8. Види конституційно-правових відносин

Конституційно-правові відносини класифікують за такими критеріями:

І. За цільовим призначенням:

1) установчі відносини — це переважно загальні відносини, що виникають на основі конституційних принципів, статутних, дефінітивних та інших норм;

2) правовстановлюючі відносини — це такі, в яких їх суб'єкти здійснюють свої права та виконують свої обов'язки, встановлені правовою нормою;

3) правоохоронні відносини — це відносини, метою яких є охорона приписів правової норми. Ці відносини завжди мають характер владовідносин. Вони можуть бути як загальними, так і конкретними. Загальні, наприклад, забезпечують передбачений ст. 6 Конституції України розподіл державної влади на законодавчу, виконавчу, судову гілки, а конкретні, приміром, забезпечують недоторканність народних депутатів України;

II. За змістом:

1) матеріальні правовідносини — це відносини, які складаються в процесі реалізації матеріальних норм конституційного права. Наприклад, такі відносини виникають у процесі реалізації норм Конституції України, що визначають взаємовідносини між Президентом України та Верховною Радою України;

2) процесуальні правовідносини виникають при реалізації процесуальних норм. Такі норми містяться, наприклад, у Регламенті Верховної Ради України, який встановлює порядок підготовки і проведення сесій Верховної Ради, її засідань, формування державних органів, визначає законодавчу процедуру, процедуру розгляду інших питань, віднесених до її повноважень, та порядок здійснення контрольних функцій Верховної Ради;

III. За формою:

1) правовідносини у власному розумінні, які характеризуються тим, що в них чітко визначені права та обов'язки суб'єктів і кожен суб'єкт здійснює свої права та обов'язки особисто;

2) правові стани, які характеризуються тим, що права та обов'язки суб'єктів мають менш визначений характер. Вони встановлюються правовими нормами, на підставі яких складаються ніші правові відносини (наприклад, стан громадянства);

IV. За часом дії:

1) строкові правовідносини — це більшість конституційно-правових відносин; вони діють протягом чіткого, встановленого и нормі строку (наприклад, правовідносини, що виникають під час виборчої кампанії, проведення референдуму тощо);

2) безстрокові правовідносини — це правовідносини, необмежені в часі, які, однак, можуть припинити своє існування за певних умов (наприклад, смерть громадянина припиняє усі відносини з приводу його громадянства). До безстрокових належать всі відносини, що за формою є правовими станами, відносини, пов'язані із забезпеченням державою основних прав та свобод громадян, тощо.

Існують і інші критерії класифікації конституційних правовідносин: за суб'єктами, за юридичними фактами тощо.

9. Поняття та ознаки джерел конституційного права

Проблема поняття джерела конституційного права є доволі актуальною, оскільки визначення джерела права в конституційному праві й навіть у загальній теорії права і відповідно їх класифікація є переважно умовними.

Основними видами джерел конституційного права в світі є нормативно-правові акти, судові прецеденти, правові звичаї, а інколи міжнародні і внутрішньодержавні договори. У свою чергу, нормативно-правові акти конституційного права поділяються на закони, нормативні акти виконавчої влади, нормативні акти органів конституційного контролю (нагляду), парламентські регламенти, акти органів місцевого самоврядування.

У конституційному праві джерело права — це нормативний акт, в якому містяться конституційно-правові норми.

Для джерела конституційного права властиві загальні та спеціальні юридичні ознаки. Загальні ознаки джерел конституційного права співпадають з ознаками джерела права в цілому. Можна погодитися з О. О. Кутафіним, що, по-перше, вони видаються в межах повноважень відповідних суб'єктів правотворчості; по-друге, вони мають відповідати нормативним положенням актів, що видані вищестоящими суб'єктами правотворчості; по-третє, нормативний акт набуває загальнообов'язкової сили, передумовою чого є, як правило, його оприлюднення чи інше передбачене законодавством доведення до відома виконавців. Також слід додати, що джерелам конституційного права України властиві такі загальні ознаки, як формальна визначеність цих джерел; їх загальнообов'язковий характер; визначеність кола суб'єктів джерелотворення; гарантованість дії джерел тощо.

