6. Регулювання міжнародних торговельних відносин. Діяльність міжнародних торгових організацій.

Регулювання торгово-економічних відносин здійснюється на національному, міжнародному і наднаціональному рівнях. Склалася розгалужена система регулювання міжнародної торгівлі, яка включає дві групи методів та інструментів регулювання.

1. Тарифні. Митний тариф - систематизований перелік митних податей. Митний податок - податок, що стягується при перетині товаром митного кордону.

Існує три види митних тарифів: на імпорт, на експорт, транзитний.

Три форми митних тарифів: адвалорний - податок, що розраховується у % від вартості товару; специфічний - розраховується у вигляді суми з одиниці товару; змішаний - стягнення адвалорних та специфічних податей.

Крім того, у практиці застосовується: максимальний податок - по відношенню до країн, з якими не укладені торговельно-економічні угоди; мінімальний податок - з країнами, в яких режим найбільшого сприяння; преференційний - по відношенню до імпорту товарів з країн, що розвиваються.

У результаті діяльності ГАТТ величина митних тарифів була значно зменшена протягом останніх десятиріч.

2. Нетарифні. До них відносяться:

2.1. Пряме обмеження експорту.

2.1.1. Ліцензування-виданий державою дозвіл на імпорт/експорт товару. Вирізняють генеральну (автоматичну) ліцензію - дозвіл безперешкодного імпорту/експорту товару на певний час. Разова ліцензія - дозвіл імпорту/експорту певного товару певному імпортеру/експортеру з визначенням кількості і вартості товару, а також визначенням країни призначення або походження.

2.1.2. Квотування - обмеження експорту/імпорту у фізичному або вартісному вираженні на певний термін часу. Існують глобальні (відкриті) квоти, сезонні квоти і добровільні обмеження експорту - квота, яка вводиться на кордоні країни-експортера під загрозою санкції імпортера.

2.1.3. Мінімальні імпортні ціни - дотримання експортером рівня цін, встановлених країною-імпортером.

2.1.4. Імпортні податки.

2.1.5. Імпортні депозити - це форма застави, яку імпортер повинен внести в свій банк у місцевій або міжнародній валюті перед закупівлею зарубіжного товару.

2.1.6. Валютні обмеження - регламентація операцій резидентів та нерезидентів з валютою.

2.1.7. Компенсаційний податок - запроваджується країною-імпортером у випадку встановлення факту державного субсидування експортера.

2.1.8. Антидемпінговий податок - запроваджується країною-імпортером у випадку демпінгу експортером.

Демпінг буває прямий (продаж на зовнішньому ринку товарів за ціною нижчою, ніж на внутрішньому ринку) і зворотний (придбання зарубіжним покупцем товару за ціною нижчою, ніж сплачують внутрішні покупці); одиничний {дискредитація цін внаслідок випадкового випуску надлишку продукції), грабіжницький (продаж товару на зовнішньому ринку за заниженими цінами з метою усунення конкурентів і подальшого збільшення цін), тимчасовий (середній стан між одиничним і грабіжницьким), самостійний (за рахунок власних коштів), субсидиційний, валютний (за рахунок застосування завищених та занижених валютних курсів при експортно-імпортних операціях).

2.1.9. Адміністративні формальності або національні правила здійснення експортно-імпортних операцій.

2.1.10. Технічні бар'єри.

2.2. Інструменти стимулювання експорту: державне кредитування експорту, змішане кредитування експорту, надання коштів по каналах допомоги, державне страхування експортних кредитів, пряме субсидування експорту, надання податкових пільг, дозволи на створення різних фондів розвитку експорту, які не оподатковуються, прискорена амортизація.

Крім того, існують інші регулятори міжнародної торгівлі, серед них: доля національної участі, стимулювання національного виробництва.

Крім антидемпінгового мита, можуть застосовуватися також і компенсаційне мито, яке стягується у разі встановлення факту, що експортер при виробництві товару користувався державними субсидіями, що дозволило йому занизити ціну на товар.

Держава регулює ЗЕД також шляхом укладення різних торгових договорів та угод, в яких встановлюються принципи торгових взаємовідносин з іноземними державами.

