
- •Вступнеслово
- •Тема 1. Соціально-психологічні засади становлення зростаючої особистості у сім'ї
- •1.1. Предмет та завдання курсу
- •1.2. Розвиток і виховання дітей: історична ретроспектива
- •1.3. Співвідношення понять „соціалізація", „виховання", „розвиток" і „становлення"
- •1.4. Етапи соціалізації особистості у сім'ї
- •1.5. Соціально-психологічні чинники становлення особистості у сім'ї
- •Тема 2. Психолого-педагогічна специфіка становлення особистості у батьківській сім'ї
- •2.1. Вплив батька на становлення особистості
- •2.2. Вплив матері на розвиток і становлення особистості
- •2.3. Тендерні особливості виховних впливів батька й матері
- •2.4. Внесок прабатьківської сім'ї у соціальний розвиток дітей
- •Тема 3. Вплив міжпоколінних взаємин на виховання особистості
- •3.1. Становлення старшої дитини (первістка) у сім'ї
- •3.2. Особливості розвитку другої (середущої) дитини у сім'ї
- •3.3. Розвиток і становлення молодшої дитини у сім'ї
- •3.4. Позиція єдиної дитини у сім'ї
- •3.5. Вплив інтервалу між народженням дітей на процес їхнього виховання
- •3.6. Позитивні та негативні аспекти становлення дітей у багатодітній сімї
- •Тема 4. Установки і стилі батьківської поведінки
- •4.2. Вплив стилю батьківської поведінки на розвиток особистості
- •4.3. Класифікація неадекватного ставлення батьків до дитини
- •4.4. Типи взаємин матері й дитини
- •4.5. Тип батьківського ставлення, обумовлений психологічними проблемами батьків
- •4.6. Види жорстокого ставлення батьків до дитини
- •Тема 5. Психологічна специфіка спілкування батьків і дітей
- •5.1. Суб'єкт-суб'єктний підхід до проблеми становлення особистості у батьківській сім'ї
- •5.2. Особливості мислення дітей та їх прояви у спілкуванні з батьками
- •5.3. Порушення комунікації між батьками й дітьми
- •5.4. Рольова взаємодія батьків і дітей
- •5.5. Механізми психологічного впливу батьків на дітей
- •Тема 6. Основні психолого-педагогічні моделі взаємовідносин батьків і дітей
- •6.1. Психоаналітична модель сімейного виховання
- •6.2. Біхевіоральна модель впливу батьків на дитину
- •6.3. Гуманістична модель взаємодії батьків і дітей
- •Тема 7. Діагностика дитячо-батьківських стосунків
- •7.1. Загальна схема сімейної психодіагностики, сфокусованої на дитині
- •1.2. Методики діагностики дитячо-батьківських стосунків
- •7.3. Діагностика рівня сформованості досвіду саморегуляції2
- •Заняття 4. Виховання дітей у неповних сім'ях
- •Заняття 5. Материнство як соціально-психологічний феномен
- •Заняття 6-7. Основи психологічної допомоги у сфері дитячо-батьківських взасмип
- •Перелік нормативно-правових документів і. Міжнародні документи
- •II. Державні документи Конституція України
- •Цивільний кодекс України
- •Кодекс законів про працю
- •IV. Право дітей на соціальну допомогу
- •V. Право дітей на охорону здоров'я
- •VI. Право дітей на освіту та виховання
- •VII. Культура. Фізична культура і спорт
- •VIII. Трудові та житлові права неповнолітніх
- •IX. Обов'язки неповнолітніх
- •Соціальна підтримка дітей та молоді з обмеженими функціональними можливостями
- •Тренінг батьківської ефективності
- •Модель тренінгу батьківської ефективності Заняття 1. Знайомство
- •Заняття 2. Світ дітей і світ дорослих
- •Заняття 3. Очікування та цілі батьків
- •Заняття 4. Особливості дитячого мислення
- •Заняття 6. Конфлікти
- •Заняття 7. Засоби психологічного впливу батьків на дитину
- •Заняття 8. Транзактний аналіз
- •Заняття 9. Завершальне
- •Методика "Сімейні ролі"
5.2. Особливості мислення дітей та їх прояви у спілкуванні з батьками
Спілкуючись із дитиною, необхідно пам'ятати, що єдино доступним для неї орієнтиром є ставлення до неї оточення, і навіть не саме це ставлення, а його зовнішній прояв. У ситуації взаємодії з батьками, іншими дорослими дитина не просто пасивно сприймає їхні висловлювання та оцінки, а й добудовує, реконструює їх, відштовхуючись від жестів, міміки, інтонації дорослих. Дитині потрібні особливі, не завжди зрозумілі для дорослих, компоненти спілкування. Скажімо, для нормального розвитку дитини вкрай важливий доторк, тактильний контакт із дорослим. Якщо дитину не брати на руки, не розмовляти з нею, то рівень її пізнавальної активності різко знижується.
