7. Гарантії прав і свобод людини та громадянина

Гарантії прав і свобод людини та громадянина — це передбачені Основним Законом України умови, засоби, методи і механізми, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Гарантії конституційних прав, свобод і обов'язків людини і громадянина поділяються на загальні (економічні, політичні, ідеологічні) та юридичні.

До основних економічних гарантій належать розвиток економічної системи, свобода підприємницької та господарської діяльності, економічна багатоманітність, соціальна спрямованість економіки тощо.

Політичні гарантії — це політика держави, яка спрямована на створення умов для всебічного розвитку людини, забезпечення її прав і свобод. Політика Української держави найбільш чітко виражена в положенні ч. 2 ст. З Конституції, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, що держава відпо-иідає перед людиною за свою діяльність.

До ідеологічних гарантій слід віднести ідеологічну багатоманітність суспільного життя, неприпустимість визнання державою жодної ідеології обов'язковою, заборону цензури.

Під правовими (юридичними) гарантіями розуміють сукупність правових норм і інститутів, які, завдяки своїй загальнообов'язковості, дають можливість кожній людині скористатись своїми правами й свободами. Вони встановлюються державою в Конституції, а також у нормах поточного галузевого законодавства, їхньою метою є реалізація забезпечення правовими засобами основних прав і свобод громадян. Усю сукупність юридичних гарантій, які містяться в Конституції України, умовно можна поділити на дві великі групи: універсальні та специфічні.

До універсальних гарантій слід віднести ті з них, які закріплені в ст.ст. 55—64 Конституції. Це:

— право на звернення до суду (ч. 1 ст. 55);

— право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ч. 2 ст. 55);

— право на звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (ч. З ст. 55);

— правова звернення до відповідних міжнародних судових установ чи відповідних органів міжнародних організацій (ч. 4і ст. 55);

— право будь-якими незабороненими засобами захищати! свої права і свободи (ч. 5 ст. 55);

— право на відшкодування за рахунок держави чи органіВ| місцевого самоврядування матеріальної й моральної шкоди, що завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю зазначених органів і осіб (ст. 56);

— право знати свої права і обов'язки (ч. 1 ст. 57);

— закони та інші нормативні акти, що визначають права і обов'язки громадян, які не доведені до відома населення у встановленому законом порядку, є недійсними ( ч. 2 ст. 57);

— гарантується недопустимість зворотної дії закону в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або відміняють відповідальність особи (ч. 1 ст. 58);

— право на правову допомогу, яке означає, зокрема, що кожний вільний у виборі захисника своїх прав і що у випадках, передбачених законом, ця допомога надається безкоштовно (ст. 59);

— принцип необов'язковості (заборона) виконання явно злочинного розпорядження чи наказу (ст. 60);

— неможливість бути двічі притягнутим до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ч. 1 ст. 61);

— індивідуальний характер юридичної відповідальності особи (ч. 2ст. 61);

— принцип презумпції невинуватості людини, який полягає в тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку та встановлено обвинувальним вироком суду; ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у злочині; обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведення вини особи тлумачаться на її користь (ст. 62);

— неприпустимість відповідальності особи за відмову давати свідчення або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів (ч. 1 ст. 63);

— право підозрюваного, обвинуваченого або підсудного на захист (ч. 2 ст. 63);

— право засудженого користуватися всіма правами людини та громадянина (за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду) (ч. 3 ст. 63);

—• гарантія недопустимості обмеження конституційних прав і свобод, крім випадків, передбачених Конституцією (ст. 64), наприклад в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

До специфічних гарантій слід віднести ті, які знайшли своє закріплення у відповідних статтях розділу II Конституції, присвячених основним правам і свободам. Наприклад, гарантіями невід'ємного права кожної людини на життя (ст. 27) виступають: вказівка на те, що ніхто не можу бути свідомо позбавлений життя; що обов'язок держави — захищати життя людини; що кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя й здоров'я інших людей від протиправних посягань. Реалізація права людини на повагу до її гідності (стаття 28) гарантується тим, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню; що жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам. Відповідні гарантії містяться і в інших статтях, присвячених правам і свободам людини та громадянина.

Призначення вказаних та інших правових гарантій полягає в тому, щоб забезпечити найсприятливіші умови, при наявності яких кожна людина мала б можливість реально здійснити свої права й свободи.