2. Найтиповіших представників крупних ссавців слід назвати європей­

ського зубра, який реакліматизований в угіддях Звірівського та Мура- вищанського лісництв у межах Цуманського державного мисливського господарства. ■

У Звірівське лісництво Ківерцівського району Волинської області зубри були завезені з Бєловезької Пущі у травні 1965 р. Спочатку їх тримали у загоні площею 38 га, а потім випустили в природні угіддя. В умовах вільного утримання ці копитні поїдають понад 110 ви­дів рослин, у тому числі обгризають і з’їдають кору 15 дерево-чагарни-- кових видів, об’їдають листя і знищують паростки понад ЗО видів дере­

мо

во-чагарникових порід, вживають 84 види трав, їдять плоди п’яти видів деревних рослин. Проте, при існуючій кількості зубрів, небезпеки для лісового господарства не передбачається.

З інших копитних у мішаних різновікових лісах поширені олені (звичайні реакліматизовані і плямисті акліматизовані), європейські козулі і. дикі свині. Поголів’я плямистих оленів у Цуманському мислив­ському господарстві досягає 100 голів, що свідчить про те, що акліма­тизація їх у лісах Волинської області пройшла успішно. Щільність ко­зулі в угіддях Волині поки що досить низька і становить 0,3—0,8 осо­бин на 1000 га лісових угідь, але в межах мисливського господарства, зокрема Цуманського, численність цих копитних вище оптимальної і досягає 65—70 голів на 1000 га угідь. -

У зооценозі, що аналізується, поширені борсуки, лісові куниці, тем­ні тхори, горностаї, ласки, лисиці, вовки, єнотовидні собаки, зайці-ру- саки, білки звичайні, лісові, сірі та горішникові вовчки — типові меш­канці мішаних різновікових лісів європейського типу, лісові та підземні полівки, польові, лісові та жовтогорлі миші, землерийки-буро- зубки, кроти, звичайні їжаки, декілька видів гладконосих рукокрилих. Загалом склад теріофауни зооценозу майже ідентичний видовому складу ссавців європейської бореальної зони.

ЗООЦЕНОЗ ОРНИХ ЗЕМЕЛЬ

ТА СУХОДІЛЬНИХ ЛУК

Цей типовий, особливо для Волинської височини, комп­лекс виник внаслідок господарської діяльності людини; у наш час є до­мінуючим і займає площу близько 700 тис. га. З року в рік у Волинській області збільшуються посівні площі за рахунок розкорчовування мало­цінних чагарникоих заростей та осушення заболочених угідь. Таким чином, площа орних земель розширюється, а на суходільних луках про­водиться загінна система випасу сільськогосподарських тварин. Отже, територія цього окультуреного ценозу невпинно зростає, що є законо­мірним явищем у зв’язку з технічним прогресом і ростом народонасе­лення. Цю обставину слід враховувати, аналізуючи тваринний світ зоо­ценозу, який представлений синантропним комплексом хребетних та видами відкритої експозиції, численність яких майже скрізь досить ви­сока, особливо у теплий період року.

З амфібій до складу фауни агроценозів Волинської області входять звичайні часничниці, які в основному заселюють посіви картоплі та інших просапних культур, зелена та звичайна ропухи, які поширені не лише на посівах, а й на суходільних луках, садах і винищують без­ліч шкідливих комах. На луках майже скрізь зареєстровані трав’яна та гостроморда жаби, проте їх кількість в цьому зооценозі значно ниж­ча, ніж у мішаних різновікових лісах.

Рептилії агроценозів тепер дуже нечисленні і подекуди представ­лені живородящою та прудкою ящірками, веретінницею, звичайним ву­жем і звичайною гадюкою. Усі перелічені види плазунів поширені на суходільних луках. Рідко серед посівів зернових (жита) доводиться

спостерігати звичайних вужів та прудких ящірок. Катастрофічне зник­нення плазунів у зазначеному зооценозі вимагає їх ретельної охорони, бо усі вони — корисні істоти. _Л

Авіфауна оброблюваних земель та суходільних лук змінюється за

порами року (особливо у весняно-літній період). Найчисленнішими пер­натими орних площ є граки, які протягом року досягають великої біо­маси. Весною та восени часом спостерігаються зграї, в яких буває їх

