8.3. Основні показники оцінки балансу зарубіжного комерційного банку

У зарубіжній практиці баланс виражають рівнянням:

Активи (А)= Пасиви (П) + Власний капітал (ВК). Це рівняння можна перетворити так:

ВК = А-П.

Перетворене рівняння показує, наскільки власний капітал покри­ває різницю між втратами вартості активів і зобов'язаннями банку пе­ред вкладниками.

Розглянемо структуру балансового звіту банку (табл. 8.2).

Таблиця 8.2. Балансовий звіт зарубіжного банку

Актив	%	Пасив	%
Готівка	5	Зобов'язання (залишки на рахунках і депозити грошового ринку)	90
Цінні папери	10
Кредитний портфель	80
Фінансові активи	5	Власний капітал	10

Наведені дані свідчать, що при втраті частки вартості активів баланс банку не зрівнюється. Активи мають властивість знецінюватись, тобто втрачати вартість. Особливо це стосується кредитів. Припустимо, що кредитний портфель на ЗО % представлений втраченими кредитами, повернення яких надто сумнівне. В такому разі активи реально пред­ставляють лише 70 % до валюти балансу і не покривають потреби з па­сиву, оскільки зобов'язання в пасиві становлять 90 % . При цьому слід зазначити, що з бухгалтерських книг актив дорівнюватиме пасиву, але насправді вартість активів менша на 30 % і їх буде недостатньо, щоб по­крити зобов'язання перед вкладниками. За такого становища банк ма­тиме власний капітал з мінусом 20 % , оскільки частка власного капіта­лу в пасиві балансу становить лише 10 % , а втрачені кредити — ЗО %, тобто 10 % - 30 %= -20 % . Це означає, що капітал у банку зник.

Тому не випадково Базельський комітет із банківського регулюван­ня і нагляду вважає одним із найбільш важливих показників стійкості комерційних банків достатність капіталу.

410

Основи аналізу балансів зарубіжних комерційних банків

Відповідно до рішення комітету з нагляду за діяльністю комерцій­них банків показник достатності капіталу розраховують як співвідно­шення основного капіталу банку до активів і позабалансових зобов'я­зань, зважених за ступенем ризику. Розглянемо, як у міжнародній практиці зважують активи за ступенем ризику (табл. 8.3).

Таблиця 8.3. Розподіл активів за ступенем ризику

Активи	% ризику
Банкноти, монети та інша готівка	0
Кореспондентський рахунок у центральному банку	0
Зобов'язання уряду	0
Заборгованість інших банків	20
Аванси і дисконт	100
Інвестиції	100
Банківські приміщення та інші активи	100
Документарні акредитиви (комерційні)	20
Гарантії	100
Разом: сума активів, зважених за ступенем ризику

Отже, методологія розрахунку суми активів, зважених за ступенем ризику, не відрізняється від методології, що застосовується в нашій країні.

Відповідно до Базельської угоди співвідношення капіталу першого рівня і активів, зважених за ступенем ризику, має перебувати на рівні 4 % , співвідношення капіталу першого і другого рівнів — 8 % .

Серед показників, які оцінюють фінансову спроможність банку, можна виділити показники ліквідності.

У різних країнах використовують різні показники ліквідності.

Наприклад, Банк Франції зобов'язує комерційні банки дотримува­тись двох показників ліквідності:

• коефіцієнта короткострокової ліквідності;

• коефіцієнта середньострокової ліквідності.

Коефіцієнт короткострокової ліквідності розраховують як відношен­ня ліквідних коштів до коштів до запитання плюс різниця між залучени­ми і розміщеними банківськими депозитами терміном до трьох місяців.

411

Розділ 8

_ Ліквідні кошти

Кошти до запитання з пасиву +

+ Різниця між залученими

і розміщеними банківськими депозитами

Норма цього показника становить 60 % .

Коефіцієнт середньострокової ліквідності розраховують так:

Нормативне значення середньострокової ліквідності становить 0,8 пункта.

У Німеччині Бундесбанк звітність про стан ліквідності комерцій­них банків подає на кінець кожного місяця на підставі такого розра­хунку:

Активи (А₁) = Вимоги до банків і не банків строком у чотири роки і більші + Некотирувані цінні папери + Фіксовані активи (А ).

Пасиви (П₁)= Власні кошти + Зобов'язання перед банками і не банками строком чотири роки і більше + 10 % зобов'язань перед не банками на строк до чотирьох років + 60 % ощадних вкладів + 60 % відрахувань до пенсійного резерву.

Співвідношення активів (А₁) і пасивів (П1) не повинно перевищу­вати 100 % .

Активи (А2) = Вимоги до банків строком від трьох місяців до чо-тирьох років + Вимоги до не банків строком, до чотирьох років + Куп-лені а-"форфе" векселі + Інші активи за мінусом вартості золота та інших коштовних металів.

Пасиви (П₂) =10% зобов'язань перед банками строком до трьох місяців + 50 % зобов'язань перед банками строком від трьох місяців до чотирьох років + 20 % ощадних вкладів + 60 % зобов'язань перед не банками строком до чотирьох років (за винятком заощаджень і вкладів)+ Активи з формули "А" (А₁) за мінусом пасивів (П₁) - (П₂).

