4.4. Типи взаємин матері й дитини

В.Дружипіп (2000) визначає наступну типологію відносин "мати -дитина":

/. Відсутність турботи про дитину (найбільш травмуючий чинник). Причини: смерть матері, окреме проживання, відмова від дитини. Діти, які виховуються у дитячих будинках, характеризуються низьким іпте­лектом, емоційною незрілістю, розгальмоваиістю, відсутністю ви­бірковості у контактах з дорослими (швидко звикають і швидко відви­кають). Вони часто агресивні, соціально пасивні.

2. Дитина - тягар для матері, що заважає її соціальному і професій­ному зросту. Мати психологічно віддаляється від дитини. Позбавленій материнської ласки дитині важко спілкуватися з іншими людьми. У неї пізно формується мова, вона залишається інфантильною па все життя, із песформоваиою "Я-копцепцією".

3. „Відносини для двох" створюються магерями-одниачками, які кон­тролюють поведінку дитини й отримують від цього задоволення, певні психологічні вигоди. Хоч дитина і бажана, але мати залишає її, коли це потрібно їй, а не дитині. Це призводить до іифантилізації і розвитку жіночих рис у хлопчиків. їм подобається спілкуватися з маленькими дітьми, вони уявляють себе дівчатками. З дитинства до них приклеюється ярлик "мамин синочок". Ці діти часто чинять опір матері та вчителям, живуть у власному світі фантазій, їм притаманне прагнення до необме­женої влади.

4. Мати із "розбитою долею" тимчасово присвячує себе дитині, але може залишити її заради нового чоловіка. Дитина протестує проти бать­ківської непостійності: втікає з дому, чинить крадіжки, вступає у ранні сексуальні стосунки.

5. Сім'я змушена боротися за соціальне й економічне виживання, а дитина стає жертвою цієї боротьби, що супроводжується озлоблені­стю, агресіями, депресіями.

6. Матір, після того, як її залишив чоловік, часто змінює партнерів, і дитина у цей час покинута й забута. Вона рано залучається до вулич­ної субкультури, прагне досягти успіху у сферах, які не потребують са­модисципліни, там, де можна швидко задовольнити свої потреби. Ди­тина часто порушує шкільну дисципліну, прогулює занязтя, проявляє негативізм і демонстративність у спілкуванні. Результати особистісно-го розвитку дитини при такому ставленні наступні:

■ "соціалізований злочинець" - дитина визнавалася у дитинстві, але вважалася неслухняною, була близька батькам, але недовго;

" "несоціалізований злочинець" отримує слабке виховання і рано оцінюється як неперспективний; йому властиві пограбування, бійки, наркоманія, зловживання алкоголем;

■ "соціальний невдаха" - любимчик матері, що був нею покинутий заради чергового чоловіка; прагне привернути до себе увагу демонст­ративною поведінкою, інтимні відносини для нього замінюють відно­сини із матір'ю.

64

Психологія становления особистості у оапи.іліч икііі сім'ї

7. Сильна вольова зісінка, після того, як чоловік зазнав краху у кар'єрі, розпочинає боротьбу за владу. Діти для неї поділяються па сильних (як мати) і слабких (як батько). Вольова мати тероризує сина-слнбака, який вимушений грати таку роль. Часто він спрямовує агресію па батька, на молодших дітей, конфліктує з однолітками, віддає перевагу іапяттям на самоті. Він невдолений собою і тим, що робить, оскільки оцінює себе за критеріями матері, чутливий і прагне компенсувати свою слабкість, займаючись спортом. В іншому випадку мати може вважати батька неповноцінним, відповідно й дитину. Вона відвертається від дитини, хоча намагається виглядати турботливою у дрібницях. Стосовно сипа мати проявляє тільки негативні емоції або ігнорує (сип - порожнє місце, як і батько) і приділяє увагу тільки зовнішнім формам поведінки. У ди­тини не розвивається індивідуальність. Вона виростає із комплексом неповноцінності у власному світі фантазій.

8. Дитина, що замінює чоловіка - мати вимагає до себе надмірної уваги й турботи з боку дитини, намагається постійно перебувати у її присут­ності, бути обізнаною з її особистим життям, обмежує її контакти з од­нолітками.

9. Гіперопіка і симбіоз - мати прагне втримати дитину біля себе, об­межує самостійність через страх позбутися дитини у майбутньому, за­нижує здібності дитини, прагне прожити за неї життя, що призводить до особистішого регресу і фіксації дитини па примітивних формах спілкування.

10. Виховуючий контроль через викликання у дитини почуття прови- ни. Дитині говорять проте, що вона не вдячна. Розвиток її самостійності гальмується страхом.

Е.Соколова (1986) виділяє два варіанти відносин матері й дитини, у кожному одна із сторін отримує психологічні вигоди. Це домінуюча мати - не приймає думок дитини, а та, у свою чергу, або підтримує позицію матері, або, демонструючи покору, діє за її спиною і все ж за­лишається під її захистом і опікою. Домінуюча дитина - мати погод­жується з дитиною для того, щоб обгрунтувати свою слабкість і водно­час тривогу за неї або щоб прийняти роль жертви.

Чим зумовлюється те чи інше ставлення матері до дитини? Яке з них має позитивні, яке - негативні наслідки? До цих та інших питань звер­талося чимало вчених. Зокрема, І.Баховен у праці "Материнське пра­во" паголопгував на позитивному й негативному аспекті ставлення ма­тері до дитини. Перший (позитивний) аспект полягає у безумовності любові матері, оскільки вона любить дитину не за щось, а саме тому, що це її дитина. Негативний аспект полягає у тому, що мати може пере­шкоджати розвтітку індивідуальності дитини, оскільки вона залишається для неї слабкою й тоді, коли вже фактично стає дорослою.

Е.Фромм (1994) теж звертається до проблеми материнської любові й проводить порівняльний аналіз батьківства і материнства. Для Е.Фрома материнська любов є всеоберігаючою, всеохороняючою, все-охоплюючою, а любов батька пов'язана із підкоренням або бунтом. При­в'язаність до матері є природною (безумовна любов), а до батька - штуч­ною, оскільки ця система відносин побудована па владі і законі (совість, обов'язок, ієрархія, підкорення). Позитив відносин із батьком полягає у можливості заслужити любов батька (це залежить від активності ди­тини). Негативний аспект батьківської любові полягає у тому, що зас­луговує тіа любов батька тільки слухняна дитина. Позитив материнсь­кої любові - у її безумовності. Негатив - у тому, що її неможливо досяг­нути ніяк і нічим: або вона є, або її немає. Саме у цьому полягає трагізм відносин матері й дитини. Якщо мати не виявляє до дитини безумовної любові, то це сприяє регресу останньої, її іпфаптилізації. Трагізм відно­син матері і дитини полягає також у тому, що якщо мати і виявляє лю­бов до дитини і приймає її під свій захист, то рано чи пізно вона мас відпустити дитину, надати їй свободу й автономію.