6.4. Вплив норм міжнародного права на

формування законодавчої і нормативної бази

регулювання страхової діяльності в Україні

■

Згідно із Законом України "Про страхування" й Указом Президента України "Про Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України" основними завданнями Комісії у межах її повноважень, зокрема, є:

• упровадження міжнародно визнаних правил розвитку ринків фінансових послуг;

• сприяння інтеграції у європейський і світовий ринки фі­ нансових послуг;

• участь у міжнародній співпраці у сфері страхування і по­ середницькій діяльності у страхуванні й перестрахуванні; вивчення, узагальнення, поширення світового досвіду, організація виконання міжнародних договорів України з цих питань.

Вплив міжнародних норм на державне регулювання страхо­вого ринку України здійснюється за кількома основними на­прямами [1]: адаптація страхового законодавства відповідно до норм Європейського Союзу (ЄС), формування принципів управ­ління страховою діяльністю згідно з вимогами Міжнародної асоціації органів нагляду за страхуванням (IAIS), урахування норм Всесвітньої організації торгівлі (ВТО).

Угода про партнерство та співробітництво між Україною і ЄС від 14 червня 1994 р. (ратифікована 10 листопада 1994 р. Законом України № 237/94-ВР). Із метою реалізації стратегічного курсу України на інтеграцію до ЄС і забезпечення всебічного входження України у європейський політичний, економічний та правовий простір Указом Президента 1998 р. розроблено й затверджено "Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу". Кабінетом Міністрів України ухвалено Постанову "Про запровадження механізму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" від 12 червня 1998 р.

210

211

У Європейському Союзі формування єдиного страхового ринку здійснюється з метою забезпечення свободи переміщен­ня страхових послуг, капіталу й страхових брокерів, що розви­ватиме конкуренцію та поліпшуватиме ефективність діяльнос­ті страховиків.

Принципами формування єдиного страхового ринку ЄС є свобода створення філіалу страховика, свобода поширення страхового продукту, чесна конкуренція на добросовісних і рів­них умовах, неможливість використання заборонених елемен­тів конкуренції.

До основних документів ЄС, що регулюють діяльність на страховому ринку, належать [11; 13; 14]:

• перша група Директив Ради ЄС (базова) про узгодження законів, правил і адміністративних приписів стосовно здійснення прямої страхової діяльності, не пов'язаної із страхуванням життя (Директива 73/239/ЕЕС від 24 лип­ ня 1973 p.), та прямої страхової діяльності, пов'язаної із страхуванням життя (Директива 79/239/ЕЕС від 5 берез­ ня 1979 p.). Директиви встановлюють єдині правила фі­ нансових гарантій (щодо платоспроможності та гарантій­ ного фонду), єдине групування класів страхування; єдині правила ліцензування, правила відповідальності органів нагляду: окремо для країн, де випускається страховий продукт (відповідальність за платоспроможність) і тих, що просувають страхові продукти (відповідальність за технічні резерви, що відповідають прийнятим зобов'язан­ ням);

• друга група Директив Ради ЄС (88/357/ЕЕС та 90/619/ EEC), що скасовує обмеження на переміщення страхових послуг на території ЄС;

• третя група Директив Ради ЄС (92/49/ЕЕС і 92/96/ЕЕС), що впроваджує правило про передачу, поширення порт­ феля або окремих ризиків; правило єдиної ліцензії (єди­ ні організаційно-правові форми страховиків, обмеження на діяльність, бізнес-план діяльності страховика, певний обсяг гарантійного фонду, чесні, надійні і кваліфіковані керуючі страховика, чесні й добропорядні власники і члени страхової компанії); правило заборони малозначу-

212

щої опіки органу нагляду щодо узгодження умов поліса, тарифів і математичної бази; правило доброї якості по­слуги; правило координації технічних резервів, правило про якість і зміст інформації, що надається страхуваль­нику при особистому страхуванні;

