6.8. Розрахунок і аналіз показників прибутковості (рентабельності) комерційного банку

Одним із шляхів характеристики ефективності роботи комерцій­ного банку є оцінка рівня його прибутковості (рентабельності, рівня дохідності).

Дохідність комерційного банку — це сумарний позитивний сукуп­ний результат його господарсько-фінансової та комерційної діяльності. За рахунок доходів банку покривають усі його операційні витрати, формують прибуток, обсяг якого визначає рівень дивідендів, зростан­ня капіталу, розвиток пасивних та активних операцій.

Дохідність банку залежить насамперед від оптимальної структури його балансу в частині активів і пасивів та від цілеспрямованої роботи банківського персоналу. Важливими умовами забезпечення дохідності банку є оптимізація структури доходів і витрат, визначення мінімаль­но допустимої процентної маржі, виявлення тенденцій у дохідності кредитних операцій, планування мінімальної дохідної маржі для про-

352

Аналіз результатів діяльності банків

гнозування орієнтовного рівня процентів за активними і пасивними операціями. Дохідність банківської діяльності залежить також від підтримання ліквідності, управління банківськими ризиками та їх мінімізації.

У банківської установи багато джерел доходів та напрямів витрат, що зумовлює необхідність постійного компетентного контролю стабіль­ності джерел надходжень і можливих витрат. Аналіз прибутковості дає змогу встановити конкретні причини негативних змін фінансового ста­ну банку та виявити резерви поліпшення результатів його діяльності.

Основою для розгляду прибутковості є балансовий звіт і звіт про прибутки й збитки. На першому етапі проводять структурний аналіз звітів, щоб визначити відносну важливість окремих видів активних і пасивних операцій банку та відповідні їм доходи і витрати; він також дає змогу оцінити структурні зміни, що відбуваються.

За допомогою коефіцієнтного аналізу оцінюють якісні характерис­тики. Кількість коефіцієнтів, які можна використати при аналізі фінансового стану, обмежена лише кількістю рахунків балансового звіту та звіту про прибутки і збитки. Тому важливо, щоб керівництво та особи, котрі приймають рішення, визначилися щодо найсуттєвіших, базових, показників прибутковості, які слід постійно відстежувати й контролювати.

Процентні доходи традиційно мають найбільшу частку в структурі банківських доходів. Планування й оцінка їх стабільності та дії фак­торів, які впливають на зміни дохідності операцій, є складовими ана­лізу прибутковості. Складність такого аналізу полягає в тому, що ни­нішній стан надходжень — це інтегральний показник фінансового ста­ну банку, який залежить від якості активів, стабільності джерел фінан­сування, правильності попередніх управлінських рішень і далекогляд­ності та прагматизму керівництва щодо майбутнього.

Можливості залучення банком ресурсів істотною мірою залежать від надходжень, у тому числі процентних. При аналізі прибутковості велику увагу приділяють збалансованості процентних доходів та ви­трат банку. Здатність виживати у конкурентному середовищі — це ми­стецтво приваблювати клієнта, пропонуючи йому кращі умови, що визначаються фінансовими можливостями банківської установи.

Процентні витрати — одна з найвагоміших статей витрат у банків­ському бізнесі. Найдорожчими ресурсами є строкові вклади населен­ня, ресурси міжбанківського ринку; дешевими — кошти на поточних рахунках клієнтів. Завдання, що постають перед аналітиками стосов­но оцінок тенденцій зміни процентних ставок, актуальні при аналізі як складу активів, так і зобов'язань.

Перехідній економіці притаманні невизначеність основних макро-економічних показників, істотний політичний ризик, тому достовірні

08

353

Розділ 6

прогнозні розрахунки в рамках стратегічного планування — це справа майбутнього. Нині оптимальним періодом планування роботи банків є один рік. Це відповідає практиці їх діяльності, коли річні плани скла­дають із щоквартальною та щомісячною розбивкою.

План розгортається від планової суми прибутку, яка базується на інформації попередніх років, передбаченнях найімовірніших умов діяльності банку, зокрема щодо встановлення процентних ставок, кон­курентного оточення, попиту на банківські продукти і послуги. Бачен­ня майбутньої діяльності слід відповідно відобразити у внутрішніх до­кументах — положеннях, бізнес-планах. Для цього використовують сценарії майбутнього розвитку, які дають змогу врахувати можливі зміни в зовнішньому середовищі та діяльності самого банку. Вхідною інформацією для побудови таких сценаріїв мають стати прогнозні ба­ланси, дані про процентні ставки.

Для етапу поточного контролю актуальний аналіз фактичних да­них роботи банку, зіставлення їх із плановими, коригування планів, дослідження динаміки показників та виявлення тенденцій розвитку. За нестабільності економічних умов, мінливості процентних ставок, мобільності ринку фінансових послуг оптимальним періодом для ана­лізу прибутковості є один місяць — це дає змогу своєчасно оцінити ос­новні показники, розробити і вжити регулюючі заходи. Підсумкові дані можна використати для оцінки ефективності відповідних підрозділів банку.

Прибутковість банку в основному аналізують за допомогою таких показників:

• загального показника дохідності;

• чистої маржі;

• дохідності активів;

• прибутковості витрат;

• чистого спреду;

• процента дохідності.

Порівняльний аналіз проводять у двох напрямах:

• розгляд динаміки, тобто зіставлення результатів звітного періо­ду з попередніми;

• порівняння фактичних показників із плановими.

Аналіз динаміки й відповідності фактичних даних плановим вияв­ляє позитивні чи негативні тенденції в роботі та дає змогу спрогнозу-вати майбутній фінансовий стан банку. Для контролю за показниками прибутковості корисним є аналіз відхилень.

Щоб з'ясувати причини змін, що відбуваються, необхідно розме­жувати зовнішні та внутрішні фактори. Оскільки банк не може впли-

354

Аналіз результатів діяльності банків

вати на дію зовнішніх факторів, які виявляються як різноманітні ри­зики, притаманні банківському бізнесу взагалі (економічні, політичні, природні), перед менеджментом банку постає завдання максимально пристосовуватися до наявних умов діяльності. Внутрішні ризики (кре­дитний, процентний, ліквідності, операційний тощо) слід постійно відстежувати та контролювати. На всіх структурних рівнях установи належить розробити й запровадити процедури, які б давали змогу ефек­тивно знижувати та покривати ризики. При цьому необхідно визначи­ти відповідні втрати банку та скоригувати плани на наступні періоди. З іншого боку, запровадження таких процедур допоможе виявити ре­зерви підвищення ефективності роботи.

