1.8. Інформаційне забезпечення аналізу діяльності банку

Діяльність банку аналізують за допомогою різноманітних показ­ників діяльності комерційного банку, які беруть з документів, що фор­мують інформаційну базу економічного аналізу.

Інформація — це впорядковані повідомлення про господарські процеси і явища, що відбуваються, сукупність певних даних і знань про них.

Інформацію можна виразити за допомогою літер, цифр, символів. В основу створення раціонального потоку інформації покладено такі принципи:

• єдність інформації;

• оперативність інформації;

• виявлення інформаційної потреби та способів найефективнішо­го її задоволення;

• об'єктивність відображення господарських процесів. Інформаційне забезпечення економічного аналізу діяльності комер­ ційного банку становить систему зовнішньої і внутрішньої інформації.

Система зовнішньої інформації призначена для забезпечення керів­ництва банку необхідними відомостями про стан середовища, в якому функціонує банк. Збирання зовнішньої інформації припускає накопи­чення різних даних про ситуацію на ринку (про конкурентів, клієнтів та ін.). Основну зовнішню інформацію можна отримати з таких дже­рел: газет, журналів, телебачення, радіо, річних звітів (що публіку­ються у пресі), виробничої статистики, статистки споживання, особис­тих контактів з клієнтурою, обміну інформацією з службовцями інших банків.

58

Організація економічного аналізу діяльності комерційного банку

Система внутрішньої інформації характеризує банк з погляду внут­рішнього стану його справ. Вона виникає в результаті діяльності само­го банку і має бути спрямована на повне відображення поточної діло­вої інформації, а також видачу оперативних відомостей. Безумовно, виконання такого завдання потребує наявності у банку автоматизова­ної системи збирання і надання новітніх інформаційних технологій.

До джерел внутрішньої інформації можна віднести: статистичну звітність, бухгалтерську звітність, оцінкові розрахунки з кредитуван­ня, результати внутрішніх досліджень, акти ревізій і перевірок, довід­ки різного роду та ін.

Склад інформаційної бази економічного аналізу діяльності банку формується з таких складових (рис. 1.11).

Інформація, яка використовується при аналізі діяльності банку, має відповідати таким вимогам:

• доступність;

значущість;

• матеріальність;

• надійність;

• порівнянність.

Доступність передбачає, що інформація, яка входить до фінансо­вих звітів, має бути зрозумілою для користувача з певним рівнем розу­міння бізнесу, економіки і бухгалтерського обліку. Складна інформа­ція, необхідна для повного розкриття ситуації, повинна надаватися найбільш зрозумілим способом.

Під значущістю розуміється те, що інформація у фінансовій звітності повинна впливати на рішення економічного характеру своєю корисністю при оцінці минулих, теперішніх і майбутніх подій.

Для того щоб інформація була значущою, вона має бути матері­альною. Інформація є матеріальною, якщо її ненадання або неправиль­не подання може вплинути на рішення економічного характеру.

Надійність інформації забезпечується тоді, коли для неї не є ха­рактерними матеріальні помилки.

Надійність інформації передбачає такі аспекти:

1. Правдиве уявлення, тобто позиція фінансової звітності, забезпе­чує правдиве її подання, якщо інформацію можна оцінити з достатньою точністю, щоб бути корисною.

2. Перевагу змісту над формою. Іншими словами, інформація по­винна надаватися відповідно до її економічного ефекту, а не просто за її юридичною формою.

3. Нейтральність — інформація має бути вільною від упередженості, її подання у фінансовій звітності не повинно бути вибірковим для до­сягнення попередньо встановленого результату.

59

Організація економічного аналізу діяльності комерційного банку

4. Для того щоб відповідати таким вимогам, як надійність і зна­чущість, фінансова звітність повинна включати інформацію, яка ба­зується на певних розрахунках (наприклад, можливість повернення боргів, строки функціонування виробничих активів). При розрахун­ках для запобігання матеріальній недооцінці або переоцінці позицій фінансової звітності, необхідно керуватися принципом "обмеженості".

Порівнянність фінансової звітності забезпечується тоді, коли:

1. є можливість порівняти фінансову звітність комерційного банку, що аналізується, з аналогічною звітністю інших комерційних банків для порівняльної оцінки їх фінансового стану і результатів їх діяльності.

2. можна порівняти фінансову звітність комерційного банку про­тягом часу для визначення тенденцій у фінансовому стані та результа­тах діяльності банку.

