3. Лінгводидактичні основи методики розвитку мовлення.

Лінгвістика розглядає мову як знакову систему, яка кодує (шифрує) навколишню дійсність (позамовну реальність).

Знаки мови – це морфеми (частини) слова, словосполучення, речення. Мовний знак матеріальний, доступний чуттєвому сприйманню.

Крім мовного знаку в мові є незнакові елементи – фонеми (звуки мови), просодеми, які в лінгвістиці називають фігурами. Щоб оволодіти мовою, навчитись говорити, дитина повинна пам’ятати всі фігури (фонеми, просодети)., впізнавати й розрізняти їх на слух, навчитись артикулювати. Дитина повинна зрозуміти знаки мови – навчитись співвідносити слово з конкретним явищем навколишньої дійсності.

Смисл мовного знаку може бути предметним (означати предмети, явища, їхні дії та ознаки). Такі мовні значення називають лексичними. Знаки мови, які мають логічний смисл (означають логічні відношення – мету, причину, місце), називають граматичними значеннями. Оволодіваючи мовою, дитина оволодіває лексичними і граматичними значеннями.

Мова матеріальна. Матерію мови ми відчуваємо органами слуху, зору, мови. Мова має п’ять мовних одиниць: звуки (фонеми), морфеми (частини слова), слова, словосполучення, речення. Всі одиниці мови взаємопов’язані і становлять систему мови. Дитина з раннього віку практично засвоює всі одиниці мови.

Правила вживання лексичних і граматичних знаків у лінгвістиці називають нормою мови. В кожній мові є свої традиційні норми, які не можна змінювати. Щоб оволодіти правилами рідної мови, слід запам’ятати традицію вживання мовних знаків: звукове та графічне оформлення, їх взаємозаміну, поєднання.

Мовний знак має ще й додаткове значення – оцінювальні конотації (оцінка внутрішнього стану мовця, його емоції, почуття). Його засвоєння пов’язане з оволодінням дитиною засобами інтонаційної виразності мовлення.

У мовознавстві розрізняють функції мови та мовлення. Мова має дві основні функції – мислительну і комунікативну (спілкування). Функція мовлення значно більше: це інформативна, номінативна, дейктична (вказівна), релятивна (відношення); прагматична (функція впливу), експресивна, емоційна, оцінювальна, контактна, спонукальна, регулююча, плануюча. В ході розвитку і навчання дитина засвоює всі мовні функції.

Методика розвитку і навчання дітей рідної мови є галуззю лінгводидактики (науки про навчання мови), тому центральним моментом методики є навчання мови.

Навчання мови – це розвиток вживання мови для мислення, спілкування. Навчити дитину мови – це означає допомогти їй засвоїти (запам’ятати) «матерію мови» (тренувати органи мови); полегшити розуміння смислу знаків мови – лексичного і граматичного (тренувати інтелект); вчити оцінювати реальність за допомогою лексичних і граматичних значень (тренувати емоції і почуття); полегшити запам’ятовування літературної норми, тобто традиції вживання (поєднання й можливості взаємозаміни) мовних знаків (морфем, слів, словосполучень, речень). Їх звукового і графічного оформлення; тренувати пам'ять.

Роль навчання у засвоєнні дитиною рідної мови підкреслювали:

К.Д. Ушинський – педагог під час навчання рідної мови виправляє і попереджує мовні помилки. Звичка граматичної правильності мови виховується в ранньому віці в процесі навчання, яке створює для дитини активну мовну практику, що контролюється педагогом. Вчений вважав, що в ході мовного навчання під керівництвом дорослих у дітей розвивається самосвідомість, формуються елементи самоконтролю.

Є.І. Тихеєва – використання та формування правильної літературної мови, викорінення мовних помилок. При цьому дитина в ході навчання повинна усвідомити свої помилки, засвоїти правильну вимову.

О.П. Усова –розробила загальну теорію навчання рідної мови в дитячому садку. Були введені в практику роботи дитячого садка спеціальні заняття з розвитку мови.

Л.О. Пеньєвською. – розроблений зміст навчання дітей рідної мови в дитячому садку. Це граматична правильність рідної мови, розвиток діалогічної та монологічної мови, збагачення, уточнення та активізація словника, виховання звукової культури та орфоепічної правильності мови, навчання грамоти. Зміст навчання дітей рідної мови з урахуванням наукових даних лінгвістики та лінгводидактики дається в програмі виховання та навчання в ДНЗ.

Лекція . Закономірності та принципи розвитку мовлення й навчання дітей рідної мови.

План.

1. Закономірності розвитку мовлення дітей.

2. Урахування загально дидактичних принципів навчання дітей рідної мови.

3. Методичні принципи навчання.

4. Часткові методичні принципи.

5. Спеціальні методичні принципи у словниковій роботі, граматичній правильності, звуковій культурі, зв'язному мовленні.

Закономірність засвоєння мови – це об’єктивно існуюча залежність результату засвоєння мови від розвиваючого потенціалу мовного середовища. Л.П. Федоренко описує шість закономірностей засвоєння дитиною рідної мови.

Перша закономірність: мова засвоюється, якщо дитина навчиться управляти мускулами мовного апарату (артикулювати звуки), координувати мовно-рухові (промовляння звуків, слів), та слухові (сприймання на слух, розуміння мови) відчуття. Дитина повинна навчитися розрізняти звуки рідної мови на слух, диференціювати їх, правильно вимовляти, артикулювати кожний звук. Для цього потрібна активна мовна практика, постійне тренування органів мови (язика, губів, зубів) шляхом наслідування мови дорослих.

