5.2. Розрахунок та аналіз показників ліквідності

Ліквідність — термін латинського походження, який означає лег­кість реалізації, продажу, перетворення матеріальних цінностей на грошові кошти.

Розрізняють такі поняття ліквідності:

• ринку — достатня кількість грошових коштів в учасників ринку для забезпечення його нормального функціонування;

• банку — спроможність своєчасно погашати свої зобов'язання;

• балансу — відповідність співвідношення окремих статей балан­су встановленим нормативам;

• активів — швидкість і наявність трансформації окремих їх видів у грошові кошти.

Ліквідність банку — здатність банку забезпечити своєчасне вико­нання своїх зобов'язань. Ліквідність банку визначається збалансова­ністю між строками і сумами погашення активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку, а також строками та сумами інших дже­рел та напрям використання коштів типу видачі кредитів та понесе­них витрат.

Тобто ліквідність банку — це мобільність його активів для забезпе­чення вчасного виконання заздалегідь узятих зобов'язань та вимог, що виникли в процесі господарювання. Тому ліквідність передбачає не лише проплату рахунків за дорученням клієнтів, видачу їм готівко­вих коштів, здійснення переказу коштів на рахунки інших організацій, ай надання кредитів і гарантій, інвестування вільних коштів у цінні папери тощо. З цих міркувань банкіри вважають, що без ліквідності жоден банк не відчинить свої двері перед клієнтами й не розв'яже ос­новних завдань і проблем підприємницької діяльності.

251

Розділ 5

Як відомо, основним джерелом доходу банку є трансформація ко­роткострокових пасивів у відносно довгострокові активи. Якщо банк перевищує розумну межу розбіжності у строках, він може наразитися на проблему ліквідності. Навіть якщо ця проблема виявляється у що-найм'якшій формі, банк мусить звернутися за позичкою на грошовий ринок (узяти міжбанківський кредит). Різкий розрив у строках вза­галі може дестабілізувати банк.

Виходячи з викладеного вище, показники ліквідності характери­зують збалансованість активів і пасивів банку, ступінь відповідності строків розміщених коштів строкам залучених.

Отже, ліквідність, під якою розуміють спроможність банку вико­нувати свої зобов'язання, тобто своєчасно і без збитків для себе пога­шати борги, є поряд із платоспроможністю, найбільш важливим фак­тором фінансової стійкості банку.

Фінансова стійкість, у свою чергу, залежить від загального стану економіки країни.

Комерційні банки, як і будь-які інші підприємницькі структури, зацікавлені в наявності у них засобів у ліквідній формі, тобто таких активів, які можна швидко і без значних втрат перетворити на грошові кошти.

Банківський баланс вважається ліквідним, коли сума готівкових коштів та інших ліквідних активів, а також можливості швидко мобі­лізувати засоби з інших джерел достатні для своєчасного погашення боргових зобов'язань.

Ліквідними активами є кошти в касі, на кореспондентських рахун­ках, відкритих у національному банку та інших банках, а також акти­ви, які можна швидко конвертувати в готівкові чи безготівкові кошти.

Банківська діяльність піддається ризику ліквідності — ризику не­достатності надходжень грошових коштів для покриття їх відпливу, тобто ризику того, що банк не зможе розрахуватися в строк за власни­ми зобов'язаннями у зв'язку з неможливістю за певних умов швидкої конверсії фінансових активів у платіжні засоби без істотних втрат.

У зв'язку з цим банки мають постійно управляти ліквідністю, під­тримуючи її на достатньому рівні для своєчасного виконання всіх взя­тих на себе зобов'язань з урахуванням їх обсягів, строковості й валюти платежів, забезпечувати потрібне співвідношення між власними та залученими коштами, формувати оптимальну структуру активів зі збільшенням частки високоякісних активів із прийнятним рівнем кре­дитного ризику для виконання правомірних вимог вкладників, креди­торів і всіх інших клієнтів.

Показники ліквідності банку виражаються у процентах або коефі­цієнтах.

252

Оцінка дотримання комерційними банками економічних нормативів

Коефіцієнт ліквідності — показник, що характеризує ступінь здат­ності банку перетворювати свої активи на наявні кошти (готівкові чи безготівкові) для задоволення вимог вкладників та кредиторів банку.

Банки повинні володіти доступними ліквідними активами, які мож­на легко перетворити на готівку, або мати можливість збільшити свої фонди і за першою вимогою виконати зобов'язання.

Пошук доступних ресурсів для оперативного підвищення ліквід­ності — це функція управління як активними, так і пасивними опера­ціями.

Загалом управління ліквідністю здійснюється двома шляхами: через нагромадження ліквідних коштів або набуття їх на грошовому ринку.

Набуття ліквідності проводиться у формі створення запасу коштів у касі та на коррахунках. Така ліквідність формується завдяки пере­творенню й переміщенню активів із метою одержання готівкових коштів. Вхідний потік "живих" грошей у формі погашення поперед­ньо наданих позичок, зроблених вкладень у цінні папери та доходів за ними у вигляді процентів, комісійних, дисконту тощо планується за­здалегідь. Він покриває потік майбутніх виплат і перерахувань за зо­бов'язаннями та запитів позичальників.

Набуття банками ліквідності на грошовому ринку можливе завдя­ки управлінню активами й зобов'язаннями. Поява ліквідних коштів як наслідок управління активами спостерігається тоді, коли банк свої­ми діями прискорює потік надходження коштів. Цього досягають, якщо активи продаються або позичаються на період до настання термінів погашення їх (РЕПО-угоди, цінні папери на продаж). Ліквідність завдяки управлінню пасивами сформовують тоді, коли бан­ки з високою фінансовою репутацією і кредитоспроможністю здійсню­ють у разі потреби придбання нових рентабельних ресурсів для задово­лення попиту на позички чи інвестиції. Техніка управління пасивами полягає в постійному розширенні бази дохідних активів на противагу структурним зрушенням в активах і в дотриманні сталості набуття ліквідності.

В аналітичній роботі з управління ліквідністю доводиться розв'я­зувати такі завдання:

• щоденно вивчати дотримання банком і його відділеннями норма­тивів ліквідності, встановлених НБУ;

• оцінювати стан і дотримання графіка та сум відрахувань до обо­в'язкових мінімальних резервів;

• спостерігати за динамікою трансформації ресурсів, оборотності активів та ділової активності банку;

• оцінювати стан ліквідності позиції банку на довільну дату;

• прогнозувати вплив контрольованих і неконтрольованих фак­торів на зміну ліквідності банку.

