
- •1.2. Предмет економічного аналізу та його об'єкти. Суб'єкти аналізу діяльності банку
- •1.3. Основні напрями організації і завдання аналітичної роботи банку
- •1.4. Організація економічного аналізу діяльності банків
- •1.5. Критерії та види аналізу банківської діяльності
- •1.6. Метод економічного аналізу, його особливості
- •1.7. Технічні прийоми аналізу банківської діяльності
- •1.8. Інформаційне забезпечення аналізу діяльності банку
- •2.1. Економічна сутність пасивних операцій комерційного банку. Зміст та завдання аналізу пасивних операцій комерційного банку. Аналіз джерел формування ресурсів банку
- •2.3. Аналіз достатності банківського капіталу
- •2.4. Аналіз процесу капіталізації комерційних банків
- •2.5. Статутний капітал комерційного банку. Аналіз порядку формування статутного капіталу
- •2.7. Зміст та завдання аналізу зобов'язань комерційного банку. Аналіз структури зобов'язань банку
- •2.8. Аналіз структури депозитної бази комерційних банків
- •2.9. Аналіз ефективності використання комерційним банком своїх зобов'язань
- •3.1. Зміст та завдання аналізу активних операцій комерційного банку
- •3.3. Аналіз структури кредитних вкладень
- •3.4. Аналіз якості кредитного портфеля
- •3.5. Аналіз характеру повернення наданих кредитів
- •3.6. Аналіз факторингових операцій комерційного банку
- •4. Перевірка платоспроможності покупця
- •3.7. Зміст, види інвестиційних операцій. Завдання аналізу інвестиційної діяльності комерційного банку
- •3.8. Оцінка доцільності капіталовкладень (маркетингової привабливості проектів)
- •3.9. Аналіз виконання програми капітального будівництва та введення в дію основних фондів і виробничих потужностей
- •3.10. Оцінка ефективності інвестицій банку в будівельну діяльність підприємств
- •3.11. Аналіз фінансових інвестицій у цінні папери
- •3.12. Оцінка банківських акцій
- •3.13. Аналіз нефінансових інвестиційних активів
- •3.14. Аналіз лізингових операцій комерційного банку
- •VIII. Розробка пропозицій і рекомендацій щодо поліпшення розрахунків із бюджетом і позабюджетними фондами
- •VII. З'ясування причин недоліків у розрахунках із бюджетом та позабюджетними фондами
- •V. Аналіз причин нарахування пені за несвоєчасне відрахування коштів
- •5.2. Розрахунок та аналіз показників ліквідності
- •5.5. Види ризиків банківської діяльності та методи управління ними
- •5.7. Аналіз внутрішніх ризиків банківської діяльності
- •5.8. Аналіз ризику інвестування капіталовкладень
- •5.9. Інвестиційний ризик за операціями з цінними паперами та його аналіз
- •5.10. Порядок розрахунку загального ризику комерційного банку
- •5.11. Розрахунок і аналіз нормативів банківського ризику
- •5. Показник максимального розміру наданих міжбанківських позик розраховується за такою формулою:
- •6. Показник максимального розміру отриманих міжбанківських позик:
- •5.12. Контроль за дотриманням економічних нормативів комерційних банків та механізм їх розрахунку
- •6.1. Зміст, завдання та джерела аналізу фінансових результатів діяльності комерційного банку
- •6.3. Аналіз процентних доходів комерційного банку
- •6.4. Аналіз структури витрат комерційного банку
- •6.5. Аналіз процентних витрат комерційного банку
- •6.7. Аналіз прибутку банку
- •6.8. Розрахунок і аналіз показників прибутковості (рентабельності) комерційного банку
- •7.1. Зміст та завдання аналізу системи рейтингової оцінки фінансового стану комерційного банку
- •7.2. Аналіз капіталу банку
- •7.3. Аналіз активів
- •7.4. Аналіз менеджменту при рейтинговій оцінці фінансового стану банку
- •7.5. Аналіз надходжень при визначенні рейтингу банку
- •1.1. Чутливість до ринкового ризику
- •7.8. Процес затвердження комплексного рейтингу
- •7.9. Порівняльний аналіз діяльності банку
- •8.1. Характеристика стандартів обліку і звітності зарубіжних комерційних банків
- •8.2. Форми балансів зарубіжних комерційних банків
- •8.3. Основні показники оцінки балансу зарубіжного комерційного банку
- •8.4. Методи оцінки рейтингу банків у зарубіжній практиці
8.3. Основні показники оцінки балансу зарубіжного комерційного банку
У зарубіжній практиці баланс виражають рівнянням:
Активи (А)= Пасиви (П) + Власний капітал (ВК). Це рівняння можна перетворити так:
ВК = А-П.
