4. Поворськ о-м аневицький кінцев о-м оренний район

простягається між ріками Турія і Стир. На відміну від Любомль-Ко- вельського району він має більше боліт, які розривають цілісність під­вищеної смуги крейдових порід на окремі горбисті ділянки. Більша заболоченість сприяла кращому збереженню лісів, отже ця кінцево- моренна смуга більше заліснена. Південну межу Поворсько-Маневи- цького геоморфологічного району проводять по лінії таких пукнтів: За- диби—Любитів—Мельниця—Софія—Оконськ—Старий Чорторийськ.

Північна межа району більш звивиста і проходить від с. Датинь у на­прямку на Камінь-Каширський, але до нього не доходить, звертаючи на с. Полицю, звідки повертає на південь в напрямку на с. Великий Обзир, далі на села Карасин, Серхів і у Ровенську область.

У Поворсько-Маневицькому геоморфологічному районі є карстові і денудаційні форми рельєфу, але більш поширені зандрові рівнини, переважно заболочені і заліснені. На фоні цих заболочених рівнин кін­цево-моренні горби скреслюються досить виразно і чітко.

5. Турійськ о-О ваднівський денудаційний район відзначається тим, що на його просторах трапляються денудаційні фор­ми рельєфу: хвилясті, з положистими схилами, межиріччя. Але рельєф цієї денудаційної поверхні дуже нерівний. Його характеризують то численні западини, створені ще в дольодовикову епоху, то карстові лій­ки, зайняті іноді озерами, то давні долини, замулені льодовиковими відкладами, зокрема озерно-льодовиковими.

Поверхня Турійсько-Оваднівського району в багатьох місцях пе­ревищує 200 м н. р. м., причому не окремими горбами, а широкими масивами, найбільшими з яких є Турійський, Оваднівський, Володимир- Волинський, Купичівський, Озютицький тощо. Ці масиви, вкриті родю­чими перегнійно-карбонатними грунтами, з давніх давен стали хлібо­робською базою слов’янських племен, які заснували тут міста: Воло- димир-Волинський, Луцьк, Волинь, Червень та ін. По цих масивах протікали ріки ще в дольодовиковий період; у наш час простягається Головний Європейський вододіл дуже звивистою і невиразною смугою через села Бійницю—Стенжаричі—Олеськ.

Поряд з вододільними денудаційними підвищеннями в цьому районі є значні улоговини, утворені дольодовиковими ріками і карстовими процесами, але в людовикові епохи замулені моренними і озерними відкладами і зараз виявлені заболоченими рівнинними пониженнями. Деякі з них мають виразну форму долин (наприклад, долина, в якій починається р. Турія), інші — розлогих знижень (у верхів’ях Стоходу або в районі с. Мосур).

6. Р о ж и щ е-Ц у м а н с ь к и й денудаційний район розта­шований між річками Стир і Горинь. Багатьма рисами свого рельєфу він подібний до Турійсько-Оваднівського геоморфологічного району. Тут теж поширені масиви крейдових поверхонь, підвищені до 200 м, на яких утворилися родючі перегнійно-карбонатні грунти (Тростянецький,

Журавичинський, Ківерцівський масиви), зрідка трапляються карстові озера. На відміну від попереднього району велику площу тут займають заболочені зниження, вкриті лісами, і тому Рожище-Цуманський район в цілому більш лісистий від Турійсько-Оваднівського.

7. Колківський (С т и р-С т о х і д сь к и й) давньодолин- ний район простягається порівняно вузькою смугою між долинами Стоходу і Стиру в тому місці, де вони успадкували прадавню долину Стир—Словечно. Характерними рисами рельєфу цього району є глибо­кий розмив крейдової поверхні і поширення акумулятивних, алювіаль­них і флювіогляціальних відкладів, які заповнюють цю прадолину. Серед алювіальної заболоченої рівнини тут трапляються порівняно малі масиви пісків з давніми і сучасними еоловими формами рельєфу.