Розділ 5

Керівників найчастіше тривожить стан миттєвої ліквідності в бан­ку та його відділеннях. Так, порушення нормативів ліквідності уста­новою в окремі дні викликає занепокоєння у менеджерів низової лан­ки, оскільки заплановані ними заходи з регулювання ліквідності не виконуються. Порушення їх кілька днів поспіль викликає тривогу в керівників середньої ланки, оскільки потребує заходів раннього попе­редження.

Якщо за підсумками місяця порушено вимоги НБУ щодо норма­тивів ліквідності, то до банку застосовують штрафні санкції.

Сутність показників ліквідності зумовлює їх широке використан­ня для контролю з боку як Національного банку України, так і самих комерційних банків.

На сьогодні для оцінки ліквідності комерційних банків використо­вують такі показники.

1. Збалансованість між статтями активів і пасивів:

Коефіцієнт співвідношення позик і депозитів = Всі позикові активи з нормативним ризиком Основні депозити

Цей коефіцієнт характеризує здатність банку залучати депозити для підтримки своїх кредитних операцій і надавати ці депозити у кредит.

Високе значення цього коефіцієнта традиційно асоціюється з біль­шим ризиком, оскільки свідчить про слабшу ліквідність та вразливість щодо дій кредиторів, несприятливі економічні умови чи наслідки швид­кого вилучення депозитів.

Низьке значення цього коефіцієнта свідчить про неможливість прийняти наявний ризик у кредитуванні та про ймовірність збитків від кредитної діяльності в майбутньому.

Оптимальне значення цього коефіцієнта — в межах 70—80 % . Це межа оптимального співвідношення між дохідністю та ліквідністю.

2. Норматив миттєвої ліквідності розраховують як співвідношен­ня суми коштів на кореспондентському рахунку та в касі до зобов'я­зань, що обліковуються за поточними рахунками за такою формулою:

Н_А = ^Ккр+К* 100%, р

де Н₄ — норматив миттєвої ліквідності; К_к — кошти на кореспондент­ському рахунку. Сюди включають залишки коштів на кореспондент­ському рахунку в НБУ та кореспондентських рахунках, відкритих в інших банках; К_а — кошти в касі. До них входять банкноти та монети в касі банку, касах безбалансових установ банку, в обмінних пунктах,

254

Оцінка дотримання комерційними банками економічних нормативів

банкоматах, у дорозі, а також 50 % дорожніх чеків; П — поточні ра­хунки складаються із залишків:

• на кореспондентському рахунку Національного банку України в комерційному банку,

• кореспондентських рахунках інших банків;

• коштів бюджету та позабюджетних фондів;

• коштів клієнтів банку;

• кредиторської заборгованості та транзитних рахунків за опера­ціями з клієнтами;

• транзитних рахунках за іншими розрахунками.

Норматив миттєвої ліквідності встановлюють для контролю за здат­ністю банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'я­зань за рахунок високоліквідних активів (коштів у касі та на коре­спондентських рахунках)протягом одного дня.

Нормативне значення нормативу Н₄ має становити не менш як 20 % , тобто ризику можуть бути піддані не більше ніж 80 % зобов'язань бан­ку або не менше як 20 % зобов'язань мають покриватися високолікві-дними активами. Іншими словами, норматив миттєвої ліквідності до­помагає оцінити спроможність комерційного банку одночасно погаси­ти всі свої зобов'язання.

За рівня Н₄ у 20 % клієнти банку можуть бути впевненими у вільно­му доступі до коштів, що перебувають в управлінні банку та його уста­нов. Оперативний аналіз динаміки цього нормативу менеджери уста­нови банку та його головної контори здійснюють щодня.

На рівень ліквідності впливають стан і зміни в складі часткових факторних показників, що входять до розрахункової формули. Оскіль­ки взаємозв'язок між факторними показниками й вимірником детер­мінований, то вплив факторів легко виявити за допомогою прийому ланцюгових підстановок, а за необхідності поглиблення — скористав­шись прийомом пайової участі.

Під час оперативного аналізу миттєвої ліквідності можливі три си­туації: Н₄ > 20 % , Н₄ = 20 % , Н₄ < 20 % .

Якщо фактичне середньозважене значення Н₄ вище за нормативне йця тенденція спостерігається кілька днів поспіль, то банк може на­громаджувати кошти для надання позичок чи здійснення інвестицій; і у нього недопустимо велика частка зобов'язань до запитання, і він І остерігається раптового їх відпливу; спостерігаються тимчасові труд-I нощі з підпроцентним розміщенням залучених коштів; управління І ліквідністю неналежно організоване тощо.

Якщо ситуація свідчить про непокриття нормативу, то банк може мати проблеми з виконанням зобов'язань перед клієнтами, покривати стрімкий відплив коштів із депозитів, допускати невчасну проплату

255

Розділ 5

рахунків клієнтів, а отже, його фінансове становище катастрофічно погіршується.

У головному банку оперативний аналіз Н_і виконують як і у відділен­нях — за щоденними даними балансу. Аналізують також дотримання інших нормативів установами та банком загалом. У ході оперативного аналізу спочатку оцінюють коливання динаміки загальних змін віднос­но середнього рівня в банку і у разі необхідності вдаються до поглибле­ного розкриття причин, які зумовили негативні тенденції в окремих установах банку. Відділення, в яких рівень нормативів ліквідності нижчий від середнього рівня в банку, потребують додаткового вивчен­ня та оцінювання. Корисною є практика вивчення динаміки непокрит-тя нормативів, зокрема Н4, шляхом побудови аналітичної таблиці, зра­зок якої наведено нижче (табл. 5.1).

Таблиця 5.1. Динаміка непокриття нормативу

Норматив Н4, %	Кількість відділень
	До 3 днів	ВідЗ до 5 днів	Від 5 до 10 днів	Від 10 до 15 днів
До !	4	2	1	—
Зміна за день	+ 1	-1	0	—
Від 1 до 2	3	1	1	—
Зміна за день	+ 2	+ 1	-1	—
Від 2 до 3	1	1	0	—
Зміна за день	0	0	0	—'
Тощо
Разом	8	4	2	—

Отже, за останні п'ять банківських днів ситуація щодо миттєвої ліквідності відчутно погіршилась. Особливо вона загострилася за останні три дні, оскільки з 24 відділень цей норматив порушили 8. За минулий банківський день непокриття Я₄ до 1 % припустилося ще одне відділен­ня, до 2 % — два відділення. Із трьох відділень, у яких Н_А непокритий від 5 до 10 днів, ситуацію виправило тільки одне відділення.

