Тема 2. Психолого-педагогічна специфіка становлення особистості у батьківській сім'ї

Вплив батька на становлення особистості. Вплив матері на роз­виток і становлення особистості. Гендерні особливості виховних впливів батька й матері. Внесок прабатьківської сімУ у соціальний розвиток дітей.

2.1. Вплив батька на становлення особистості

Ґрунтовне дослідження впливу батька на становления особистості, юкрема на формування її соціального інтересу, здійснене А.Адлером. Вчений наголошує па позитивній палаштовапості батька до дружини, до професійної діяльності, до суспільства у цілому. Ця налаштованість повинна проявлятися також у стосунках з дітьми.

Згідно з А.Адлером (1997), ідеальний батько - це той, хто відносить­ся до своїх дітей як до рівних і приймає активну участь поряд з дружи­ною у їх вихованні. Батько повинен уникати двох помилок: емоційної байдужості і батьківського авторитаризму. Наслідки цих помилок, як не дивно, одинакові. Діти, що переживають байдужість батьків, як і діти деспотичних батьків, зазвичай керуються метою досягнення особнстіс-пих вигод, влади, а не соціальних інтересів.

У 1970-80 рр. внесок батька у розвиток особистості, особливо у пе­ріод немовляти, ретельно вивчався американськими вченими (R.Parke, J.Pieck, S.Ricks). Окремі з них дійшли висновку, що за виключенням кор­мління грудьми, батьки здатні забезпечити повний догляд за дитиною: пелената, купати, годувати, гойдати, вловлювати сигнали дитини. У відповідь немовлята прив'язуються до батька не менше, ніж до ма­тері. У батьків, які приділяють багато уваги догляду за немовлям, на­далі встановлюються з ним міцні емоційні зв'язки, вони виявляються більше чуйними до потреб та інтересів своїх дітей, враховують їх вікову та тендерну динаміку. Такі батьки мають вагомий вплив на своїх дітей, а ті частіше прислухаються до значущих дорослих і хочуть бути схожи­ми на них (S.Ricks, 1985; Г.Крайг, 2001).

Інші вчені отримали дещо відмінні результати. Entwi, T.Field (1988) спостерігали за подружжям, які відвідували курси молодих батьків. Чоловіки проявили себе досить активно й очікувалося, що після народ­ження дитини вони розділять турботи дружин. Проте навички батька були оцінені значно нижче материнських. У результаті вони стали по­мічниками мам. Жоден з батьків, який брав участь у дослідженні не стверджував про те, що дружина допомагає йому доглядати дитину.

Мати брала на себе основну відповідальність у догляді за дитиною, батько ж відігравав другорядну роль, що, на думку дослідників, пояс­нюється їх некомпетентністю у цій сфері (Entwi). Якщо ж батько бере на себе основну турботу про дитину, він схильний себе поводити так, як це робить мати (T.Field).

Ставлення до немовлят батьків, що прагнуть взяти активну участь у догляді за дитиною, відрізняється від ставлення матерів. У більшості випадків батьки грають з дітьми, тоді як мами зазвичай купають, спо­вивають і годують їх. Стиль гри теж має відмінності: батьки схильні грати з дітьми більш енергійно, вони підкидають малят у повітря, рухають їхніми руками й йогами, гойдають на коліні.

Позитивну роль батька у ранньому дитинстві різні автори пов'я­зують із тим, що:

• батьки відіграють важливу роль у розвитку спонтанності, умінні адекватно реагувати на нові соціальні ситуації;

• батьки, які чуйно реагують на сигнали дитини, швидше прояв­ляють себе як агенти соціалізації;

• коли дитина дорослішає, батько перетворюється для неї у важ­ливу рольову модель;

• батько може виступати у ролі вболівальника дитини й захис­ника її успіхів.