• Директива Ради ЄС 2001/17/ЕС (удосконалення вимог щодо реорганізації і ліквідації страховиків, зокрема ви­ значення пріоритетності вимог у процесі ліквідації і ство­ рення реєстру активів, що належать до технічних резер­ вів);

• Директиви Ради ЄС 2002/12/ЕС та 2002/13/ЕС (розвиток і застосування нових вимог до оцінки фінансового стану страховика — пруденційних вимог, зокрема щодо формування технічних резервів, ведення реєстрів, дивер­ сифікації активів та рівня платоспроможності);

• Директива Ради ЄС 2002/83/ЕС (нове визначення видів і класів страхування життя, захист прав споживачів, зок­ рема встановлення вимог щодо незмінних прав клієнтів, правил розкриття інформації, особливо у сфері страху­ вання життя, посилення відповідальності страховиків, створення альтернативного механізму розгляду спорів);

• Директиви Ради ЄС 2002/87/ЕС, 73/239/ЕЕС, 79/267/ EEC, 93/22/EEC, 2001/12/ЕС (нагляд за діяльністю фі­ нансових груп і конгломератів — співпраця з іншими ор­ ганами регулювання);

• Директива Ради ЄС 2002/92/ЕС (створення законодавст­ ва щодо реєстрації, регулювання і нагляду за діяльністю страхових агентів /посередників, зокрема вимоги щодо їх реєстрації);

• Директива Ради ЄС 91/674/ЕЕС щодо річного бухгалтер­ ського звіту та консолідованої бухгалтерської звітності;

• Директиви Ради ЄС щодо окремих видів страхування: кре­ дитів, відповідальності позичальника кредиту, цивільної відповідальності автовласників, юридичного захисту.

Міжнародна асоціація органів нагляду за страхуванням (IAIS) створена 1994 р. за участю 100 країн світу. Головними завданнями IAIS є [12; 15]:

• забезпечення кращого нагляду за діяльністю у сфері страхування на рівні конкретної країни, міжнародному

213

рівні з метою підтримки ефективних, законних, надій­них і стабільних страхових ринків для забезпечення допомоги і захисту полісотримачів (страхувальників, за­страхованих осіб, вигодонабувачів);

• об'єднання зусиль щодо розроблення практичних стан­ дартів страхового нагляду, що мають бути визначені чле­ нами IAIS і використані ними під час їхньої діяльності;

• підтримання стосунків з іншими установами, що займа­ ються аналогічним видом діяльності;

• забезпечення взаємної підтримки з метою збереження ці­ лісності ринків;

• обмін важливою інформацією і досвідом з метою подаль­ шого розвитку внутрішніх ринків страхування.

Орган нагляду має захищати інтереси полісотримачів,, під­тримувати надійну та ефективну діяльність страхових ком­паній, вимагаючи від них дотримання вимог законодавства й обов'язкових правил страхового бізнесу. При цьому орган на­гляду має право втручатися у страхову діяльність страхових компаній у межах своїх прав, згідно із законодавством.

IAIS встановлено ключові принципи органу нагляду [12; 15]:

1. Організація нагляду за страховою діяльністю (здійснення підтримки ефективного, законного, надійного і стабільного функціонування ринків страхових послуг на користь власників страхових полісів і для захисту їх інтересів).

2. Порядок ліцензування (оцінювання відповідності власни­ ків, вищого керівництва компанії законодавчим вимогам, до­ стовірність бізнес-плану порівняно з відповідними фінансови­ ми показниками).

3. Зміни у контролі компанії (зокрема, при зміні контролю страховик або покупець повинні повідомити і/або одержати дозвіл у органу нагляду).

4. Корпоративне управління (орган нагляду регламентує роль і відповідальність ради директорів, ступінь довіри до ін­ ших органів нагляду, відмінності між стандартами нагляду між юрисдикціями).

5. Внутрішні механізми контролю (орган нагляду переві­ ряє внутрішні механізми контролю страховика і за необхідно­ сті вимагає їх посилення, здійснення норм пруденційного

контролю, зокрема додержання стандартів до страхових ризи­ків, управління ними, інвестиціями, рівнем ліквідності).