Спеціальні ознаки джерела конституційного права України вказують на ті їхні юридичні особливості, що властиві лише джерелам конституційного права, або найбільш рельєфно виявляються саме у цих джерелах. Найхарактернішими юридичними ознаками (кваліфікаціями) джерел конституційного права України є такі ознаки:

1) За сутністю та змістом джерела конституційного права України відображають волю та інтереси Українського народу та політику держави і безпосередньо виражають владні відносини у суспільстві та державі. Джерела конституційного права мають загальнообов'язковий характер для всіх суб'єктів конституційно-правових відносин і є основою для формування інших галузевих джерел права.

2) За предметом правового регулювання джерела конституційного права України відрізняються від інших галузевих джерел права тим, що вони регулюють владні суспільні відносини політичного характеру.

3) За суб'єктами правотворення джерела конституційного права різняться від інших галузевих джерел права чітко окресленим колом цих суб'єктів. Суб'єктами конституційного правотворення є Український народ, держава та суб'єкти місцевого самоврядування.

4) За функціями джерела конституційного права України здебільшого здійснюють установчу і регулятивну функції (рідше охоронну функцію). Щодо системи джерел національного права в цілому, джерела конституційного права здійснюють інтегративні функції. Тобто джерела конституційного права є системоутворюючим компонентом національної системи права.

5) За формою джерела конституційного права України є зовнішнім проявом буття об'єктивно існуючих конституційно-правових норм. При цьому, джерелами конституційного права України об’єктивізують лише правотворчі, а не правозастосовчі норми конституційного права. Формами вираження конституційно-правових норм зовні є форми позитивного права — Конституція, закони України, Регламент Верховної Ради України, висновки і рішення Конституційного Суду України, акти місцевого самоврядування тощо. До того ж джерела конституційного права об’єктивізують лише правомірні, легітимні конституційно-правові норми, тобто такі норми конституційного права, що за змістом, формою, суб'єктами і процедурою правотворчості не суперечать чинному законодавству.

6) За способами і засобами правотворення — встановлені чи санкціоновані народом України, державою чи суб'єктами місцевого самоврядування. Встановлення чи санкціонування конституційно-правових норм у нормативно визначених формах здійснюється відповідно до встановленої законодавством процедури. Наприклад, Український народ може визначати конкретні конституційно-правові акти через всеукраїнський референдум. У цьому разі джерелом конституційного права буде рішення (акт) всеукраїнського референдуму.

7) Джерела конституційного права мають найвищий ступінь гарантованості й забезпечуються всіма заходами державного впливу, що передбачені чинним законодавством. На відміну від інших галузевих джерел національного права гарантованість джерел конституційного права України і, насамперед, основного джерела — Конституції України, забезпечується спеціально створеним органом конституційної юстиції — Конституційним Судом України.

8) Джерела конституційного права у своїй взаємодії утворюють певну органічну систему — систему джерел конституційного права. Ця система має структурні, функціональні та генетичні зв'язки між усіма її складовими елементами.

9) Як і будь-яка інша система, система джерел конституційного права репрезентована різнопорядковими елементами (складовими), що підлягають класифікації. На відміну від інших галузевих джерел права, система джерел конституційного права України репрезентована найбільшою кількістю видів джерел, які можуть бути класифіковані за всією сукупністю критеріїв класифікації джерел права в цілому.

10) Приведення джерел конституційного права України у відповідність до правових стандартів ЄС, з огляду на системоутворюючий характер, сприяють адаптації всього національного законодавства до законодавства ЄС, що є необхідною вимогою для європейської інтеграції України.

Отже, джерела конституційного права України, як зовнішня форма об'єктивації встановлених чи санкціонованих Українським народом або державою, чи суб'єктами місцевого самоврядування конституційно-правових норм, які мають юридичну силу і є фундаментом системи джерел національного права. їх система представлена широким колом різноманітних за предметом, суб'єктами, функціями, формами та умовами дій, що підлягають класифікації.