Деякі американські дослідники відзначають, що у батьків, які мало спілкуються з своїми маленькими дітьми, можуть виникнути труднощі у налагодженні з ними міцних емоційних зв'язків падалі (Ricks, 1985). Однак навіть наявність чіткої кореляційної залежності між турботою батьків про новонароджених дітей і їхніми взаєминами у подальшому (наприклад, у підлітковому віці) ще не свідчить про їхній прнчинно-наслідковий зв'язок. Швидше за все, більш вагомим чинником є став­лення чоловіка до близьких, до родини (до дитини) і до самого себе. Якщо в його житті головне задоволення власних потреб, а любов до себе затьмарює всі інші форми любові - до дружини, дитини, - то таке відношення може превалювати як у ранній період батьківства, так і в подальшому житті. Наприклад, якщо для батька головне його робота, спілкування поза родиною, відпочинок, що не передбачає ні турботи про дитину, ні спільного з нею проводження часу, то такий батько у три роки може мало цікавитися вихованням дитини, у п'ять років - вис­ловлювати всім невдоволення дитячими негативними проявами (будь-якими) й вихованням, що дали мати, бабуся (винуватець завжди інший), а в десять обурюватися поганими успіхами сина або дочки у навчанні.

На думку вчених, непрямий вплив батька на дитину й на родину має досить вагоме значення. Численні дослідження показують, що підтримка

І 111.ком матері під час її вагітності й раннього дитинства дуже важлиі і и я початку встановлення позитивних відносин. Відсутність биты s період дитинства створює чималі труднощі для функціонування сімс пої системи (Lewis, 1987).

К". Кларк-Стюарт у дослідженні тристоронніх відносин у баї. і їм родинах виявила, що вплив матері на дитину носить безпосередній к рактер, тоді як батько впливає на маля часто опосередковано пер м.нір. Дитина ж найчастіше впливає па обох батьків прямо (K.Clark Stewart, 1978). Дослідження M.Швейцара (2003) підтверджують щоду ку. Гак, впродовж першого й другого років життя батько відіграї і поміжпу роль, допомагає матері, підтримує у неї почуття иадійпос впевненості, безпеки, реалізовує виховні цілі опосередковано. ІІ<> погляди стосовно виховання повинні отримати емоційну підтрим матері і здійснюватися лише нею. На другому й особливо па гретьої роках життя батько вже безпосередньо викопує свою виховну фуі цію. Він стає вчителем, прикладом для наслідування. Ллє при цьої єіаішепня дитини до матері як до центру емоцій і захисника не повии руйнуватися. Тому психологу недостатньо вивчити, як взаємодіє ба ко або мати з дитиною. Важливо з'ясувати, як всі троє впливанні, поведінку кожного.

Вітчизняні педагоги й психологи також постійно підкреслюють II чеиня батька у сімейному вихованні. Відзначалося, наприклад, іп< соціальному розвитку сипа батькові належить особлива роль. Зі чимість особистості батька насамперед у тім. що для сина він пред< І -віє еталон чоловіка (Т.Лндрєсва, 2003). Зразки поведінки батька ф< мують моральне обличчя, способи поведінки хлопчика. Від батьки переймає чоловічі риси (J1.Островська, 1990).

Припускалося, що теплі відносини батька більше відображаю 11 на Я-концепції сипа, аніж дочки. Проте підтвердилося зворотнє: влі пий, домінантний контроль батька призводив до негативізації обрі Я у хлопчиків, і ніяким чином не відображався на образі Я дівча к І'.Берне у зв'язку з цим формулює запитання, відповіді на яке поки не знайдено: можливо, справа не у тому, що домінантність батька не і пішо впливає на Я концепцію хлопчиків, а у тому, що домінантнії батька перекриває можливість домінувати матері, що мало б поїш пу дію? Автор підкреслює значення батьківського тепла і пасток» презумпції батьківської любові, стверджуючи, що ані вередливість тини, ані гнів батьків не підривають любов до неї батька і матері ( В І кін, 1991; Р.Бернс, 1986).

Д.ВІткіп підтверджує думку про те, що маленький хлопчик кор гується батьківською моделлю поведінки. Якщо батько висловлює є невдоволення агресивно, його син буде намагатися поводитися подібним чином. Якщо батько приховує своє роздратування під маскою мовчан­ня, син буде вважати це нормою чоловічої поведінки. Загальні ігри, сек­рети, симпатії й прихильності між батьком і сином будуть для сина на­багато кращою моделлю чоловічої поведінки, аніж прямолінійні спро­би виховати «справжнього чоловіка». Мудре, щедре на похвалу бать­ківське виховання сприяє формуванню більше мужніх хлопців і жіноч­них дівчаток (Д.Віткін, 1996). Р. Кемпбелл на основі своїх спостережень наголошує, що у добрих батьків виростають мужні сипи, у той час як у черствих, надмаскулішшх - жінкоподібні (Р.Кемпбелл, 1992).