Важливою характеристикою якості активно-пасивних операцій банку є стабільність показників прибутковості. Коливання значень у різні періоди можуть свідчити про орієнтацію установи на спекулятивні джерела надходжень, недоотримання доходів, розбалансованість ак­тивних і пасивних операцій. Темпи зростання процентних витрат ма­ють відповідати темпам збільшення процентних доходів.

Вплив чинників на зміну показників прибутковості банку розрахо­вують за допомогою повного способу ланцюгових підстановок.

Двома найбільш важливими показниками аналізу прибутковості банку є показники:

• процента дохідності активів;

• процента дохідності капіталу.

Процент доходу на активи розраховують за формулою

Цей показник можна використовувати як коефіцієнт для оцінки діяльності керівництва банку.

За допомогою цього коефіцієнта визначають рівень рентабельності сукупних активів. Його застосовують при порівнянні прибутковості різних банків. Мінімальне значення коефіцієнта — 0,75 % , максималь­не — 1,5%.

Фактори, які впливають на показник рентабельності активів, по­в'язані зі змістом чисельника і знаменника, тобто він змінюється під впливом динаміки абсолютної величини прибутку та активів. Його зменшення може бути викликане вищими темпами зростання активів порівняно з темпами зростання чистого прибутку або зі зменшенням прибутку при незмінних активах чи їх збільшенні.

У свою чергу, на прибуток впливають такі фактори: співвідношен­ня темпів зростання доходів і витрат, рівня процентних ставок і комісії,

355

Розділ 6

обсяг окремих банківських послуг; частка активів, які приносять дохід, у сукупних активах; своєчасність погашення процентних платежів позичальниками; частка ризикових активів, вартість ресурсів тощо.

Незначний вплив доходу на активи може бути результатом консер­вативної кредитної та інвестиційної політики, а також наслідком ве­ликих витрат. Високого значення прибутку на активи досягають за рахунок ефективної діяльності банку і великих ставок доходу від ак­тивів. В останньому випадку банк, можливо, значно ризикує. Та цілком вірогідно й те, що він вдало оперує своїми активами, хоча при цьому потенційно не виключені чималі втрати.

Але у зв'язку з тим, що не всі активи приносять дохід, деякі банки в процесі аналізу прибутковості своєї діяльності деталізують показник процента дохідності активів і розраховують процент дохідності робо­чих активів (Д_а1):

Зіставлення показників Д_а і Да1 дає можливість виявити невикори­стані резерви підвищення дохідності робочих активів за рахунок по­ліпшення їх структури, більш ефективного використання.

На практиці вважається, якщо рівень дохідності робочих активів перевищує 1 % , то банк працює рентабельно.

Наведені показники дохідності активів можна деталізувати за до­помогою чистого процентного доходу на загальні активи:

Зазначений коефіцієнт відрізняється від коефіцієнта доходу на ак­тиви на обсяг непроцентних операційних доходів, сплачених податків та непередбачених доходу чи збитку.

Приклад порядку оцінки рівня дохідності його активів (Д_а) наведе­но в табл.6.12.

Розрахунок впливу чинників на рівень дохідності активів:

За минулий рік Умовний показник За звітний рік

114тис.у.о. 114тис.у.о. 577 тис.у.о.

10 240тис. у.о. 14 125тис.у.о. 14 125 тис. у. о.

•100%=1,1% 100%=0,8% .100%=4,1%

0,8 % -1,1 %= -0,3 % 4,1 % - 0,8 %= +3,3 %

Аналіз результатів діяльності банків

Висновок. Проти минулого року рівень дохідності активів зріс на 3,0 % , у тому числі за рахунок збільшення абсолютної суми прибутку на 3,3 % . Зростання абсолютної суми активів знизило дохідність ак­тивів на 0,3 % . Банк працює рентабельно, тому що процент дохідності перевищує оптимальне значення на 1,8 % .

На сучасному етапі однією з головних проблем розвитку вітчизняної банківської системи є стійка тенденція до зниження рівня прибутковості банківських активів, про що свідчить аналіз динаміки показника ROA (відношення чистого прибутку до активів). Це явище швидше законо­мірне, ніж випадкове, і зазначена тенденція рано чи пізно мала вияви­тися, оскільки в банках розвинутих країн значення ROA коливається в межах 0,75—1,5 % , що значно нижче, ніжу вітчизняних.

Наступним показником, що характеризує рівень прибутковості бан­ку, є процент дохідності капіталу:

Оптимальне значення цього показника не менше від 15 % .

На практиці деякі банки (а особливо їх акціонери) цей показник прибутковості деталізують за допомогою коефіцієнта віддачі статут­ного капіталу:

Цей показник характеризує доцільність та ефективність вкладен­ня акціонерами своїх коштів та ефективність віддачі статутного капі­талу, а також спроможність банку розпоряджатися всіма його кошта­ми. Для акціонерів і пайовиків цього банку важливе значення має зіставлення процента віддачі статутного капіталу з аналогічним показ­ником інших банків для з'ясування сфер найбільш дохідного і вигід-

Розділ 6

ного розміщення своїх коштів. Оптимальне значення процента віддачі статутного капіталу — 10—20 % .

Для оцінки ефективності видатків банку використовують показник рівня їх прибутковості (П_в), який розраховується за формулою

Аналогічно аналізують інші показники прибутковості.

Ефективність операційної діяльності комерційного банку можна оцінити за допомогою показника чистого спреду, який розраховують за такою формулою:

Аналіз чистого спреду пов'язаний із процентною політикою банку, яка відображається у динаміці процентних ставок за активними і па­сивними операціями. У попередніх розділах ми розглянули, як розра­ховують середні процентні ставки за наданими кредитами та зобов'я­заннями. Мінімізувати процентний ризик дасть змогу узгоджена про­центна політика за кредитними і депозитними операціями. Ступінь такої узгодженості характеризує чистий спред.

