Запитання для повторення та закріплення матеріалу

1. З якою метою прийнято указ від 26 квітня 1906 р. "Про майнову відповідальність учасників погромів і грабежів у сіль­ській місцевості"?

2. Які основні напрями розвитку адміністративного права на початку XX ст.?

3. Які зміни внесено до Військового статуту 25 грудня 1914 р.?

Тема 2.4. Суспільно-політичний лад і право українських земель у складі Австро-Угорської імперії (друга половина XIX - початок XX ст.)

План

1. Розвиток права. Джерела права. Цивільний кодекс Австрії 1811 р. та його застосування. Цивільний процесуальний кодекс 1895 р. Торговий кодекс 1863 р.

2. Галичина, Північна Буковина та Закарпаття в роки Першої світової війни. Політична боротьба за державність України.

Завдання для самостійного вивчення

1. Охарактеризуйте загальну спрямованість цивільного кодексу Австро-Угорщини від І січня 1812 р.

2. Ознайомтеся зі змістом Вексельного кодексу Австро- Угорщини.

3. Опишіть основні форми та методи політичної боротьби ні державність України на території Австро-Угорщини.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Питання 1. Розвиток права. Джерела права. Цивіль­ний кодекс Австрії 1811 р. та його застосування. Цивільний процесуальний кодекс 1895 р. Торговий кодекс 1863 р.

На початку XIX ст. на західноукраїнських землях повністю утверджується австрійська система права.

Галичина стає місцем апробації нових австрійських зако­нів. Цивільний кодекс 1797 р., який було запроваджено в Гали­чині, став базою для подальшого вдосконалення цивільного за­конодавства.

Із 1 січня 1812 р. на всій території Австрії введено в дію повий Цивільний кодекс.

Джерелами кодексу були Пандектне право, Прусське цивільне уложення 1794 р. і провінціальне право австрійських земель. Він складався з 1502-х статей і поділявся па три частини. У вступі (ст.ст. 1-14) викладено загальні міркування про цивіль­ний закон, перша частина (ст.ст. 15-284) присвячені особистим правам, друга (ст.ст. 285-1341) - речовим доказам і в третій (ст.ст. 1342-1502) подано постанови, що стосуються особистих і речових прав.

Оскільки цей кодекс був компромісом буржуазного і фео­дального права, то з розвитком капіталістичних відносин його норми вже не відповідали історичним умовам.

У 1904 р. створено комісію для перегляду й цього кодек­су. Робота просувалася повільно, розроблено лише проекти змін і доповнень, які у зв’язку з початком Першої світової війни так і не були затверджені.

У 1825 р. вироблено новий проект цивільного процесуаль­ного кодексу для всіх австрійських країв, але його імператор не затвердив. З нього згодом введено в дію тільки окремі його розділи (адвокатська ординація 1849 р., закон про компетенцію судді 1852 р., закон про судочинство у безспірних справах 1854 р. тощо).

Новий цивільний процесуальний кодекс затверджено 1895 р. Він діяв до розпаду Австро-Угорщини.

Ще до проведення кодифікації права в Австрії в 1763 р. затверджено Кодекс вексельного права. Він мав 53 статті, в яких переважно регулювалися питання кредиту. В 1765 р. чинність цього кодексу було поширено на Галичину.

Після скасування в Австрії кріпосного права відбулося пожвавлення як внутрішньої, так і зовнішньої торгівлі, у зв’язку з чим виникла гостра потреба в розробці торгового кодексу, який і було прийнято в 1862 р.

Цивільно-процесуальний кодекс 1895 р. складався з шести частин, які в свою чергу - на 607 статей. Він був досить прогре­сивним і базувався на буржуазно-демократичних принципах судочинства: усності, гласності та змагальності.

Доповненням до кодексу було досить об’ємне (402 статті) Положення про екзекуції 1896 р., в якому детально регулювався порядок виконання судових рішень у цивільних справах і судо­вих вироках у кримінальних справах.

Кримінальний кодекс 1852 р. відмовився від поділу на злочини і тяжкі поліцейські проступки і запровадив поділ на злочини (ст.ст. 1-232) і проступки (ст.ст. 233-532). Знову вводила­ся смертна кара, широко використовувалося тюремне ув’язнен­ня. За проступки кодекс передбачав грошові стягнення, арешт до 6-ти місяців, тілесні покарання, заборону проживання в певній місцевості та ін. Тілесні покарання офіційно скасовано законом від 15 листопада 1867 р., але в Галичині продовжував діяти патент від 20 квітня 1854 р., ст. 11 якого поряд з арештом перед­бачала биття палками.

Питання 2. Галичина, Північна Буковина та Закар­паття в роки Першої світової війни. Політична боротьба за державність України

Перша світова війна відбилася на соціально-економіч- иому становищі народних мас західноукраїнських земель і на їх ші (вольній боротьбі.

