Джерела екологічного права План

Вступ…………………………………………………………………………….3

Розділ 1. Поняття та характеристика джерел екологічного права…………..5

1.1. Поняття джерел екологічного права……………………………5

1.2. Класифікація джерел екологічного права………………………10

Розділ 2. Особливості класифікації джерел екологічного права…………..15

2.1. Конституція України як основне джерело екологічного права…………………………………………………………………...15

2.2.Закони України як джерела екологічного права………………..20

2.3. Підзаконні нормативно правові акти як джерела екологічного права…………………………………………………………………...24

2.4. Міжнародні договори як джерела екологічного права………...30

Розділ 3. Систематизація джерел екологічного права. Проблема відсутності єдиного кодифікованого акта……………………………………………………...33

Висновки………………………………………………………………………38

Список використаних джерел………………………………………………..40

Вступ

Актуальність теми. Екологічне право як галузь права являє собою сукупність правових норм, які регулюють екологічні відносини щодо приналежності, використання, відтворення природних ресурсів у їх нерозривному зв’язку з природним середовищем, охорони навколишнього природного середовища з метою реалізації інтересів відповідних суб’єктів та забезпечення сталого екологічного розвитку в країні та окремих її регіонах. Як і будь-яка інша галузь права, екологічне право має свої джерела, якими являється відповідна законодавча база у цій сфері.

Розвиток джерел екологічного права – це процес утворення нових нормативно-правових актів, оновлення, коригування чинних законів та підзаконних актів, який є постійним унаслідок реагування права на всі зміни у взаємовідносинах між людиною і природою, проблеми екологічного характеру, які поглиблюються по мірі посилення антропогенного тиску на довкілля. Цей процес здійснюється не стихійно. Суттєвий вплив на нього мають дослідження стану законодавчого регулювання даної сфери суспільних відносин, а також ті, що присвячені аналізу різних форм упорядкування екологічного законодавства їх удосконаленню. У роботах Андрейцева В.І., Балюк Г.І., Бобкової А.Г., Гетьмана А.П., Єрофеєва М.І., Кулинича П.Ф., Костицького В.В., Комарницького В.М., Краснової М.В., Малишевої Н.Р., Малишка М.І., Носіка В.В., Погрібного О.О., Семчика В.І., Шульги М.В., Шемшученка Ю.С. та ін. з приводу форм, напрямків удосконалення законодавства містяться оцінки, які не в усіх випадках збігаються. Це не випадково, адже складність процесу формування екологічного законодавства, розтягнутого в часі, маючого витоки ще з радянських часів, об’єктивно не може не призвести до неоднозначності його (процесу) сприйняття та до пропозицій, що пропонують різні варіанти упорядкування екологічного законодавства в цілому та окремих його підгалузей та інститутів. Саме тому дослідження цієї теми і є актуальним.

Метою курсової роботи є дослідження джерел екологічного права.

Відповідно до поставленої мети, завданнями цієї роботи є:

• проаналізувати поняття джерел екологічного права;

• дослідити класифікацію джерел екологічного права;

• дослідити Конституцію України як основне джерело екологічного права;

• проаналізувати Закони України як джерела екологічного права;

• розглянути підзаконні нормативно правові акти як джерела екологічного права;

• розглянути міжнародні договори як джерела екологічного права;

• проаналізувати ступінь систематизації джерел екологічного права та дослідити проблему відсутності єдиного кодифікованого акта у даній сфері.

Об’єктом курсової роботи є джерела екологічного права.

Предметом роботи є екологічне законодавство та наукові розробки про джерела екологічного права. До екологічного законодавства належать: Лісовий кодекс України, Водний кодекс України, Закони України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про природно-заповідний фонд України» та ін.

Методи дослідження. Методологічну основу даної курсової роботи складають загально визнані методи наукового пізнання, в першу чергу -формально-логічний, нормативний, порівняльно-правовий, системно-структурний.

Розділ 1. Поняття та характеристика джерел екологічного права

1.1. Поняття джерел екологічного права

У національній теорії права сформувалася точка зору, згідно з якою джерелом права слід вважати офіційно-документальні форми вираження і закріплення норм права, що виходять від держави чи визнані нею і мають юридичне загальнообов'язкове значення. У такому розумінні джерело права є інструментом, за допомогою якого воля законодавця чи уповноваженого ним органу стає обов'язковою для виконання.

Під джерелами екологічного права, зокрема, слід розуміти прийняті уповноваженими державними органами нормативно-правові акти, які містять правові норми, що регулюють суспільні екологічні відносини стосовно приналежності, використання, відтворення природних об'єктів та охорони навколишнього природного середовища з метою задоволення екологічних, економічних та інших інтересів суспільства [18, с.87].

Нормативно-правові акти — це акти державної (публічної) влади, якими встановлюються (санкціонуються), вводяться в дію, змінюються чи скасовуються правила поведінки суб'єктів екологічних правовідносин у суспільстві.

Нормативно-правовий акт — це найбільш виражене джерело права, яке являє собою основу для чіткого і точного правового регулювання правових екологічних приписів. Серед них найважливіше місце посідає закон, який приймає вищий орган державної влади — Верховна Рада України.

Залежно від складності структурованої ієрархічної системи екологічного законодавства нормативно-правові акти, як джерела екологічного права, не є однорідними. Залежно від юридичної сили та правової спеціалізації екологічно-правові акти можуть відображати структуру державної (публічної) влади, вони характеризують правовий статус і компетенцію органів влади, що їх приймають. Це залежить від підпорядкованості і взаємозалежності цих державних органів.