СпіввідношенняА₂ - П₂ не повинно перевищувати 100 % .

412

Основи аналізу балансів зарубіжних комерційних банків

Ліквідність комерційного банку. У світовій банківській практиці виділяють дві теорії ліквідності: строковості активів та пасивів і пере­міщення активів.

Теорія строковості активів і пасивів. Згідно з цією теорією ха­рактер активних статей банку, їх довго- чи короткостроковість має відповідати характеру пасивних статей, їх довго- чи короткостроко-вості. Німецький економіст Вебер вважав, що характер пасивних опе­рацій банку визначає характер його активних операцій, стверджую­чи, що "цей принцип є основою всієї банківської політики, базисом, на якому будується вся банківська діяльність".

На підставі положення, що банки можуть задовольнити вкладників шляхом реалізації свого активу, прибічники теорії строковості активів і пасивів, особливо англійські економісти, висунули припущення, що актив банку визначається його пасивом, а отже, банкам, які займають­ся депозитними операціями, слід надавати лише короткострокові пози­ки, враховувати короткострокові векселі тощо, адже такий актив легко мобілізувати в разі необхідності, щоб задовольнити вимоги клієнтів.

Англійський банкір Паунолл, наприклад, зазначав, що банк, пози­чаючи гроші у суспільства, бере на себе зобов'язання повернути відповідні суми за першою вимогою або через певний короткий період. Тому він повинен мати касовий резерв, короткострокові векселі та цінні папери, які легко реалізуються. Завдання банків, на думку Паунол-ла, — надавати короткострокові кредити для торгових або виробничих цілей; довгострокове фінансування, скажімо, вкладення коштів у ка­пітальне будівництво тощо, не є прерогативою банків.

Теорія переміщення активів. Прибічники теорії переміщення ак­тивів критикували теорію строковості активів та пасивів. Вони ствер­джували, що для банків проблема полягає не в ліквідності, тобто спро­можності справляння боргів, а в переміщенні активних статей, у пере­дачі цих статей іншим банкам.

Американський економіст Мільтон зазначав, що в період стабіль­ності проблема ліквідності є проблемою не стільки строковості позик, скільки передачі активних статей іншим банкам в обмін на готівку. Засобом збереження мінімуму резерву є не строковість позик, а на­явність достатньої кількості активних статей, які в разі необхідності можна передати іншим банкам до настання їх термінів. За словами Мільтона, ліквідність рівноцінна переміщенню.

Таким чином, на противагу прихильникам теорії строковості, центр тяжіння переносився зі спроможності погашення позик боржниками банку, з короткостроковості його портфеля на можливість переобліку, отримання кредиту в інших банках. Апологети теорії переміщення за­значали, що цілковите її визнання не означає проведення занадто ризи-кових операцій. Ця теорія базується на припущенні, що в надзвичай-

413

Розділ 8

них випадках активні дохідні статті доцільно переміщувати, але при цьому необхідною умовою є їх надійність. Лише кращі статті (з ви­правданим ризиком) активу можуть слугувати для переміщення.

Нині в американській практиці не передбачено строгих формул оцінки ліквідності різноманітних банків. При проведенні аналізу ліквідності підходи змінюються залежно від ринку, на якому працює банк; типу або виду комерційного банку; змісту і набору банківських послуг.

Разом із тим можна назвати низку показників, що використовуються для оцінки ліквідності комерційних банків США:

1)ступінь сталості депозитів;

2. ступінь надійності фондів, які залежать від зміни процентної ставки;

3. спроможність депозитів швидко обмінюватись на готівку;

4. доступність грошових ринків;

5. ефективність управління активами і пасивами, менеджмент у цьому питанні;

6. відповідність досягнутих показників внутрішній політиці з до­тримання ліквідності;

7. зміст, обсяг і прогноз кредитних угод на майбутню дату.

Першорядне значення надають показнику стійкості депозитної бази банку.

При цьому депозити банку поділяють на стійкі й нестійкі.

Стійкі депозити ще називають основними, або серцевинними. Інши­ми словами, це депозити, які не "підводять" банк. Ці депозити можна побачити серед різних зобов'язань, але їх частка вища серед депозитів до запитання.

Серед строкових і ощадних вкладів їх частка нижча, оскільки за названими депозитами встановлюється більш високий процент. Вва­жається нормою, коли частка стійких (серцевинних) депозитів сягає більш як 75 % загальної суми залучених коштів.

Спроможність активів швидко обмінюватися на готівку звичайно вимірюють таким показником:

Чим вищий цей показник, тим вища ліквідність банку, але нижча дохідність.

Доступно комерційного банку до грошових ринків оцінюють на підставі динаміки такого показника:

414

Основи аналізу балансів зарубіжних комерційних банків

Позики, отримані в інших банках, включаючи центральний Сума залучених коштів

Цей показник має певні недоліки, тому що висока частка запози­чень свідчить про слабкість банку і низьку ліквідність. У свою чергу, низьке значення цього співвідношення свідчить про недовіру до бан­ку. У зв'язку з цим додатково аналізують:

• частоту запозичень;

• умови запозичень;

• причини підвищення додаткової ліквідності;

• рівень процента за позиками.

