2.8. Аналіз структури депозитної бази комерційних банків

Більшість зобов'язань банку формується в процесі проведення цим банком депозитних операцій.

У структурі зобов'язань комерційних банків 64 % припадає на де­позитні зобов' язання. їх середньорічний приріст за останні п'ять років становив 106 % . Домінуючим видом зобов'язань є депозити до запи-

116

Аналіз капіталу та зобов'язань комерційного банку

тання — 62,4 % . Банки залучають вільні кошти як у національній, так і в іноземній валютах.

В умовах ринкових відносин роль депозитних банківських операцій зростає. Правильна, ефективна організація цих операцій необхідна для забезпечення нормальної банківської діяльності на комерційних нача­лах, регулювання грошової маси країни, успішного здійснення тради­ційних операцій банку, розширення послуг, що надаються вкладникам.

Депозит (від лат. — річ, віддана на збереження) — це зобов'язан­ня банку за тимчасово залученими коштами фізичних і юридичних осіб або цінними паперами за відповідну плату.

Практично всі клієнтські рахунки в пасиві називають депозитни­ми. Депозитним може бути будь-який рахунок, відкритий клієнтові у банку, на якому зберігаються грошові кошти клієнта. У світовій прак­тиці їх частка в структурі пасивів становить від 60 до 80 % .

Згідно зі світовою практикою депозити за їх економічним змістом поділяють на такі групи:

• депозити до запитання;

• строкові депозити;

• ощадні вкладення населення;

• цінні папери власного боргу.

Депозити до запитання — це кошти, які можуть бути вилучені клієнтами у будь-який час, тобто термін зберігання коштів не обумов­люється. У більшості комерційних банків депозити до запитання ма­ють найбільшу частку в структурі зобов'язань банку.

Строкові депозити — це кошти, розміщені клієнтом банку на де­позитних рахунках на визначений строк.

Ощадні депозити — це заощаджені кошти населення.

Цінні папери власного боргу — депозитні сертифікати, векселі тощо — своєрідні фінансові інструменти, тому що вони відіграють роль депозитів і разом з тим можуть використовуватись як застава при кре­дитних операціях, як документи при розрахунках. Ці властивості роб­лять цінні папери банківського боргу високоліквідними, і банки за­стосовують випуск цих цінних паперів для збільшення депозитів.

Депозитний ощадний сертифікат — це письмове свідоцтво кре­дитної установи про депонування грошових коштів на визначений термін, яке дає право вкладникові одержувати депозитну суму і вста­новлений дохід.

Фінансовий вексель — це цінний папір, який вільно обертається на ринку цінних паперів; платником за ним є банк, тому цей вексель може широко використовуватись як депозитний інструмент. Проте класична основа вексельного обігу має позичковий характер на відміну від депозитної природи сертифікатів, чеків.

117

Розщіп 2

Депозитні операції відіграють значну роль у діяльності банку:

• є головним джерелом проведення активних і насамперед пасив­них операцій. Від характеру депозитів залежать види кредитних опе­рацій і, відповідно, розмір доходу банку;

• правильна організація депозитних операцій забезпечує ліквід­ність комерційних банків;

• депозитні операції сприяють прискоренню безготівкових розра­хунків;

• ресурси, сформовані за рахунок депозитних операцій, значно де­шевші від міжбанківських кредитів.

Водночас депозитні операції мають деякі недоліки:

• операції із залучення коштів у вклади пов'язані зі значними мар­кетинговими зусиллями, грошовими витратами комерційних банків. Це не дає комерційному банку можливості у разі необхідності опера­тивно отримувати грошові кошти для проведення активних операцій, здійснення непередбачених платежів;

• мобілізація коштів у вклади і депозити в більшості випадків за­лежить від вкладників, а не від комерційного банку, якому часто важ­ко, а то й неможливо досягти додаткового залучення коштів;

• загальний обсяг тимчасово вільних грошових коштів у рамках окремо взятого банку або району об'єктивно обмежений.

Суб'єктами аналізу депозитних операцій є, з одного боку, боржни­ки, самі комерційні банки, а з іншого, кредитори, — державні й при­ватні підприємства і організації, фізичні особи, громадські організації і фонди.

Об'єкти аналізу депозитних операцій — вкладення, які на певний строк осідають на рахунках у комерційному банку.

З метою залучення коштів клієнтів для своєї діяльності комерційні банки розробляють стратегію депозитної політики, виходячи з цілей і завдань комерційних банків, закріплених у їх статутах, але при цьому комерційним банкам треба завжди дотримуватися основних умов:

• депозитні операції повинні сприяти банківському прибутку чи створенню умови для досягнення цієї мети у майбутньому;

• дотримуватися диверсифікації (урізноманітнення) депозитів;

• забезпечувати відповідність депозитних і активних операцій за термінами;

• віддавати перевагу найбільш ліквідно-строковим депозитам;

• розвивати банківські послуги і підвищувати якість та культуру обслуговування клієнтів, що сприяє зміцненню депозитної бази.

При аналізі обсягу депозитів банку важливою є як їх кількісна, так і якісна оцінка. Збільшення сум депозитів банку свідчить про зростан­ня депозитної бази банку. При цьому також необхідно проаналізувати їх якісну структуру. Чим вища частка депозитів клієнтів банку (під-

118

Аналіз капіталу та зобов'язань комерційного банку

приємств та організацій), залучених на довгостроковій основі, тим ви­ща стабільна частина ресурсів комерційного банку, що позитивно впли­ває на його ліквідність і зменшує його залежність від міжбанківських позик.