У торгівлі з іноземними державами можуть бути встановлені спеціальні режими, зокрема режим найбільшого сприяння, що передбачає надання митних пільг аж до повного звільнення від імпортного мита при ввезенні товарів, вироблених в країні, що користується режимом найбільшого сприяння, переваг відносно внутрішніх податків, якими обкладаються обробка і продаж на внутрішньому ринку імпортних товарів. Крім режиму найбільшого сприяння, може бути встановлений спеціальний режим, що застосовується до територій спеціальних економічних зон і до територій митних союзів, до яких входить країна на основі міжнародних договорів.

В умовах глобалізації світової економіки велике значення в регулюванні міжнародних торгових відносин має діяльність міжнародних організацій. Серед них провідне місце належить:

Міжнародній торговій палаті.

Конференції ООН з торгівлі та розвитку.

ГАТТ/СОТ.

Міжнародна торгова палата, МТП (International Chamber of Commerce, ICC) - це неурядова міжнародна організація, яка об´єднує тисячі учасників (компаній, асоціацій, підприємців) з понад 130 країн світу. Вона була заснована у 1919 році з основною метою, яка залишається незмінною протягом років — служити міжнародному бізнесу шляхом сприяння розвитку торгівлі, інвестицій, вільного руху капіталів, відкриття ринків для товарів та послуг. Основні цілі МТП закріплені в Статуті організації і спрямовані на поліпшення економічних відносин між країнами, на встановлення ділових контактів та взаєморозуміння.

Основними функціями МТП є такі: - встановлення правил та стандартів (наприклад, Правила інтерпретації комерційних термінів — INCOTERMS; Єдині звичаї і практика документарних акредитивів — UCP 500; Уніфіковані правила з інкасо; Уніфіковані правила з договірних гарантій; Правила про Арбітражний суд, а також документи, що регулюють питання конкуренції, іноземних інвестицій, перевезень тощо);

— сприяння росту та процвітанню (зокрема, МТП надає рекомендації Світовій організації торгівлі; сприяє підтримці національних заходів, спрямованих на розвиток бізнесу; виступає основним бізнес-партнером ООН та його спеціалізованих установ; бере участь у зустрічах країн «великої вісімки»; здійснює інформаційну підтримку з питань торгівлі, інвестицій та інших комерційних операцій);

— розповсюдження бізнес-досвіду та практики (дану функцію МТП здійснює шляхом обговорення на саммітах ООН питань стійкого зростання, фінансування розвитку громадянського суспільства; шляхом надання допомоги у залученні прямих іноземних інвестицій для деяких найменш розвинутих країн світу; шляхом участі у роботі таких інституцій, як Консультаційна рада з питань інвестицій, Міжнародний конгрес, Нове партнерство для розвитку Африки; шляхом міжнародних та регіональних конференцій, публікацій та інших заходів розповсюдження інформації);

— захист міжнародного бізнесу (МТП активно співпрацює з національними урядами та міжнародними організаціями, захищаючи інтереси підприємств усіх секторів економіки в кожній частині світу Зокрема, при МТП функціонує Міжнародний арбітражний суд, Бюро зв´язку з ООН та її спеціалізованими установами). Рішення Міжнародної торгової палати носять рекомендаційний та добровільний характер. Проте їх неухильно дотримуються численні учасники міжнародних угод. Виступаючи «законодавцем» правил документарного оформлення торговельних операцій, МТП використовує свій досвід для розробки орієнтирів, що визначатимуть електронну торгівлю у XXI столітті, методи та заходи боротьби з комерційними злочинами тощо.

За своєю організаційною структурою МТП складається зі Світової ради, Національних комітетів та груп, Виконавчої ради, Секретаріату, інших експертниї х комісій, підкомітетів, робочих групи тощо. Вищим законодавчим органом є Світова рада, яка збирається два рази на рік та визначає стратегію розвитку організації. Національні комітети виступають представниками МТП у відповідних країнах і забезпечують поширення її політики та рекомендацій у країнах-реципієнтах. Виконанням та імплементацією рішень Світової ради займається Виконавча рада, яка складається з 15-30 чоловік. Секретаріат виконує допоміжні адміністративні функції та тісно співпрацює з національними комітетами при здійсненні робочих програм МТП.