Дотримання наведених вимог до фінансової звітності комерційних банків з'ясовують у процесі перевірки її достовірності. Перевірка звітності може бути:

• формальна;

• логічна;

• обліково-контрольна.

Формальна перевірка звітності банків передбачає перевірку по­вноти складу наданих документів відповідно до їх складу, передбаче­ного Правилами організації фінансової та статистичної звітності банків України, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 12 грудня 1997 р. № 436 (з подальшими змінами і допов­неннями). Крім того, при формальній перевірці звітності визначається правильність її оформлення відповідно до вимог, викладених у названій постанові Національного банку України.

Логічна перевірка передбачає перевірку взаємозв'язку ідентичних показників у різних формах звітності.

Обліково-контрольна перевірка передбачає перевірку правиль­ності розрахунку окремих показників комерційних банків.

Перелік форм звітності та методологію їх складання передбачено Правилами організації фінансової та статистичної звітності банків України. Основними з них, які найчастіше використовують при аналізі, є:

• балансовий звіт комерційного банку (форма 11 (місячна));

• звіт про кредитний портфель (форма 301 (місячна));

• звіт про залишки за депозитами (форма 341 (місячна));

• звіт про прибутки та збитки комерційного банку;

• звіт про дотримання економічних нормативів (форма 611);

• звіт про дотримання нормативів відкритої валютної позиції (фор­ма 542);

61

Розділ 1

• звіт про відкриті валютні позиції (форма 540, що розраховується на підставі даних 01 файла).

Основним джерелом аналізу банківської діяльності є банківський баланс та спеціалізовані форми звітності. Форми звітності комерцій­них банків поділяють на щоденні, щомісячні й щоквартальні. Основні форми звітності наведено в додатках.

Аналізуючи фінансову звітність, підраховують середні показники ключових категорій балансового звіту за період, що покривається цими даними, та визначають:

• стан надходжень — за прибутком на середні активи та капітал;

• коефіцієнти приросту ключових показників (позик, депозитів та капіталу);

• продуктивність роботи персоналу;

• отримані та сплачені середні процентні ставки;

• вартість посередництва.

За такого підходу для вироблення ключових індикаторів (показ­ників) діяльності поєднують дані балансового звіту та звіту про фінан­сові результати, що не залежать від розміру банку. їх порівнюють із даними інших банків та один з одним. Оскільки доходи й видатки ана­лізують щодо середніх активів та зобов'язань за період, охоплений звітом про фінансові результати, то можуть порівнюватися різні за три­валістю періоди часу.

Питання для самоконтролю

1. З чого складається інформаційна база економічного аналізу діяльності банку?

2. Яким вимогам має відповідати інформація, що використову­ється при аналізі?

3. Що розуміють під поняттям "доступність інформації"?

4. Розкрийте зміст поняття "значущість інформації".

5. Як вирозумієте термін "матеріальність інформації"?

6. Розкрийте зміст поняття "надійність інформації".

7. В яких випадках забезпечується, принцип порівнянності фінан­сової звітності?

8. Розкрийте сутність формальної перевірки звітності.

9. Що мається на увазі під логічною перевіркою звітності банків?

10. Як ви розумієте поняття "обліково-контрольна перевірка звітності"?

11. Які основні форми звітності комерційного банку використову­ють при економічному аналізі.

62

Організація економічного аналізу діяльності комерційного банку

1.9. Особливості організації аналітичного процесу в казначействі комерційного банку

Такий структурний підрозділ, як казначейство, є порівняно новим для української банківської практики, деякі банки лише починають його формувати. В економічній літературі дають різні трактування складу та функцій казначейства. З метою з'ясування особливостей діяльності казначейства та організації аналізу казначейських операцій розглянемо організаційну структуру в "ідеальному" банку (за резуль­татами узагальнення зарубіжної практики).

Казначейство (або департамент активних і пасивних операцій) бан­ку займається фінансовими операціями на відкритих ринках — валют­ному, грошовому, фондовому, ринку капіталів, ринку деривативів. Цілями діяльності казначейства є зниження загального рівня ризиків банку, збереження ліквідності, підвищення прибутковості, розширен­ня активно-пасивних операцій банку.

