6. Зміст та сутність економічних, соціальних та культурних прав громадян України

Економічні, соціальні і культурні права — це права, пов 'язані з діяльністю людини в економічній сфері, її соціальними відносинами з суспільством, державою, колективами, іншими людьми, з діяльністю у сфері культури і духовного життя.

До системи економічних, соціальних та культурних прав людини і громадянина слід віднести:

1. Право на працю передбачене ст. 43 Конституції України. Воно визначається як право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Конституцією передбачено, що держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми професійно-технічного навчання, підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

2. Право на соціальний захист закріплене в ст. 46 Конституції України і включає в себе право на забезпечення громадян в разі повної, часткової або тимчасової втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Право на забезпечення є одним із найважливіших соціальних прав громадян.

3. Право на житло встановлене ст. 47 Конституції України. Передбачено, що держава повинна створити умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Тим громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Встановлено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Більш детально це право врегульоване у Житловому кодексі України.

4. Право на достатній життєвий рівень. Це є одне із найважливіших соціальних прав людини, яке в історії України вперше закріплено у ст. 48 Конституції України 1996 р., в якій встановлено, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло. Ця стаття відповідає положенням ст. 11 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права щодо визнання державою права кожного на достатній життєвий рівень для нього самого та його родини. Але сучасний економічний стан у нашій державі не дає можливості повною мірою гарантувати і забезпечити реалізацію цього конституційного права кожній людині.

5. Право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування встановлене ст. 49 Конституції України. Визначено, що охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава повинна створювати умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога повинна надаватися безоплатно. Обов'язок держави сприяти розвитку лікувальних закладів усіх форм власності.

6. Право на освіту передбачене ст. 53 Конституції України. Важливою гарантією цього права є обов'язок держави забезпечувати доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. На конкурсній основі громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах.

7. Право власності та право розпоряджатися результатами творчої та інтелектуальної діяльності. Право власності є абсолютним і найширшим із існуючих прав. Традиційно для нашої країни Конституція передбачає як повноваження власника правомочності по володінню, користуванню та розпорядженню тими об'єктами, що належать особі. Цими правомочностями охоплюються майже всі можливості, ще може реалізувати власник. У статті 41 Конституції України йдеться про приватну власність фізичних осіб, якими є як громадяни України, так і іноземні громадяни та особи без громадянства. Об'єктами права приватної власності можуть бути як предмети матеріального світу — майно або речі, так і результати інтелектуальної, творчої діяльності. Взагалі майно розглядається як поняття, що ширше за речі, до складу якого входять як речі, так і права, а також цінні папери, тобто так звані «безтілесні речі», якими є певні зобов'язання, — сплатити борг чи вимагати його повернення (активи і пасиви) або корпоративні права. Правовий режим окремих речей та права власності на них встановлюється цивільним законодавством та іншими його галузями — природо-ресурсовим, сімейним тощо.

Поряд із правом власності на речі (речовим правом) має місце такий вид абсолютних прав, як виключні права на ідеальні результати інтелектуальної, творчої діяльності, якими є її продукт, що називається залежно від його характеру твором науки, літератури, мистецтва, винаходом, промисловим зразком та ін. Відносини в цій сфері регулюються законодавством з інтелектуальної та промислової власності.

8. Право на підприємницьку діяльність закріплене в ст. 42 Конституції України. Рушійною силою ринкової економіки відповідно є підприємництво, як безпосередня, самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку. У ч. 1 ст. 42 поряд з фіксацією права на підприємницьку діяльність включено застереження, що сферою його реалізації є тільки ті види діяльності, що не заборонені законом.

Чинником публічно-правового регулювання підприємницької діяльності є права споживачів на якість і безпеку товарів та послуг, що виробляються та надаються підприємцями. В частині 4 ст. 42 Конституції України держава фіксує свій обов'язок захищати права споживачів шляхом контролю за якістю та безпекою продукції, усіх видів послуг і робіт. Також, Законом обмежується підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

9. Право на страйк. Ті, хто працюють, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Таким чином, вони не можуть ставити політичні вимоги. Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом із урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров'я, прав і свобод інших людей. При цьому ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку. Заборона страйку можлива лише на підставі закону. Страйк застосовується як крайній засіб, коли всі інші можливості для захисту своїх економічних і соціальних інтересів вичерпано. Законом встановлюються також гарантії працівників під час страйку, випадки, коли забороняється проведення страйків та визнання страйків незаконними.

10. Право на відпочинок забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, установленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи в нічний час. Відповідно до Конституції України, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші гарантії права на відпочинок визначені в Кодексі законів про працю України, в інших нормативно-правових актах.

11. Право на безпечне для життя і здоров'я довкілля означає, що кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. При цьому кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена. У статті 16 Конституції встановлено, що обов'язком держави є забезпечення екологічної безпеки й підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, збереження генофонду Українського народу.

12. Право на свободу творчості та інтелектуальної діяльності. Свобода творчості — це важливе право кожної людини, яке знаходить свою деталізацію й реалізацію в галузевому законодавстві, і насамперед, в авторському й патентному законодавстві. Закон України «Про культуру» встановлює, що держава гарантує свободу творчості, вільний вибір видів культурної діяльності. Не допускається втручання у творчий процес, цензура у сфері творчої діяльності. Творчість як розумовий процес не піддається регулюванню правовими нормами, він є вільним виразом та станом творчої лю­дини і протікає у кожного по-своєму. Йому не властиві категорії волі, влади, нормування та ін. Проте право покликане впливати на організацію наукової, технічної та іншої творчої діяльності; визна­чення умов охороноздатності її результатів, виникнення, здійснен­ня, забезпечення додержання та захист майнових та немайнових прав авторів. Гарантією права творчості є заборона на втручання органів державної влади і місцевого самоврядування у творчу діяльність громадян.

Інтелектуальна діяльність здійснюється в різних напрямках творчості: літературної (при створенні літературних прозаїчних, поетичних та інших творів, нею ж охоплюється творчість журналістів, що в сукупності поєднується з свободою думки, позицій, висловлень); художньої (мистецтво, скульптура, архітектура, дизайн тощо); наукової (твори науки, наукові теорії, відкриття); технічної (рішення різних технічних завдань, результати конструювання, досягнення селекції, тощо, які створюються для подальшого використання або в промислових цілях, або в сільському господарстві).

Наслідком діяльності в різних сферах творчості є твори науки, літератури, мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі тощо.