9. У середині серпня — 10, у другій декаді вересня — 6, а в другій де­каді жовтня — 1.

Необхідно здійснити комплекс заходів по охороні промислової авіфауни водойм та річково-озерних заплав, а саме: а) збе­

реження існуючої сітки дрібних річок, стоячих водойм та прилеглих до них вологих сіножатей — місць гніздування і жировки усіх промисло­вих водно болотяних пернатих; б) обмеження норм відстрілу качок і лисок за день полювання та перенесення часу полювання з серпня на вересень; в) створення додаткових водойм у південній частині Волин­ської області (зокрема у верхів’ях річок Путилівки, Липи, Луги); г) проведення сезону тиші у гніздовий період та час появи пташенят (квітень—червень). Усі пропоновані заходи повинна взяти під свій по­всякденний контроль обласна інспекція у справах охорони природи та громадськість.

До амфібіотичних, або півводних, ссавців зооценозу водойм та річ­ково-озерних заплав Волинької області належать: водяна кутора, річ­кова видра, європейська норка, річковий бобер, ондатра, водяна та щу- роголова полівка. Крім цих видів-стенобіонітів, тут поширена мала, середня та звичайна бурозубки, ставкова та водяна нічниці, горностай, ласка, лисиця, єнотовидний собака, мала та польова миші, сірий щур, темна та звичайна полівки, зрідка лось та деякі інші звірі. Зазначені ссавці залежно від численності популяцій мають позитивне чи негатив­не значення. При невисокій численності усі вони нейтральні, а при зро­станні густоти того чи іншого виду він може ставати або корисним, або шкідливим.

Заслуговують на аналіз реакліматизація у Волинській області річ­кового бобра та проблема ондатрівництва. Ці питання пов’язані з під­вищенням хутро-промислового потенціалу водно-болотяних угідь Воли­ні, раціональним використанням заболочених і, частково, заліснених земель. У Волинську область річкові бобри (до 10 екземплярів) були завезені у 1965 р. з району затоплення Київської ГЕС і випущені на р. Стохід у с. Нове Червище Камінь-Каширського району. У цьому місці бобри знайшли відповідні екологічні умови і весною 1967 р. спостері­гались молоді тварини.

Невисока густота населення також є сприятливим фактором росту кількості річкових бобрів у зооценозі водойм та річково-озерних заплав Волинської області. Влітку і восени ці гризуни живляться корою осики, корою та пагонами верб — білої, козячої, ламкої, кошикової, корою чорної вільхи, дуба, берези, граба, звичайної сосни, пагонами звичайної горобини, ламкої крушини, ліщини, ожини, стеблами та листям глухої кропиви, волосистої осоки, кінського щавлю, очерету білого та жовтого латаття.

На Шацьких озерах ондатра вперше з’явилась у кінці 1947 р.—на початку 1948 р., розширюючи свій західноєвропейський ареал. На озера проникала природним шляхом з Польської Народної Республіки по р. Західний Буг. Перші поселення цього гризуна були виявлені на озе­рах Свитязь, Луки та Перемут. У 1950 р. на оз. Свитязь зареєстровано

п’ять ондатрових хаток, а в 1951 р. їх кількість потроїлась. У 1965— 1970 рр. поселення цього гризуна констатовані на Заболотівських та інших озерах, Турійському каналі, на заплавних водоймах Прип’яті по­близу смт. Ратне, вздовж р. Турії, на ставах біля сіл Чаруків, Несви- чі та у багатьох інших пунктах. Таким чином, у 1970 р. ондатра заселяла усі більш-менш придатні водойми Волинської області, але порівняно з 1960 р. густота популяції ондатр помітно скоротилась.

Як і в інших пунктах свого ареалу, на водоймах Волинської області ондатри ведуть присмеркове та нічне життя, будують хатки або риють нори. Живляться вони лепешняком, рогозом широколистим та вузько­листим, очеретом, комишем озерним, хвощем болотяним, аїром, жовтим лататтям, рдестом плаваючим, стрілолистом та іншими рослинами. Рід­ко споживають молюсків (катушки, беззубки). На озерах Волині є опти­мальні умови для існування ондатри, зокрема: велика кількість ста­риць, озер, ставів, не заселених іншими амфібіотичними гризунами, крім водяної полівки, але остання не є суттєвим трофічним конкурентом ондатри; достатня кількість опадів, внаслідок чого стоячі водойми збе­рігають протягом року майже сталий рівень; багаті на кормові ресур­си — лепешняк, очерет, рогіз, рдест. ЦІ рослини на деяких озерах вкри­вають до 70% акваторії.

Інтенсифікація ондатрівництва у Волинській області дасть значну кількість цінного хутра, дозволить більш раціонально використовувати водойми та річково-озерні заплави, сприятиме ефективній експлуатації цих угідь. Слід ширше впроваджувати комплексне розведення ондатри та риб-фітофагів (коропів, товстолобиків, білих амурів), водоплавних птахів, зокрема свійських качок, з розрахунку 100 качок на 1 га аква­торії.