Ефективність стратегії управління активами і пасивами оцінюють на підставі динаміки співвідношення позикової заборгованості і депо­зитів, з одного боку, і частки отриманих кредитів від інших банків у загальній сумі залучених коштів, з іншого.

Відповідність досягнутих показників внутрішній політиці з дотри­мання ліквідності перевіряють шляхом зіставлення планових показ­ників ліквідності з їх фактичними показниками за минулий і поточ­ний період.

Планування ліквідності — невід'ємна частина стратегії управлі­ння активами і пасивами банку. Воно включає відстеження частих де­позитних "витрат" та "надходжень" і прийняття рішення про те, як фінансувати недостачу або інвестувати зайві кошти. Такий прийом аналізу ліквідності ґрунтується на оцінці грошових потоків готівки. Банк щодня зводить баланс між надходженням грошових коштів і їх витратами, які виникають при прийнятті керівних рішень. Із середи­ни 50—60-х років в англосаксонських країнах почалася робота зі скла­дання звітів про рух грошових коштів (ще їх називають звітами про змінену фінансового стану) спочатку для підприємств. Така звітність була встановлена в багатьох країнах у стандартах обліку і є офіційною. Банки використовували і використовують ці звіти підприємств для аналізу кредитоспроможності клієнтів. Але з кінця 70-х років не­обхідність складання таких звітів охопила також фондові біржі, стра­хові компанії, банки. Звіт про рух грошових коштів у банку дає керів­ництву банку можливість оперативно керувати його діяльністю і сте­жити за зміною фінансового стану банку.

Для оцінки загальних результатів діяльності банку застосову­ють схему "ризик—дохід". Відношення прибутку банку до власного ка­піталу і зміна цього показника є ключовим елементом такого підходу.

Це співвідношення вимірює прибутковість банку з погляду акціо­нерів і розраховується так:

415

Розділ 8

Середня величина власного капіталу У свою чергу цей показник можна представити в іншому вигляді:

Наведена формула показує взаємозв'язок показника рентабельності банку з його показником прибутковості та стійкості. Показник рента­бельності тим вищий, чим вища прибутковість і чим менша стійкість

банку. Показник, що відображає можна представити як

відношення

Наведене співвідношення називають мультиплікатором капіта­лу. Цей показник — це банківський важель, який спирається на фун­дамент власного капіталу. Він є важелем, що збільшує могутність влас­ного капіталу.

Наступний стан аналізу результатів діяльності банку, що називається при дослідженні фінансів корпорацій аналізом на основі моделі du Ponf (Дюпона), ґрунтується на аналізі співвідношення прибутку й активів.

Цей підхід до аналізу результатів діяльності комерційного банку ґрунтується на коефіцієнтах.

Інший спосіб оцінки фінансових результатів діяльності банку — модель формування прибутку банком.

Розглянемо структуру звіту про прибутки і збитки західного банку.

Звіт про прибутки і збитки

1. Процентний дохід.

2. Проценти за кредитами.

3. Доходи від платних послуг, пов'язаних із наданням кредитів.

4. Дохід, що забезпечується форвардними контрактами.

5. Інший процентний дохід.

6. Процентні видатки.

7. Заборгованість кредитним інститутам.

8. Заборгованість процентів клієнтам.

9. Проценти з облігацій та інших боргових зобов'язань.

10. Чистий процентний дохід.

11. Інші операційні доходи.

416

Основи аналізу балансів зарубіжних комерційних банків

12. Доходи від інвестицій.

13. Плата за послуги і комісійні.

14. Прибуток (збиток) від фінансових операцій.

15. Чистий дохід від лізингу.

16. Інші операційні доходи.

17. Валовий операційний дохід (збиток).

18. Операційні видатки.

19. Заробітна плата.

20. Орендні платежі.

21. Податки і ліцензії.

22. Амортизація.

23. Інші операційні видатки.

24. Чистий операційний (збиток).

25. Видатки на створення резерву.

26. Списання інвестицій.

27. Дохід (збиток) до обліку надзвичайних ситуацій.

28. Надзвичайні прибутки (збитки).

29. Чистий дохід до сплати податків.

30. Прибутковий податок.

31. Чистий дохід (збиток).

При аналізі звіту про прибутки та збитки необхідно приділяти ува­гу основному джерелу доходів комерційного банку і його достатності для поточних і майбутніх операцій. Надходження слід оцінювати з погляду їх якості. Це означає, якщо банк заявив про великі прибутки, то необхідно встановити, чи те джерело, з якого отримані такі прибут­ки, має регулярний характер, чи прибуток було отримано від одинич­ної угоди. Прибуток необхідно оцінити також із погляду його достат­ності для дорахування резервних вимог. Такі основні напрями аналізу діяльності комерційних банків за кордон.