А.Захаров (1982) вказує на факт зниження емоційної чутливості у хлопчиків при оцінці батька, який зловживає алкоголем (у порівнянні із хлопчиками, у яких батьки ведуть тверезий спосіб життя). Вивчаючи труднощі соціальної адаптації хлопчиків молодшого шкільного віку, автор визначив наступні індивідуальні характеристики батька у їхніх родинах: м'якість характеру, соціальна незрілість або ж надмірна су­ворість і неприступність, байдужість до сімейних питань. У кожному випадку авторитет батька був украй низький, що ускладнювало рольо­ву ідентифікацію сина. Роль батька так чи інакше виконувала мати або бабуся. Продовжуючи цю думку, автор говорить, що у дитинстві такий батько теж не мав адекватного досвіду спілкування у родині. Тобто він не був сипом батька, а тепер не став батьком свого сипа.

Д.Ісаєв, В.Каган (1986) із приводу становлення хлопчиків і дівчаток зауважують, що вимоги до маскулінності хлопчиків у цілому жорсткіші, ніж до фемінності дівчаток, таким чином хлопчики в процесі психосек-суальної соціалізації відчувають більший тиск середовища. За останні десятиліття намітилися досить тривожні зрушення у цій сфері. Твердість вимог до маскулінності хлопчиків набула переважно декларативного характеру. Хлопчик у ході фемінізованого виховання переходить із од­них жіночих рук в інші (мати - вихователька - учителька - начальник), і якими б не були заклики виховання, скільки б хлопчик не чув від жінок, яким повинен рости чоловік, він виховується насамперед як «зручний в обігу» для жінок. Жорсткість вимог до маскулінності зростає паралельно з соціальними бар'єрами на шляху маскулінізації, створюючи цим по­тужний емоційно-когнітивний дисонанс. Вимоги до фемінності дівча­ток зменшуються, а в діапазон їх статеворольових орієнтацій все частіше включаються маскуліпізовапі стереотипи поведінки дорослих жінок (В.Каган, 1991).

Батько у більшій мірі ніж матір привчає дітей до статеворольової поведінки, підкріплюючи розвиток жіночності у дівчаток і мужності ­\ хлопців (особливо у дошкільному віці). Хлопчик, батько якого поки­нув сім'ю до того, як йому виповнилося п'ять років, пізніше виявляєть­ся більш залежним від своїх однолітків і менше впевненим у собі, НІЖ 1.1 ж дитина з повної сім'ї. Якщо хлопець у своїй поведінці опирається па ютову модель батьківської поведінки, то у результаті його поведінка і психіка стають більш стабільними. На дівчаток відсутність батька відоб­ражається у першу чергу у підлітковому віці. Хороший батько сиро можний допомогти своїй дочці навчитися взаємодіяти з представника­ми протилежної статі адекватно до ситуації. Результати досліджень Г.Ка-іапцевої (2002) вказали па тісний кореляційний зв'язок між ставленням у самотніх жінок до батька і до осіб протилежної статі. Це може означа­ти те, що відносини батька й дочки, які не склалися у дитинстві, призво-цять до її самотності у дорослому житті, що обумовлюється її негатив ним ставленням до чоловічої статі і до статевого життя.

Підсумовуючи викладене, зазначимо, яким ми би чуйним і досвідче­ним не був батько, він все одно прийматиме виховуючу позицію матері, керуватиметься нею і доповнюватиме її, роблячи процес розвитку й ста­новлення зростаючої особистості багатогранним і різноспрямоваппм. Іічені засвідчують, що мати навчає дитину жити вдома, батько допома­гає їй вийти у світ. Іншими словами, мати відповідальна за емоційні прив'язаності, а батько - за емоційну незалежність.