ЛЕКЦІЯ № 2. Загальні засади конституційно-правового регулювання

ПЛАН

1. Поняття та ознаки конституційно-правових норм

2. Види конституційно-правових норм

3. Реалізація конституційно-правових норм

4. Тлумачення конституційно-правових норм

5. Поняття та характерні риси конституційно-правових відносин

6. Склад конституційно-правових відносин

7. Підстави виникнення, зміни та припинення конституційно-правових відносин

8. Види конституційно-правових відносин

9. Поняття та ознаки джерел конституційного права

10. Види джерел конституційного права

11. Характеристика основних джерел конституційного права України

12. Прогалини, аналогія та колізії в конституційному праві

1. Поняття та ознаки конституційно-правових норм

Вивчення галузі права неможливе без з'ясування особливостей правових норм, які його складають.

Конституційно-правова норма — це формально визначене, встановлене чи санкціоноване Українським народом або державою чи суб'єктами місцевого самоврядування правило поведінки, що регулює суспільні відносини, які є предметом конституційного права, і забезпечується всіма засобами впливу, що передбачені чинним законодавством.

Конституційно-правові норми характеризуються загальними рисами, притаманними всім видам правових норм, зокрема:

а) вони виступають регулятором суспільних відносин;

б) встановлюють загальнообов'язкові правила поведінки;

в) мають формально визначений характер;

г) мають письмову, документальну форму, містяться в нормативно-правових актах;

ґ) їх виконання забезпечується примусовою силою держави.

Водночас, конституційно-правовим нормам властиві й деякі специфічні риси.

Так, від інших правових норм вони відрізняються:

1) змістом, оскільки регулюють особливе коло суспільних відносин, що становлять предмет галузі конституційного права України;

2) установчим характером приписів, що містяться в цих нормах, - вони визначають систему органів державної влади, встановлюють форму правових актів (закони, укази, постанови, розпорядження), порядок їх прийняття і оприлюднення тощо;

3) джерелами, в яких вони виражені, - найважливіші норми закріплені в Конституції України і мають найвищу юридичну силу;

4) особливостями структури, оскільки для них не є характерною класична тричленна структура (гіпотеза, диспозиція і санкція). Так, деякі конституційно-правові норми взагалі мають лише диспозицію, наприклад, «Україна є республікою» (ст. 5 Конституції України), інші - диспозицію і гіпотезу, наприклад, «Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України» (ст. 32 Конституції України), а санкція міститься лише в окремих конституційно-правових нормах, наприклад, «Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину» (ст. 111 Конституції України);

5) особливостями кола суб'єктів, відносини між якими вони регулюють;

6) ступенем визначеності приписів - значна частина конституційно-правових норм має загальнорегулятивний характер (норми-принципи, норми-декларації, норми-дефініції, норми-програми, норми-роз'яснення, норми-довідки тощо). Зокрема, багато норм загальнорегулятивного характеру міститься в Преамбулі та розділі І Конституції України: «Україна є унітарною державою» (ст. 2); «В Україні існує єдине громадянство» (ст. 4); «В Україні визнається і діє принцип верховенства права» (ст. 8). Подібні норми характеризуються також особливим механізмом реалізації - внаслідок їх реалізації виникають не конкретні, а загальні правові відносини або правові стани (стан громадянства, статус Автономної Республіки Крим у складі України тощо).

Таким чином, конституційні норми відповідають загальним ознакам правової норми і поряд з цим мають свою специфіку, яка випливає з особливостей суспільних відносин, які вони регулюють.