Волинській ерозійній височині властиві різноманітні ерозійні фор­ми рельєфу: яри, балки і річкові долини різної будови і розмірів. Во­линська область займає лише західну частину одноіменної височини між річками Стир і Західний Буг. Основу рельєфу цієї частини височини становить, як було уже відзначено, морфоструктура Львівсько-Волин­ської западини, яка заповнена потужною говщею палеозойських і ме­зозойських відкладів, нашарування яких завершується відкладами^- верхньої крейди (турон, сенон), представленої переважно мертелями. Крейдові відклади перекриті четвертинними утвореннями континенталь­ного типу і виявлені майже виключно лесоподібними суглинками; тіль­ки в долинах річок і на їх заплавах залягають алювіальні (річкові) суглинки і супіски та рештки льодовикової морени — на схилах долин під лесовидними суглинками. Отже, четвертинні відклади (переважне лесовидного типу) перекривають суцільною поволокою корінні крейдові відклади, які на денну поверхню майже ніде не виходять.

Нерівний рельєф крейдової поверхні визначає основні орографічні риси західної частини Волинської височини: наявність підвищеної сму­ги між Луцьком і Володимиром-Волинським, де абсолютні висоти пе­ревищують 250 м н. р. м. (максимальна висота 288 м н. р. м. біля с. Са­дів). Пониження крейдової поверхні відбувається за рахунок смуги рів­нин між смт. Іваничі та с. Радомишль, абсолютні висоти якої менші від 2-50 м н. р. м. Підвищення крейдової поверхні на півдні області обумовило появу високої і дуже розчленованої височини на захід від м. Берестечка, де висоти досягають максимального значення в усій Во­линській області — 292 м н. р. м. (7 км на схід від залізничної плат­форми Брани на лінії Львів—Луцьк).

Зазначені нерівності крейдові поверхні не тільки зумовлюють оро­графічні особливості Волинської височини, вони також визначають глибину і густоту ерозійного розчленування сучасної поверхні височини.

Ще одна малопомітна, але важлива риса для визначення будови поверхні Волинської лесової височини полягає в тому, що саме її за­хідна частина підлягала материковому зледенінню. Сліди цього дав­нього, окського або міндельського зледеніння виявляються в появі гранітних валунів в руслах річок, пісків, зокрема в долині Західного Бугу і в кар’єрах цегельних заводів. Оскільки ці льодовикові сліди ві­домі лише по долинах річок Західного Бугу і Луги, то можна припус­

тити, що окський льодовик на Волинській височині, яка стояла пере­шкодою на його шляху, просувався на південь по цих річкових доли­нах, не перекриваючи вододілів. Вказані особливості поверхні Волин­ської височини дозволяють поділити її на такі геоморфологічні райони:

8. Луцький приполіський лесов и й горбистий ра­й о н відзначається значними абсолютними висотами, які в середньому перевищують 250 м н. р. м., та помітним впливем давнього зледе­ніння на форми його рельєфу. Цей вплив найпомітніший тому, що лесові відклади мають виразні сліди водного походження, зокрема значні озера, які тут були і залишили після себе шаруваті глини і суглинки. У озерних відкладах, відкритих цегельними кар’єрами, добре помітний вплив холодного клімату льодовикової епохи, про що свідчать морозні клини, тріщини та інші кріотурбації.

Північна межа цього району дуже виразна і проходить по лінії шосе Володимир-Волинський—Луцьк—Олика. Західна і східна межі теж чіткі і проходять по ріках Луга і Путилівка. Тільки південна межа не всюди чітка, і ми проводимо її по долині р. Нехворощі на смт. Лока- *іі, на с. Садів і по долині р. Чорногузка, а по р. Стир на межі Волин­ської області з Ровенською.

9. Іваничівський рівнинний хвилястий лесов и й ра­й о п займає середню частину Волинської лесової височини. Західна частина цього району між ріками Західний Буг і Луга являє собою серію спільних терас названих річок і тому є рівнинною. На схід від р. Луга (в напрямку на села Привітне і Мирне) розчленування поверхні зростає, тому що саме поміж цими селами проходить частина Голов­ного Європейського вододілу, а далі на схід до р. Стир і на її терасах знову стає рівнинно-хвилястим.

Північну межу району ми проводимо від с. Устилуга по р. Луга, далі по р. Нехворощі на р. Чорногузка, а південну межу по р. Західний Буг від с. Литовеж до с. Заставне, а далі на села Павлівка—Завидів— Озерці—Вільхівка—Сенкевичівка і на Боремель (Ровенська область).

10. Горохівський г о р б и с т о-г р я д о в и й лесов и й ра­йон має найбільші абсолютні висоти в області, густу і глибоку еро­зійну розчленованість (це надає району виразного горбистого вигляду), € найбільш лісистим (до 20% загальної території району) особливо на схід віл залізничної колії Львів—Луцьк. Західна і південна межі ра- 'йону проходять по межі з Львівською областю, зокрема по долині р. Судилівка.