Інакше кажучи, чистий спред — це різниця між процентними став­ками, отриманими і сплаченими. За його допомогою визначають необ­хідну мінімальну різницю між ставками за активними й пасивними операціями, яка дасть змогу банку покрити витрати, але не принесе прибутку (мінімальне значення показника — 0). Оптимальне значен­ня чистого спреду — не менш як 1,25 % .

Цей коефіцієнт має враховувати лише активи і пасиви, до яких за­стосовують процентні ставки. Саме в такий спосіб уникають впливу безпроцентних депозитів до запитання, капіталу та невиконаних ви­мог резервування на чисті отримані проценти, а відтак — на прибутки банку. Коли процентна ставка не справляє впливу на прибутки банку, досягають глибокого розуміння джерел прибутку банку та наслідків уразливості надходжень.

Істотним для аналізу є використання показника вартості залучен­ня процентних активів (ВЗА), який відображає процентні витрати (ПВ) на одиницю працюючих активів (ПА):

Аналіз результативних рахунків балансу також дає змогу розраху­вати мінімальну дохідну маржу, тобто розрив у ставках за активними

358

Аналіз результатів діяльності банків

і пасивними операціями, який дає можливість банку покривати не­обхідні витрати, але не приносить прибутку. Для розрахунку коефіці­єнта мінімальних доходів банку К_тіп маржі використовують формулу

Чим менше значення цього коефіцієнта, тим більша можливість банку збільшити прибуток, тим вища конкурентоспроможність бан­ку. Низька маржа показує, що банк, залучаючи дорогі ресурси, бере участь в операціях із низькою дохідністю і невисоким рівнем ризику, і навпаки, якщо маржа підвищена, то це може бути наслідком або висо­кого рівня дешевих ресурсів, або ризикової кредитної політики.

Загальна сума чистого процентного доходу може бути значною, але абсолютне значення не дає змоги співвіднести отриманий результат із масштабами діяльності банку. Тому використовується чиста процент­на маржа (ЧПМ), яка є процентним вираженням чистого процентного доходу відносно середніх процентних активів банку.

За допомогою показника чистої процентної маржі можна проана­лізувати здатність банку приносити прибуток у вигляді його доходу від процентної різниці як процент до середніх загальних активів:

Цей показник часто розраховують відносно сукупних активів, але при використанні у знаменнику середньої суми процентних активів безпосередньо оцінюють ефективність працюючих активів, у тому числі вплив обсягів високоліквідних активів, основних засобів. Чисту про­центну маржу можна поліпшити шляхом:

• установлення вищих ставок за кредитами, придбання високодо­хідних цінних паперів;

• зменшення рівня недоходних активів;

• здешевлення ресурсної бази за рахунок збільшення капіталу або безоплатних зобов'язань (поточних рахунків клієнтів).

Аналізуючи прибутковість банків за допомогою чистої процентної маржі, розраховують процентні ставки, отримані та сплачені за кож­ним окремим видом процентних активів і зобов'язань:

Розділ 6

де ДАі — процентна ставка, отримана за і-м видом процентних активів; ПДі — процентні доходи, пов'язані з активом і; ПА. — середня сума процентних активів і-го виду; ВЗі — процентна ставка, сплачена за і-м видом процентних зобов'язань; ПВі — процентні витрати, пов'язані з зобов'язанням і; ПЗі — середня сума процентних зобов'язань і-го виду.

Ці коефіцієнти мають враховувати лише активи та пасиви, до яких застосовуються процентні ставки. Значення отриманих та сплачених процентних ставок розраховують у розрізі окремих видів операцій — наприклад, депозити і кредити в інших банках, цінні папери у порт­фелі банку на продаж, цінні папери у портфелі банку на інвестиції; кредити і фінансовий лізинг, надані клієнтам; депозити і кредити, отримані від банків, депозити клієнтів; боргові цінні папери, емітовані банком тощо.

Класифікацію проводять за статтями відповідно до балансового звіту (форма 11) і деталізують для розгляду прибутковості певних опе­рацій, наприклад, за напрямами кредитування, видами депозитів. Ступінь деталізації інформації залежить від потреб менеджменту об­сягів операцій, того чи іншого банку.

Середня ставка, отримана за процентними активами (дохідність активів) є узагальнюючим показником:

ДА = {ПД : ПА) К 100 % .

Аналогічно розраховують середню ставку, сплачену за процентни­ми зобов'язаннями (витратність зобов'язань);

ВЗ = {ПВ : ПЗ) К • 100 % .

Аналізуючи чисту процентну маржу, слід брати до уваги її призна­чення: маржа слугує для покриття витрат банку і ризиків, у тому числі інфляційного, створення прибутку, покриття договірних угод. Опти­мальним значенням цього показника є 4,5 % .

Якщо є невідповідність між обсягами активів і зобов'язань, чутли­вих до змін процентних ставок, то в умовах нестабільності останніх надходження зазнаватимуть істотного впливу. Таким чином, важли­вим є питання оцінки чутливості позиції банку та її впливу на найваж­ливіші показники прибутковості.

Для визначення суми активів і зобов'язань, які закінчуються у пев­ному часовому підінтервалі, доцільно використати дані звіту про струк­туру активів і пасивів (форма 631), де відповідні статті балансу відоб­ражають залежно від строку, що залишається до погашення. До цієї суми додають активи та пасиви, за якими встановлено плаваючі став­ки. Отриману суму можна коригувати з урахуванням минулого досві­ду та прогнозів. Чутливість зручно вимірювати як відсоток загальної суми процентних активів чи зобов'язань.

360

Аналіз результатів діяльності банків

Стабільність банківських процентних доходів і витрат прямо зале­жить від різниці між чутливими до змін процентних ставок активами (ЧПА) та зобов'язаннями (ЧПЗ), тобто розриву (гепа). Розрив можна вимірювати в абсолютних одиницях:

Р = ЧПА - ЧПЗ

або у відносних

р = ЧПА : ЧПЗ.

Розрив вважають позитивним, якщо сума чутливих до змін процент­них ставок активів перевищує суму чутливих до змін процентних ста­вок зобов'язань,тобто

Р>0 абор> 1,

і навпаки — негативним, якщо:

Р<Оабо р< 1.