Залежно від спеціалізації та призначення нормативно-правових актів, що регулюють суспільні екологічні відносини, їх можна розподілити на дві групи.

До першої групи входять акти, переважна більшість норм яких спрямована на регулювання тих чи інших за характером екологічних відносин. Прикладом вказаних актів можуть бути Закон України від 16 червня 1992 року “Про природно-заповідний фонд України”, Закон України від 3 березня 1993 року “Про тваринний світ” тощо. Екологічні нормативно-правові акти, які входять до складу першої групи, можна умовно назвати спеціалізованими. Вони становлять переважну більшість актів як джерел екологічного права.

Разом з тим суспільні екологічні відносини регулюються й нормативно-правовими актами, основне призначення яких полягає в регулюванні інших суспільних відносин (господарських, адміністративних та ін.) і які містять правові норми, присвячені регулюванню певних екологічних відносин або їх сторін. Саме ці акти складають другу групу. До нормативно-правових актів цієї групи належить Закон України від 16 листопада 1992 року “Про основи містобудування” та інші. Поява зазначених актів є відображенням об’єктивного процесу екологізації господарського законодавства України, хоча в умовах сучасної економічної кризи розвиток цього процесу дещо зупинився.

Масив нормативно-правових актів, всі або більшість правових норм яких спрямовані на регулювання суспільних екологічних відносин, також не є однорідним. У його структурі можна виділити загальні й поресурсові екологічні нормативно-правові акти. До числа перших належать акти, спрямовані на охорону та використання навколишнього природного середовища як єдиного, інтегрованого об’єкту екологічних правовідносин. Такими актами є, наприклад, Закон України від 25 червня 1991 року “Про охорону навколишнього природного середовища”, Закон України “Про природно-заповідний фонд України” [16, с.17].

Поресурсовими нормативно-правовими актами є акти, що регулюють суспільні екологічні відносини, об’єктом яких виступають окремі види природних ресурсів: води, ліси, земля, рослинний і тваринний світ тощо. До поресурсових нормативно-правових актів належать, наприклад, Кодекс України про надра, Закон України від 16 жовтня 1992 року “Про охорону атмосферного повітря”, Правила відновлення лісів і лісорозведення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 1996 року, та інші акти.

Джерелами екологічного права є нормативно-правові акти, які містять загальнообов'язкові правові вимоги, норми, правила, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони навколишнього природного середовища. Ними встановлюються, набирають чинності, змінюються чи скасовуються загальнообов'язкові правила поведінки суб'єктів екологічних правовідносин. Вони слугують формою вираження і закріплення екологічної політики держави.

Джерела екологічного права характеризуються загальними рисами, які в цілому притаманні джерелам інших галузей права України. Так, вони:

• видаються в межах повноважень відповідних суб'єктів правотворчості;

• повинні відповідати нормативним положенням актів, що видані вищестоящими органами;

• розраховані на багаторазове застосування;

• мають загальнообов'язковий характер;

• адресовані невизначеному колу суб'єктів;

• їх виконання забезпечене примусовою силою держави [14, с.29].

Джерела екологічного права, будучи нормативно-правовими актами, відрізняються насамперед від індивідуальних актів, тобто актів застосування норм права. Перші містять екологічно-правові норми, які встановлюють загальні правила належної поведінки суб'єктів. Вони розраховані на багаторазове застосування, регулюють однотипні суспільні екологічні відносин і не мають персоніфікованого адресата.

Індивідуальні акти не встановлюють нових правових норм, а лише використовують, застосовують уже прийняті і чинні екологічно-правові норми, тому їх іноді називають правозастосовними. Ці акти закріплюють приписи, які поширюються на конкретні ситуації і стосуються певного кола або окремих осіб, застосовуються уповноваженими органами та посадовими особами у встановленому порядку.

З урахуванням ролі в механізмі правового регулювання джерела екологічного права істотно відрізняються від інтерпретаційних правових актів. Інтерпретаційні акти не встановлюють нових правил поведінки, роз'яснюють зміст юридичних приписів, орієнтують практику правозастосування на певний вектор правового розвитку. До них належать, зокрема, постанови пленумів Верховного та Вищого господарського судів України з питань застосування екологічного законодавства.

Джерела екологічного права як нормативно-правові акти слугують основою правозастосовчих, інтерпретаційних та інших актів і за своєю сутністю є системоутворюючими. Саме їм мають відповідати правозастосовні та інтерпретаційні акти.

Разом з тим, джерела екологічного права характеризуються певними специфічними рисами, які обумовлені галузевими принципами екологічного законодавства, закріпленими у Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища». Ці риси дають можливість відмежовувати джерела екологічного права від інших галузевих джерел. Вони вказують на особливості джерел екологічного права за сутністю, змістом, формою і суб'єктами правотворчості.

Аналіз українського екологічного права і чинного законодавства дає змогу виділити такі найважливіші для галузі принципи:

• системності та комплексності у регулюванні екологічних відносин;

• пріоритетність права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля;

• сталого розвитку як основи гармонійного розв'язання соціальних, економічних і екологічних проблем;

• запобігання екологічній шкоді;

• раціонального використання природних ресурсів;

• особливої охорони природних територій та об'єктів, що мають підвищену екологічну цінність;

• доступу фізичних і юридичних осіб до екологічної інформації;

• платності спеціального природокористування;

• поєднання прав і обов'язків, стимулювання і відповідальності у сфері дії екологічного права;

• міжнародного екологічного співробітництва [18, с.89].

Всі ці принципи знайшли своє відображення у нормативних актах, що регулюють екологічні правовідносини і стали базовими для розроблення нових законів та підзаконних актів у цій сфері.