За подібною методикою доцільно вивчати й динаміку надлишку нормативу миттєвої ліквідності. Це зумовлено тим, що надмірна лі­квідність призводить до зниження дохідності активів. Тому підтриман-

256

9

Оцінка дотримання комерційними банками економічних нормативів

ня оптимального співвідношення між ліквідністю й прибутковістю є постійним завданням в управлінні ліквідністю.

За даними балансу комерційного банку показник миттєвої ліквід­ності на кінець звітного періоду:

100% =

590 тис. у. о.+ 250 тис. у. о.+ 180 тис. у. о. 620 тис. у. о. + 5240 тис. у. о.

_1020тис.у.о.__{100% = 2М%;}

3860 тис. у. о.

• на початок звітного періоду:

100% =

496 тис. у. о.+ 231 тис. у. о.+ 2 тис. у. о.+ 384 тис. у. о.

4486 тис. у. о.+ 1053 тис. у. о.

1113 тис. v. о.

■100% = 20,1%.

5539 тис. у. о.

Наведені дані свідчать, що на кінець звітного періоду комерційний банк негайно міг погасити 26,4 % миттєвих вимог клієнтів при перед­бачених нормативом 20 % . Тобто вимоги Національного банку Украї­ни було виконано. При цьому слід зазначити, що протягом звітного періоду банк вжив цілу низку заходів для підвищення миттєвої ліквід­ності, оскільки на початок звітного періоду вона становила 20,1 % при нормативному значенні 20 % .

Проте оперативний аналіз миттєвої ліквідності за даними балансу операційного дня є спостереженням за минулим, яке свідчить про тен­денцію та дає змогу оцінити вплив управлінських заходів на її зміну. Для менеджменту важливо дещо випереджати появу небажаних змін. У зв'язку з цим потрібно попередньо аналізувати структуру зобов'я­зань! дотримання вимог та графіка проведення відрахувань від залу­чених коштів на банківські вклади до обов'язкових резервів.

Коефіцієнт структури зобов'язань розкриває частку коштів до за­питання (на поточних рахунках) у мобілізованих. Але кошти на поточ­них рахунках — це не лише найдешевший, а й найменш передбачува­ний ресурс. Тому висока частка їх ослаблює ліквідність банку. У світовій практиці оптимальним це співвідношення вважається в ме­жах ЗО % . Співвідношення між строковими депозитами й депозитами до запитання більшість банків намагаються утримувати на рівні не нижчому від 50 : 50. Американські банки обмежують частку строко­вих депозитів з сукупних рівнем у 60 % . Висока частка строкових де­позитів свідчить про можливість планування зміни їх, тобто вилучен­ня згідно з договорами й угодами, тоді як вилучення з вкладів до запи­тання часто коливається, а тому не так легко піддається плануванню.

257

Розділ 5

Норма мінімальних резервних вимог НБУ слугує засобом підтри­мання ліквідності банку і є інструментом регулювання обсягу грошо­вої маси в обігу. Як страховий резерв мінімальні резерви гарантують повернення вкладів клієнтам. Графік проведення таких відрахувань затверджується НБУ й може бути щоденним, щотижневим чи щоде­кадним.

За недотримання норми відрахувань до обов'язкового резерву банк сплачує штраф. Тепер такі заходи щодо порушників є стимулом для проведення заздалегідь аналізу дотримання графіків і обсягів відра­хувань до обов'язкових резервів кожною установою зокрема і банком у цілому.

3. Коефіцієнт ліквідності за строковими зобов'язаннями визна­чається відношенням різниці між високоліквідними активами (А_вл ) і зобов'язаннями на вимогу (3) до строкових зобов'язань 3 .

А -З Коефіцієнт ліквідності за строковими депозитами =— 100 % .

Він показує, яку частину строкових зобов'язань можна погасити з гарантією в разі призупинення банком проведення операцій. Цей по­казник є від'ємним і свідчить про те, що погашення строкових зобо­в'язань можливе тільки за рахунок погашення наданих позичок у міру повернення їх. Його допустиме значення -25 % , а критичне — 50 %. Звісно, на повернення позик впливає якість кредитного портфеля. Тому ця обставина завжди береться до уваги як фактор обмеження.

4. Характер управління ліквідністю відображається у ліквідності. Він визначається відношенням активів банку до його зобов'язань і має становити не менше ніж 100 % .

Загальну ліквідність Л^ розраховують як співвідношення загаль­них активів (А) до загальних зобов'язань (3):

Лз =А\З*100%.

Активи банку (А) — це сума всіх категорій активів за вирахуван­ням суми всіх контрактивних рахунків типу резервів під можливі збит­ки від кредитної діяльності та дисконт за придбаними цінними папе­рами.

Зобов'язання банку (3) — вимоги до активів банківської установи, що становлять її зобов'язання сплатити фіксовану суму коштів у ви­значений час у майбутньому. До зобов'язань також включають креди­торську заборгованість за нарахованими процентами та відстрочену

258

Оцінка дотримання комерційними банками економічних нормативів

дебіторську заборгованість за доходами, але не включають доходи, при­буток та внутрішньобанківські розрахунки.

Оптимальне значення показника загальної ліквідності має бути не меншим ніж 100 % .

У нашому прикладі загальна ліквідність банку становить:

• на кінець звітного періоду:

^{15549 ТИС}-^У"°-=169,3%; 9187 тис. у. о.

• на початок звітного періоду:

^{12 701ТИС}-^у-°-100 о/о = 157,2%. 8063 тис. у. о.

Тобто, при оптимальному значенні не меншому від 100 % фактич­но загальна ліквідність становила 157,2 % на початок звітного періоду і 169,3 % на кінець звітного періоду. Наведені дані свідчать про наяв­ну тенденцію поліпшення загальної ліквідності банку.

5. Деякі банки для характеристики ліквідності використовують коефіцієнт співвідношення високоліквідних і робочих активів.

Він характеризує частку високоліквідних активів (ВJ у робочих активах (Рn ) і розраховується за формулою

Співвідношення висококваліфікованих активів до робочих актів =

= Ва\100%.