Перетворене рівняння показує, наскільки власний капітал покриває різницю між втратами вартості активів і зобов'язаннями банку перед вкладниками.
Розглянемо структуру балансового звіту банку (табл. 8.2).
Таблиця 8.2. Балансовий звіт зарубіжного банку
Актив |
% |
Пасив |
% |
Готівка |
5 |
Зобов'язання (залишки на рахунках і депозити грошового ринку) |
90 |
Цінні папери |
10 |
||
Кредитний портфель |
80 |
||
Фінансові активи |
5 |
Власний капітал |
10 |
Наведені дані свідчать, що при втраті частки вартості активів баланс банку не зрівнюється. Активи мають властивість знецінюватись, тобто втрачати вартість. Особливо це стосується кредитів. Припустимо, що кредитний портфель на ЗО % представлений втраченими кредитами, повернення яких надто сумнівне. В такому разі активи реально представляють лише 70 % до валюти балансу і не покривають потреби з пасиву, оскільки зобов'язання в пасиві становлять 90 % . При цьому слід зазначити, що з бухгалтерських книг актив дорівнюватиме пасиву, але насправді вартість активів менша на 30 % і їх буде недостатньо, щоб покрити зобов'язання перед вкладниками. За такого становища банк матиме власний капітал з мінусом 20 % , оскільки частка власного капіталу в пасиві балансу становить лише 10 % , а втрачені кредити — ЗО %, тобто 10 % - 30 %= -20 % . Це означає, що капітал у банку зник.
Тому не випадково Базельський комітет із банківського регулювання і нагляду вважає одним із найбільш важливих показників стійкості комерційних банків достатність капіталу.
410
Основи аналізу балансів зарубіжних комерційних банків
Відповідно до рішення комітету з нагляду за діяльністю комерційних банків показник достатності капіталу розраховують як співвідношення основного капіталу банку до активів і позабалансових зобов'язань, зважених за ступенем ризику. Розглянемо, як у міжнародній практиці зважують активи за ступенем ризику (табл. 8.3).
Таблиця 8.3. Розподіл активів за ступенем ризику
Активи |
% ризику |
Банкноти, монети та інша готівка |
0 |
Кореспондентський рахунок у центральному банку |
0 |
Зобов'язання уряду |
0 |
Заборгованість інших банків |
20 |
Аванси і дисконт |
100 |
Інвестиції |
100 |
Банківські приміщення та інші активи |
100 |
Документарні акредитиви (комерційні) |
20 |
Гарантії |
100 |
Разом: сума активів, зважених за ступенем ризику |
|
Отже, методологія розрахунку суми активів, зважених за ступенем ризику, не відрізняється від методології, що застосовується в нашій країні.
Відповідно до Базельської угоди співвідношення капіталу першого рівня і активів, зважених за ступенем ризику, має перебувати на рівні 4 % , співвідношення капіталу першого і другого рівнів — 8 % .
Серед показників, які оцінюють фінансову спроможність банку, можна виділити показники ліквідності.
У різних країнах використовують різні показники ліквідності.
Наприклад, Банк Франції зобов'язує комерційні банки дотримуватись двох показників ліквідності:
коефіцієнта короткострокової ліквідності;
коефіцієнта середньострокової ліквідності.
Коефіцієнт короткострокової ліквідності розраховують як відношення ліквідних коштів до коштів до запитання плюс різниця між залученими і розміщеними банківськими депозитами терміном до трьох місяців.
411
Розділ 8
_ Ліквідні кошти
Кошти до запитання з пасиву +
+ Різниця між залученими
і розміщеними банківськими депозитами
Норма цього показника становить 60 % .
Коефіцієнт середньострокової ліквідності розраховують так:
Нормативне значення середньострокової ліквідності становить 0,8 пункта.
У
Німеччині Бундесбанк звітність про
стан ліквідності комерційних банків
подає на кінець кожного місяця на
підставі такого розрахунку:
Активи (А1) = Вимоги до банків і не банків строком у чотири роки і більші + Некотирувані цінні папери + Фіксовані активи (А ).
Пасиви (П1)= Власні кошти + Зобов'язання перед банками і не банками строком чотири роки і більше + 10 % зобов'язань перед не банками на строк до чотирьох років + 60 % ощадних вкладів + 60 % відрахувань до пенсійного резерву.
Співвідношення
активів (А1)
і пасивів (П1)
не
повинно перевищувати 100
% .
Активи (А2) = Вимоги до банків строком від трьох місяців до чо-тирьох років + Вимоги до не банків строком, до чотирьох років + Куп-лені а-"форфе" векселі + Інші активи за мінусом вартості золота та інших коштовних металів.
Пасиви (П2) =10% зобов'язань перед банками строком до трьох місяців + 50 % зобов'язань перед банками строком від трьох місяців до чотирьох років + 20 % ощадних вкладів + 60 % зобов'язань перед не банками строком до чотирьох років (за винятком заощаджень і вкладів)+ Активи з формули "А" (А1) за мінусом пасивів (П1) - (П2).
