Тема 1.1. Перші державні утворення і право на території Північного Причорномор’я і Приазов’я (середина і тис. До н.Е. - V ст. Н.Е.) План

1. Виникнення та розвиток Боспорської держави.

2. Суспільно-політичний лад.

3. Державна та приватна власність на землю.

4. Джерела права. Злочини та покарання.

5. Історико-правове значення рабовласницьких держав Північного Причорномор 'я для процесу розкладу родоплемінного устрою, виникнення державності та права у східних слов ’ян.

Завдання для самостійного вивчення

1. Визначте обставини, що викликали формування Бос­порської держави як монархії.

2. Охарактеризуйте суспільно-політичний лад Боспор- ської держави.

3. Визначте основні напрями впливу держав Північного Причорномор’я на формування державності у східних слов’ян.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Питання 1. Виникнення та розвиток Боспорської держави

Боспорське царство було винятком із загальної республі­канської тенденції розвитку держави і права давньогрецьких колоній, тут сформувалася монархічна форма правління.

Боспорське царство охоплювало територію Керченського і Таманського півостровів, а також південне узбережжя Азов­ського моря до гирла Дону. Центром і столицею царства було місто Пантікапей (сучасна Керч). Цю державу створили не ли­ше грецькі поселенці, до неї входила територія місцевих племен.

Найбільшого розвитку Боспорське царство досягло в 11—111 ст.ст. до н.е. Але в III ст. до н.е. внаслідок кризи всієї рабовласницької системи , Боснор поступово занепадає, відбува­ються фінансово-економічні й соціальні катаклізми. Повстання під проводом Савмака поглибило цей процес.

Питання 2. Суспільно-політичний лад

Населення великих територій Боспорського царства пере­бувало на різних щаблях соціально-економічного розвитку і су­спільних відносин.

Тут панував рабовласницький спосіб виробництва, у зв’язку з чим суспільство поділялося на вільних і підневільних людей.

До пануючої верхівки належали царська сім’я та її ото­чення, чиновники центрального й місцевого апаратів влади, судновласники, работорговці, власники земельних ділянок, ре­місничих майстерень, заможні купці, представники родоплемін­ної та військової знаті, жерці.

У Боспорській держави жили вільні громадяни середньо­го достатку, що не мали рабів, іноземці, а також вільні селяни- общинники (пелати). Останні були основними платниками нату­ральних податків за право користування землею і переважно несли тягар повинностей на користь держави й місцевої аристо­кратії.

До того ж селяни зобов’язані були брати участь в опол­ченні під час нападу кочових племен на Боспорське царство.

Найнижчий щабель соціальної драбини займали раби, які поділялися на приватних і державних. Працю державних рабів здебільшого використовували на будівництві громадських буді­вель, оборонних споруд. У племінних організаціях рабство було домашнім, патріархальним. Місцеві аристократи широко вико­ристовували працю рабів у землеробських господарствах, де вирощувався хліб на продаж.

За історичним типом Боспорське царство було рабовлас­ницькою державою, як і міста-держави, що увійшли до його складу. За формою правління це був один із різновидів дес­потичної монархії.

' І р.імн.и 'її і \ її і II і и и н до складу Ьоспорського цар-

і ми » іім иміи\ ініііііііімііо, класні органи самоуправління

мі іні|ні |їй ці місі, виборні посади). Але вже на межі

і і |мі іиіі іііі|и і.м парі стали одноосібними правителями,

м.і і., м|"і¹ мі іім пінітами себе "царями царств" (із приєднанням і., и |• і пні ім>мих племен до титулу глави держави - цар - долу- •ііиііи ч і чия с* і пічна назва).

Ніцца законодавча, виконавча й судова влада зосереджу- шілася в руках царя. Він був верховним власником і розпоряд­ником земель, міст і поселень, призначав на посади державних службовців, йому підкорялися судові органи.

Функції виконавчої влади виконували придворні чинов­ники і міністр двору, особистий секретар царя, охоронець цар­ської скарбниці, спальник, управитель сіл тощо. До центрально­го апарату управління входили начальник двору, начальник фі­нансів, охоронець скарбниці, керуючий справами релігійних культів та ін.

Зв’язок з місцевими племенами й сусідніми державами здійснювався через спеціальний штаб на чолі з головним перек­ладачем.