Активи високо ліквідні (В ) — кошти в касі, у Національному бан­ку України та в інших банках, а також активи, які можна швидко конвертувати у готівкові та безготівкові кошти, тобто це абсолютно ліквідні активи в касі та на коррахунках банку, а також банківські метали, строкові депозити в НБУ (за операціями РЕПО і короткостро­кові) та в інших банках (овернайт та інші короткострокові), боргові цінні папери, що рефінансуються НБУ, в портфелях банку на продаж І та на інвестиції. Високоліквідні активи не включають резерви під зне­цінення боргових цінних паперів, що рефінансуються НБУ, простро­ченої заборгованості, нарахованих доходів і прострочених нарахованих доходів, гарантійних та довгострокових депозитів, розміщених банком, коштів на накопичувальному рахунку НБУ. Отже, на відміну від абсо­лютно ліквідних активів, високоліквідні засвідчують ту частку ак­тивів, які можна продати чи перемістити, щоб одержати "живі" гроші для виконання зобов'язань незалежно від масштабів банку.

259

Розділ 5

Активи робочі (Р_а) — це кошти в касі та на коррахунку банку, на депозитах в інших банках, надані кредити і придбані цінні папери, інве­стиції в асоційовані та дочірні компанії, дебіторська заборгованість, що приносять дохід, і 50 % вкладень в основні засоби й нематеріальні активи та капіталовкладення в банку. Робочі активи не включають створених резервів на покриття втрат за наданими кредитами, придба­ними цінними паперами, сумнівною дебіторською заборгованістю; на­рахованих доходів і прострочених нарахованих доходів, зносу за опе­раційними і неопераціиними основними засобами та нематеріальними активами.

Оптимальне значення цього показника має бути не меншим ніж 20 % .

Оперативний аналіз коефіцієнта співвідношення високоліквідних і робочих активів подібний до методики аналізу інших нормативів ліквідності. Непокриття, як і надлишок коштів понад нормативне зна­чення, — явище негативне. Недотримання оптимального значення свідчить про погіршення фінансового становища банку. Надлишок свідчить про втрату банком майбутніх доходів. Це пов'язано з розумін­ням того, що різницю між робочими й високоліквідними активами та основними засобами становлять підпроцентні активи. Тому зростання частки високоліквідних активів супроводжується зниженням частки дохідних активів, і навпаки, якщо частка знерухомлених та подібних їм активів у структурі робочих активів не змінюється. Тому в управ­лінні ліквідністю банку намагаються підтримувати цей показник у межах, близьких до оптимального.

6. Норматив поточної ліквідності (Н5) встановлюється для визна­чення збалансованості строків і сум ліквідних активів та зобов'язань банку.

Норматив поточної ліквідності визначають як співвідношення ак­тивів первинної та вторинної ліквідності до зобов'язань банку з відпо­відними строками виконання і розраховують за формулою

Н5 =Апв\ Р+З*100%,

де А — активи первинної та вторинної ліквідності; Р_п — поточні ра­хунки для розрахунку нормативу поточної ліквідності; 3 — зобов'я­зання банку.

Для розрахунку нормативу поточної ліквідності враховують вимо­ги і зобов'язання банку з кінцевим строком погашення до 30 днів (включно).

260

Оцінка дотримання комерційними банками економічних нормативів

До активів первинної та вторинної ліквідності при розрахунку нор­мативу поточної ліквідності належать:

• готівкові кошти;

• банківські метали;

• кошти на кореспондентських рахунках, відкритих у Національ­ному банку України та інших банках;

• строкові депозити, розміщені в Національному банку України та інших банках;

• боргові цінні папери, що рефінансуються та емітовані Національ­ним банком України у портфелі банку на продаж та на інвестиції;

• боргові цінні папери в портфелі банку на продаж та на інвестиції;

• надані кредити.

До зобов'язань належать:

• кошти до запитання;

• коротко- та довгострокові кредити, одержані від Національного банку України та інших банків;

• кошти державного бюджету України;

• строкові депозити інших банків та клієнтів;

• цінні папери власного боргу, емітовані банком;

• субординований борг банку;

• зобов'язання за всіма видами гарантій, порук, авалів;

• зобов'язання з кредитування, надані клієнтам одним банком.

Нормативне значення нормативу Н має бути не меншим ніж ЗО % , зі липня 2002 р. — 35 %,з1 січня 2003 р. — 40%.

7. Норматив короткострокової ліквідності (Н ) встановлюється для І контролю за здатністю банку виконувати прийняті ним короткостро­кові зобов'язання за рахунок ліквідних активів.

Норматив короткострокової ліквідності визначають як співвідно­шення ліквідних активів до короткострокових зобов'язань і розрахо-I вують за формулою

А

Н= Ал\Рп+Зк*100 %,

■ деА — ліквідні активи; Р — поточні рахунки для розрахунку норма-I тиву короткостроковоїліквідності; З — короткострокові зобов'язання. До розрахунку нормативу короткостроковоїліквідності включають ліквідні активи та короткострокові зобов'язання з початковим стро­ком погашення до одного року.

261

Розділ 5

До ліквідних активів при розрахунку нормативу короткострокової ліквідності включають:

• готівкові кошти;

• банківські метали;

• кошти на кореспондентських рахунках, відкритих у Національ­ному банку України та інших банках;

• короткострокові депозити, розміщені в Національному банку України та інших банках;

• короткострокові кредити, надані іншим банкам.

Короткострокові зобов'язання банку складаються:

• з коштів до запитання;

• коштів державного бюджету України;

• короткострокових кредитів, одержаних від Національного бан­ку України та інших банків;

• короткострокових депозитів інших банків і клієнтів;

• короткострокових цінних паперів власного боргу, емітованих банком;

• зобов'язань за всіма видами гарантій, порук, авалів;

• зобов'язань з кредитування, які надані банкам і клієнтам.

Нормативне значення нормативу Н₆ має бути не меншими ніж 20 %.

До чинників, що впливають на ступінь ліквідності банківського балансу, належать:

• якісна структура активу балансу;

• ступінь ризику активних операцій;

• якість управління банком;

• співвідношення строків залучення й запозичення ресурсів від фізичних та юридичних осіб і строків розміщення засобів в активних операціях;

• якісна структура пасиву балансу.

З погляду строків залучення і розміщення банківських коштів ра­хунки активу і пасиву класифікують як:

• поточні або до запитання;

• строкові;

• квазістрокові.

Змістом кожної з наведених класифікацій є:

• поточні, або до запитання, активи і пасиви — це кошти, які повертаються за першою вимогою кредитора;

• строкові кошти, які можуть бути коротко-, середньо-, довгостро­ковими. До них належать кошти, що акумулюються на певний строк;

262

Оцінка дотримання комерційними банками економічних нормативів

• квазістрокові — це кошти, які не мають визначеного строку по­вернення і не можуть бути повернені за першою вимогою. Вони повер­таються тільки за певних умов. Наприклад, кошти, заброньовані на окремих рахунках при розрахунках акредитивами, повертаються тільки при поданні товаротранспортних накладних, що підтверджу­ють відвантаження товарів; кошти, заброньовані при розрахунках лімітованими чековими книжками, — тільки при отриманні банком розрахункового чека та ін.