КЛІМАТ

Клімат Волинської області помірний, вологий, з м’якою зимою, нестійкими морозами, частими відлигами, нежарким літом, знач­ними опадами, затяжними весною і осінню.

На території Волинської області працює шість метеорологічних станцій у таких пунктах: Луцьк, Любешів, Свитязь, Маневичі, Ковель, Володимир-Волинський. Крім цих станцій матеріал для вивчення клі­мату збирають 15 метеопостів. На метеостанціі м. Ковеля ведуться актинометричні спостереження за сонячною радіацією, радіаційним ба- . лансом та тривалістю сонячного сяйва, тому радіаційні характеристики в роботі грунтуються не на розрахунках, а на основі матеріалів інстру­ментальних актинометричних спостережень.

РАДІАЦІЙНИЙ І ТЕПЛОВИЙ РЕЖИМИ

"Сонячна радіація є одним з основних факторів форму­вання клімату, характеристика радіаційного режиму розкриває зако­номірності розподілу сонячної радіації і радіаційного балансу в часі і простори

Сонячна радіація, яка поступає на поверхню Землі від сонця, на­зивається прямою, і величина, її залежить від висоти сонця над гори­зонтом та ступеня хмарності. Річний прихід сонячної радіації при ясно­му небі для області становив би 117 ккал/см², але хмарність зменшує величину прямої сонячної радіації втроє і за рік становить 40,3 ккал/см²^ з таким розподілом за місяцями:

І II III IV V VI VII VII [ їх X XI XII

0,4 1,0 3,3 4,0 6,0 7,3 6,4 5,2 3,9 1,8 0,6 0,4

На земну поверхню сонячна радіація приходить не тільки у формі прямої, але й розсіяної радіації. Хмарність збільшує розсіяну радіа­цію. Розподіл розсіяної сонячної радіації за рік становить 52,4 ккал/см². Розподіл за місяцями показано нижче:

І II III IV V VI VII VIII їх X XI XII

1,8 2,7 4,5 5,5 7,2 7,3 7,3 6,2 4,5 3,0 1,3 1,1

Разом величини прямої і розсіяної сонячної радіації творять су­марну радіацію, якої за рік область одержує 92,7 ккалісм² з таким розподілом за місяцями:

І II III IV V VI VII VIII їх х XI хи

2,2 3,7 7,8 9,5 13,2 14,6 13,7 11,4 8,4 4,8 1,9 1,5

У Луцьку налічується лише 35 сонячних днів та 144 похмурих, 176 днів року — мінливохмарні (табл. 1).

Таблиця 1

Розподіл сонячних і похмурих днів на Луцькій метеостанції

Місяці	Дні
	СОНЯЧНІ	похмурі
і	1,6	17,5
и	1,6	15,6
ш	3,2	13,6
IV	3,3	10,2
V	2,7	8,6
VI	2,9	8,4
VII	3,4	7,5
VIII	4,7	7,0
IX	5,0	7,2
X	3,6	10,3
XI	1,1	20,0
XII	1,9	18,4

Поглинання земною поверхнею сумарної радіації залежить від ха­рактеру поверхні. За рік кожний квадратний сантиметр поверхні Во­линської області вбирає 70,5 ккал з таким розподілом за місяцями:

І II III IV V VI VII VIII гх X XI XII

0,9 1,9 4,8 7,5 10,6 11,7 11,2 9,2 6,7 3,8 1,4 0,8

Здатність поверхні до нагрівання залежить від величини її альбе­до, тобто від величини відбиття променів поверхнею, що виражається в процентах від сумарної радіації.

У м. Ковелі альбедо за місяцями і за рік становить:

І II III IV V VI VII VIII їх х XX XII

58 50 39 21 20 20 19 19 20 20 24 48

Отже, за рік кожний квадратний сантиметр поверхні відбиває 29% радіації, яка приходить на неї. Різницю між прихідною і витратною частинами сонячної радіації називають радіаційним балансом (іскал/'см²), який в області по місяцях досягає таких величин:

І II III IV V VI VII VIII IX X XI XII

--0,8 —0,1 1,9 4,8 6,0 6,8 6,6 5,2 3,2 1,0 —0,1 —0,7

Радіаційний баланс в області за рік додатний і становить приблиз­но 34 ккал/см². Період з додатним радіаційним балансом триває вісім місяців. Перехід радіаційного балансу від від’ємного до додатного від­бувається в третій декаді лютого. Величина від’ємного радіаційного ба­лансу в середньому досягає 1,7 ккал/см². Максимальна сума радіацій­ного балансу спостерігається в червні — 6,8 ккал/см².

