Запитання для закріплення та повторення матеріалу

1. Чим характеризується за змістом перший договір 907 р. Київської Русі з Візантією ?

2. Що являли собою князівські церковні устави як джере­ло права Київської Русі?

3. Що основне в судовій реформі Володимира від 989 р.?

Тема 1.4. Держава і право Русі в період феодальної роздробленості. Галицько-Волинська держава (30-ті роки хіі-хііі ст.) План

1. Утворення і розвиток Галицько-Волинського князівства.

2. Суспільний лад. Князі. Бояри. Духовенство. Міські жи­телі. Сільське населення. Смерди. Холопи.

3. Джерела права Галицько-Волинського князівства, Завдашш для самостійного вивчення

1. Відобразіть історичні обставини, що привели до утво­рення Галицько-Волинської держави.

2. Назвіть українські землі, що входили до складу Галицько-Волинської держави в період її розвитку.

3. Охарактеризуйте основні джерела права Галицько- Волинського князівства.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Питання 1. Утворення і розвиток Галицько-Волин­ського князівства

На тлі поглиблення феодальної роздробленості й ослаб­лення Київської Русі внаслідок постійних вторгнень кочівників на її південно-західні околиці помітно виділяються Галицьке та Волинське князівства.

Із початку свого утворення (друга половина XI ст.) і під час подальшого розвитку доля Галицького князівства, власне, нічим не відрізнялася від інших князівств єдиної Давньоруської держави. Засноване онуком Ярослава Мудрого князем Ростисла­вом, це князівство не зазнавало утисків з боку своїх сусідів, після смерті Ростислава пережило роздробленість, однак уже в середині XII ст. воно знову об’єдналося й стало могутньою державою (з 1114 р. столиця - Галич). Кордони держави сягали Поділля на сході, Карпатських гір і Закарпаття на заході, гирла Дунаю на півдні.

Північніше Галичини простягалися чемлі Поліпи і.ми о книзівства (назва походить від м. Волиня, нині * І руцгк їм

території Польщі). Давнє суперництво між Галичем і Полишмо іакінчилося наприкінці XII ст., коли династія галицьких ким пн І’остиславичів обірвалася зі смертю князя Володимира. Скорій іавшись цим, волинський князь Роман 1199 р. оволодів Галичем, об’єднав Галичину з Волинню і заснував Галицько-Волинську державу. Столицею країни спочатку був Галич, потім - Холм (нині на території Польщі), а з 1272 р. - Львів.

Відтоді й до другої половини XIV ст. Галицько-Волин­ське князівство відігравало роль державного осередку майже всіх етнічних українських земель - від Карпат до Дніпра, ставши спадкоємцем Київської Русі. Літописець так і назвав Романа - "самодержець усієї Русі".

Галицько-Волинська територіально-політична спільність була другою формою державності українського народу, що склалася після розпаду Київської Русі. За часів свого розквіту вона об’єднувала понад 90 відсотків українських земель. Зберіг- ши державно-правові традиції Давньоруської держави, утворен­ня розвивалося під політичним впливом суспільних відносин, характерних для середньовічної Європи. Яскравим свідченням цього були сильні економічні та політичні позиції боярства.

З думкою боярської олігархії галицьким князям доводи­лося рахуватися навіть у міцні періоди свого владарювання.

Зрештою, внаслідок дії внутрішніх і зовнішніх несприят­ливих факторів Галицько-Волинська Русь у другій половині XIV ст. фактично припинила існувати як єдина держава.

Питання 2. Сусптьний лад. Князі. Бояри. Духовенство. Міські жителі. Сільське населення. Смерди. Холопи

Суспільна організація Галицько-Волинського князівства багато в чому була подібна до ієрархічної піраміди Київської Русі, але мала водночас і свої особливості.

З ранніх часів формування держави тут утворилася чис­ленна група боярства, в руках якої зосереджувалася переважна більшість володінь.