Казначейство посідає особливе місце в структурі будь-якого комер­ційного банку і є його основним робочим підрозділом. Володіючи ши­роким спектром інформації про поточний стан фінансових ринків, воно бере участь у формуванні зовнішньої та внутрішньої цінової політики банку. Тут обґрунтовуються курси купівлі-продажу іноземних валют, рівень пропонованих банком процентних ставок, формується політи­ка трансфертного ціноутворення. Казначейство здійснює операції з профітцентрами банку з умовного використання ресурсів шляхом їх купівлі та продажу за трансфертною ціною. (Методику оцінки ефек­тивності основних фінансових операцій комерційного банку за допо­могою системи трансфертного ціноутворення буде розглянуто в темі "Аналіз фінансових результатів діяльності комерційного банку".)

Через систему трансфертного ціноутворення воно впливає на ефек­тивність стратегії управління активами і пасивами, водночас виявля­ючи високорентабельні, чи навпаки, збиткові банківські продукти.

Таким чином, у казначействі концентрується інформація не лише про стан зовнішніх фінансових ринків, а й про справжню внутрішню вартість та ефективність використання банківських ресурсів. Це своє­рідний інформаційний центр банку, який, одержуючи за специфікою функціональних особливостей щодня значний обсяг інформації зі структурних підрозділів, агрегує її та передає на різні ієрархічні рівні, в тому числі керівництву банку.

Слід зазначити, що організаційно казначейство є відносно автоном­ною структурою, що проводить фінансові операції як із власної ініціа-

63

Розділ 1

тиви, так і за дорученням інших підрозділів банку. З огляду на це воно створюється як технологічно замкнутий підрозділ, який планує свою діяльність та керує фінансовими потоками в режимі взаємодії з депар­таментами, управліннями, що самостійно функціонують у структурі банку філіями (див. рис. 1.12).

Рис. 1.12. Організаційна структура та функції підрозділів казначей­ства банку

Саме ця обставина є визначальною в процесі організації обліково-аналітичної роботи за цим напрямом банківської діяльності. Специфі­ка полягає у відокремленні служб обліку, аналізу та аудиту від загаль-нобанківської бухгалтерії, аналітичних та аудиторських підрозділів.

Як відомо, кожен банк очолює правління, до складу якого входять фінансовий директор, директор з аудиту, виконавчий директор (голов­ний бухгалтер), хоча перелік керівних посад залежно від напрямів

64

з

Організація економічного аналізу діяльності-комерційного банку

діяльності та потреб банку може бути й ширший. Обов'язковою є ви­мога, щоб функціональні обов'язки директорів та підпорядкованість їм окремих підрозділів не перехрещувалися.

Наступний щабель в ієрархічній структурі займає казначей банку, який очолює казначейство і підпорядковується раді директорів. Казна­чейство посідає особливе місце в структурі будь-якого комерційного бан­ку і є його основним робочим підрозділом. Стосовно термінології варто зазначити, що запозичені з англійської мови назви поширилися й у вітчизняній практиці, а українські відповідники поки що не знайдено.

Кожен із офісів має власне призначення та функції.

Так, фронт-офіс займається проведенням операцій на відкритих фінансових ринках і забезпечує виконання основних функцій казна­чейства банку. Структура фронт-офісу включає такі відділи:

• валютних (дилінгових) операцій;

• операцій на грошовому ринку (короткострокові);

• операцій на ринку капіталів (довгострокові);

• операцій із деривативами;

• емісійних операцій;

• операцій з акціонерним капіталом;

• власних торговельних операцій;

• управління активами і пасивами (УАП).

За винятком відділу управління активами і пасивами банку, всі інші підпорядковуються казначею банку. Структурно кожен із відділів фронт-офісу, крім двох (управління активами і пасивами та власних торговельних операцій), поділяється на два сектори: міжбанківських операцій (гуртові операції) та операції, які здійснюються за кошти і на замовлення клієнтів (роздрібні операції). Структурні підрозділи каз­начейства мають право самостійно приймати рішення щодо проведен­ня фінансових операцій у межах, встановлених для кожного з них лімітів, перевищення яких можливе лише за умови додаткового пого­дження з вищим керівництвом банку. Ліміти (для структурних під­розділів, операцій чи індивідуальні для дилерів) затверджує комітет управління активами і пасивами банку (КУАП).

Відділ управління активами і пасивами проводить фінансові опе­рації з метою зниження ризиків усього банку (а не лише казначей­ських), а його керівник підпорядковується не казначею, а безпосередньо фінансовому директору. Цей структурний підрозділ банку забезпечує підтримання ліквідності, проводить операції хеджування ризиків, ко­ригує валютні позиції банку тощо. Це означає, що фахівці відділу ма­ють право здійснювати фінансові операції на всіх ринках — фондово­му, валютному, строковому тощо.