6. Активи (до технічних резервів необхідно встановити ви­ моги: диверсифікація за видами активів, обмеження щодо ви­ користання фінансових інструментів, визначення бази для оці­ нювання, заходи зі збереження активів, балансування активів і пасивів, рівень ліквідності).

7. Пасиви (стандарти відносно пасивів повинні включати визначення пасивів, зобов'язання за страховими полісами або технічні резерви, суми дозволених кредитів при перестраху­ ванні).

8. Достатність капіталу і платоспроможність (встанов­ лення мінімального рівня капіталу при ліцензуванні та достат­ ності капіталу залежно від обсягу, складності і ділових ризи­ ків страховика).

9. Похідні й "позабалансові" операції (при використанні фі­ нансових інструментів, що не включаються у фінансовий звіт страховика, необхідне встановлення обмеження на використан­ ня таких інструментів, вимог щодо інформування та внутріпь нього контролю і моніторингу).

10. Перестрахування (встановлення вимог до обсягу зобо­ в'язань, що передаються в перестрахування, рівня довіри до перестраховика).

її. Ринкова поведінка (у роботі з клієнтами страховики і посередники цовинні діяти чесно, відверто, професійно, тур­ботливо, старанно, відповідно до пруденційних норм, надавати й одержувати необхідну інформацію, уникати конфлікту інте­ресів тощо).

12. Фінансова звітність (необхідна для оцінювання фінан­ сової стійкості операцій страховика, отримується з фінансо­ вих, статистичних звітів, інформаційних запитів, від актуарі­ їв та аудиторів, організовується шляхом встановлення обсягу і частоти надходження всіх звітів, встановлення форми бухгал­ терської звітності, правових норм до зовнішнього аудиту, роз­ роблення стандартів щодо утворення страхових резервів й ін­ ших пасивів, що входять у фінансову звітність).

13. Інспектування на місці (інспектування з метою аналі­ зу ділових операцій конкретного страховика).

214

215

14. Санкції (впровадження обмежень на ділові операції, ви­ дання приписів стосовно припинення ризикованих, необґрун- тованих операцій чи здійснення дій з метою виправлення діло­ вої практики, право застосування інших санкцій, зокрема анулювання ліцензії).

15. Ділові операції в інших країнах (усі страхові заклади підлягають нагляду, особливо міжнародні страхові групи і міжнародні страховики, створення страхового закладу за кор­ доном узгоджується органами нагляду обох країн).

16. Координація і кооперування (стосується обміну інформа­ цією між різними наглядовими органами в державі та за кор­ доном, можливість укладати договори із наглядовими органа­ ми, обмінюватися інформацією, співпрацювати за іншими напрямами, офіційна можливість встановлювати різновиди ін­ формації та підстави її поширення).

17. Конфіденційність (орган нагляду повинен дотримувати­ ся офіційної таємниці, зберігати конфіденційну інформацію, одержану від інших органів нагляду).

Згідно з положеннями IAIS, ці ключові принципи сприяють ефективному розвитку нагляду за страховою діяльністю:

• як основний орієнтир для органів нагляду в усіх країнах;

• завдяки доповненню їх залежно від спеціальних умов і особливостей ринків страхування;

• завдяки допомозі органам нагляду у виконанні їх функ­ цій, на ринку страхування.

Адаптація українського страхового законодавства до ви­мог Всесвітньої організації торгівлі насамперед пов'язана з проблемою створення вітчизняних страховиків, що зможуть конкурувати з іноземними страховиками. Мета діяльності ор­ганізації ВТО (створена 1948 р.) — поступове усунення дискри­мінаційних перешкод у торгівлі, обмеження митних тарифів та інших бар'єрів, що ускладнюють для підприємств держав вза­ємний обмін товарами і послугами. Враховуючи це, страхове законодавство України має передбачати однакові умови здійснення страхової діяльності для вітчизняних й іноземних страховиків. Ухвалені 2001 р. зміни до Закону України "Про страхування" фактично усунули зазначений бар'єр, але проблеми залишилися. Страховий ринок України не мав до-

216

статньо часу для створення значного страхового капіталу, а тому конкуренція між вітчизняними і іноземними страхови­ками буде несправедливою. Новостворений уповноважений ор­ган нагляду за страховим ринком — Державна комісія з регу­лювання ринків фінансових послуг — планує виступити з ініціативою про обмеження присутності іноземних страховиків на певний період.