Найважливішу роль у суспільній ієрархії Галицько- Волинської Русі відігравало старе боярство - "мужі галицькі" - могутня економічна та політична верства феодального класу. Багато хто з них мали власні військові дружини і досить нега­тивно сприймали будь-яке втручання князівської влади в їхні внутрішні справи, різко виступили проти спроб обмежити їхні права на користь князя чи зростаючих міст. Для приборкання непокірних феодалів великий князь змушений був вживати на­віть репресивні заходи.

Боярство стало справжньою феодальною аристокра­тією, але не відгородилося глухою стіною від інших феодальних прошарків та навіть непривілейованого населення.

Склад боярства поповнювали дрібні збіднілі князі, дру­жинники, представники інших верств суспільства.

Другу соціальну верству панівного класу складали слу­жилі феодали, так звані службові князі, які прямо залежали від великого князя чи впливових бояр. їхні маєтки сформувалися за рахунок князівських та боярських пожалувань, конфіскованих та перерозподілених феодальних угідь. Вони нерідко самочинно відбирали общинні землі, а також одержували землеволодіння як нагороду за службу під час вдалих військових походів. Слу­жилі землевласники поставляли великому князеві феодальне ополчення, що складалося з їхніх залежних селян - смердів. Саме ця верства була головною опорою галицького боярства у протистоянні князеві, оскільки постійно перебувала під впли­вом боярства та економічно від нього залежала.

До панівного феодального класу належала також церков­на знать (духовенство). Її становище майже не відрізнялося від того, яке вона мала за часів Київської Русі.

Основну масу населення складали селяни.

У переважній більшості це були смерди - вільні вироб­ники, які мани своє власне невелике господарство та майно. Вони сплачували певні податки і несли військову повинність,

Гимрушаючи за наказом свого феодала в походи зі своїми кіньми і а зброєю. Існуюче право охороняло особу та власність смерда від посягань, але покарання за злочин проти нього було меншим, між за такий самий злочин проти боярина чи "княжого мужа".

Холопство не набуло значного поширення в регіоні. Не­вільників було вигідніше садовити на землю, оскільки їх праця на виділеному клаптику поля давала більший прибуток, ніж примусовий відробіток у господарстві феодала.

За надану можливість користуватися землею селяни були зобов’язані сплачувати феодалу ренту. Її розміри нічим не регламентувались і встановлювались господарем довільно. Відробіткова рента швидко замінювалася продуктовою, яка на­давала феодалу можливість одержувати постійний прибуток із підвладного населення. Крім того, селяни виконували різно­манітні тимчасові, спорадичні та постійні повинності.

Міське населення також було неоднорідним. Торговельно- ремісничу верхівку складали "мужі градськіє" (так званий міський патриціат). Існували купецькі об’єднання, ремісничі корпорації ("ряди", "сотні", "братства"), сформовані на основі цехових інтересів.

На найнижчій сходинці соціальної структури перебували міські низи - роботні люди, "люди менші", підмайстри, обслуга. Міська знать була зацікавлена у зміцненні великокнязівської влади, оскільки остання гарантувала збереження пільг і привілеїв патриціату та заможним громадянам.

Крім традиційних торговельно-ремісничих занять знач­ний прибуток городяни мали від соляної торгівлі.

Питання 3. Джерела права Галицько-Волинського князівства

І

До нашого часу не збереглися пам’ятки права цього періоду. Про них є лише згадки, уривки, які дають можливість зробити висновок, що поряд із "Руською Правдою" тут діяв збірник постанов галицько-волинських правителів, а також звід церковних повчань про правосудця.

Регулювання питань права власності на майно та земель­не володіння, укладання угод і договорів здійснювалося за нор­мами "Руської Правди". Діяли також норми церковних статутів князів Володимира та Ярослава, але вони зазнали деяких змін, зокрема в галузі підсилення санкцій, встановлених на основі принципів феодального права привілею.

Серед поодиноких документів юридичного характеру, які були створені в добу Галицько-Волинської держави, чільне міс­це посідають чотири правові нам ’ятки: