єктом й об'єктом управління, що визначає необхідність трактувати суб'єкт й об'єкт управління як дві постійно взаємодіючі підсистеми — керуючу й керовану. При цьому керуюча система (суб'єкт управління) є частиною керованої (об'єкта управління). Розмір і межі керуючої системи залежать від масштабів й особливостей керованої системи. Тобто функціонування суб'єкта управління визначається в основному особливостями об'єкта [8].

Закон пропорційності керованої й керуючої підсистем будь-якої соціальної системи передбачає раціональну співвідносність усередині їх, а також між ними, з метою забезпечення найбільш ефективного функціонування цих підсистем, оскільки складність або однорідність керованої підсистеми повинні відповідати такій самій складності або однорідності підсистеми керуючої.

Закон змінного домінування різних складових і систем соціального управління Кожна з великих підсистем соціальної системи — керована й керуюча — має певні, властиві їй особливості. При цьому в соціальній системі й у її великих підсистемах (керованій й керуючій) чітко виділяються однорідні групи елементів, що утворюють своєрідні системи нижчого рівня [8]:

- технічну систему — пропорційне поєднання окремих технічних засобів із безліччю видів різного устаткування (наприклад, виробничі потужності підприємства);

- технологічну систему — певний набір правил і норм, які визначають послідовність необхідних операцій у процесі матеріального й духовного виробництва, а також управління ними;

- організаційну систему, яка через розробку відповідних структур управління, положень й інструкцій дає змогу раціонально використати в процесі управління людські й матеріальні ресурси;

- економічну систему — єдність господарських і фінансових процесів і зв'язків;

- соціальну систему — сукупність соціальних відносин, які виникають унаслідок спільної діяльності людей і соціальних груп.

Усі зазначені системи взаємозалежні й становлять цілісний соціальний організм. При цьому технічна, технологічна й організаційна системи у своїй сукупності забезпечують і характеризують організаційно-технічну складову управління, а економічна й соціальна — соціально-економічну. Саме соціально-економічна складова управління визначає мету матеріального й духовного виробництва, суспільної політики, формує принципи й методи їхньої організації. Кожна така система й складова соціального управління в певні періоди соціального розвитку може займати домінуюче стосовно інших становище, характеризуючи тим самим особливості структури управління (провідне розташування технічних, технологічних, організаційних, економічних або соціальних служб в апараті керування), а також домінуюче становище в системі соціального управління представників тих або інших професій, що схематично показано на рис. [8; 11].

Звідси закон: соціальне управління завжди системне, ієрархічне й взаємозалежне, що виявляється в єдності його різних складових і систем, кожна з яких на певних етапах соціального розвитку домінує над іншими, обумовлюючи циклічність суспільної потреби в підготовці кадрів відповідного профілю.