Удосконалення системи державного регулювання страхової діяльності згідно з "Програмою розвитку страхового ринку України на 2001-2004 роки" [3] здійснюється з метою забезпе­чення дієвого захисту майнових прав та інтересів страхувальни­ків, підтримання економічної стабільності суспільства шляхом:

• розвитку обов'язкових видів страхування і встановлення єдиних принципів конкурсного відбору страховиків для їх здійснення;

« створення сприятливих умов для інвестування страхових

резервів в економіку держави;

» встановлення законодавчої вимоги до юридичних осіб щодо визначення за окремими видами діяльності форм страхового захисту працівників і майна, яке перебуває у їхній власності або управлінні, як інструменту управлін­ня ризиками.

Державний нагляд за страховою діяльністю має бути спря­мований на посилення якості виконання державою функцій щодо запобігання банкрутству страховиків, порушення ними зобов'язань перед страхувальниками, здійснення "псевдостра-хування". Цього можна досягти шляхом:

• упровадження поточного нагляду за фінансовим станови­ щем страховиків і страхових брокерів за допомогою здій­ снення контролю за фінансовою звітністю;

• удосконалення технології ліцензування страховиків, зок­ рема завдяки впровадженню більшої кількості уніфікова­ них вимог до правил страхування;

в опрацювання економічно обґрунтованих нормативів ді­яльності страховиків і страхових посередників, що міні­мізує ризик їх роботи;

• розширення прав і підвищення оперативності уповнова­ женого органу у справах державного нагляду за страхо­ вою діяльністю;

217

налагодження системи електронна пошта між уповно­важеним органом і страховиками, страховими посередни­ками і їх об'єднаннями;

* створення електронного банку даних усіх страховиків та страхових посередників, аналітичної служби для здійс­нення поточного й дискретного моніторингу страхового ринку, а на їх основі — системи раннього запобігання порушенням законодавства страховиками та страховими посередниками;

* опрацювання за участю науковців і фахівців у сфері стра­хування проектів нормативно-правових актів та інструк­тивних документів з метою максимального наближення їх до міжнародних норм.

Питання і завдання для самоконтролю

1. Чим зумовлена необхідність державного регулювання стра­ хової діяльності?

2. Які методи використовуються при державному регулюван­ ні страхової діяльності?

3. Визначте основні напрями державного регулювання ринків фінансових послуг в Україні.

4. У чому полягає особливість страхових правовідносин?

5. Перерахуйте основні ознаки, за якими страхове право можна віднести до різновиду зобов'язального права.

6. Назвіть складові структури страхового законодавства України.

7. Розкрийте структуру і зміст Закону України "Про страху­ вання".

8. Який орган центральної виконавчої влади здійснює нагляд за страховою діяльністю? У чому полягають його основні функції?

9. Розкрийте сутність процедури ліцензування страхової ді­ яльності.

10. Назвіть напрями впливу міжнародних норм на державне регулювання страхової діяльності в Україні. Оцініть відпо­відність стану державного регулювання страхової діяльно­сті в сучасній Україні вимогами IAIS.

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Закон України "Про страхування" від 7 березня 1996 р. № 86/96 (із змінами від 4 жовтня 2001 р. № 2745-ІП).

2. Закон України "Про фінансові послуги та державне регу­ лювання ринків фінансових послуг" від 12 липня 2001 р. № 2664-ІII

3. Програма розвитку страхового ринку України на 2001- 2004 роки: Затв. постановою № 98 Кабінету Міністрів Ук­ раїни від 2 лютого 2001 р.