Ліквідність банку підтримується завдяки залученню коштів на де­позитні рахунки, надходженню платежів і перерахувань за позичка­ми й цінними паперами, укладенню РЕПО-угод, запозиченям на міжбанківському ринку та в Національного банку України (ломбардні, аукціонні кредити та ін). Оскільки кредити та інші банківські інве­стиції, що мають конкретний строк погашення, забезпечують природ­ний і сталий приплив грошей, ліквідність прямо залежить від оборот­ності складових кредитно-інвестиційного портфеля.

8. В основі управління ризиком ліквідності лежить аналіз відносних показників і грошового потоку. Серед коефіцієнтів ключовими є відно­ шення залучених коштів до власних і відношення кредитів до депозитів:

PK Д'

деЗ_к — залучені кошти; PK — регулятивний капітал; К — кредити надані; Д — строкові депозити банку.

Ці показники привертають увагу аналітика не лише щодо актив­ності залучення коштів на грошовому ринку та вигідного розміщення їх, а й свідчать про здатність банку набувати ліквідності шляхом залу­чення коштів із зовні та надходження платежів і перерахувань.

Аналіз грошового потоку зосереджується на вимірюванні активів, придатних для швидкого конвертування в "живі" гроші, й виявленні пасивів, які можна втратити в нормальних умовах, несприятливих і загрозливих ситуаціях.

9. Коефіцієнт мобільності високоліквідних активів визначається відношенням абсолютно ліквідних до високоліквідних активів:

4»

Він показує, якою часткою грошової наявності можна скористати­ся для негайного виконання чи погашення зобов'язань і боргів безпо­середньо в установах одного банку.

263

Розділ 5

10. Коефіцієнт мобільності гривневої (інвалютної) складової висо­коліквідних активів визначається діленням гривневих (інвалютних) готівкових коштів на сукупні високоліквідні:

Ка\Авл

Він уточнює частку гривневих коштів у касі та на коррахунках у наявних високоліквідних.

11. Коефіцієнт трансформації залучених коштів визначається діленням різниці між зобов'язаннями й підпроцентними активами на зобов'язання банку.

3-Ава\З

З

де 3 — зобов'язання банку; А_па — підпроцентні активи.

Він деталізує використання залучених коштів для погашення пла­тежів, видач готівкою, переказів та інших вилучень і перерахувань.

12. Коефіцієнт ліквідних активів визначається додаванням міжбан­ ківських активів до високоліквідних, відніманням міжбанківських зобов'язань і позичок від НБУ та діленням отриманого результату на робочі активи:

МБА + А_в1 - МВЗ

_Ар

де МБА — міжбанківські активи (надані міжбанківські кредити); А — високоліквідні активи; МБЗ — міжбанківські зобов'язання (отримані міжбанківські кредити); А — робочі активи.

Цей показник розкриває намагання банку поліпшити свою ліквід­ність коштами міжбанківських запозичень. У США й Канаді цей по­казник становить 24 % . Методику його розрахунку рекомендував Банк міжнародних розрахунків.

13. Коефіцієнт співвідношення короткострокових позичок і стро-

кових депозитів jj свідчить про ефект оборотності активів, сформо­ваних зі сталого джерела ресурсів. Це означає, що строкові депозити j здійснюють максимальне число обертів з відповідною масою прибути без завдання шкоди платоспроможності банку. Безпечна зона такого кредитування встановлюється банком і становить, як правило, до 50 %. Цей показник аналізують більшість банків.

264

Оцінка дотримання комерційними банками економічних нормативів

Крім нормативів і коефіцієнтів, у банку щодня аналізують стан ліквідної позиції. Вона передбачає порівняння залучених і розміще­них коштів за строками. Згідно з чинними МСБО терміни настання моменту погашення можуть бути виражені:

• періодом, який залишився до дати погашення;

• початковим періодом до дати погашення;

• періодом, який залишився до наступної дати, протягом якого можуть змінитися процентні ставки.

Аналіз активів і зобов'язань за періодами, які залишилися до дати погашення, дає найкращу основу для оцінювання ліквідності банку. Але терміни погашення можна виразити у вигляді періоду, що зали­шився до дати погашення за умовами договору або до фактичної дати терміну погашення. Як правило, фактична дата погашення настає після дати, обумовленої в договорі. Проте банківським менеджерам слід ана­лізувати договірні терміни погашення, якщо навіть договірний період погашення не збігається з фактичним. Це зумовлено тим, що дати, за­значені в договорі, відображають ризики, пов'язані з ліквідністю щодо активів і зобов'язань банку. Деякі активи банку не мають договірного терміну погашення. Період, протягом якого передбачається настання терміну погашення за цими активами, як правило, приймається за строк, упродовж якого активи можна реалізувати.

Активи і зобов'язання за термінами погашення, що базуються на початковій даті погашення, аналізують з метою надання керівництву банку інформації про його фінансову та ділову стратегію.

Аналітичне вивчення активів і зобов'язань банку шляхом групу­вання їх за термінами погашення, що базуються на періоді, який зали­шився до наступної дати, впродовж котрого можуть змінитися про­центні ставки, проводиться з метою відображення ймовірного ризику за активами, пов'язаними зі зміною процентних ставок.

Запровадження в українських банках міжнародної системи аналітич-I ного обліку та звітності дає можливість оцінити ліквідність банку за стро­ками погашення активів і зобов'язань у названих вище напрямах.

З метою узгодження термінів погашення активів та зобов'язань і в такий спосіб оцінювання ліквідної позиції банку менеджери, як пра­вило, будують аналітичну таблицю. Залучені та розміщені кошти гру­пують у ній за видами. Так, надходження коштів, наприклад депози­ту, заносять у позицію на дату чи період його повернення. Подібно роб­лять і з розміщеними коштами. При видачі позики її суму записують в позицію на дату її погашення. Отже, кожну операцію банку із залу­чення чи розміщення коштів відображають у позиції ліквідності. Вна­слідок цього на кожен наступний день, тиждень, місяць менеджер бан-

265

Розділ 5

ку має інформацію про співвідношення вимог і зобов'язань, що підля­гають погашенню. Якщо сума зобов'язань більша за суму вимог, то спостерігається нестача ліквідності, а якщо навпаки, то наявний над­лишок ліквідних коштів.