Зміни чистого процентного доходу (ЧПД), які відбуваються при зміні процентних ставок (ПС), описують співвідношенням:

АЧПД=АПСР

Загалом підвищення процентних ставок матиме позитивний вплив у разі перевищення суми чутливих до змін процентних ставок активів над сумою відповідних зобов'язань (позитивний розрив). Навпаки, при зниженні процентних ставок бажаним є негативний розрив, що зни­зить вартість обслуговування зобов'язань більшою мірою, ніж дохід­ність активів, і поліпшить значення показників прибутковості.

Розрив вимірюють за кількома підінтервалами розподілу строків погашення або переоцінки: терміном один місяць, від місяця до трьох, від трьох місяців до півроку, від півроку до року і понад один рік. Це дає змогу оцінити розриви в обсягах чутливих активів і зобов'язань у різні періоди, ймовірні зміни в надходженнях та своєчасно розробити і вжити заходи щодо усунення невідповідностей. Аналіз розриву не сто­сується зміни ринкової вартості активів і зобов'язань.

Якщо аналітики та керівництво передбачають зростання процент­них ставок у майбутньому, то є сенс:

• працювати з короткостроковими вкладеннями або активами з плаваючими ставками;

• утримуватися від придбання довгострокових активів із незмінни­ми ставками;

• залучити максимум довгострокових ресурсів під дешевші фіксо­вані проценти;

• позбавитися зобов'язань, чутливих до змін процентних ставок.

361

Розділ 6

За високої ймовірності зниження процентних ставок стратегія ке­рівництва має передбачати:

• придбання довгострокових активів із фіксованими ставками;

• поновлення/подовження на діючих умовах активів, термін яких закінчується;

• утримання від придбання довгострокових джерел фінансування;

• віддання переваги ресурсам із плаваючою процентною ставкою.

Передбачити майбутні зміни процентних ставок — складне завдан­ня: вони можуть змінюватися швидко і несподівано. Співвідношення процентних активів і пасивів — компонент інертніший і залежить від складу клієнтів банку, його місця на ринку фінансових послуг. Зміни структури активів і пасивів мають довгостроковий характер і потребу­ють розробки відповідної стратегії, що дає змогу в майбутньому досяг­ти позитивного фінансового результату. Стратегія банку може поляга­ти як у мінімізації розриву, що свідчить про прагнення мінімізувати ризик змін процентних ставок, так і в поглибленні розриву, що свідчить про спекулятивні очікування. Слід зважати на те, що навмисна, знач­на зміна розриву, його розширення в одному чи кількох напрямах мо­жуть виявитися ризикованими й обернутися "грою" з банківським ка­піталом, а то й із платоспроможністю. Економічні прогнози клієнтів, якщо вони збігаються з банківськими, перешкоджатимуть бажаному регулюванню вкладень і ресурсів. Зауважимо, що стратегії можна реа­лізувати лише певною мірою. Підвищення вагомості конкретного бан­ку, розширення кола його клієнтів, збільшення обсягів операцій — це копітка робота щодо реалізації стратегії розвитку банку, яка потребує часу та відповідного менеджменту.

Зменшення процентної маржі сигналізує про загрозу банкрутства. Основними причинами зменшення процентної маржі є зниження про­центних ставок за кредитними операціями, подорожчання ресурсів; скорочення частки активів, що приносять дохід, у загальному їх об­сязі; хибна процентна політика банку.

Причому в банківській практиці вважається, якщо маржа перебу­ває на рівні 3 % , то банк обслуговує компанії різних галузей, а якщо 6 % , то більше банк приділяє уваги споживчому кредиту.

У своїй практиці деякі банки для оцінки рентабельності викори­стовують показник рівня покриття непроцентних витрат непроцентни-ми доходами:

Рівень покриття Непроцентні доходи

непроцентних витрат = _{Непроцентні витр}ати '

Оптимальним значенням цього показника в банківській практиці вважається 50 % . Це означає, що рівень непроцентних доходів має ста­новити не менше ніж 50 % непроцентних витрат.

362

Аналіз результатів діяльності банків

У процесі аналізу показників рентабельності необхідно пам'ятати про зворотний зв'язок рівня рентабельності й показників ліквідності балансу банку. Висока частка дешевих ресурсів у пасиві сприяє підви­щенню рентабельності, але знижує рівень ліквідності балансу, і навпа­ки, значна величина активів, що не приносять дохід, знижує рента­бельність, але підвищує ліквідність.

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення терміна "дохідність комерційного банку".

2. Наведіть показники, що використовуються при аналізі при­бутковості банку.

3. Наведіть формулу розрахунку процента дохідності.

4. Які фактори впливають на рентабельність активів?

5. З якою метою розраховують показник дохідності робочих ак­тивів?

6. Наведіть формулу розрахунку чистого операційного доходу на загальні активи.

7. Як визначають процент дохідності капіталу?

8. За якою формулою розраховують процент віддачі статутного капіталу?

9. Як розраховують рівень прибутковості банку?

10. З якою метою розраховують показник чистого спреду?

6.9. Аналіз ефективності діяльності працівників комерційного банку

Оскільки оплата праці є основним компонентом непроцентних ви­датків банку, то продуктивність роботи працівників, що вимірюється як через витрати на їх утримання, так і через їх кількість, може свідчити про ефективність роботи самого банку. Однак продуктивність слід роз­глядати з огляду на той факт, що у поточний період часу економія на за­робітній платі шляхом її значного скорочення (або скорочення чисельності працівників) може призвести до зниження якості та мотивації роботи, а звідси — до зниження через певний час ефективності роботи банку.

Продуктивність роботи працівників банку розраховують за формулою

363

Показник продуктивності працівників банку аналізують порівня­но з планом, а також з аналогічним показником відповідного періоду минулого звітного року або з аналогічними показниками інших банків. При цьому необхідно звернути увагу на те, що цей показник істотно відрізнятиметься при порівнянні банку з невеликою кількістю праців­ників (але з високою заробітною платою) і банку з великою кількістю низькокваліфікованих працівників (із низькою заробітною платою). Щоб уникнути цих розбіжностей для порівняння застосовують показ­ник окупності витрат на утримання персоналу

Цим коефіцієнтом вимірюється окупність витрат на утримання працівників банку. Оскільки він є універсальнішим, ніж коефіцієнт, що характеризує чистий дохід на одного працівника, то дає змогу пев­ним чином порівнювати організації різного типу. Цей коефіцієнт по­казує чистий ефект від рішень щодо мотивації праці працівників неза­лежно від того, чи ці рішення спрямовані на низьку кваліфікацію та низьку заробітну плату, чи на високі видатки для висококваліфікова­них працівників.