Конференція ООН з торгівлі та розвитку, ЮНКТАД (United Nations Conference on Trade and Development, UNCTAD) є органом Генеральної асамблеї ООН, тому з юридичної точки зору її не можна розглядати як міжнародну організацію, хоча вона має багато рис, притаманних ним. ЮНКТАД була створена 30 грудня 1964 року. Понад 190 країн світу є її членами.

Спочатку основними завданнями ЮНКТАД було сприяння розвитку міжнародної торгівлі, встановлення, узгодження й запровадження відповідних принципів та політики, координація діяльності міждержавних утворень та регіональних економічних угрупувань у сфері міжнародної торгівлі, розширення інвестицій та можливостей розвитку країн, що розвиваються, надання останнім допомоги з метою їхньої інтеграції у світову економіку тощо. З 70-х років коло діяльності ЮНКТАД починає суттєво розширюватися за рахунок ускладнення завдань та функцій організації. Окрім регулювання торговельних відносин ЮНКТАД сприяє розвитку рівноправного взаємовигідного співробітництва між державами, розробляє різноманітні рекомендації з питань економічного розвитку, інвестицій, зменшення обмежувальної практики, політики конкуренції, надає технічну допомогу країнам, що розвиваються, та державам з перехідною економікою тощо.

ЮНКТАД є універсальним форумом, призначеним для обговорення різних проблем міжнародних економічних відносин. Як відмічається в документах ЮНКТАД, сьогодні її основними напрямками діяльності є:

- міжнародна торгівля;

- інвестиції, підприємництво та технології;

- глобалізація, взаємозалежність та розвиток;

- інфраструктура для розвитку, ефективність торгівлі, розвиток трудових ресурсів;

- найменш розвинуті країни та острівні державі, що розвиваються;

- технічна кооперація.

Вищими керівними органами ЮНКТАД є Конференція та Рада з торгівлі та розвитку. Сесії Конференції проходять на рівні міністрів та глав урядів один раз у 4 роки. Протягом кожного року Рада збирається один раз на регулярне засідання та до трьох разів на виконавчі сесії. Рада здійснює керівництво в перервах між сесіями. Зокрема, вона здійснює підготовку чергових сесій, забезпечує реалізацію рекомендацій, ухвалених на конференції. В її межах працюють три комісії: Комісія з торгівлі товарами, послугами та сировинними товарами, Комісія з інвестицій, технологій та зв´язаних фінансових питань, Комісія з питань підприємств, сприяння бізнесу та розвитку. Робота комісій підтримується обговореннями із залученням спеціалізованих технічних експертів з певних галузей. Щорічно відбувається до десяти експертних засідань.

Серед допоміжних органів провідну роль відіграє Центр з міжнародної торгівлі, основною метою якого є надання допомоги в збільшенні експорту країнам, що розвиваються. З 1994 р. організація активно працює над створенням та підтримкою роботи всесвітньої мережі Центрів з питань торгівлі, яка об´єднує через Інтернет торгові Центри світу. Для обслуговування Конференції та Ради у межах Секретаріату ООН створений секретаріат ЮНКТАД.

Відмінною рисою цієї організації є те, що вся діяльність проводиться у межах певних регіональних груп, а бюджет ЮНКТАД є складовою частиною бюджету ООН. Держави-члени поділені на 4 головні групи з врахуванням їх географічного положення та рівня соціально-економічного розвитку.

Усі рішення ЮНКТАД мають рекомендаційний характер і оформлюються у вигляді резолюцій, заяв, висновків тощо. Під егідою ЮНКТАД розробляються багатосторонні угоди та конвенції. За роки існування організації відбулося 11 конференцій (див. табл. 2.5).