Особливе місце в структурі фронт-офісу належить відділу власних торговельних операцій (proprietary trading), основним призначенням

З 5-508

65

Розділ 1

якого є проведення спекулятивних операцій з метою збільшення при­бутків банку. Іноді подібні підрозділи називають відділами незалеж­них спекулянтів або торговців. За умови виникнення сприятливої ко­н'юнктури ринку фахівці відділу можуть на власний розсуд проводи­ти будь-які фінансові операції — валютні, з цінними паперами, дери-вативами та іншими інструментами. Принагідно зазначимо, що в окремих зарубіжних банках подібні відділи разом із відділами операції з деривативами забезпечують близько ЗО % сукупного прибутку бан­ку. З метою уникнення надто високих ризиків, пов'язаних із прове­денням фінансових операцій спекулятивного характеру, для відділу власних торговельних операцій встановлюють досить суворі ліміти. Контроль за їх дотриманням здійснюють шляхом складання звітності в режимі он-лайн, яка негайно потрапляє до мідл-офісу.

Мідл-офіс забезпечує дотримання законодавчих вимог та внутріш-ньобанківських правил і лімітів при проведенні казначейських опе­рацій банку. Основна його функція полягає в організації аудиту опе­рацій, здійснених працівниками фронт-офісу в режимі моніторингу. Всі повідомлення, що надходять із фронт-офісу, фіксують у комп'ю­терній мережі мідл-офісу та контролюють на предмет відповідності лімітам, встановленим як за клієнтськими, так і за власними операці­ями банку. Також перевіряють, чи дотримуються особистих лімітів дилери різних рангів.

Такий метод управління, як встановлення системи внутрішніх лімітів, дає змогу керівництву банку оперативно контролювати поточ­ну діяльність усіх підрозділів фронт-офісу, а також аналізувати її ефек­тивність, порівнюючи фактичні результати з прогнозованими та вияв­ляючи причини відхилень. У стратегічному аспекті встановлення сис­теми лімітів сприяє зниженню ризиковості банку, а в підсумку — підви­щенню ринкової цінності банківської установи.

У зв'язку з цим важливо підкреслити, що мідл-офіс підпорядко­вується не казначею банку, а безпосередньо директору з аудиту. Це дає змогу дотримуватися основного правила аудиту — незалежності ауди­торської служби від безпосереднього керівництва, у цьому разі — від казначея банку. Інформація про виявлені в мідл-офісі відхилення від нормативів, лімітів чи вимог законодавства негайно повідомляється у відповідні підрозділи фронт-офісу для проведення коригувальних дій (якщо є така можливість).

Після реєстрації у мідл-офісі інформація про здійснені фронт-офі-сом фінансові операції надходить у бек-офіс. Тут усі повідомлення, одержані у вигляді комп'ютерних сліпів (тикетів), перевіряють на на­явність необхідних реквізитів та відповідного документального під­твердження. Надалі роблять бухгалтерські проводки, а в деяких бан­ках складають навіть власний баланс казначейства. Як бачимо, бек-офіс виконує функції бухгалтерії казначейства. Зауважимо, що у ве-

66

Організація економічного аналізу діяльності комерційного банку

ликих зарубіжних банках щодня реєструють близько 1500 повідом­лень, тоді як у вітчизняних цей показник на порядок нижчий (як пра­вило, 100—200). Підкреслимо, що хоча бек-офіс організаційно нале­жить до казначейства банку, його керівник підпорядковується не каз­начею, а безпосередньо головному бухгалтеру банку (в зарубіжних бан­ках це посада виконавчого директора).

Отже, служби обліку, аналізу та аудиту казначейських операцій організаційно належать до структури казначейства, що істотною мірою визначає специфіку їх діяльності. Водночас підпорядкованість та організація роботи мідл-офісу і бек-офісу зорієнтована на реалізацію базового принципу контролю — принципу незалежності. Подібний підхід дає змогу і службі внутрішнього аудиту, і бухгалтерії казначей­ства якісно виконувати свої функції та знизити ризик недобросовісно­го втручання з боку вищих посадових осіб банку. Це особливо важли­во, зважаючи на те, що казначейство, крім власних операцій, виконує заявки інших структурних підрозділів банку, а отже, мідл-офіс і бек-офіс фактично контролюють більшість усіх банківських операцій.