У ході аналізу ліквідної позиції слід пам'ятати, що до неї можна включати тільки основну суму вимог і зобов'язань або основну суму разом з процентами за нею. Усі розрахунки ліквідної позиції на задану чи вільну дату в установах банків комп'ютеризовані.

При вивченні фактичного покриття потреби в ліквідних коштах виходять із розуміння того, що приріст ліквідних коштів є різницею між приростом депозитів, приростом додаткових відрахувань до обо­в'язкового резерву і приростом надання кредитів за наданими гаранті­ями. Потребу в ліквідних коштах аналізують за щоденними баланса­ми. Це дає змогу регулювати ліквідність і контролювати використан­ня залучених коштів.

Банківська діяльність підпадає під постійний вплив факторів зов­нішнього і внутрішнього середовища. їхній вплив може бути контро­льованим і не контрольованим керівництвом банку.

Контрольовані фактори зміни банківської діяльності пов'язані з аспектами внутрішньої діяльності. Це, зокрема, види й напрями на­дання позичок, якість кредитно-інвестиційного портфеля, дієвість си­стеми оцінювання кредитоспроможності позичальників, відносини з клієнтами та ін. Менеджери банку можуть своїми зусиллями безпосе­редньо впливати на дію цих факторів.

Серед неконтрольованих факторів на ліквідності позначаються своєю дією інфляція, зміна процентних ставок, курсу валют, норми мінімальних резервів, вимог до нормативів та ін. Менеджери банку безпосередньо вплинути не можуть на дію цих факторів, проте можуть ослабити негативну дію останніх завдяки вдалому менеджменту, підтриманню іміджу установи та довіри до неї. Цього досягають шля­хом моніторингу факторів і ризиків зовнішнього середовища та за­вчасним розпізнанням майбутніх труднощів, на які може наразитися банківська установа.

Отже, аналіз ліквідності банку пов'язаний із щоденними спостере­женнями за ліквідною позицією банку, дотриманням його установами й банком у цілому вимог НБУ до нормативів ліквідності, з вивченням динаміки коефіцієнтів, що поглиблюють аналітичні оцінки. Загалом це дає змогу контролювати дію факторів внутрішнього середовища й ослаблювати негативний вплив зовнішніх факторів на ліквідність бан­ку сьогодні та в перспективі.

В управлінні ліквідністю комерційного банку можна виділити два основні критерії: управління ліквідністю в коротко- та довгостроково-

266

Оцінка дотримання комерційними банками економічних нормативів

му аспектах. Під управлінням ліквідністю в короткостроковому аспекті мають на увазі моделювання та прогнозування грошових потоків бан­ку, виходячи з наявної в нього відповідної ресурсної бази та структури активів. Об'єктом уваги в довгостроковому аспекті є, відповідно, фор­мування оптимальної ресурсної бази та структури активів. При цьому структура активів, яку банк може дозволити собі без завдання відчут­них втрат ліквідності, є похідною від ресурсної бази.

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення ліквідності банку.

2. Що характеризує коефіцієнт ліквідності?

3. Наведіть формулу, за якою розраховують норматив миттє­вої ліквідності.

4. Наведіть формулу, за якою розраховують норматив загальної ліквідності.

5. За якою формулою обчислюють співвідношення високоліквід-них активів до робочих активів?

6. Які основні чинники впливають на ступінь ліквідності?

7. На які групи поділяють банківські кошти з погляду строків залучення і розміщення банківських коштів?

8. Визначте сутність поточних активів або пасивів.

9. Дайте характеристику строкових коштів.

10. Дайте визначення квазістрокових коштів.

11. Перелічіть склад високоліквідних активів банку.

5.3. Управління ліквідністю комерційного банку та оптимізація фінансового результату

У попередніх розділах було визначено, що ефективне управління ліквідністю є однією з найважливіших проблем у діяльності кожного комерційного банку.

Розглянемо детальніше зміст поняття "ефективне управління ліквідністю". Виникають запитання: чи є еталоном банк лише за тієї умови, що він не допускає затримок із виконанням своїх грошових зобо­в'язань перед контрагентами?; якими саме критеріями визначається ступінь ефективності управління ліквідністю? Відповідь дає ґрунтов­ний економічний аналіз. Ідеться про два основоположні поняття: сутність банківської ліквідності (своєчасне виконання грошових зобо-

267

Розділ 5

в'язань) та основну мету функціонування будь-якого комерційного бан­ку (одержання прибутку). Якщо з першим критерієм усе зрозуміло, то другий — ціна, яку сплачує банк за підтримання своєї ліквідності на достатньому рівні, — досить часто обминають увагою, коли досліджу­ють поняття банківської ліквідності та методи управління нею.

Доведемо це на прикладі умовного комерційного банку, який має стабільні позиції на ринку та впевнений, що зможе у будь-який час додатково залучити необхідні кошти з міжбанківського кредитного ринку. Такий банк проводить активну кредитну політику, вкладаючи кошти в обсягах, які перевищують його наявну, відносно стабільну, ресурсну базу (строкові депозити юридичних та фізичних осіб, середні залишки на поточних рахунках клієнтів) та прогнозовані надходжен­ня від інвестицій, здійснених у попередні періоди. При цьому він ви­ходить із такої теоретичної концепції управління ліквідністю, як управління пасивами. За стабільної економіки та в умовах відносної прогнозованості грошово-кредитного ринку така стратегія себе цілком виправдовує — саме тому вона й користується популярністю в банків­ських системах країн із розвинутою економікою. Але що відбувається за нестабільного грошово-кредитного ринку (яскравим прикладом яко­го є ситуація, що свого часу спостерігалася в Україні, коли процентні ставки з такого виду запозичень, як міжбанківські кредити овернайт, і протягом одного календарного місяця могли коливатися від 6 до 120 % ■ річних)? Відтак виникає питання щодо ціни, яку платить банк за підтримання ліквідності на належному рівні. Адже можлива, напри-клад, ситуація, коли плата банку за залучені на міжбанківському рин­ку кошти сягає настільки великого розміру, що привабливішою є відмо­ва від кредитування вигідних проектів (за умови відсутності вільних коштів), оскільки збитки від підтримання ліквідності на належному рівні значно перевищують прибутки від отриманих процентів за цими кредитами.

У сучасній економічній літературі така ситуація розглядається в аспекті ризику зміни процентних ставок, який визначається як імо­вірність того, що середня ставка за залученими банком коштами може перевищити середню процентну ставку за активами, що призведе до збитків. Отже, логічним буде висновок, що ефективне управління та­ким ризиком значною мірою залежить від обраного методу управлі ня ризиком незбалансованої ліквідності.

