Соціальна підтримка дітей та молоді з обмеженими функціональними можливостями

Інвалідність у дітей визначається як стійка соціальна дезадаптація, зумовлена хронічними захворюваннями чи патологічними станами, що різко обмежує можливість включення дитини в адекватні до її віку ви­ховні і педагогічні процеси, у зв'язку з чим вона потребує догляду та допомоги. Це значне обмеження життєдіяльності, що призводить до соціальної дезадаптації внаслідок порушень розпитку і росту дитини, здібностей до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, навчання, спілкування, трудової діяльності у май­бутньому.

Розрізняють такі обмеження дитячої життєдіяльності.

Діти з: порушеннями слуху і мови (глухі, слабочуючі, логопати); по­рушеннями зору (сліпі, слабозорі); порушеннями інтелектуального роз­витку (розумово відсталі, з затримкою психічного розвитку); порушен­нями опорно-рухового апарату; з комплексними порушеннями психо­фізіологічного розвитку, (сліпоглухонімі, ДЦП з розумовою відсталі­стю та ін.); хронічними соматичними захворюваннями; психоневроло­гічними захворюваннями.

У соціально-педагогічній літературі виокремлюють наступні прави­ла реабілітації дітей з обмеженими функціональними можливостями:

1. Ставитися до дитини з обмеженими функціональними можливос­тями як до такої, що вимагає спеціального навчання, виховання та дог­ляду.

2. На основі спеціальних рекомендацій, порад та методик поступо­во і цілеспрямовано:

• навчати дитину альтернативних способів спілкування;

• навчати основних правил поведінки;

• прищеплювати навички самообслуговування;

• розвивати зорове, слухове, тактильне сприйняття;

• виявляти та розвивати творчі здібності дитини.

3. Створювати середовище фізичної та емоційної безпеки:

• позбавитися небезпечних речей та предметів;

• вилучити предмети, що викликають у дитини страх та інші нега­тивні емоційні реакції;

• не з'ясовувати у присутності дитини стосунків, особливо з приво­ду її інвалідності та проблем, пов'язаних з нею.

4. Рідним та людям, що знаходяться у безпосередньому контакті з дитиною-інвалідом, потрібно:

• сприймати її такою, якою вона є;

• підтримувати і заохочувати її до пізнання нового;

• стимулювати до дії через і ру;

• більше розмовляти з дитиною, слухати її;

• надавати дитині можливості вибору: в їжі, одязі, іграшках, засобах масової інформації тощо;

• не піддаватися всім примхам і вимогам дитини;

• не внмаї аги від неї того, чого вона не здатна зробиш:

• не боятися кожної хвилини за життя дитини.

Соціально-педагогічна робота з дітьми та молоддю з обмежени­ми функціональними можливостями є реалізацією різних видів соціаль­ної реабілітації. У кожному конкретному випадку вона обумовлюється особливостями фізичного й психічного стану клієнтів, кваліфікацією суб'єктів соціально-педагогічної діяльності, а також тими різновидами соціального обслуговування, яке здійснює конкретна державна чи гро­мадська організація.

Можна виокремити такі загальні напрямки соціально-педагогічної робо­ти і дітьми та молоддю і обмеженими функціональними можливостями:

• вивчення сощаггьно-психологічного стану осіб з обмеженою дієздат­ністю;

• проведення соціальпо-педагогічних досліджень особливостей соціа­лізації дігей-іпвалідів з різними типами захворювань;

• побутова реабілітація дітей-інвалідів (навчання елементам само­обслуговування та нормам елементарної поведінки);

• проведення психологічного консультування дігей-іпвалідів з осо­бистіших проблем;

• здійснення психолого-педагогічної корекційної роботи:

• організація коисультпунктів для родичів молодих інвалідів з юри­дичних, правових, психолого-педагогічних питань;

• розвиток потенційних творчих можливостей дітей-інвалідів;

• формування досвіду саморегуляції засобами спеціально розробле­них психотреііінгів та психотренуючих ігор;-

• організація дозвілля дітей-інвалідів через проектування та впро­вадження різноманітних програм та форм роботи соціальних служб;

• здійснення профорієнтаційної роботи серед молодих інвалідів;

• вихід з конкретними пропозиціями щодо поліпшення життя моло­дих інвалідів у суспільстві;

• координація роботи з різними соціальними інститутами, що опі­куються проблемами дітей-інвалідів у суспільстві.

Додаток З

Соціальна та психолого-педагогічна підтримка учнів із неповних сімей

Напрямки	Завданий роботи	Зміст психолого-ледагогічної діяльності
Соціальний	Соціальний захист неповнолітніх; створення належних житлово-побутових і психолого-педагогічних умов для забезпечення нормальної життєдіяльності	Ознайомлення із соціальним статусом дитини (структура сім'ї, житлові умови, психолої ічний клімат і ставлення до дитини в сім'ї); з'ясування кола інтересів, ставлення до норм моралі; визначення можливостей соціальної під гримкії.
Соціально-психологіч-ний	Діагностика і корекція відхилень у поведінці та свідомості неповнолітнього	Визначення типу адаптаційного процесу і особливостей прояву провідних потреб розвитку, їхня корекція при необхідності; корекція становища у колективі, подолання ізольованості; діагностика та корекція комунікативних навичок; визначення рівня сформованості досвіду саморегуляції, виокремлення ефективних способів переходу зовнішньої регуляції у саморегуляцію, створення умов і ситуацій, які б стимулювали цей перехід; сімейна психотерапія; психологічна просвіта батьків, вчителів та соціальних педагогів.
Психолого-педагогіч-ші і"і	Створення ситуацііі, які б стимулювали процес соціальної адаптації	Ознайомлення із сім'єю дитини, соціальним мікросередовиїцем, в якому вона перебуває у позаурочниіі час, корекція цього середовища; вивчення психофізіологічних особливостей учня, визначення його потенційних можливостей до навчання; застосовування адекватних прийомів заохочення і покарання; налагодження співпраці із батьками, медичним та соціальним працівником, психологом; визначення особистісно значущої діяльності на основі інтересів і нахилів, включення цієї діяльності у життя класного колективу, сім'ї, накопичення у ній досвіду соціально-позитивної поведінки, створення умов для переносу досвіду на інші види діяльності; актуалізація традицій родинної педагогіки, родинознавства, психологічна просвіта батьків.
Медико- психологіч- ний	Виявлення порушень у психічній сфері, систематичний моніторинг психологіч­ної складової здоров'я	Неііропсихологічпе дослідження (визначення етапу когнітивних функцій); патопсихологічне дослідження (визначення стану уваги, працездатності, інтелекту); консультація педіатра; експертна оцінка особистісних характеристик.

Додаток 4