Щодо аналітичної роботи, то питання її раціональної організації в казначействі вирішити значно складніше. Варто зауважити, що аналіз у тій чи іншій формі має місце в діяльності всіх підрозділів казначей­ства банку. Так, рішення щодо проведення фінансових операцій (фронт-офіс) приймається за результатами аналізу ендогенних та екзогенних чинників. У процесі аудиту (мідл-офіс) переважає порівняльний ана­ліз — із лімітами, централізовано встановленими нормативами (на­приклад, обов'язковими нормативами центрального банку) чи інши­ми вимогами. За даними обліку аналізують загальні обсяги та струк­туру здійснених протягом дня казначейських операцій (бек-офіс).

Отже, аналітична функція іманентно притаманна процесу управ­ління фінансами комерційного банку. Саме на цьому базується органі­зація роботи казначейства в зарубіжних банках, де кожен дилер одно­часно є й фінансовим аналітиком, що оцінює ситуацію і приймає рішен­ня. Це дає змогу звести до мінімуму час між надходженням інформації та прийняттям управлінського рішення, а отже, працювати в режимі реального часу. Разом із тим слід підкреслити, що успіх практичної реалізації цього підходу прямо залежить від рівня професіоналізму працівників казначейства. Розосередження аналітичної функції мо­жуть собі дозволити лише ті банки, які абсолютно впевнені у високому професіоналізмі відповідних фахівців, мають їх достатню кількість, а також належне інформаційно-технічне забезпечення. Банкам, які та­ких можливостей не мають, доцільніше піти шляхом спеціалізації й аналітичну функцію сконцентрувати в одному структурному підрозділі казначейства, який збиратиме первинну інформацію, аналізуватиме та систематизуватиме її. За такої організації аналітичної роботи хоч і

Розділ 1

подовжується тривалість управлінського процесу, але з'являється можливість приймати зважені та обґрунтовані рішення.

Технологія аналізу казначейських операцій у цілому не відрізня­ється від загальної і складається з трьох основних етапів: підготовчо­го, аналітичної обробки інформації та заключного, на якому узагаль­нюють результати аналізу. При здійсненні оперативного управління фінансовими потоками банку аналітичний процес потребує певної де­талізації. Технологія аналітичного процесу в казначействі банку - це послідовність кількох етапів, які одночасно є ієрархічними рівнями проведення аналізу, оскільки на кожному з них агрегується інформа-ція, одержана з попередніх рівнів.

На першому, підготовчому, рівні здійснюються збирання та первин­на систематизація інформації в режимі реального часу. Інформацій­ними джерелами є всі параметри укладених казначейством угод — суми, строки, валюти, процентні ставки, контрагенти тощо. Перелік вхідних параметрів визначається змістом фінансової операції банку відповідно до вимог управлінського процесу. Одержана від дилерів інформація фіксується в таблицях, які становлять лістинги згрупова­них за певними ознаками казначейських операцій. Такими ознаками є види фінансових інструментів, види валют, позиції за коррахунка-ми, угоди за міжбанківськими кредитами (МБК) тощо.

Аналітична обробка інформації здійснюється на другому і третьо­му рівнях. На другому рівні всі проведені за день операції консоліду­ють, обробляють лістинги та за сальдовим методом формують портфелі казначейства банку. Аналітичні таблиці складають щодня після закі­нчення операційного дня, вони вміщують повний набір параметрів кож­ного портфеля. Наприклад, для портфеля МБК аналітична номенкла­тура (набір параметрів) буде такою: назва банку-контрагента, обсяг (аб­солютна сума) операції, процентна ставка, термін залучення чи розмі­щення, сума, яку належить повернути чи отримати (з урахуванням процентів), графік виплати процентів, додаткова інформація. Ступінь деталізації аналітичних номенклатур завжди визначається потребами майбутнього управлінського рішення, для обґрунтування якого про­водиться аналіз.

У подальшому оцінюють результати роботи кожного структурного підрозділу казначейства за банківський день. Оперуючи одержаною аналітичною інформацією, розробляють тактику на наступний день, яку може використати фінансовий директор, казначей та керівник структурних підрозділів казначейства.

На третьому рівні формують результати таблиці за відокремлени­ми групами фінансових операцій (портфелями) наростаючим підсум­ком із початку звітного періоду. Така інформація дає змогу проаналі­зувати ефективність проведення певних операцій, оцінити результа-

68

Організація економічного аналізу діяльності комерційного банку

тивність роботи окремих відділів фронт-офісу, своєчасно виявити мож­ливі несприятливі тенденції динаміки портфелів, складати прогнози на середньостроковий період.