Царські власті, захопивши Галичину і Буковину, розгля­дали їх як завойовані області й виділили в окреме генерал- іубернаторство.

У вересні 1914 р. губернатором призначено реакціонера ірафа Олексія Бобринського, а чернівецьким губернатором - реакціонера Сергія Євреїнова.

Під час повторного захоплення Галичини і Буковини нища адміністрація не поступалася за своєю реакційністю попередній. Генерал-губернатором був Федір Трепов, а черніве­цьким губернатором - В. Лігін.

Після лютневої революції 1917 р. обласним комісаром Галичини і Буковини згідно з рішенням Тимчасового уряду став Дмитро Дорошенко, котрий замість Лігіна призначив комісаром Чернівецької губернії Лотоцького.

У руках цих людей сконцентрувалася вища адміністра­тивна влада Галичини й Буковини, вони визначали долю бага­тьох мільйонів українців, які зазнавали такого самого гноблення, як і український та інші народи Росії. За аналогом вищої адміні­страції призначали начальниками повітів, їх помічників, поліц­мейстерів та інших чинів. У рамках політики русифікації окупацій­на адміністрація, зокрема, закрила українські громадські уста­нови, в тому числі "Просвіту" і Наукове товариство ім. Шевчен­ка, розгромила їхні бібліотеки та музеї, редакції українських газет, заборонила вживання української мови. Тисячі українців були депортовані на Схід. Розпочалася кампанія проти греко- католицької церкви, насильно запроваджувалося в Галичині православ’я. Митрополита Андрея Шептицького заарештували і вислали в Росію.

Після відходу російських військ австрійська влада застосувала репресії до населення західноукраїнських земель, звинувачуючи його у своїх воєнних невдачах.

Коли розпочалася Перша світова війна, українські полі­тичні партії з метою забезпечення західних українців єдиним представницьким органом створили у Львові 3 серпня 1914 р. Головну українську раду на чолі з авторитетним парламент­ським діячем Костем Лсвицьким. Проголосивши, що "перемо­га Австро-Угорської монархії буде і нашою перемогою", Рада закликала всіх українців боротися за конституційну Австрію проти самодержавної Росії.

Галицька молодь з ентузіазмом відреагувала на заклик про створення національних збройних сил.

Уперше в новітній історії сформовано українські частини - добровільний легіон Українських січових стрільців. Налякана величезним напливом добровольців австрійсько-польська верхів­ка Галичини обмежила легіон кількістю 2500 солдатів. Значна кількість українців включилася в регулярні австрійські підрозділи.

Українські січові стрільці пройшли бойове хрещення в битвах у Галичині та Карпатах під час російського наступу 1914—1915 рр.

Після окупації Галичини російськими військами у Відні 5 травня 1915 р. засновано Загальну українську раду - коор­динаційний орган, до складу якого увійшли 21 представник від Галичини, 7 - від Буковини, а також 3 члени Спілки визволення України (емігрантської організації східних українців, члени якої планували з допомогою айстро-німецьких військ відірвати Україну від Росії й створити незалежну Українську державу). Це представництво українців Австрії продовжувало здійснювати програму Головної української ради, зокрема створення самостій­ної держави на Наддніпрянщині та автономії для українців у межах Австро-Угорщини.

У 1917 р. воюючі сторони опинилися на межі виснажен­ня. Особливої гостроти досягла напруженість у Росії, де тягар тотальної війни посилювали недоліки відсталого режиму царя Миколи II.

Наприкінці 1918 р. в умовах поразки у Першій світовій шііііі багатонаціональна Австро-Угорщина розпалася. На її тери­торії створено нові держави - Австрію, Угорщину, Чехословач- •іину. Частину території приєднано до складу Югославії, Руму­нії, Польщі. Населені українцями землі, що входили до складу колишньої Австро-Угорщини, за Версальським договором 1919 р. передано: Закарпаття - Чехословаччині, Буковину - Румунії,

І аличину - Польщі.

З’їзд українських депутатів з австрійського парламенту у Львові 13 жовтня 1918 р. заснував Українську Національну Раду як вищий представник національно-політичних інтересів українського народу в Австро-Угорщині.

На з’їзді було піднято й гостро дебатувалося питання про майбутню державність та державну належність західноукраїн­ських земель.

Думка була одна - у майбутньому вони повинні возз’єдна­тися з усією Україною. Однак у даний момент це возз’єднання, як вважала більшість депутатів, було неможливим.

Українська Національна Рада негайно приступила до ак­тивної діяльності. 19 жовтня вона видала Маніфест, відтак саме цей день є днем початку процесу утворення на західноукраїн­ських землях незалежної української держави.