Наведені показники, крім порівняння з показниками інших банків, також аналізують у динаміці.

На зміну їх величини впливають:

• сума чистого прибутку;

• сума видатків на утримання персоналу;

• чисельність працівників.

Кількісне вимірювання впливу наведених показників на коефіціє­нти ефективності роботи працівників банку можна здійснити за допо­могою повного способу ланцюгових підстановок.

Питання для самоконтролю

1. За якою формулою розраховують показники чистого доходу на працівників банку?

2. Як визначають показник окупності витрат на утримання банку?

3. Який порядок аналізу показників ефективності діяльності пра­цівників банку?

4. За допомогою якого прийому аналізу розраховують вплив фак­ торів на зміну показників ефективності роботи працівників банку?

364

РОЗДІЛ 7

ВИЗНАЧЕННЯ УЗАГАЛЬНЮЮЧОЇ ОЦІНКИ ФІНАНСОВОГО СТАНУ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

Зміни останніх років в економіці змусили кардинально перегляну­ти старі підходи до аналізу діяльності банків. Якщо раніше їх робота як складових державної системи грошового обігу оцінювалася переваж­но з погляду виконання заданих нормативно-планових показників, то тепер на перше місце вийшли загальновизнані у світі параметри, що характеризують економічний стан банку і динаміку його розвитку. Однак вітчизняний досвід такого аналізу залишається досить скром­ним, а наукових підходів із цієї тематики практично немає.

У вітчизняній економічній літературі поки не вироблено єдиного підходу до визначення фінансової стійкості банку. Відсутність чіткого визначення поняття фінансової стійкості банку призводить до ототож­нення цього поняття з іншими економічними поняттями — надійністю, платоспроможністю, ліквідністю. При цьому нерідко терміни "стій­кість" та "надійність" використовують як синоніми. Термінологічна плутанина виникає внаслідок прагнення розв'язати проблему без її обґрунтування. Очевидно, без чіткого і ретельного аналізу критеріїв та складових фінансової стійкості неможливо дати інтегральну харак­теристику цього поняття.

У зв'язку з цим вважаємо за необхідне зосередити увагу на таких аспектах проблеми.

1. Виявлення домінантних факторів (груп факторів) забезпечення фінансової стійкості комерційного банку.

365

Розділ 7

2. Роль фінансової стійкості як інтегрального (узагальнюючого) критерію в системі сучасного банківського менеджменту.

2. Тлумачення поняття "фінансова стійкість".

Розглядаючи поширені в сучасній економічній літературі підходи до питання фінансової стійкості, можна виділити такі напрями:

• фінансова стійкість — це ліквідність і платоспроможність;

• фінансова стійкість як своєрідне перевищення доходів над ви­тратами;

• фінансова стійкість — стан фінансів суб'єкта фінансово-госпо­дарської діяльності, що характеризується певним набором показників (саме набором, бо вони залежать від галузі, структури джерел коштів і тощо).

Слід звернути увагу на істотну відмінність між поняттями "лі­квідність" і "платоспроможність". Із класичного визначення категорії ліквідності комерційного банку випливає, що вона характеризує ме­ханізм перетворення фінансових чи матеріальних активів комерційно­го банку в грошові кошти з метою своєчасного виконання зобов'язань.

Платоспроможність комерційного банку оцінюють шляхом зістав­лення власних коштів банку та його зобов'язань, зважених на коефі­цієнти ризику. У разі тимчасових ускладнень із ліквідністю банк може не повернути кошти у встановлений термін. Після поповнення корра-хунка банку його ліквідність відновлюється: банк у змозі повернути кошти і сплатити штрафи за затримку платежів. При цьому, незважа­ючи на несвоєчасне виконання зобов'язань, платоспроможність банку залишається сталою. Крім варіанта "платоспроможність — неліквід-ність", можлива також ситуація "неплатоспроможність — неліквід-ність". Вона виникає, коли банк, підтримуючи ліквідність, виконує зобов'язання у належні строки, залучаючи нові ресурси у дедалі більших обсягах. Це відомий економічний феномен — "піраміда". Си­стема "піраміди" ліквідна, проте неплатоспроможна. Якщо не надхо­дять нові кошти, вона стає також неліквідною. Неплатоспроможність ліквідної "піраміди" виявляється у неспроможності своєчасно викону­вати фінансові зобов'язання за відсутності нових позик.

Ситуація "неліквідність — платоспроможність" не може тривати довго, бо зобов'язання, як правило, зростають швидше, ніж активи. Неліквідний стан банку призводитиме до втрати довіри вкладників та кредиторів і може спровокувати масовий відплив коштів з установи. Якщо банк зуміє відновити ліквідність у рамках цього періоду, криза ліквідності залишається тимчасовою. Інакше він із кризи ліквідності вступає в кризу неплатоспроможності. Ситуація "ліквідність — непла­тоспроможність" небезпечніша, оскільки платоспроможність віднови­ти важче, ніж ліквідність.

Визначення узагальнюючої оцінки фінансового стану комерційного банку

Ототожнення фінансової стійкості з прибутковістю (перевищенням доходів над витратами) хибує однобокістю. Взаємозв'язок понять "фінансова стійкість" і "прибутковість" можна розглядати за анало­гією з розглянутим вище зв'язком ліквідності та платоспроможності. Безумовно, в довгостроковій перспективі прибутковість банку, яка озна­чає періодично відновлювану здатність створювати грошові кошти в результаті банківської діяльності, є надійним узагальнюючим показ­ником фінансової стійкості. Крім того, стабільний тренд прибутку — одна з гарантій кредитоспроможності банку та його здатності вийти зі скрутного становища. Позиція банків Англії щодо цього питання до­сить конкретна: "Достатні надходження необхідні як для першочерго­вого захисту від збитків, так і як джерело нового капіталу, що створює можливості для нарощування бізнесу".