За римських часів Боспор опинився у васальній залежнос­ті від Риму. Царі стали офіційно титулуватися "друг цесаря і друг римлян". При вступі на престол боспорський цар обов’язково затверджувався римським імператором, від якого одержував символ царської влади - скіпетр. Широка автономія Боспору залишалась.

Питання 3. Державна та приватна власність на землю

У Босиорському царстві існувала державна і приватна власність на землю, худобу, рухоме майно. Здебільшого власни­ками землі були боспорські правителі.

Земля було державною власністю і розпоряджатися нею міг тільки цар. Землі належали також і храмам. Усі землевлас­ники могли користуватися землею, виконуючи певні повинності стосовно царя як верховного власника всієї землі.

Питання 4. Джерела права. Злочини та покарання

В істориків надто мало відомостей про боспорське пра­но Уявлення про його характерні особливості й джерела скла­биться на основі характеристики права міст-колоній, частина гсриторій яких увійшла до Боспорського царства, права скіфсько- сарматської держави, а також римського права.

Джерелами права були звичаї місцевих племен, закони и декрети грецьких міст-полісів, закони Боспорського царс тва.

Найбільша кількість правових норм, очевидно, стосува­лася регулювання майнових відносин, насамперед права держав­ної і приватної власності на землю, рабів, основні знаряддя й засоби виробництва, а також захист цих норм.

Право власності, право володіння, зобов’язальне право регламентувалися найчіткіше.

Правовому регулюванню підлягала й регламентація по­винностей вільних селян-общинників за користування землею, що була в державній власності або належала на правах приват­ної власності місцевим аристократам чи храмам.

Найтяжчими злочинами вважалися змова та замах на життя царя, повстання, державна зрада, зносини з політичними емігрантами. За ці злочини присуджувалася смертна кара з кон­фіскацією майна.

Існував слідчий порядок розгляду таких справ. Переслі­дувалися злочини проти особи та власності. Виконання судових рішень контролювалося судовими виконавцями.

Питання 5. Історико-правове значення рабовласницьких держав Північного Причорномор’я для процесу розкладу родоплемінного устрою, виникнення державності та права у східних слов’ян

Терени України з найдавніших часів були унікальним регіоном, де сходилися різні племена й народи, тут пролягала межа між світом осілих землеробських культур, що заклали під­валини європейської цивілізації, й степовим азіатським світом.

\ І> І Ніни І.ІСІ степи Північного Причорномор’я в період і'Мі ним и піку сгали ареною виникнення перших державних

І їси і., одні з яких тяжіли до азіатського способу виробни-

м і н.і і нероздільною єдністю влади та її ж фактичної верховної н цін ності на землю, природні та людські ресурси, а також соціально-політичним й соціально-економічним пануванням державного апарату над індивідом, який не мав у стосунках із державою жодних прав; інші ж (грецькі міста-колонії) - ство­рили унікальну полісну модель розвитку, засновану на варіанті неоднозначній, але досить стійкій рівновазі державної влади і приватної власності, що сприяло демократизації суспільних процесів, хоча були й варіанти "осхіднення" (Боспорське царство).

У І тисячолітті до н.е. на землях сучасної України відбу­валися важливі події. Її територію заселяли різноманітні етнічні спільноти, народи, племена, хвилями рухалися численні кочів­ники. Всі вони залишати свій слід в історії, впливаючи на еконо­мічний, соціальний та культурний розвиток, зокрема й ранньо- слов’янського населення Середнього Придніпров’я.

Важливу роль у цьому процесі взаємного впливу й збага­чення відігравали державні утворення, які сформувалися в цей час на теренах України: Скіфська держава, грецькі міста-держа- ви Північного Причорномор’я, Боспорське царство. Виникали та розвивалися сталі економічні й політичні зв’язки між названими державами і войовничими степовиками, а також землеробами українського Полісся та Лісостепу. Так, у Скіфській державі значну частину місцевого населення становили скіфи-орачі. По­стійні зв’язки з населенням Придніпров’я, носіями черняхівської культури, різними етнічними групами Таврії підтримували грецькі міста-держави Північного Причорномор’я.

Завдяки цьому місцеве населення - східні слов’яни - зна­йомилися з передовим на той час грецьким та римським техніч­ним і культурним надбанням, а також з їх політичними та пра­вовими інститутами.