4. Указ Президента України "Про Державну комісію з регу­ лювання ринків фінансових послуг в Україні" від 11 груд­ ня 2002 р. № Ц53/2002.

5. Указ Президента України "Про Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України" від 4 квітня 2003 р. № 292/2003.

6. Ліцензійні умови провадження страхової діяльності: Затв. Розпорядженням Державної Комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28 серпня 2003 р. № 40. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 15 вере­ сня 2003 р. за № 805/8126.

7. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. № 436- IV.

8. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 p. № 435-IV. 9. Законодавство України про страхування: 36. норм, актів /

За ред. П. Д. Біленчука, О. Ф. Філонюка, І. В. Яковенка. — К.: Атіка, 1999. — 464 с.

10. Державне регулювання економіки: Навч. посіб. / С. М. Чис- тяков, А. Є. Никифоров, Т. Ф. Куденко та ін. — К.: КНЕУ, 2000. — 316 с.

11. Залєтов О. М., Слюсаренко О. О. Основи страхового права України: Навч. посібник / За ред. д. є. н. Б. М. Данилиши- на. — К.: Міжнародна агенція "BeeZone", 2003. — 384 с.

12. Любенська О. Ключові принципи страхування: вимоги Міжнародної асоціації органів нагляду за страхуванням // Страхова справа. — 2001. — № 4. — С. 93-96.

13. Монті А. Страхове законодавство в Європейському союзі// Страхова справа. — 2003. — № 4. — С. 34-43.

218

219

14. Основи страховой деятельности: Учебник / Отв. ред. проф. Т. А. Федорова. — М.: БЕК, 2001. — 768 с.

15. Принципи та стандарти Міжнародної асоціації органів на­ гляду за страховою діяльністю: Пер. з англ. — К.: Видав­ ничий дім "Козаки", 2002. — 216 с.

16. Страхове право України: Підручник для вищих навч. закл. Д. П. Біленчук, П. Д. Біленчук, О. М. Залєтов, Н. І. Кли- менко / За ред. проф. П. Д. Біленчука і президента Ліги страхових організацій України О. Ф. Філонюка. — К.: Атіка, 1999. — 368 с.

17. Страхування: Підручник / Кер. авт. кол. і наук. ред. С. С. Осадець. — 2-ге вид. перероб. і допов. — К.: КНЕУ, 2002. — 599 с.

1. Основні положення особистого страхування

2. Страхування життя

3. Страхування від нещасних випадків

4. Страхування на випадок хвороби

5. Медичне страхування (безперервне страхування здоров'я)

7.1. Основні положення особистого страхування

Сучасні види особистого страхування виникли внаслідок роз­витку морського страхування [20]. У Європі наприкінці XVII — на початку XVIII ст. договори страхування судна і вантажів мі­стили додаток, де йшлося про страхування життя капітана. Страхування від нещасних випадків починає активно здійсню­ватися із середини XIX ст., а медичне страхування — у XX ст.

Особисте страхування — це галузь страхування, у якій об'­єктами страхування є майнові інтереси, пов'язані з життям, здоров'ям, працездатністю, пенсійним забезпеченням або іншою подією в житті застрахованих осіб. Виокремлюють такі різнови­ди особистого страхування [9; 11; 12; 17; 20; 32; 33; 36]:

1. За формою здійснення страхування: обов'язкове і добро­ вільне.

2. За підгалузями особистого страхування: страхування життя; від нещасних випадків; медичне.

3. За кількістю осіб, які зазначені у договорі: індивідуаль­ не (застраховано одну особу); сімейне; колективне (за­ страховано кілька осіб).

4. За типом страхового випадку: на випадок дожиття до певного віку або події; на випадок настання смерті; на випадок непрацездатності; на випадок захворювання; на випадок непередбачених медичних витрат.