Прибуток банку — це підсумковий показник, але для фінансової стійкості важливо, за рахунок яких джерел його отримано і як цей прибуток використовувати в подальшому. Тобто ознакою фінансової стійкості є стабільність джерел доходу (у сукупних доходах банку має бути високою частка процентного доходу та комісійних, тоді як дохо­ди від валютних операцій є непостійними). Досить спірними видають­ся твердження, що фінансова стійкість банку визначається сумою його прибутку та сплачуваних дивідендів. Високий дивіденд, за всієї його привабливості для акціонерів, — ще не показник високоефективної діяльності банку. Прибуток слід розглядати з позиції його достатності для зростання банківського капіталу: раціональніше зберегти прибу­ток від надмірного розподілу на споживчі цілі.

Щодо третього підходу, то його можна загалом охарактеризувати як спробу визначити поняття фінансової стійкості у рамках набору показників. Групу коефіцієнтів для оцінки стійкості банку формують переважно на основі аналізу джерел його коштів (залежність від кре­дитів, розмір власних коштів відносно залучених і т. ін.). Тобто показ­ники фінансової стійкості обмежуються аналізом пасиву балансу без урахування змін в активі. Зважаючи на відсутність єдиних норматив­них критеріїв щодо показників, які характеризують фінансову стій­кість, а також на залежність цих показників від багатьох факторів (га­лузі, принципів кредитування, структури джерел коштів тощо), бан­ки на власний розсуд формують їх перелік і пріоритетність. Однак сфор­моване таким чином поняття інтегральної стійкості не підтверджуєть­ся вивіреним і ретельним факторним аналізом.

Викладене вище дає змогу сформулювати низку висновків:

• полеміка, яку впродовж тривалого часу ведуть економісти-нау-ковці, — це не абстрактний диспут. Вона відображає складність понят­тя фінансової стійкості та суперечності щодо його визначення;

367

Розділ 7

• неможливо визначити поняття фінансової стійкості без аналізу факторів, що впливають на неї;

• для осмислення поняття фінансової стійкості наявних її визна­чень недостатньо, отож спробуємо зробити це самі — на основі аналізу узагальнюючих факторів.

Вихідними домінантами при формуванні підходів до визначення поняття фінансової стійкості комерційного банку є:

• стійкість капіталу;

• ресурсна кількість;

• організаційно-функціональна стійкість (стійкість менеджменту).

Стійкість капіталу. Капітал комерційного банку — це сукупність внесених засновниками та акціонерами власних коштів, які зростають у результаті ефективної банківської діяльності у процесі капіталізації прибутку, а також за рахунок додаткових внесків учасників банку. Чільна роль капіталу в забезпеченні фінансової стійкості банку зумов­лена його функціями.

По-перше, власний капітал банку в частині статутного фонду, сфор­мованого засновниками банку, відіграє на першому етапі роль старто­вих коштів, необхідних для будівництва чи оренди приміщень, уста­новки банківського обладнання, найму кваліфікованого персоналу та інших витрат, без яких установа не може розпочати діяльність. У пе­ріод зростання банку виникає потреба в додатковому капіталі для роз­робки і розвитку нових напрямів діяльності, пов'язаних із розширен­ням спектра послуг, упровадженням прогресивних технологій тощо. Залучення додаткового капіталу дає банку змогу посилити власні по­зиції на ринку, надавати клієнтам банківські послуги на сучасному рівні.

По-друге, величина капіталу забезпечує довіру клієнтів до банку, переконує вкладників, які прагнуть уникнути ризику при розміщенні своїх коштів, у можливості їх відшкодування, а потенційних позичаль­ників — у спроможності установи забезпечити попит на кредитні ре­сурси.

По-третє, капітал, захищаючи від банкрутства у разі несприятли­вої ситуації та непередбачених витрат, є своєрідним буфером, який за­хищає від поточної неефективної діяльності банку до вирішення його керівництвом назрілих проблем.

І нарешті, капітал є досить принциповим регулятором діяльності банку в довгостроковій перспективі, за допомогою якого органи дер­жавного регулювання задають банку норми економічної поведінки. Встановлюючи кваліфікаційні розміри капіталу для різних банків­ських операцій, органи нагляду зменшують потенційну необхідність регулювального втручання у діяльність банків.

368

Визначення узагальнюючої оцінки фінансового стану комерційного банку

До елементів власного капіталу належать резерви на покриття ви­трат за активними операціями комерційних банків. Із прагматичних позицій збитки за кредитами — нормальне явище у банківській справі, а зменшення валового доходу на величину, необхідну для створення та підтримання резервів на покриття безнадійних боргів, є засобом урів­новаження доходів та витрат. І хоча через неоднорідність структури резервів їх збільшення на випадок непогашення позик не зовсім дореч­но ототожнювати зі зростанням банківського капіталу, наявність до­статнього резервного капіталу має важливе значення для діяльності банку. Зауважимо, що вітчизняна практика формування резервів пе­ребуває у процесі становлення.

У США криза кредитно-депозитних установ та позичкової індустрії значною мірою спричинила недостатність капіталу в галузі. Банків­ська криза XIX ст. в Англії призвела до централізації капіталу, бо голов­ною причиною банкрутства банків були порівняно невеликі обсяги ка­піталів. Якщо у Франції налічується вісім класів банківських операцій, під кожен із яких банки створюють резерви, то в Україні обов'язковим є лише формування резервів за наданими позиками, цінними папера­ми та дебіторською заборгованістю.

Вирішення проблеми віднесення резервів до основного капіталу можливе у разі запровадженні вимоги про створення резервів для ши­рокого кола активних операцій банку.

Ресурсна стійкість як важлива складова фінансової стійкості комер­ційного банку охоплює, зокрема, такі аспекти:

• зміст і рівень співробітництва банку із суб'єктами ринкової інфра­ структури (банками, клієнтами та ін.);

ступінь інтегрованості у систему міжбанківських відносин;

• залежність діяльності банку від стану економіки країни в цілому;

• концентрація вкладів фізичних осіб у загальному обсязі пасивів банку;

• стабільність поповнення ресурсної бази банку;

контроль галузевих (відомчих) фінансових потоків;

• обслуговування коштів бюджету тощо.

Під впливом зрушень на макро- та мікроекономічному рівнях, си­туації на грошово-кредитному ринку, структурних коливань у дохо­дах юридичних та фізичних осіб і, як наслідок, зміни у регулюванні банківської діяльності, можливості формування ресурсної бази комер­ційного банку не залишаються стабільними. На практиці функції управ­ління пасивами та активами безпосередньо пов'язані між собою.

