Семінарське заняття 3

Тема: Міжнародна торгівля як провідна форма МЕВ

1. Економічний зміст міжнародної торгівлі. Етапи розвитку світового ринку.

2. Основні показники міжнародної торгівлі. Вплив зовнішньої торгівлі на функціонування національної економіки.

3. Ціноутворення на світовому ринку. Ціноутворюючі фактори.

4. Торгові посередники: біржі, аукціони, міжнародні торги.

5. Протекціонізм і лібералізація торгівлі.

6. Регулювання міжнародних торговельних відносин. Діяльність міжнародних торгових організацій.

1. Економічний зміст міжнародної торгівлі. Етапи розвитку світового ринку.

Міжнародна торгівля — процес купівлі та продажу, який здійснюється між продавцями, покупцями та посередниками в різних країнах. Це сфера міжнародних товарно-грошових відносин, яка охоплює сукупність зовнішньої торгівлі всіх країн світу, тобто складається з їх експорту та імпорту товарів (матеріальних цінностей) та послуг.

Предметом міжнародної торгівлі виступають різноманітні товари та послуги, а її суб´єкти функціонують у різних країнах. Ними можуть виступати держави, юридичні та фізичні особи, міждержавні та міжнародні організації.

Міжнародна торгівля тісно пов´язана з поняттям світового ринку. Під світовим ринком у сучасній економічній літературі розуміють сферу стійких товарно-грошових відносин між країнами, які пов´язані між собою участю в міжнародному поділі праці. Зародження світового ринку відноситься до XVI—XVII століть, періоду початкового нагромадження капіталу та розвитку мануфактурного виробництва.

На той час провідні галузі промисловості в найбільш розвинутих країнах вже не могли нормально функціонувати без імпортних надходжень значної частини предметів праці та засобів виробництва, які або зовсім не вироблялися в країні, або вироблялися в недостатній кількості. З іншого ж боку, внутрішній ринок був неспроможним повністю поглинути випуск масових видів товарів великої машинної індустрії. Тому зовнішньоторговельні зв´язки набули значного поширення та стали стабільнішими та тривалішими.

Розвиток світового ринку протягом майже всього XIX століття відбувався в умовах вільної конкуренції, що створило можливості для виходу на світовий ринок компаній з різних країн світу. У світову торгівлю були втягнуті не тільки метрополії, але й колонії. Роль сфери міжнародного обміну в системі міжнародних економічних відносин у той період була особливо важливою, тому що виробнича кооперація між підприємствами внаслідок особливостей міжнародного поділу праці не була ще сильно поширена, і стабільні зв´язки між фірмами у сфері виробництва були розвинути досить слабо. Існування універсальних, а не спеціалізованих підприємств робило світовий ринок важливою сферою міжнародного обміну готовою продукцією.

На межі ХІХ-ХХ століть внаслідок формування світового капіталістичного господарства, участі в міжнародній торгівлі практично всіх незалежних та колоніальних держав, появі та розвитку міжнародних монополій процес формування світового ринку як явища всесвітнього характеру набуває завершення. В економіці кожної країни чітко визначаються галузі, що працюють на експорт або сильно залежать від імпорту, створюються транснаціональні компанії, які здійснюють активну зовнішньоторговельну діяльність. Навіть ті галузі, які раніше мало були пов´язані із зовнішньою торгівлею, відчувають вплив світового ринку. Наприклад, якщо національні фірми неспроможні забезпечити відповідні світовим якісні та цінові характеристики свого товару на внутрішньому ринку, то вони стають жертвами в конкурентній боротьбі з іноземними компаніями, які можуть постачати на місцеві ринки більш конкурентоспроможну продукцію.

Розвиток єдиного всесвітнього ринку був перерваний розколом світового господарства на два табори — капіталістичний та соціалістичний. Відповідно і світовий ринок був поділений на світовий капіталістичний ринок, в якому основну роль грали країни з розвинутою ринковою економікою, та світовий соціалістичний ринок, перш за все, ринок країн — членів Ради економічної взаємодопомоги. Кожен із ринків розвивався за своїми принципами та законами. Лише наприкінці XX століття, з розпадом соціалістичної системи, рух до єдиного всесвітнього ринку був відновлений.

В сучасній економічній літературі світовий ринок поділяють з точки зору географічної диференціації на двосторонні та регіональні ринки. Двосторонніми є такі, які охоплюють торговельні взаємовідносини між двома країнами та формуються на основі угод про співробітництво, свободу торгівлі тощо. Регіональні ринки — це ринки інтегрованих угрупувань таких, як Європейський союз (ЄС), Північноамериканська зона вільної торгівлі (НАФТА), Асоціація країн Південно-Східної Азії (АСЕАН), країни «Південного конусу» (Меркосур) та інші.

За характером об´єкту обміну розрізняють світовий ринок товарів та світовий ринок послуг, які, у свою чергу, мають власні складові. До першого відносяться ринки паливно-сировинних, сільськогосподарських товарів, напівфабрикатів, готових промислових товарів виробничого та невиробничого характеру, включаючи машини та обладнання. Світовий ринок послуг охоплює сферу торгівлі ліцензіями та ноу-хау, ринок інжинірингових, орендних, туристичних та інших видів послуг.

До світового ринку відносяться також ринок капіталів, валют, робочої сили тощо. Однак найчастіше, говорячи про світовий ринок, мають на увазі тільки світовий ринок товарів та послуг.

Світові ринки характеризуються рядом особливостей, серед яких найважливішими є:

— менший ступень монополізації ринку порівняно з національним ринком (тобто ринком однієї країни), що обумовлюється більшою кількістю суб´єктів зовнішньоекономічних відносин;

— наявність світових цін, які мають множинний характер;

— наявність бар´єрів неекономічного характеру на шляху переміщення товарів та послуг між країнами;

— міждержавний та наднаціональний рівні регулювання, тобто існують міжнародні, регіональні організації та інтеграційні угрупування (наприклад, ГАТТ/СОТ, ЄС, НАФТА, ОПЕК), які активно впливають на регулювання світових ринків.