Викладене вище переконує: не можна проводити дослідження т будувати моделі управління банківською ліквідністю без адекватног аналізу ймовірного впливу відповідних рішень у сфері управлінн ліквідністю на рівень прибутковості банку.

Виробити відповідну стратегію управління ліквідністю практич неможливо без адекватної оцінки наявної на конкретний момент ча

268

Оцінка дотримання комерційними банками економічних нормативів

структури активів та пасивів банку за строками та достовірної оцінки ймовірності своєчасної трансформації відповідного виду активу в гро­шові кошти.

Підхід до проблеми забезпечення банківської ліквідності великою мірою залежить від розуміння сутності. Тривалий час стан ліквідності банку визначають здебільшого на основі даних про залишки активів і пасивів банківських балансів. Баланс вважається ліквідним, якщо його стан дає змогу за рахунок швидкої реалізації коштів за активами по­кривати строкові зобов'язання за пасивами. А можливість швидкого перетворення активів банку в грошову форму для виконання зобов'я­зань визначається низкою факторів, серед яких вирішальним є відпо­відність строків розміщення коштів і залучення ресурсів. Інакше ка­жучи, яким є пасив за строком залучення, таким має бути й актив за строком розміщення. Відтак забезпечується рівновага в балансі між сумою та строком вивільнення коштів за активами і сумою та строком очікуваного платежу за зобов'язаннями банку.

Таким чином, банківський баланс вважається ліквідним, якщо суми коштів, які банк у змозі швидко мобілізувати за активами, забез­печують своєчасне виконання зобов'язань за пасивами. Проте за тако­го підходу не беруть до уваги можливі у процесі банківської діяльності зміни в обсягах і структурі активів та пасивів. Цей метод лише фіксує стан ліквідності на певну дату. Більше того, оцінка ліквідності за та­ким методом ґрунтується на даних звітних балансів, у яких відобра­жено стан справ на минулу звітну дату. Інакше кажучи, оцінка ліквід­ності відображає колишній стан справ, тоді як для банку важливо ви­значити насамперед майбутній стан ліквідності. У цьому, власне, й по­лягає сенс управління ліквідністю.

В економічній літературі поширені два підходи, два погляди щодо сутності ліквідності: "Ліквідність можна розуміти як запас або як потік. Цю думку формулюють ще й так: суттєва відмінність кейнсіан-ської теорії переваги ліквідності від теорії позикових фондів полягає в тому, що перша формулюється у термінах запасу, а друга — у термі­нах потоку.

При цьому оцінку ліквідності з погляду запасу характеризують як доволі вузьке розуміння, оскільки до уваги не беруть ліквідні кошти, які банк може отримати на кредитних ринках або у вигляді доходів. Коли ліквідність розглядають як "потік", враховують не тільки можливість перетворення менш ліквідних активів у більш ліквідні, а й прогнозу­ють приплив додаткових коштів, включно з отриманням позик.

Викладене вище підводить до висновку, що сутність ліквідності включає не тільки характеристики даних про залишки на рахунках банківського балансу, а й про приплив коштів та зміни структури ак-

269

Розділ 5

тивів і пасивів банку. Докладна характеристика ліквідності має вра­ховувати не лише дані звітних балансів банків про залишки на актив­них і пасивних рахунках балансу, а й іншу різнобічну інформацію.

Відтак на перший план виходить фактор спроможності банку про­гнозувати відповідні зміни в обсягах і структурі своїх активів та па­сивів. Істотною умовою такого прогнозу є обов'язкове включення до аналізу позабалансових вимог та зобов'язань банку. Наприклад, вклю­чення прогнозу щодо ймовірного відпливу коштів згідно із зобов'язан­нями банку за відкритими кредитними лініями, які на час складання прогнозу не сповна використані позичальниками. Аналогічний при­клад — надання банком фінансових гарантій своїм позичальникам: такі зобов'язання не відображають у банківському балансі, проте відплив коштів за ними з погляду ліквідності банку може бути досить значним.

Вчасно отримана інформація про ймовірність несвоєчасного погашен­ня кредиту чи необхідність виконання зобов'язань за наданими фінан­совими гарантіями дасть банку змогу скоригувати свої грошові потоки і, таким чином, досягти максимального за цих обставин економічного ефекту. Володіючи такою інформацією, менеджери банку зможуть за­здалегідь планувати обсяги й терміни залучення необхідних додаткових коштів та відповідні дані щодо розміщення тимчасово вільних коштів. Тепер розглянемо доцільність такого прогнозування в аспекті економіч­ного сенсу банківської діяльності, тобто з погляду прибутковості. Зу­пинимося зокрема на термінах залучення додаткових та розміщення тимчасово вільних коштів. Маючи інформацію про дефіцит (надлишок) коштів у кожний конкретний період, менеджери банку зможуть зазда­легідь планувати їх залучення (розміщення) у необхідних обсягах. На цьому етапі постає важливе питання щодо терміну, на який банк із най­більшою для себе вигодою може залучити кошти для покриття тимчасо­вого дефіциту або розмістити на ринку власні тимчасово вільні ресурси.

Найпростішою моделлю поведінки в цьому разі буде чітке дотри­мання таких строків залучення й розміщення коштів, які б відповіда­ли термінам наявності дефіциту ліквідності чи тимчасово вільних коштів. Таку модель можна назвати моделлю структурного збалансу­вання портфелів активів та пасивів. Ризик збитків від зміни процент­ної ставки тут мінімальний (за умови, що вартість коштів на ринку в період залучення не перевищує рівня дохідності активів банку, які спричинили дефіцит ліквідності), оскільки є чітка відповідність між строками залучення та строками розміщення коштів.

Можна застосувати також альтернативний підхід — так звану не-збалансовану за строками стратегію. Ця стратегія відкриває потенційні можливості для отримання вищих прибутків за рахунок зміни процент­них ставок і базується на прогнозі швидкості, напряму та величини

Оцінка дотримання комерційними банками економічних нормативів

зміни процентних ставок на ринку. За такого підходу строки залучен­ня коштів мають бути коротшими від строків їх розміщення, якщо прогноз свідчить про майбутнє зниження процентних ставок, і навпа­ки: строки виконання зобов'язань банку мають перевищувати строки розміщення коштів в активи, якщо прогнозується зростання процент­них ставок. "Незбалансована за строками стратегія" дає змогу макси-мізувати прибуток, але характеризується істотно вищим ризиком, по­в'язаним із невизначеністю зміни процентних ставок.