При цьому структура джерел фінансування має бути адекватною структурі банківських активів, тобто певні види зобов'язань (пасиви) за розмірами та строками залучення мають відповідати елементам ак-

369

Розділ 7

тивів (також за строками та обсягами). Нехтування цим важливим пра­вилом здебільшого призводить до збільшення витрат на покриття боргів та збитків за рахунок власного капіталу.

Зокрема, залучення міжбанківських кредитів — найдорожчих ре­сурсів для банку — повинно мати цільовий характер, спрямовуватися лише під уже визначену програму кредитування чи інвестицій. Якщо міжбанківські кредити використовують для поповнення коррахунків із метою виконання зобов'язань перед клієнтами, це призводить до зро­стання витрат та ставить під загрозу короткострокову ліквідність бан­ку. З іншого боку, деякі вітчизняні банки збільшували свій прибуток саме шляхом надання короткострокових міжбанківських кредитів. Однак такий спосіб підвищення дохідності доцільний лише за стабіль­ної тенденції до зростання залишків коштів на розрахункових рахун­ках клієнтів та розширення депозитної бази банку. Підтримання по­стійного балансу між потребами в ресурсах та можливості їх придбан­ня за принципом достатності (обсяг мобілізованих на грошово-кредит­ному ринку коштів має бути не меншим, але й не більшим, ніж потрібно для розміщення коштів у найприбутковіших операціях) є важливою умовою забезпечення фінансової стійкості банку.

Інший напрям оптимізації структури пасивів балансу банку пов'я­заний із якісним удосконаленням уже наявних видів обслуговування і пошуком варіантів модифікацій продуктів та послуг, які б не лише за­довольняли потреби клієнтів, а й сприяли освоєнню нових сегментів ринку банківських продуктів та послуг. При цьому управління зобо­в'язаннями ускладнюється обмеженим вибором і розміром боргових інструментів, які банк може успішно розмістити серед вкладників та кредиторів у будь-який час. До того ж управління активами і встанов­лення плати за користування ресурсами обмежуються вимогами щодо ліквідності та кредитного ризику, а також ціновою конкуренцією з боку інших банків. Важливе практичне значення має спрямованість мене­джменту на підтримання структури пасивів, за якою забезпечується таке співвідношення власних та запозичених джерел коштів, яке дає змогу збільшити прибуток банку та підвищити його фінансову стійкість.

Організаційно-функціональна стійкість комерційного банку — це адекватність структури банку обраній стратегії розвитку та ринковій кон'юнктурі. Передусім вона визначається структурно-функціональ­ними нормами, які регламентують усі аспекти діяльності банку (в тому числі організаційну структуру, банківські операції тощо).

Аналіз навіть очевидної структурної суперечності між спеціаліза­цією та універсалізацією окреслює низку складнопідлеглих явищ, зумов­лених унікальністю такого складного соціально-економічного об'єкта, як комерційний банк. Тому доцільно розглянути сучасний комерцій­ний банк як систему.

370

Визначення узагальнюючої оцінки фінансового стану комерційного банку

Хоча поняття "система" широко використовують практично у всіх наукових дисциплінах і воно має багато визначень, розглянемо систе­му як цілісну та обмежену середовищем сукупність взаємопов'язаних елементів. Поняття системи поширюється також на всі складові фінан­сової стійкості (ресурсну стійкість капіталу).

Комерційний банк можна розглядати як систему управління, що трансформує ресурси та ризики зовнішнього середовища. Причому в діяльності банку виявляється його подвійна соціально-економічна при­рода: це не лише самостійний фінансово-господарський суб'єкт, діяль­ність якого орієнтована на отримання прибутку від послуг, що нада­ються, а й кредитний інститут, ключовий елемент інфраструктури фінансово-кредитного сектору економіки. Роль комерційного банку як соціального інституту, на відміну від інших комерційних структур, слід розглядати з позиції соціально-вартісного виміру.

Визначення сукупності складових такої системи становить процес дезінтеграції вказаної системи (комерційного банку) за такими особ­ливими ознаками:

• видами операцій;

• видами ресурсів;

• регіонами;

• організаційними підрозділами банку;

• складом учасників банку;

• центрами прийняття рішень із відповідних питань.

Отже, залежно від аспекту розгляду функціонування комерційно­го банку його структуру можна визначити по — різному. Комерційний банк — це своєрідна складна система, елементи якої тісно пов'язані структурними взаємозв'язками і трансформаційними процесами. При цьому між складовими системами може бути кілька взаємозв'язків.

Однак це лише суто банківські, внутрішні складові. Зовнішнє се­редовище комерційного банку не є аморфним: це динамічна система, що має у своєму складі сукупність органів, норм, відносин, які взаємо­діють між собою. Ринковий механізм господарювання охоплює сьогодні значну частину вітчизняної економіки, в тому числі її фінансовий сек­тор та банківську систему. Водночас інша частина економіки країни продовжує діяти за адміністративно-господарськими принципами. Отже, у зовнішньому економічному середовищі можна виділити такі складові: ринкові відносини, адміністративно-командний вплив та інституціональне оточення (як результат взаємодії інститутів — банків, підприємств, державних органів тощо).

Очевидно, сучасне зовнішнє середовище комерційного банку одно­часно неможливо віднести до конкретного типу. Процес ослаблення характерних особливостей адміністративно-командного впливу та по-

371

Розділ 7

силення ролі альтернативних ринкових елементів, окрім позитивних результатів, має негативні — зростання нестабільності, ризиків у діяль­ності, ймовірності банкрутства тощо.

Крім того, зберігається імперативний характер впливу держави та її органів на діяльність комерційних банків. Середні за розмірами ко­мерційні банки практично не в змозі впливати на економічне оточен­ня; лише великі банки, їх керівництво здатні впливати навіть на еко­номічну політику уряду. Тому відносини комерційного банку із зов­нішнім середовищем можна характеризувати як цілеспрямований вплив на нього з боку держави та її органів шляхом прийняття законів і встановлення економічних нормативів, обов'язкових для виконання комерційним банком, що істотно впливає на його діяльність. Отже, у площині "комерційний банк — зовнішнє економічне середовище" пер­ший є об'єктом як цілеспрямованого (з боку держави), так і випадко­вого впливу за наявності у нього певного ступеня свободи, в рамках якої він має можливість визначати самостійно пріоритетність своїх дій та рішень на основі власних цілей діяльності.