СпіввідношенняА2 - П2 не повинно перевищувати 100 % .
412
Основи аналізу балансів зарубіжних комерційних банків
Ліквідність комерційного банку. У світовій банківській практиці виділяють дві теорії ліквідності: строковості активів та пасивів і переміщення активів.
Теорія строковості активів і пасивів. Згідно з цією теорією характер активних статей банку, їх довго- чи короткостроковість має відповідати характеру пасивних статей, їх довго- чи короткостроко-вості. Німецький економіст Вебер вважав, що характер пасивних операцій банку визначає характер його активних операцій, стверджуючи, що "цей принцип є основою всієї банківської політики, базисом, на якому будується вся банківська діяльність".
На підставі положення, що банки можуть задовольнити вкладників шляхом реалізації свого активу, прибічники теорії строковості активів і пасивів, особливо англійські економісти, висунули припущення, що актив банку визначається його пасивом, а отже, банкам, які займаються депозитними операціями, слід надавати лише короткострокові позики, враховувати короткострокові векселі тощо, адже такий актив легко мобілізувати в разі необхідності, щоб задовольнити вимоги клієнтів.
Англійський банкір Паунолл, наприклад, зазначав, що банк, позичаючи гроші у суспільства, бере на себе зобов'язання повернути відповідні суми за першою вимогою або через певний короткий період. Тому він повинен мати касовий резерв, короткострокові векселі та цінні папери, які легко реалізуються. Завдання банків, на думку Паунол-ла, — надавати короткострокові кредити для торгових або виробничих цілей; довгострокове фінансування, скажімо, вкладення коштів у капітальне будівництво тощо, не є прерогативою банків.
Теорія переміщення активів. Прибічники теорії переміщення активів критикували теорію строковості активів та пасивів. Вони стверджували, що для банків проблема полягає не в ліквідності, тобто спроможності справляння боргів, а в переміщенні активних статей, у передачі цих статей іншим банкам.
Американський економіст Мільтон зазначав, що в період стабільності проблема ліквідності є проблемою не стільки строковості позик, скільки передачі активних статей іншим банкам в обмін на готівку. Засобом збереження мінімуму резерву є не строковість позик, а наявність достатньої кількості активних статей, які в разі необхідності можна передати іншим банкам до настання їх термінів. За словами Мільтона, ліквідність рівноцінна переміщенню.
Таким чином, на противагу прихильникам теорії строковості, центр тяжіння переносився зі спроможності погашення позик боржниками банку, з короткостроковості його портфеля на можливість переобліку, отримання кредиту в інших банках. Апологети теорії переміщення зазначали, що цілковите її визнання не означає проведення занадто ризи-кових операцій. Ця теорія базується на припущенні, що в надзвичай-
413
Розділ
8
них випадках активні дохідні статті доцільно переміщувати, але при цьому необхідною умовою є їх надійність. Лише кращі статті (з виправданим ризиком) активу можуть слугувати для переміщення.
Нині в американській практиці не передбачено строгих формул оцінки ліквідності різноманітних банків. При проведенні аналізу ліквідності підходи змінюються залежно від ринку, на якому працює банк; типу або виду комерційного банку; змісту і набору банківських послуг.
Разом із тим можна назвати низку показників, що використовуються для оцінки ліквідності комерційних банків США:
1)ступінь сталості депозитів;
ступінь надійності фондів, які залежать від зміни процентної ставки;
спроможність депозитів швидко обмінюватись на готівку;
доступність грошових ринків;
ефективність управління активами і пасивами, менеджмент у цьому питанні;
відповідність досягнутих показників внутрішній політиці з дотримання ліквідності;
зміст, обсяг і прогноз кредитних угод на майбутню дату.
Першорядне значення надають показнику стійкості депозитної бази банку.
При цьому депозити банку поділяють на стійкі й нестійкі.
Стійкі депозити ще називають основними, або серцевинними. Іншими словами, це депозити, які не "підводять" банк. Ці депозити можна побачити серед різних зобов'язань, але їх частка вища серед депозитів до запитання.
Серед строкових і ощадних вкладів їх частка нижча, оскільки за названими депозитами встановлюється більш високий процент. Вважається нормою, коли частка стійких (серцевинних) депозитів сягає більш як 75 % загальної суми залучених коштів.
Спроможність активів швидко обмінюватися на готівку звичайно вимірюють таким показником:
Чим вищий цей показник, тим вища ліквідність банку, але нижча дохідність.