Підтекст. Спілкування із дітьми - це неабияке мистецтво, що має свої закони і механізми. Діти рідко бувають наївними, обмінюючись інформацією. їх висловлювання часто закодовані, вимагають розшифрування. Напр., 10-літня дитина запитує у батька, скільки в Україні покинутих дітей. Батько, інтелігентна людина, зрадів тому, що дитина проявляє інтерес до соціальних проблем й довго пояснював їй, заглядав у довідник за точними даними. Але ця відповідь дитину не влаштувала, і вона продовжувала розпитувати. А скільки покинутих в інших країнах, а в Європі? Зрештою батько здогадався, що дитину хвилює не соціальний, а особистий аспект проблеми: чи не покинуть її.
Взаємна повага. Для спілкування із дітьми потрібен новий код, потрібно самому трішки ідентифікувати себе із дитиною і поважати її світ. Для цього потрібно, щоб обидві сторони пам'ятали про взаємну повагу і щоб повага до дитини передувала настановам і порадам. Коли дитина
приходить зі школи і скаржиться, що вчителька її насварила, не потрібно з'ясовувати відразу за що, не варто звинувачувати і жаліти дитину. Слід лише зрозуміти її почуття у цей момент. Потрібно відповісти так, щоб вона відчула розуміння її почуттів і підтримку („І Іапевно тобі було дуже неприємно" або „Ти. мабуть, дуже засмутився" тощо).
Двоякі почуття. Слід пам'ятати і про амбівалентні почуття дитини. Діти люблять батьків і водночас терпіти їх не можуть. Вони відчувають себе двояко по відношенню до людей, яким повинні підпорюватися. Дорослі таких почуттів, як правило, у себе не визнають. І не визнають їх у дітях. Щоб у родині не було зайвих конфліктів, діти повинні знати, що ці почуття досить природні. Батькам потрібно уголос висловлювати їх. („Здається, ти захоплюєшся своїм старшим братом і водночас він обурює тебе" або „Ти не знаєш, що робити: хочеться поїхати у табір і вдома залишитися непогано"). Висловлювання типу „ти ніколи не вмієш прийняти рішення, не знаєш, чого хочеш" завдають шкоди. Дітей необхідно навчити розпізнавати свої почуття. їм набагато важливіше знати, що вони відчувають, аніж знати, чому переживають це почуття.
Дзеркало. Щоб допомогти дитині збагнути свєїї почуття, потрібно стати „дзеркалом" її емоцій. Нехай дитина побачить свої почуття, відображені у словах батьків (без прикрас і спотворень). Ніхто ж не очікує від дзеркала настанов („Здається, ти розсердився. Напевно, це тобі зовсім не подобається").
Контакт „очі в очі". В американських школах урок починають з того, що привітно дивляться на кожну дитину зокрема і вітаються. Це займає лише 5 хвилин, але засвоєння матеріалу зростає у декілька разів. Батькам теж слід пам'ятати про цей принцип, адже саме у такий спосіб вони виявляють свою любов до дитини. Особливо дітям необхідне емоційне безпосереднє спілкування увечері, коли вони лягають спати, а також уранці, коли йдуть до школи. Дитина повинна виходити із дому спокійна, супроводжувана ласкавими поглядами батьків.
Окрім цього, діти недостатньо володіють мистецтвом слухати. У той час, коли батьки дають їм настанови, вони цілком ймовірно можуть думати про своє або про те, як їм відреагувати, що відповісти. Для більшості навіть дорослих слухати - це інтерпретувати, оцінювати, скласти думку, критикувати, сумніватися. Тобто усе, що допомогло б досягнути власної вигоди.
Прийняття автономії' дітей як прояв безумовної любові. Притча, яку розповів Халіл Джейран, допоможе зрозуміти дане положення: „І жінка з дитиною на грудях сказала: „Скажи нам про дітей". І Він відповів гак: „Ваші діти - це не ваші діти. Вони сини і доньки життя, які турбуються самі за себе. Вони з'являються через вас. І хоч вони належать вам, ви не є їхні господарі. Ви можете подарувати їм вашу любов, але не ваші думки. Тому, що вони мають думки власні. Ви можете віддати дім їхнім тілам, але не їхнім душам, адже їхні душі живуть у домі Завтра, якого ви не зможете відвідати, навіть у ваших мріях. Ви можете намагатися бути схожими на них, але не прагніть зробити їх подібними до себе. Тому що життя іде не назад і не чекає Вчора. Ви тільки луки, з яких послані вперед живі стріли, які ви називаєте своїми дітьми. Лучник бачить свою ціль па шляху до безмежжя, і це Він згинає вас своєю силою, щоб Його стріли могли летіти швидко і далеко. Нехай ваше згинання в руках цього лучника буде вам на радість. Адже Він любить не тільки свою стрілу, що летить, але і свій лук, хоча лук цей і нерухомий".