За другого підходу гостро постає питання якості прогнозу динамі­ки процентних ставок на грошовому ринку. Та яку б стратегію не обрав банк, головним чинником успішного управління ліквідністю на прак­тиці буде комплексний підхід до управління грошовими потоками, в основі якого — максимально точне прогнозування змін у структурі його активів та пасивів.

Питання для самоконтролю

1. Поясніть необхідність побудови моделі управління банківською ліквідністю.

2. Які є підходи і погляди щодо сутності ліквідності?

3. Розкрийте сутність моделі структурного збалансування пор­тфелів активів та пасивів.

4. Дайте визначення незбалансованої за строками стратегії управління ліквідністю.

5.4. Поняття ризику та умови його появи

в банківських операціях, методи їх розрахунку

Ризик — це вартісне вираження ймовірності події, яка призводить до витрат або недоотримання доходів порівняно з планом, прогнозом, проектом, програмою. У банківській практиці ризик означає небезпе­ку (можливість) втрати банком своїх ресурсів, недоотримання доходів або понесення додаткових витрат у результаті здійснення певних фінан­сових операцій.

Іншими словами,ризик банківський — можливість зазнати втрат у разі виникнення несприятливих для банку обставин.

Ризик наявний практично в будь-яких банківських операціях. Можливі причини його виникнення такі.

271

Розділ 5

1. Ризик зумовлений можливою, неплановою зміною умов діяль ності, що визначають видатки банку на забезпечення власної діяль­ ності.

Появу цього ризику зумовлюють такі чинники:

• зміна ринкової ситуації, яка призводить до різкого відпливу вкладів;

• підвищення оплати праці персоналу в інших банках, що визна­чає вжиття аналогічних заходів;

• зміна ринкової ситуації, що призводить до необхідності підвищен­ня процентних виплат вкладникам;

• дефіцит кредитних ресурсів, який збільшує їхню вартість.

2. Ризик зумовлений появою збитків, пов'язаних:

• із нераціональним розміщенням коштів;

• недостатньою обґрунтованістю та достовірністю прогнозу розвит­ку ринкової ситуації;

• виникненням непередбачених ситуацій, зумовлених політични­ми, економічними, соціальними та іншими чинниками;

• недобросовісною конкуренцією великих банків або інших фінан­сово-кредитних установ.

3. Ризик пов'язаний із втратами, які сприймаються як непередба­ чене зниження банківського прибутку залежно від таких чинників:

• несподівані несприятливі зміни умов банківської діяльності вна­слідок введених у дію нормативно-правових актів;

• недостатня обґрунтованість і достовірність відмови у видачі кре­диту клієнтам, спроможним своєчасно його повернути;

• недостатня обґрунтованість і достовірність оцінки ділової і фінан­сової спроможності клієнта, його гарантій і, як наслідок, видача кре­диту позичальнику, не спроможному його повернути;

• недостатньо якісна оцінка справжніх цілей позичальників, здат­них на правопорушення і недоброякісну конкуренцію.

4. Ризик залежить від стихійних лих (пожеж, землетрусів тощо), впливу кримінального середовища, в тому числі правопорушень бан­ ківського персоналу.

У зв'язку з цим комерційні банки вимушені:

• розпізнавати і передбачати можливі випадки виникнення ризику;

• оцінювати масштаби ймовірної шкоди;

• знаходити способи попередження або знаходження джерел по­криття ризиків.

Аналіз ризику починається з виявлення його джерел і причин ви­никнення. При цьому вкрай необхідно встановити, які причини є пе-

272

Оцінка дотримання комерційними банками економічних нормативів

реважними. Необхідно також зіставити можливі втрати і вигоди. Ри­зик, не підкріплений розрахунками, завжди приречений до втрат, яким при розумному ставленні до них, можна було б запобігти.

Аналіз та оцінка ризиків ґрунтуються на певних методах розрахун­ку ризику. Залежно від методів розрахунку ризики поділяють на су­купні (загальні) і часткові.

Сукупний ризик передбачає оцінку і прогнозування величини ри­зику банку залежно від його доходу, дотримання економічних норма­тивів ліквідності.

Частковий ризик оцінюють на основі шкали коефіцієнтів ризику за окремою банківською операцією чи групами операцій.

Методи розрахунку дають змогу визначити розмір ризиків. Від їх вибору залежить правильність оцінки прогнозованих втрат.

Склалося чотири основних методи оцінки ризиків: експертних оці­нок, аналітичний та частковий (статистичний), комплексний.

Метод експертних оцінок ґрунтується на вивченні висновків, зроблених експертами банку, і передбачає складання узагальнюючих рейтингових оцінок. Цей метод охоплює рейтингові оцінки кредито­спроможності позичальника та страхового ризику, дотримання еконо­мічних нормативів діяльності банку, розрахунок розміру ризику за кредитним портфелем банку, а також визначення розміру необхідного резерву для покриття збитків від кредитної діяльності банку, класи­фікацію кредитів за ступенем ризику тощо.

Аналітичний метод передбачає аналіз зон ризику зі встановлен­ням оптимального його рівня для кожного виду банківських операцій та їх сукупності.

Частковий (статистичний) метод полягає в оцінці часткового ризику, тобто визначенні розміру втрат за окремою операцією банку щодо активів, зобов'язань тощо відповідно до ступеня ризику; зістав­ленні фактичної величини ризику з очікуваною згідно з нормативни­ми документами; виявленні фактичних зон ризику для окремо взято­го банку щодо окремої операції; з'ясуванні ступеня їх допустимості, встановленні максимально можливого розміру ризику за окремо взя­тою операцією банку.

Комплексний метод базується на сукупній оцінці ризику щодо банку в цілому. Головним в управлінні ризиковими операціями банку є визначення ступеня допустимості та виправданості того чи іншого ризику та прийняття рішення. Перспективним є визначення ступеня допустимості загального ризику банку для встановлення нормативу відрахувань від прибутку до резервного фонду.

273

Розділ 5

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення терміна "ризик банківський".

2. Визначте причини виникнення банківського ризику.

3. Які фактори зумовлюють ризик, пов'язаний з появою збитків?

4. Від яких чинників залежить поява ризику, пов'язаного внаслі­док втратами внаслідок непередбаченого зниження прибутку?

5. Перелічіть методи розрахунку ризику.

6. Охарактеризуйте сукупний ризик.

7. Що являє собою частковий ризик?

8. Дайте характеристику методу експертних оцінок ризику.

9. Охарактеризуйте зміст часткового (статистичного) мето­ду оцінки ризиків.

10. На чому базується сукупний метод оцінки ризику?