220

221

5. За складом страхової відповідальності: відповідальність щодо здійснення однорідних ризиків страхування (прості договори) і відповідальність щодо здійснення страхуван­ ня кількох видів ризиків (комбіновані договори).

6. За тривалістю дії страхового договору: короткостроко­ ве (термін дії договору не перевищує одного року); се- редньострокове (на 1-9 років); довгострокове (на 10 і бі­ льше років).

7. За способом сплати страхових премій (внесків): з одно­ разовою сплатою; з періодичною сплатою.

8. За способом страхової виплати: з одноразовою випла­ тою страхової суми (її частини); з виплатою частин стра­ хової суми протягом встановленого періоду (у формі пен­ сії або ренти).

Розглянемо особливості здійснення особистого страхування.

Суб'єктами договору особистого страхування є страховик, страхувальник, застрахована особа і вигодонабувач. При на­станні страхового випадку, що призвів до смерті застрахованої особи, суб'єктом страхових відносин може стати спадкоємець. У процесі медичного страхування суб'єктом страхових відно­син може бути заклад охорони здоров'я.

Страховик — страхова компанія, що має ліцензію на здій­снення відповідного виду особистого страхування. . Страхувальник — фізична чи юридична особа, що укладає договір страхування і бере на себе виконання зобов'язань, що визначені в договорі, зокрема своєчасно сплачувати страхові внески.

Застрахована особа — це фізична особа, про особисте стра­хування якої за її згодою страхувальником укладено договір страхування. Якщо страхувальник уклав договір страхування відносно себе, то він одночасно є і застрахованою особою.

Вигодонабувач — громадянин чи юридична особа, що при­значена страхувальником за згодою із застрахованою особою для отримання страхової виплати, якщо зі застрахованою осо­бою станеться страховий випадок. Вигодонабувач може бути замінений страхувальником до настання страхового випадку, якщо інше не встановлено договором страхування. Якщо за­страхована особа дієздатна, вигодонабувач визначається застра­хованою особою, якщо недієздатна — то особою, на яку відпо-

відно до закону покладено обов'язки щодо охорони прав та ін­тересів застрахованої особи (наприклад, піклувальником для неповнолітньої особи). Якщо страхувальник призначив особу, до якої у разі його смерті має перейти право на одержання страхової виплати, це право не входить до складу спадщини (ст. 1229 Цивільного кодексу).

Спадкоємець за договором страхування — особа, що є спад­коємцем за законом або заповітом щодо успадкування страхо­вих виплат, тобто ця особа можлива, якщо не призначено ви-годонабувача або йому призначено частину страхових виплат. Згідно із Цивільним кодексом (ст. 1229), страхові виплати в цьому разі успадковуються на загальних підставах.

Страховими випадками при особистому страхуванні є смерть або настання певної події в житті застрахованої особи (дожиття до повноліття, одруження тощо), втрата працездатно­сті, надання медичної допомоги в разі захворювання застрахо­ваної особи або після нещасного випадку з нею, інші заздале­гідь визначені події, що завдали шкоди застрахованій особі.

Договір страхування укладається на підставі заяви страху­вальника, що подається в усній або письмовій формі. У пись­мовій формі подається заява щодо укладання довгострокових договорів страхування життя, колективних або договорів стра­хування на великі страхові суми. Заява розробляється страхо­виком і містить такі графи: найменування страхувальника; дані про застраховану особу (стать, вік, місце проживання, па­спортні дані, професія або вид занять, хобі тощо); опис об'єк­та страхування і ризиків, що впливають на нього; страхові ви­падки; вид страхування; страхова сума на застраховану особу; місце дії договору страхування; дати початку і закінчення дії договору страхування; інша суттєва інформація щодо предме­та договору.

Страхові платежі розраховуються на загальних підставах — як добуток страхового тарифу на страхову суму з урахуванням надбавок або знижок, які встановлює страховик. Страховий та­риф установлюється з урахуванням суттєвих факторів, що впли­вають на страховий ризик, — стану здоров'я, наявності шкід­ливих звичок, професії, віку, статі та решти властивих для певного виду страхування чинників. Страхова сума визначаєть­ся згідно з чинним законодавством для обов'язкових видів стра-

222

223

хування або за згодою сторін договору добровільного страху­вання, причому страховик, як правило, пропонує конкретні рівні або межі страхових сум.