ЗООЦЕНОЗИ СОСНОВИХ ЛІСІВ

У Волинській області на піскуватих підвищеннях ростуть соснові ліси. Це, як правило, культури від першого до шостого—сьомо­го класу віку різної повноти і здебільшого низького бонітету. Ділянки соснових природних пралісів невеликі і розташовані мозаїчно, в основ­ному у Камінь-Каширському, Ківерцівському, Ковельському, Маневл- цькому районах. Значного розвитку тут досягають вересові пустища та зарості багна у сукупності з іншими трав’янистими рослинами — еди­фікаторами поліських сосняків.

Зооценоз соснових лісів — найдрібніший під кутом зору заселення його хребетними, що пояснюється екологічною однорідністю сосняків, поганими кормами та лише задовільними захисними умовами цих на­саджень. Видовий склад хребетних у цьому зооценозі змінюється за­лежно від віку насадження та пори року.

Соснові культури першого класу віку (до 10 років) в теплий період року заселені поодинокими звичайними ропухами, нечисленними живо­родящими та прудкими ящірками, веретінницями. З птахів тут гні­здяться дрімлюги, лісові щеврики, звичайні вівсянки, лісові жайворон­ки, дуже рідко тетереви. З ссавців у цих насадженнях трапляються

нечисленні звичайні бурозубки, зайці-русаки, лісові полівки, жовтогорлі миші, європейські козулі, лисиці. В холодний період року тут постійно перебувають зайці-русаки та лисиці, заходять козулі та лосі. Після змикання крон (до прочистки) сосняки за віком другого класу служать цілорічним місцем відпочинку та переховування диких свиней, козуль, лисиць, вовків, єнотовидних собак. Зимою жирують лосі, залітають си­ниці, сороки, сойки. Гніздуючих птахів тут майже не буває, не спосте­рігаються земноводні та плазуни, дуже низька щільність популяцій ми- шовидних гризунів.

Дуже бідний якісний і кількісний склад фауни хребетних в 25—30- річних жердняках, але після їх прочистки поступово з’являються гніз­дові птахи: зяблики, чорні і співучі дрозди, сойки, сороки, сірі ворони, деякі славки, вівчарики, вухаті сови. Взимку тут завжди можна бачити великого строкатого дятла, різних синиць, жовтоголових корольків. У жердняках будують «гайна» білки, влаштовують гнізда лісові вовчки. Часом у білячих гніздах поселюються лісові куниці. З земноводних рідко, але постійно трапляється трав’яна жаба та звичайна ропуха, на вересових галявинах — живородящі ящірки та веретінниці.

У соснових лісах 50—60-річного віку розвивається підлісок з лі­щини, черемхи, верб, бузини, з’являються зарості ожини. Екологічні умо­ви стають більш різноманітними, а тому фауна хребетних набуває знач­ної видової різноманітності. Зростає густота тваринного населення, в першу чергу дятлів, синиць, повзиків, мишовидних гризунів. У лісах спостерігаються гнізда круків, канюків, яструбів, сірих чапель, білих і чорних лелек та інших середніх та великих птахів. Дупла в соснах за­селюють звичайні шпаки, строкаті дятли, крутиголовки, повзики і великі синиці. Галявини, вкриті різнотрав’ям, є місцем літньої жировки оленів та зайців.

ЗООЦЕНОЗИ МІШАНИХ ЛІСІВ ТА ЧАГАРНИКІВ

У цьому зооценозі найбільш різноманітний видовий склад хребетних, а при врожаї насіння основних лісоутворюючих видів, зо­крема дуба, спостерігається помітне зростання численності великої групи хребетних фітофагів — основних споживачів жолудів. Таким чи­ном, тут чітко виступають складні трофічні зв’язки, зокрема ланцюги живлення, що спостерігається і в інших лісових ценозах, наприклад в гірсько-карпатських букових лісах. Відомо, що лісові птахи поїдають понад 270 видів насіння, а лісові гризуни живляться насінням більш ніж 40 видів дерев та чагарників, причому не лише місцевих, а й аклі­матизованих (П. О. Свириденко, 1957). Щільність заселення мішаних лісів хребетними та видовий склад земноводних, плазунів, птахів і ссав­ців залежить від віку та складу насадження, повноти, підліска, трав’я­нистого вкриття, мезорельєфу, фауни безхребетних лісової підстілки, грунту, стовбурів та інших біотичних та абіотичних факторів. Ці показ­ники створюють оптимальні умови для існування більшості видів наземних хребетних. Добра кормова база (врожай дуба часом досягає 5200 кг/га, ліщини— 1800, ясена — 250, сосни — 22, берези—13), чер-

гування у плодоношенні хвойних і різних широколистяних дерев, ярус­ність насаджень, мікроклімат, значна кількість місць, зручних для переховування та норіння — усе це задовольняє екологічні вимоги най­різноманітніших хребетних.