Наступні рівні стосуються узагальнення аналітичної інформації та складання звітності казначейства. На четвертому рівні формують що­денну звітність, для чого інформацію, одержану на попередніх етапах, консолідують до рівня рахунків синтетичного обліку. Звіт про прове­дені казначейські операції банку складають щодня і подають не лише в центральну бухгалтерію для зведення щоденного балансу, а й надси­лають керівництву банку. Фактично в такий спосіб складають щоден­ний баланс казначейства банку.

Для ефективного здійснення управлінського процесу номенклату­ри бухгалтерських рахунків може виявитися недостатньо. Тоді пара­лельно формують внутрішню (управлінську) звітність у розрізі аналі­тичної номенклатури, необхідної для управління фінансовими пото­ками банку. Наприклад, звіти можуть складатись як за видами опе­рацій, так і за відділами фронт-офісу, які провели ці операції, або за строками укладених угод. Це дає змогу щодня аналізувати ефек­тивність роботи структурних підрозділів казначейства, оцінювати по­требу в ліквідних коштах та вплив процентного ризику (за даними про залишкову строковість активних і пасивних операцій), коригувати валютні позиції.

На п'ятому рівні складають внутрішню звітність казначейства за певний (як правило, звітний) період за тими напрямами, які необхідно проаналізувати з метою підвищення ефективності роботи казначейства. Серед них — рентабельність роботи підрозділів за звітний період, рен­табельність окремих видів операцій, вартість підтримки ліквідної по­зиції та обов'язкових резервів, доходи (витрати) за валютними опера­ціями, середні ставки запозичених та розміщених на міжбанківсько-му ринку ресурсів тощо. Зазначимо, що зведена фінансова звітність банку за період формується за даними, які щоденно надходять із каз­начейства до бухгалтерії (четвертий рівень), а тому аналітична інфор­мація п'ятого рівня в бухгалтерію банку може не подаватися або над­ходити лише для перевірки.

Організований у такий спосіб аналітичний процес допомагає сфор­мувати масив інформації, який слугує базою для прийняття управлін­ських фінансових рішень як на рівні казначейства, так і на рівні всього банку. Очевидно, що така інформаційно-аналітична система потребує постійної підтримки та щоденних дій, спрямованих на одержання, об­робку та систематизацію даних, які утворюють інформаційні потоки в банку. Розглянутий підхід дає уявлення про логіку, технологію та організацію інформаційно-аналітичних систем у казначействі банку.

69

Питання для самоконтролю

1. Якими операціями займається казначейство банку?

2. Опишіть організаційну структуру казначейства банку.

3. Які відділи входять до фронт-офісу?

4. Які функції виконує мідл-офіс?

5. Назвіть функції бек-офіса.

6. Вкажіть етапи аналітичного процесу в казначействі банку.

7. Розкрийте сутність підготовчого етапу аналітичного процесу в казначействі банку.

8. Яку роботу виконують на другому і третьому етапах аналітич­ної роботи в казначействі банку?

70

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ КАПІТАЛУ ТА ЗОБОВ'ЯЗАНЬ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

Фінансова стійкість та ефективність комерційних банків значною мірою залежать від якості, стабільності їх ресурсної бази, оптималь­ного співвідношення між статутним капіталом, резервним фондом, коштами суб'єктів господарювання, вкладами населення, субордино-ваним боргом, міжбанківськими кредитами тощо.

Ефективне управління банківськими пасивами сприяє зниженню рівня витрат банків та підвищенню рівня прибутковості їх діяльності.

В умовах ринкової економіки виняткової важливості набувають процес формування банківських пасивів, оптимізація їх структури і, у зв'язку з цим, якості управління всіма джерелами грошових коштів, які утворюють ресурсний потенціал комерційного банку. Тому особ­ливої ваги набуває аналіз пасивів банку, метою якого і є надання інфор­мації про поточний стан банківських ресурсів (кількісна і якісна оцін­ка структури власних і залучених коштів), яка становить основою при прийнятті рішень про оптимізацію їх структури.

Банківські ресурси складаються з власних і залучених коштів.

Зміцнення ресурсної бази комерційних банків — одна з головних передумов подолання кризи української економіки, оскільки від цьо­го великою мірою залежить розв'язання проблеми підвищення інве­стиційної активності.

У зв'язку з цим дослідження діяльності комерційних банків необ­хідно починати з пасиву балансу, який характеризує джерела коштів і

71

Розділ 2

природу фінансових зв'язків банку, тому що саме пасивні операції істотною мірою визначають умови, форми і напрями використання бан­ківських ресурсів, тобто склад і структуру активу.