Страхові виплати здійснюються відповідно до умов догово­ру страхування. Страхові виплати сплачуються за договорами страхування життя один раз або регулярно протягом періоду, встановленого в договорі. За договорами ризикового страхуван­ня страхова виплата сплачується один раз відповідно до ступе­ня втрати працездатності, погіршення стану здоров'я або вна­слідок смерті застрахованої особи.

Особливості здійснення особистого страхування [11; 12; 16; 23; 32-36]:

1. Застрахована особа повинна бути визначена (персоніфіко­ вана) договором страхування.

2. Застрахована особа при ризикових видах страхування по­ винна бути особою, що може підлягати випадковим негатив­ ним впливам унаслідок настання страхових випадків.

3. Майновий інтерес при особистому страхуванні виявляєть­ ся відносно таких основних груп осіб: а) страхувальників, як можливість надання допомоги у разі втрати застрахованою осо­ бою працездатності, погіршення стану її здоров'я чи її смерті; б) застрахованих осіб, як можливість покращення їх майново­ го стану (одержання пенсії, виплати з тимчасової непрацездат­ ності тощо); в) фізичних осіб, які матеріально залежать від застрахованої особи і є її утриманцями, як можливість отри­ мання матеріальної допомоги, що є єдиним або основним дже­ релом засобів існування.

4. Оскільки життя людини не може бути однозначно оцінене у грошовому еквіваленті, майновий інтерес при особистому страхуванні не має абсолютних критеріїв для визначення його обсягу. Проте для здійснення страхової виплати необхідно встановити однозначний зв'язок між обсягом шкоди, що може бути заподіяна застрахованій особі, сумою завданої їй шкоди і страховою сумою. Страхова сума не є точним еквівалентом можливої матеріальної шкоди і визначається законодавчо (для обов'язкових видів страхування) або за згодою сторін договору, на основі врахування рівня матеріальної забезпеченості (обсягу особистого доходу) застрахованої особи, кількості осіб, які

перебувають на її утриманні тощо (для добровільного страхування). Сума страхової виплати з цієї ж причини також повинна заздалегідь визначатися законом або договором страхування залежно від виду страхового випадку. Водночас також мають бути однозначно і заздалегідь визначені терміни й інші умови здійснення страхових виплат.

5. Андеррайтинг кожного виду особистого страхування спе­ цифічний. Так, при страхуванні життя насамперед врахову­ ються вік і термін страхування застрахованої особи, а при ри­ зикових видах страхування — вид занять, професія, місце проживання, соціальне оточення, обсяг доходу застрахованої особи тощо. Як правило, для здійснення андеррайтингу вико­ ристовуються анкета про стан здоров'я, що є складовою заяви щодо страхування, та результати медичних обстежень застра­ хованої особи.

6. У більшості країн діє система пільгового оподаткування операцій особистого страхування. У вітчизняному законодавст­ ві передбачені пільги за договорами довгострокового страху­ вання життя (див. розділ 11 цього посібника).

Результати розвитку видів особистого страхування в Украї­ні впродовж 1997-2002 pp. наведено в табл. 7.1 (за даними джерел [13; 14]).

Таблиця 7.1

Динаміка розвитку особистого страхування в Україні за період

1997-2002 pp.

Підга-лузі добро­віль­ного страху­вання	Показ­ник (тис. грн)	Роки
		1997	1998	1999	2000	2001	2002
1	2	3	4	5	6	7	8
Страху­вання життя	Страхо­ві пла­тежі	18 560,0	12 865,0	7 647,0	10 100,0	15 733,0	23 900,0
	Страхо­ві вип­лати	20 897,0	13 240,0	7 357,0	9 200,0	4 887,0	2 700,0

224

225