Строкові депозити є найбільш стабільною частиною покупних ре­сурсів, що дає банку можливість здійснювати кредитування на більш тривалі строки і, отже, під вищий процент. Оптимальний рівень стро­кових депозитів у ресурсній базі має становити не менш як 50 % .

Обслуговування поточних рахунків — найдешевший ресурс для банку. Збільшення частки названого компонента в ресурсній базі змен­шує процентні витрати банку. Але необхідно мати на увазі, що поточні рахунки — найбільш непередбачений інструмент, тому висока їх част­ка знижує ліквідність банку. Оптимальною вважається частка поточ­них рахунків у ресурсній базі на рівні 30 % .

У загальній сумі зобов'язань комерційних банків України велика частка належить заощадженням населення.

Частка депозитів фізичних осіб у загальних депозитах становить в Україні 35 % . Швидкими темпами почали зростати обсяги депозитів фізичних осіб після запровадження гривні. У вкладах населення пере­важають строкові депозити, їх майже втричі більше, ніж депозитів до запитання. Певною мірою це свідчить про недостатній розвиток розра­хункових послуг банків населенню.

Слід зазначити, що основна сума депозитів населення розміщена не в Ощадбанку, а в інших банках, хоча на Ощадбанк припадає 21,6 % усіх вкладів фізичних осіб. У сімці найбільших банків розміщена пе­реважна частина депозитів населення (68 %), з них на Ощадбанк при­падає 31,7 % , що свідчить про втрату Ощадбанком монополії на вкладні операції населення. Для оцінки стабільності грошових вкладів насе­лення використовують такі показники.

1. Середній строк збереження вкладеної у. о. Цей показник ви­ значають за формулою

де С_д — середній строк зберігання, дні; З_ск — середній залишок вкладів; Я — оборот за видачею вкладів; Д — кількість днів у періоді.

Від строку збереження вкладів залежить тривалість строку їх ви­користання як ресурсів кредитування.

2. Рівень осідання коштів на рахунках за вкладами (%) визна­ чається за такою формулою

119

Розділ 2

де Р — рівень осідання коштів на рахунках за вкладами, % ; 3 — за­лишок вкладів на кінець року; З_п — залишок вкладів на початок року; Н — надходження на рахунки за вкладами.

Рівень осідання коштів на рахунках за вкладами характеризує їх стабільність, що дає банку можливість використовувати їх як довго-

Аналіз капіталу та зобов'язань комерційного банку

Практика показує, що значна частка коштів, які надходять на по­точні рахунки клієнтів банку, залишається без руху протягом трива­лого строку. Банки зацікавлені в залученні цих коштів на строкові де­позити для зміцнення стабільності депозитної бази. Тому комерційні банки за допомогою такої методики можуть допомогти клієнтам у ви­значенні частки коштів від планового виторгу, що осідає на поточному рахунку, яка без шкоди для підприємства можна розмістити на стро­ковий депозитний рахунок:

де Ч — частка коштів від планової виручки, що може бути розміщена на строковий депозитний рахунок; Зср — середній залишок коштів на поточному рахунку за відповідний період минулого року; Нф — фак­тичні надходження на поточний рахунок (фактична реалізація за відпо­відний період минулого року); Нпл — очікувані надходження на поточ­ний рахунок підприємства (план з реалізації).

Приклад

Залишок коштів на поточному рахунку клієнта у минулому році становив:

• на 1 січня минулого року — 12 тис. у. о.;

• на 1 квітня минулого року — 15,2 тис. у. о.;

• на 1 липня минулого року — 13,0 тис. у. о.;

• на 1 жовтня минулого року — 13,2 тис. у. о.;

• на 1 січня поточного року — 14,0 тис. у. о.

Фактичний виторг у 2001 р. становив 436,9 тис. у. о.

План реалізації (плановий виторг) у 2002 р. — 500 тис. у. о.

Звідси:

ь (12:2) + 15,2 + 13,0 + 13,2 + (14:2) _iq„

З = = 13,6 тис. грн;

4

500 тис. у. о.-2,8 % 100 %

121

Розділ 2

Кошти, що залучаються комерційними банками як депозити стро­ком до одного року, можуть у певних економічних межах використо­вуватися не тільки для видачі короткострокових позик, а й для надан­ня їх на більш тривалий строк. Для того щоб установити межу, в рам­ках якої можливе спрямування короткострокових ресурсів на серед-ньо- і довгострокове кредитування, банки розраховують коефіцієнт трансформації короткострокових ресурсів у довгострокові за такою формулою:

де К — коефіцієнт трансформації; R — короткострокові ресурси; S — короткострокові позики і вкладення капіталу.

Цю формулу широко застосовують у банківській системі Франції. У нашій країні банки з цією метою використовують формулу

де К_т — коефіцієнт трансформації; Д_о — дебетовий оборот із видач ко­роткострокових позик строком до одного року; К_о — кредитовий обо­рот із надходжень коштів на депозитні рахунки строком до одного року.

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення терміна "депозит".

2. На які групи поділяють депозити банку за економічним змістом?

3. За якими ознаками класифікують зобов'язання банку?

4. За якою форму лою визначають частку коштів клієнтів, що осі­дає на їх поточному рахунку, яку можна розмістити на строковий депозит?

5. Наведіть формулу коефіцієнта трансформації короткостроко­вих позик у довгострокові.

6. Як розраховують рівень осідання коштів на рахунках за вкла­дами?

122

Аналіз капіталу та зобов'язань комерційного банку