Земноводні в цьому зооценозі представлені трав’яною та гостро- мордою жабами, які належать до найхарактерніших безхвостих амфі­бій мішаних лісів Волино-Подільської височини. Особливо багато трав’яних і гостромордих жаб по весняних лісових тимчасових невели­ких водоймах, коли вони відкладають ікру. В цей час (кінець березня— початок квітня) такими жабами живляться білі лелеки, крижні та інші річкові качки, сірі чаплі, чорні тхори, борсуки, лисиці, пацюки, вужі та чимало інших хребетних. Таким чином, в ланцюгах живлення у берез­ні—квітні вони відіграють суттєву роль, що і обумовлює їх загально- біологічне значення у зооценозі мішаних різновікових лісів. У водой­мах протягом квітня—травня трапляються гребенясті та звичайні три­тони, а до пізньої осені заселяються червоночеревими кумками, які в літньо-осінній період є фоновими видами земноводних. Основна їх роль у зооценозі полягає у винищенні різноманітних безхребетних, серед яких шкідливі форми складають 48,1%. Коефіцієнт корисності черво- ночеревої кумки становить 42,6%.

По узліссях та чагарниках у квітні—жовтні постійно можна бачити або чути звичайну квакшу. Значення квакші полягає у винищенні без­хребетних. У її кормовому раціоні шкідливі форми становлять 63,7%, нейтральні — 22,5%, корисні — 13,8%. Отже, коефіцієнт корисності цього виду земноводних дуже високий — 50,0%. Крім перелічених ви­дів амфібій у зазначеному зооценозі звичайними є сіра та зелена ропухи, яких найчастіше доводиться спостерігати у першу половину літа. Жив­ляться ропухи жужелицями, довгоносиками, листогризами, мурашками, багатоніжками, справжніми мухами, гусеницями різних метеликів. Роль їх у біоценозі позитивна. Таким чином, усі види земноводних, які засе­ляють мішані різнотравні ліси Волині, є корисними компонентами за­значеного зооценозу і заслуговують на постійну охорону.

З плазунів у зооценозі мішаних лісів та чагарників особливу увагу привертають прудкі ящірки. Це фоновий вид рептилій мішаних волин­ських лісів, проте суцільних масивів лісу ця ящірка уникає, а заселяе узлісся, рідколісся, площі суцільних рубок, засаджені культурами, просі­ки, галявини з різнотрав’ям і чагарниками, куртини чагарників (шипшина, дереза, терен). Численність прудких ящірок у теплі періоди року (вес­на, літо, початок осені) майже постійна. Прудка ящірка споживає саранових, клопів, коваликів, чорнотілок, вусачів, листоїдів, довгоно­сиків, пластинчатовусих, лускокрилих. Шкідливі для лісового господар­ства істоти становлять в раціоні прудкої ящірки 72,3%- 3 інших пред­ставників класу плазунів у цьому зооценозі відмічені живородящі ящірки, веретінниці, звичайні вужі, рідко — гадюки, дуже рідко — мідянки.

Орнітофауна мішаних різновікових лісів Волині порівняно з інши­ми зооценозами найбагатша на види, яких налічується близько ста. З рідкісних птахів місцями трапляється чорний лелека, сірий жу-

равель, скопа, змієїд, орлан-білохвост, червоний шуліка, пугач. До фо­нових видів належать деякі горобині, дятли, одуди, зозулі, голубині.

Тетерев найщільніше заселяє чагарникові луки, що межують з ольсами.

Протяжність чагарників вздовж узлісся вільхових лісів лише по р. Цир перевищує 100 км, таким чином, при найвищій кількості тетере­вів їх загальна біомаса на цих лінійних маршрутах становить 510 кг. Це дуже низька густота, яку треба підвищити у два—три рази. Отже, потенціальні ресурси тетеревів можуть бути досить високими і мати промислове значення.

Тетерев — один з видів місцевої авіфауни, який поступово «всмок­тується» в окультурений ландшафт. Цей процес залежить від швидкоеті синантропізації. Отже, до цього часу відносно однотипна за своїм скла­дом орнітофауна окультуреного ландшафту поліської зони поповнюєть­ся за рахунок нового виду — тетерева, що адаптується у напрямі синантропного способу життя.

Протягом теплого періоду року у мішаних лісах Волині чимало голубиних. У ранньовесняну пору серед цих птахів переважають голу- бн-синяки, а влітку та восени — звичайні горлиці, які є домінуючими пернатими ранньоосіннього періоду.

У мішаних лісах Волино-Подільської височини трапляються вальд­шнепи, проте кількість їх незначна.

Зозуля звичайна — фоновий вид літньої авіфауни. У біоценозі мі­шаних різновікових лісів на Волині вона трапляється скрізь, але най­частіше — у сосново-березових лісах. Під час обліку у травні—червні 1967—1968 рр. у Пнівнівському лісництві на двокілометровому марш­руті у зазначених лісових угіддях налічувалось 20 зозуль і більше.

Одуд, як і попередній вид, також масовий вид птахів у літній пе­ріод. Максимальна кількість одудів у травні—червні 1967—1968 рр. констатована на чагарникових луках, по узліссях вільхових лісів, на