Тривалість сонячного сяйва протягом року в області становить 1738 год з таким розподілом за місяцями:

І II ПІ IV V VI VII VIII їх X XI XII

39 57 119 160 243 260 251 226 189 124 43 27

Тепловий режим виражається тепловим балансом, до якого, крім

радіаційного балансу, відноситься кількість тепла, яка витрачається

на випаровування, на турбулентний теплообмін підстилаючої поверхні з атмосферою і теплообмін у грунті.

За рік в області випаровується 555—565 мм вологи, на це витра­чається до 25 ккал/см² тепла, на турбулентний теплообмін підстилаю­чої поверхні з атмосферою — 6 ккал/см², на теплообмін у грунті —

8. ккал/см².

Отже, основна кількість тепла, яку одержує поверхня Волинської області, витрачається на випаровування, а турбулентний теплообмін підстилаючої поверхні з атмосферою і теплообмін у грунті порівняно невеликий. Тому в межах Волинської області формується помірно воло­гий клімат з невеликими коливаннями температури. Кількість опадів перевищує випаровування.

АТМОСФЕРНА ЦИРКУЛЯЦІЯ

І ВІТРОВИЙ РЕЖИМ

Вітер на території Волинської області обумовлюється, з одного боку, характером поверхні, а з другого — розподілом над нею атмосферної циркуляції. Напрямок і швидкість вітру над територією області визначається місячним і сезонним режимом баричних центрів, які виникають над північною частиною Євразії і Атлантики.

Волинська область зазнає впливу різноманітних повітряних мас, які змінюються за порами року. Континентальне повітря помірних ши­рот (полярне) спостерігається протягом цілого року і є панівною по­вітряною масою над територією області, яка формується з арктичного або морського повітря помірних широт над територією СРСР.

Прихід морського повітря помірних широт спостерігається в усі пори року. Взимку цей прихід пов’язаний з інтенсивною циклонічною діяльністю над Північно-Західною Європою, а влітку — з антициклоном. Порівняно з іншими областями УРСР у Волинській області часто по­вторюється морське повітря помірних широт.

Арктичне повітря (як морське, так і континентальне) вторгається рідко, але в температурному режимі області відіграє важливу роль. Коли вторгається арктичне повітря, то спостерігаються найбільш низькі мінімальні температури, особливо зимою і на початку весни. При таких входженнях арктичного повітря відбувається різке зниження темпе­ратури, яке за добу може досягти 20° С і більше.

В літньо-осінній час надходить морське арктичне повітря, і настас холодна волога погода. В теплу половину року, особливо влітку, спо­

стерІгається континентальне тропічне повітря, яке е причиною найбільш високих максимальних температур на території області.

Морське тропічне повітря приходить у Волинську область з Серед­земного моря і приносить теплу, похмуру погоду з туманами і мрякою. Морське тропічне повітря затримується над областю ненадовго.

Умови атмосферної циркуляції визначають напрямки вітрів: взим­ку — західні і південно-західні, влітку — західні і північно-західні (табл. 2).

Таблиця 2

Повторюваність напрямків вітрів у процентах без урахування штилів (м. Луцьк)

Місяць	Північ­ ний	Північно- східний	Східний	Південно східний	Півден­ ний	Південно- західний	Західний	Північно- західний	Штиль
і	4	4	8	13	18	14	23	16	7
и	5	3	11	17	16	13	20	15	8
ш	8	6	17	21	11	7	14	16	6
IV	8	5	13	22	14	9	13	16	8
V	10	10	14	12	13	6	13	22	12
VI	10	7	10	13	10	7	18	25	13
VII	7	6	7	8	10	12	26	24	14
VIII	8	6	10	11	10	9	24	22	16
IX	7	3	9	13	14	13	23	18	15
X	3	2	12	19	18	10	22	14	14
XI	7	5	12	25	19	7	15	10	8
XII	5	3	10	19	21	14	18	10	5
За рік	7	5	11	16	15	10	19	17	10

' Рис. 7. Рози вітрів:

/ Луцьк; 2 — Лкбешів; З — Свитязь; 4 — Ковель; 5 — Маневичк.