Генеральна угода з тарифів і торгівлі, ГАТТ (The General Agreement on Tariffs and Trade, GATT) була підписана в Женеві у жовтні 1947 р. і вступила в силу з 1 січня 1948 р. На початковому етапі її учасниками були 23 країни, а коли в 1994 р. вона була реформована у Світову організацію торгівлі (COT), ряди її членів нараховували вже 118 держав світу.

ГАТТ являла собою багатосторонню міжнародну організацію на основі угоди, яка містила зведення правових норм, що регулювали торговельні відносини між країнами-учасниками за різними напрямами. Метою Генеральної угоди з тарифів і торгівлі було забезпечення необхідної правової основи на багатосторонньому рівні для розвитку міжнародних торговельних відносин шляхом скасування митних та інших торговельних обмежень, усунення всіх форм дискримінації у міжнародній торгівлі з метою підвищення рівня життя, забезпечення повної зайнятості, підвищення реальних доходів населення та попиту, більш ефективного використання сировини, зростання виробництва і торговельного обміну. ГАТТ базувалася на принципах:

- відсутності дискримінації у торгівлі;

- режимі найбільшого сприяння;

- здійсненні поступок на взаємної основі;

- зниженні мита та нетарифних бар´єрів;

- регулюванні міжнародної торгівлі на основі приватного права тощо.

її основні функції включали:

- вплив на державну торговельну політику шляхом вироблення правил світової торгівлі;

- проведення переговорів з питань лібералізації торгівлі;

- врегулювання суперечок.

Вищим органом виступали Конференції, оперативну діяльність здійснювала Рада представників, робочими органами були: постійно діючий Секретаріат та різноманітні комісії, комітети, підкомітети та робочі групи.

За період з 1947 по 1994 р. відбулося вісім торговельних раундів переговорів, метою яких була подальша лібералізація світової торгівлі й усунення торговельних бар´єрів. Перші п´ять раундів в основному орієнтувалися на зменшення митних тарифів за принципом «поступка за поступку». На шостому раунді (1964-1967) був змінений принцип ведення переговорів. Країни перейшли від взаємних поступок до лінійного зменшення тарифів відразу на всі товари. На Токійському раунді (1973-1979) окрім тарифного регулювання здійснювалися переговори про усунення нетарифних обмежень, регулювання умов торгівлі за окремими групами товарів тощо. Восьмий (уругвайський) раунд переговорів став поворотним в еволюції ГАТТ і не лише тому, що призвів до створення Світової організації торгівлі, але й тому, що на ньому було прийнято багато документів, які регулюють різноманітні питання торгівлі товарами та послугами, захисту прав інтелектуальної власності тощо. В цілому, переговори під егідою ГАТТ тільки в 60-х і 70-х роках скоротили митні бар´єри з 25-30 до 3-4%, допомогли збільшити втричі обсяги світової торгівлі за 70—80-ті роки і продовжити лібералізацію міжнародної торгівлі у 90-ті роки та на початку XXI століття.

Рішення про створення Світової організації торгівлі, СОТ (World Trade Organisation, WTO) було прийнято на Уругвайському раунді переговорів, який проводився в рамках Генеральної угоди з тарифів і торгівлі. Угода про створення СОТ вступила в силу з 1 січня 1995 року.

СОТ є міжнародною міждержавною організацією. Водночас вона має певні особливості щодо членства. Членами СОТ можуть бути не лише держави, але й митні території з повною автономією у здійсненні зовнішньоторгових відносин (наприклад, Тайвань, Палестина, ЄС).

СОТ не має правотворчих функцій, але вона регулює торгово-політичні відносини учасників організації у сфері міжнародної торгівлі на основі пакета угод уругвайського раунду багатосторонніх торгових переговорів 1986-1994 років. Пакет угод складається з декількох десятків багатосторонніх угод та інших правових документів, основним із яких є угода про заснування СОТ

Фактично СОТ функціонує так само, як і ГАТТ, але при цьому здійснює контроль більш широкого спектру торгових угод і має великі повноваження у зв´язку з удосконаленням ряду процедур прийняття рішень. СОТ виконує такі основні функції.