більше 1000. Роль граків у знищенні шкідливих комах, зокрема буря­кового довгоносика та личинок травневого хруща, величезна. Позитивне значення у агроценозах Волинської області мають польові горобці та звичайні вівсянки, які побутують тут цілий рік, тому кількість їх дуже висока. До фонових видів весняно-літнього аспекту волинської авіфау­ни полів та лук належить польовий жайворонок, біла та жовта плиски, місцями луговий чекан, польовий щеврик, шпак. Масовими видами літньо-осіннього періоду в цьому зооценозі (крім вже зазначених) є зви­чайна горлиця, сиворакша, міська та сільська ластівки, щиглик. В цей період подекуди спостерігаються перепели, сірі куріпки, чубаті жайво­ронки, жулани. Зимовий аспект орнітофауни характеризують: сіра воро­на, сорока, посмітюха, щиглик, коноплянки, звичайна чечітка, сірий сорокопуд, сіра куріпка, а інколи і такі прилітні з півночі та зимуючі у Волинській області птахи, як рюм (рогатий жайворонок), пуночка, зимняк.

Роль пернатих в агроценозі позитивна — вони є природним пресом, який контролює кількість комах та інших безхребетних. Крім того, птахи поїдають безліч насіння бур’янів, зерно-падалицю, мишовидних гризунів. Сіра куріпка та перепел є потенціальними мисливсько-промис­ловими пернатими.

На оброблюваних (орних) площах та суходільних луках постійно перебувають різноманітні ссавці, зокрема: кріт, мала та білочерева білозубки, ласка, горностай, лисиця, заєць-русак, південна мишівка, хатня, польова та мала миші, звичайна полівка, звичайний хом’як. У теплий період року над культурними посівами, сухими сінокісними луками та пасовищами в сутінках і вночі полюють летючі миші — ма­лий нетопир, пізній кажан, вухань та ін.

Щоб зберегти сучасний видовий склад хребетних Волинської обла­сті, слід створити абсолютні зональні заповідники та резервати, регу­лювати промисел мисливських тварин та здійснювати комплекс біотех- нічних заходів.

ПРИРОДНІ КОМПЛЕКСИ І ЛАНДШАФТНІ РАЙОНИ

У попередніх розділах були охарактеризовані окремі компоненти природного середовища Волинської області: геологічна бу­дова, рельєф, підземні і поверхневі води, клімат і рослинність, тварин­ний світ і грунти. Проте усі ці компоненти природи існують не ізольо­вано один від одного, а утворюють, як встановлено географами, зако­номірно побудовані системи, або природні територіальні комплекси (ПТК), певні природні єдності, які існують і розвиваються як одне ціле. У практиці дуже важливо і необхідно знати ці комплекси, їх будову і динаміку та географічне поширення, тому що господарська діяльність (обробка земель і меліорація, видобування корисних копалин і лісівни­цтво, будівництво доріг і електростанцій тощо) впливає не на окремий компонент природи, а на весь природний комплекс, який під впливом господарської діяльності змінюється не завжди позитивно, тому що від­сутні знання особливостей природних комплексів. Ось чому необхідно мати певні наукові уявлення про природні комплекси кожної території, на якій ведеться господарство.

Розрізняють декілька ступенів ладшафтних природних комплексів. Найменший за площею і найпростіший за своєю будовою називають географічною, або ландшафтною фацією. Це такий природно- територіальний комплекс, який зберігає однакову літологію поверхне­вих порід, однаковий елемент рельєфу, однаковий мікроклімат, одну грунтову відміну та один біоценоз. Прикладами фацій є дно невеликого потічка або балки, нижня і верхня частина схилу балки тощо.

Складніший за будовою і більший за площею природний комплекс називають урочищем, яке являє собою територіальне сполучення фацій, що утворилися на єдиній за генезисом і віком опуклій або увіг­нутій формі рельєфу і мають однотипний режим тепла і зволоження, грунтові відміни і біоценози. Прикладами ландшафтних урочищ можуть бути балки, яри, окремі горби, плоскі опуклі або увігнуті міжрічкові ділянки тощо.

Ще складнішими природно-територіальними комплексами є ланд­шафтні (географічні) місцевості, які являють собою поєд­нану систему урочищ, що утворилися на спільному за походженням комплексі форм рельєфу з однаковою літологічною основою. Це запла­ви більшості річок та їх надзаплавні тераси, хвилясті межиріччя з близьким заляганням крейдяних порід, плоскі заболочені межиріччя з глибоким заляганням крейдяних порід, системи піщаних дюн тощо.

Перераховані природні територіальні комплекси — фації, урочища і місцевості повторюються на певній території, створюючи певний за­гальний вигляд її і надаючи їй помітних рис оригінальності, відмінно-

в rt М	1	V V V	2		3	Оч \N Л ч'» >С" \4'4'>\\NÏ	4
. A J «		V V V