Друга закономірність – розуміння смисла мови – залежить від засвоєння дитиною лексичних та граматичних значень різного ступеня узагальнення. Спочатку дитина чує звуки мови дорослого не розуміє значення цих слів з цими звуками. Розуміння мови дорослих починається в другій половині першого року життя. Дитина розуміє мову безпосередньо звернену до неї, пов’язану із задоволенням її потреб, поступово розуміє зміст слів, що позначають предмети, явища, їхні ознаки у навколишньому світі, тобто починає засвоювати лексичне значення. (М’яч) (узагальнюючий образ: круглий, гумовий предмет ним граються. Його можна кидати, підкидати іт.д). М’яч – це іграшка.

Засвоєння лексичного значення слів відбувається від прямого поодинокого конкретного основного до узагальненого та переносного значення (золота монета, золоті руки). Поряд з лексичним дитина засвоює і граматичне значення, відношення між словами в реченні (на столі, під столом, за столом). Засвоєння граматичного значення пов’язане з розвитком логічного мислення.

Третя закономірність – засвоєння виразності мови – залежить від розвитку у дитини сприйнятливості до засобів інтонації, тобто вміння відчувати виразність чужої мови, її внутрішній світ. Уже в ранньому віці діти розуміють і відчувають різні інтонаційні відтінки мови ( оклик, запитання, наказ, радість, сум, гнів, незадоволення), це відбивається на поведінці дитини, її реакціях. Діти вчаться розуміти синоніми, епітети, метафори, які вживаються і рідній мові.

Четверта закономірність – засвоєння норм літературної мови – залежить від розвитку у дитини чуття мови. Мова – упорядкована система мовних одиниць, функціонує в людському суспільстві як засіб комунікації (спілкування) у вигляді мовлення.

П’ята закономірність –засвоєння письмової мови. Усне мовлення випереджає письмове. Дитина не може оволодіти письмовою мовою, якщо не засвоїть усного мовлення.

Шоста закономірність – темпи збагачення мови – залежить від ступеня досконалості структури мовних навичок. Чим краще розвинута мова дитини, тим краще вона складає розповіді, запам’ятовує нові слова, звороти, віршу, казки,, тим краще передає зміст побаченого й почутого.

З закономірностей засвоєння мови витікають принципи навчання. Принципи навчання – це вихідні теоретичні положення (правила, вимога), керуючись якими вихователь підбирає засоби, методи і прийоми навчання, передбачає його ефективність.

У педагогіці процес навчання у ДНЗ здійснюється у відповідності з дидактичними принципами. (Додаток)

Загальні методичні принципи навчання дітей рідної мови (розробила Л.П. Федоренко) витікають із закономірностей засвоєння рідної мови. Це принципи:

• Уваги до матерії мови (вихователь за допомогою відповідних методів та прийомів навчання повинен відпрацювати (натренувати) рухи мовного апарату (органи слуху, артикуляції, дрібні м’язи пальців, та кисті рук) які необхідні для вимови (а потім для письма) кожної фонеми рідної мови, кожного елемента інтонації (мелодика, тембр, темп, ритм, тон, наглоси, паузи тощо). На основі цього принципу методисти розробляють дидактичні ігри, вправи, ігри-забави, добирають вірші, потішки, чистомовки, скоромовки, пісні для розвитку мовного апарату та вправи підготовки руки до письма.

• Принцип розуміння мовних значень полягає в тому, що мова як предмет навчання являє собою систему, яка кодує позамовну діяльність.(навчитись співвідносити слово з конкретним реальним предметом. (олівець). Діти повинні навчитись розуміти лексичні значення, тобто предметний ряд об’єктів: предмет, число, ознаки предмета, ознаки дії (зірка, дерево, високий, сміятись, грати), а також граматичні значення – логічний ряд об’єктів (для гри, і грі, на дивані, під диваном, з мамою, для мами). Дитина повинна навчитись розуміти такі види граматичних значень: а) відношення предмета й ознаки: просторові, кількісні, причинно-наслідкові, суб’єктивно-обєктивні та ін. (сидіти за столом, сміятися від задоволення); б). відношення об’єктивного змісту висловлювання до дійсності: особа, час, спосіб (мені приємно, дівчинка сидить.); в) відношення суб’єктивної модальності: інтонація, порядок слів, вставні слова, частки. Діти дошкільного віку засвоюють граматичні та лексичні значення практично (Інтуїтивно), не вивчаючи правил і законів, у ході спілкування з дорослими.

• Принцип оцінки виразності мови – це розуміння внутрішнього світу людини, втіленого в мові, та вміння висловлювати свої емоції та почуття. Цей принцип використовується за допомогою спеціальних методів і прийомів на занятті з художньої літератури та розвитку мови (виховання звукової культури мови).

• Принцип розвитку мовного чуття. На кінець дошкільного віку дитина має засвоїти норми рідної мови (згідно орфоепічних вимог), навчитись вільно спілкуватись. Вона має чути зразки правильної літературної мови дорослих, наслідувати їм.

• Принцип випереджуючого розвитку усного мовлення перед письмом.

• Принцип прискорення темпів збагачення мови полягає в поступовому ускладненні змісту, методів і прийомів навчання від групи до групи.

Принцип навчання мови як діяльності передбачає включення мови в різні види діяльності: пізнавальну, мовну, навчально-мовну.

Принцип забезпечення активної мовної практики дітей.

Принцип організації спостережень над мовним матеріалом (звуковий склад мови).

Принцип комплексного підходу до розвитку усіх сторін мови.

Принцип забезпечення мотивації мовної діяльності.

Принцип забезпечення впливу художньої літератури на мовний розвиток дітей. (є одним із провідних методичних принципів у роботі з дошкільниками.)

Принцип формування граматичної правильної мови

Тема. Мовленнєвий розвиток – важлива складова нових програм « Я у Світі», «Зернятко». Розвиток мовлення дітей раннього віку.