- є форумом багатосторонніх торгових переговорів з питань міжнародної торгівлі;

- забезпечує функціонування механізму з розв´язання міждержавних суперечок у сфері міжнародної торгівлі;

- у виключних випадках приймає рішення щодо звільнення члена СОТ від зобов´язань, які накладаються на нього в рамках СОТ;

- здійснює тлумачення міжнародних торгових договорів системи СОТ;

- встановлює контроль за реалізацією міжнародних торгових договорів системи СОТ шляхом механізму огляду торгової політики.

Основними принципами й правилами СОТ є.

— надання режиму найбільшого сприяння в торгівлі на недискримінаційній основі;

— взаємне надання національного режиму товарам і послугам іноземного походження;

— регулювання торгівлі переважно тарифними методами;

— відмова від використання кількісних обмежень;

- розв´язання торгових суперечок шляхом консультацій і переговорів.

Усі країни — члени СОТ зобов´язуються виконувати близько ЗО основних угод та інших юридично закріплених умов. Таким чином, СОТ являє собою своєрідний багатосторонній контракт (пакет угод), нормами й правилами якого регулюється понад 90% усієї світової торгівлі товарами й послугами.

За своєю структурою СОТ складається з:

- Конференції міністрів (торгівлі, економіки тощо) країн-учасниць — це вищий орган організації. Конференції проходять не рідше одного разу у два роки;

- Генеральної ради, що є виконавчим органом організації. Рада складається з представників усіх членів СОТ її засідання проходять у разі необхідності (зазвичай декілька разів на рік) на рівні послів чи представників країн — членів СОТ. В межах Генеральної ради існують Рада з торгівлі товарами, Рада з торгівлі послугами, Рада з торгових аспектів прав інтелектуальної власності;

- Секретаріату, що являється адміністративним органом, покликаним забезпечувати стабільну роботу організації. Цей постійно діючий орган очолює генеральний директор. В Секретаріаті працюють біля 500 осіб, які мають статус міжнародних чиновників. В межах Конференції міністрів та Генеральної ради створюються різні комітети на постійній чи тимчасовій основі для розгляду спеціальних питань.

Зараз учасниками СОТ є майже 150 держави світу; майже 30 країн ведуть переговори про приєднання, маючи статус спостерігачів. У спостерігачах також є близько 50 міжнародних організацій, утому числі МВФ, Група Світового банку, ОЕСР, різні підрозділи ООН, регіональні угрупування, товарні організації тощо.

Процедура приєднання до СОТ досить складна й тривала — займає кілька років. На першому етапі в рамках спеціальних Робочих груп відбувається детальне вивчення економічного механізму і торгово-політичного режиму країни, що приєднується. Потім починаються консультації і переговори (на двосторонньому рівні з усіма зацікавленими країнами - членами СОТ) про умови членства країни-здобувача у цій міжнародній організації. Насамперед, переговори стосуються «комерційно значимих» поступок, що країна, яка приєднується, буде готова надати членам СОТ при доступі на її ринок. Замість того, країна, що приєднується, набуває права, якими володіють члени СОТ, що практично означає припинення її дискримінації на зовнішніх ринках.

Відповідно до встановленої процедури результати двосторонніх переговорів про взаємну лібералізацію доступу на ринки та умови приєднання мають бути оформлені наступними офіційними документами:

- доповіддю Робочої групи, у якій викладається весь пакет зобов´язань, прийнятих на себе країною-кандидатом;

- протоколом про приєднання, що юридично оформлює досягнуту домовленість;

- списком зобов´язань по тарифних знижках в області товарів і сільського господарства;

- списком специфічних зобов´язань для доступу на ринок послуг. Зрештою висновки Робочої групи і всіх вищезгаданих документів виносяться на розгляд Генеральної ради організації. Якщо 2/3 членів СОТ проголосують «за», заявник має право підписати протокол і приєднатися до організації після ратифікації документа парламентом чи законодавчим органом країни (якщо це необхідно).

Україна є державою, питання про членство якої у СОТ знаходиться «у роботі». Ще наприкінці 2002 р. Україна представила пакет відповідних документів до Секретаріату цієї організації. Надбання членства очікується у 2007-2008 році.