Відтак можна сформулювати проблему функціонування комерцій­ного банку: проблему забезпечення стійкості його діяльності, тобто здатності виконувати свої функції з максимальною ефективністю та мінімальним ризиком, витримуючи зовнішній вплив.

Поняття "стійкість" походить із механіки. Під ним розуміють стан рівноваги твердих тіл. Аналогічно трактує це поняття і радянський "Великий енциклопедичний словник": "Стійкість рівноваги — спро­можність механічної системи, яка перебуває під дією сил у рівновазі, після незначного відхилення повертатися до стану рівноваги". Далі там само зазначено: "Стійкість системи — спроможність системи віднов­лювати попередній (або близький до нього) стан після деякого збурен­ня, яке виявляється у відхиленні параметрів системи від номінально­го значення. Умови, в яких зберігається стійкість руху, називають критерієм стійкості".

Інше видання містить таке визначення: "Стійкість — сталість, постійність, непідвладність ризику втрат і збитків".

Відомий тлумачний словник В. Даля трактує цей термін так: "ви­стояти супроти чогось, встояти, успішно протистояти силі, витрима­ти, не поступитися".

Метою стійкого розвитку об'єкта чи системи за "Малим енцикло­педичним словником" є пошук "надійної розумної основи".

Тлумачний словник української мови трактує стійкий стан як та­кий, що "довго зберігає і виявляє свої властивості, не піддається руй­нуванню, псуванню і т. ін."; "для якого характерні стабільність, постійність; сталий".

372

Визначення узагальнюючої оцінки фінансового стану комерційного банку

Отже, етимологічно тлумачення стійкості ґрунтується на стабіль­ності стану, сталості якихось параметрів.

У широкому розумінні стійкість означає спроможність певної си­стеми виконати свої функції попри вплив зовнішніх факторів. Стій­кість — складне поняття, що інтегрує в собі різні складові та базуєть­ся на кількох детермінантах:

• стабільності діяльності;

• стійкості проти факторів впливу;

• життєздатності — спроможності відновити свої функції після потрясінь.

Для розуміння сутності поняття необхідно осмислити суперечність попередніх його дефініцій, спробувати охопити і вивчити всі аспекти і зв'язки.

Межі поняття "фінансова стійкість комерційного банку" об'єктив­но зумовлені середовищем його вжитку: комерційний банк — це си­стема трансформації ресурсів і ризиків. І його складові мають діяти скоординовано і синхронно — як єдина система заходів у сфері грошей та кредиту, спрямованих на ефективне виконання установою своїх функцій та вирішення завдань близької та далекої перспективи.

Тут слід зробити акценти на таких питаннях:

• інтегральну характеристику фінансової стійкості комерційного банку не можна обмежувати лише набором кількісних показників (ліквідність, платоспроможність, прибутковість тощо), це результат аналізу більш широкого та детального. Врахування соціальних цілей діяльності банку, що мають особливу значущість у вітчизняних умо­вах, передбачає дослідження впливу чималої кількості факторів, які прямо не пов'язані з отриманням грошових прибутків, але значною мірою забезпечують імідж банку, його суспільний статус та ін.;

• численність підходів до визначення поняття фінансової стійкості ко­мерційних банків свідчить, що жоден із них не є чітко формалізованим;

• фінансова стійкість банку не є конкретним числовим показником його діяльності; це — якісна характеристика.

Тож навряд чи показник фінансової стійкості банку буде остаточно формалізовано.

Причина цього, по-перше, унікальність ситуації у нашій країні: на фоні загального становлення засад ринкової економіки відбувається калейдоскопічно стрімкий процес розбудови вітчизняної банківської системи — українські банки залічені роки проходять шлях, який бан­ки Заходу долали протягом століть. Отже, змінюються і критерії фінан­сової стійкості.

По-друге, усвідомлення того, наскільки важливою є фінансова стійкість банків за умов вітчизняної економіки, прийшло в результаті

373

Розділ 7

аналізу досвіду банківських систем світу. У деяких країнах (наприклад у США) важливе значення надають публікації звітності банків. Перед­бачається, що на основі цієї інформації ринок сам оцінить фінансовий стан банків. В Японії та країнах Скандинавії вимоги до інформації, що публікується, нижчі, а відтак підвищується роль органів нагляду в оцінці фінансового стану банків. Інтегральні характеристики діяль­ності зарубіжних банків змінюються вельми інертно, причина — у стійкому економічному розвитку.

Слід пам'ятати, що формалізація фінансової стійкості банку істот­но залежить від розвинутості відкритої системи рейтингів та оцінок. Те, що навіть за наявності нормативно-правової бази в Україні акції вітчизняних комерційних банків не проходять біржового лістингу, свідчить про незатребуваність учасниками ринку об'єктивної інфор­мації про банки при оцінці економічних інтересів. На Заході біржові рейтинги та індекси лежать в основі незалежної оцінки фінансового стану банку. За умови відсутності відкритої інформації про банківські капітали та їхню ринкову вартість узагальнююча оцінка буде не зовсім об'єктивною.

Отже, фінансова стійкість комерційного банку — це динамічна інтегральна характеристика спроможності банку як системи трансфор­мування ресурсів та ризиків повноцінно (з максимальною ефективні­стю та мінімальним ризиком) виконувати функції, витримуючи вплив факторів зовнішнього та внутрішнього середовища.

У зв'язку з тим, що сьогодні в комерційних банках поширені різні підходи до оцінки свого фінансового стану, у Національного банку України постала потреба розробки єдиної системи оцінки фінансового стану комерційних банків, яка б забезпечила можливість порівнюва­ти результати діяльності різних комерційних банків у масштабах краї­ни. З цією метою проводять порівняльний аналіз діяльності банків за допомогою рейтингової системи. Такою системою є загальновідома си­стема "CAMELS", зміст якої буде розглянуто в цій темі.

Враховуючи важливе значення комплексної оцінки фінансового стану банку, Національним банком України розроблено та з 1 січня 2005 р. вводиться в дію методичні вказівки з оцінки фінансового стану банку на основі системи оцінки ризиків.

374

Визначення узагальнюючої оцінки фінансового стану комерційного банку