Доступно комерційного банку до грошових ринків оцінюють на підставі динаміки такого показника:
414
Основи аналізу балансів зарубіжних комерційних банків
Цей показник має певні недоліки, тому що висока частка запозичень свідчить про слабкість банку і низьку ліквідність. У свою чергу, низьке значення цього співвідношення свідчить про недовіру до банку. У зв'язку з цим додатково аналізують:
частоту запозичень;
умови запозичень;
причини підвищення додаткової ліквідності;
рівень процента за позиками.
Ефективність стратегії управління активами і пасивами оцінюють на підставі динаміки співвідношення позикової заборгованості і депозитів, з одного боку, і частки отриманих кредитів від інших банків у загальній сумі залучених коштів, з іншого.
Відповідність досягнутих показників внутрішній політиці з дотримання ліквідності перевіряють шляхом зіставлення планових показників ліквідності з їх фактичними показниками за минулий і поточний період.
Планування ліквідності — невід'ємна частина стратегії управління активами і пасивами банку. Воно включає відстеження частих депозитних "витрат" та "надходжень" і прийняття рішення про те, як фінансувати недостачу або інвестувати зайві кошти. Такий прийом аналізу ліквідності ґрунтується на оцінці грошових потоків готівки. Банк щодня зводить баланс між надходженням грошових коштів і їх витратами, які виникають при прийнятті керівних рішень. Із середини 50—60-х років в англосаксонських країнах почалася робота зі складання звітів про рух грошових коштів (ще їх називають звітами про змінену фінансового стану) спочатку для підприємств. Така звітність була встановлена в багатьох країнах у стандартах обліку і є офіційною. Банки використовували і використовують ці звіти підприємств для аналізу кредитоспроможності клієнтів. Але з кінця 70-х років необхідність складання таких звітів охопила також фондові біржі, страхові компанії, банки. Звіт про рух грошових коштів у банку дає керівництву банку можливість оперативно керувати його діяльністю і стежити за зміною фінансового стану банку.
Для оцінки загальних результатів діяльності банку застосовують схему "ризик—дохід". Відношення прибутку банку до власного капіталу і зміна цього показника є ключовим елементом такого підходу.
Це співвідношення вимірює прибутковість банку з погляду акціонерів і розраховується так:
415
Розділ 8
свою
чергу цей показник можна представити
в іншому вигляді:
Наведена формула показує взаємозв'язок показника рентабельності банку з його показником прибутковості та стійкості. Показник рентабельності тим вищий, чим вища прибутковість і чим менша стійкість
банку.
Показник, що відображає
можна
представити як
відношення
Наведене співвідношення називають мультиплікатором капіталу. Цей показник — це банківський важель, який спирається на фундамент власного капіталу. Він є важелем, що збільшує могутність власного капіталу.
Наступний стан аналізу результатів діяльності банку, що називається при дослідженні фінансів корпорацій аналізом на основі моделі du Ponf (Дюпона), ґрунтується на аналізі співвідношення прибутку й активів.
Цей підхід до аналізу результатів діяльності комерційного банку ґрунтується на коефіцієнтах.
Інший спосіб оцінки фінансових результатів діяльності банку — модель формування прибутку банком.
Розглянемо структуру звіту про прибутки і збитки західного банку.
Звіт про прибутки і збитки
Процентний дохід.
Проценти за кредитами.
Доходи від платних послуг, пов'язаних із наданням кредитів.
Дохід, що забезпечується форвардними контрактами.
Інший процентний дохід.
Процентні видатки.
Заборгованість кредитним інститутам.
Заборгованість процентів клієнтам.
Проценти з облігацій та інших боргових зобов'язань.
Чистий процентний дохід.
Інші операційні доходи.
416
Основи аналізу балансів зарубіжних комерційних банків
Доходи від інвестицій.
Плата за послуги і комісійні.
Прибуток (збиток) від фінансових операцій.
Чистий дохід від лізингу.
Інші операційні доходи.
Валовий операційний дохід (збиток).
Операційні видатки.
Заробітна плата.
Орендні платежі.
Податки і ліцензії.
Амортизація.
Інші операційні видатки.
Чистий операційний (збиток).
Видатки на створення резерву.
Списання інвестицій.
Дохід (збиток) до обліку надзвичайних ситуацій.
Надзвичайні прибутки (збитки).
Чистий дохід до сплати податків.
Прибутковий податок.
Чистий дохід (збиток).
При аналізі звіту про прибутки та збитки необхідно приділяти увагу основному джерелу доходів комерційного банку і його достатності для поточних і майбутніх операцій. Надходження слід оцінювати з погляду їх якості. Це означає, якщо банк заявив про великі прибутки, то необхідно встановити, чи те джерело, з якого отримані такі прибутки, має регулярний характер, чи прибуток було отримано від одиничної угоди. Прибуток необхідно оцінити також із погляду його достатності для дорахування резервних вимог. Такі основні напрями аналізу діяльності комерційних банків за кордон.