Переважання вітрів західних румбів в області підтверджують і рози вітрів, побудовані для Луцька, Любешева, Свитязя, Ковеля, Ма- невичів (рис. 7).

Швидкість вітру великою мірою залежить від характеру поверхні* величини градієнту і умов циркуляції. Середня річна швидкість вітру у Волинській області невелика — 3,8—4,0 м/сек.

Найбільшу повторюваність на території області в річному ході мають вітри з швидкостями 2—3 м/сек. ймовірність швидкості вітру 8—10 м/сек невелика і становить 9% від загального числа випадків. Такі вітри в області спостерігаються дуже рідко. Не часто трапляється на Волині вітер зі швидкістю 10 м/сек.

ТЕМПЕРАТУРНИЙ РЕЖИМ

У зв’язку з рівнинним характером поверхні Волинської області тут не спостерігається значних контрастів у розподілі по тери­торії температури повітря (рис. 8). Зниження температури повітря

Рис. 8. Карта ізотерм Волинської області.

відмічається взимку в напрямку з заходу на схід. Із зимових місяців найтеплішим є грудень, середньомісячна температура якого становить по області —1,9 2,6° С (табл. 3).

Метеостанція	Температура
	І	II	Ш	IV	V	VI
Луцьк	-4,9	-3,9	0,5	7,3	13,7	17,0
Любешів	—5,0	-4,0	0,1	7,2	13,9	16,9
Свитязь	-4,4	—3,4	0,2	7,1	13,9	17,0
Маневичі	—5,1	-4,2	0,0	7,0	13,9	17,0
Ковель	—4,6	-3,7	0,4	7,2	13,9	17,0
Володимир- Волинський	-4,6	-3,5	0,5	7,2	13,7	16,8

Найхолоднішим зимовим місяцем є січень, причому найнижчі се- редньосічневі температури повітря —5,1°С спостерігаються на сході області.

Липневі температури по області коливаються в межах 18,4—18,8° С. Інколи в липні трапляються відхилення від середньої багаторічної.

Середньорічні температури повітря в межах області становлять 7,0—7,5" С, а амплітуда річних коливань — від 23 до 24,9° С (табл. 3). Величини річної амплітуди збільшуються на схід у зв’язку зі зростан­ням континентальності клімату області в цьому напрямі.

Характеристика термічного режиму області буде неповною, якщо не зважати на екстремальні температури: найнижчі (абсолютний мі­німум) і найвищі (абсолютний максимум). Крайні значення темпера­тур характеризують ступінь денного нагрівання повітря і нічного охо­лодження.

Найнижчі температури повітря в області спостерігаються при вторг­неннях континентального арктичного повітря. Тільки три літні місяці: червень, липень і серпень — мають додатний абсолютний мінімум (0—5°С), дев’ять місяців — від’ємне значення абсолютного мінімуму. В окремі роки абсолютні мінімуми коливаються в широких межах,

особливо в січні і лютому, коли вони досягають —31- 39° С. Такі

абсолютні мінімуми температури повітря спостерігаються приблизно один раз на 50 років. Низьким температурам сприяють форми рельєфу. В лютому 1929 р. у Володимирі-Волинському, який розташований у до­лині р. Луги, була зафіксована дуже низька температура —39° С і в той же час на станціях, розташованих на'більш підвищених місцях, абсо­лютні мінімуми температури повітря становили —34 36° С.

Абсолютний максимум температури повітря спостерігається в об­ласті з приходом теплих повітряних мас з Атлантичного океану або я Малої Азії. При таких умовах циркуляції взимку температура повіт­ря може підніматися до 10—14°С, а влітку до ЗО—39° С.

Важливою характеристикою термічного режиму є суми темпера­тур, якими визначаються потреби рослин в теплі.

Суми температур за період зі стійкими температурами, вищими від 5° С, тобто за вегетаційний період, досягають по області 2840—

за місяцями							Середньорічна температура, °С
	VII	VIII	IX	X	XI	XII
	18,6	17,6	13,2	7,'/	2,3	—2,1	7,2
	18,5	17,4	13,0	7,2	2,0	—2,5	7,1
	18,8	17,8	13,7	8,0	2,7	—1,9	7,5
	18,8	17,6	13,0	7,2	2,0	—2,6	7,0
	18,6	17,4	13,2	7,4	2,4	—2,2	7,2
	18,4	17,3	13,2	7,6	2,5	—2,1	7,2